Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 607/23412/19
провадження № 61-6860св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»,
представник відповідача -Авдєєнко Владислав Валерійович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Грицай К. М., від 08 вересня
2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В., від 21 січня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 17 липня 1995 року він працював на різних посадах в Тернопільському центрі стандартизації, метрології та сертифікації, який в подальшому був перейменований на
ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». Позивач вказував, що після його незаконного звільнення
12 квітня 2018 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, та прийняття 24 квітня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом рішення про поновлення на роботі наказом
від 27 серпня 2019 року № 177-к його знов було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул. Вважав своє звільнення незаконним, оскільки з наказом про поновлення на роботі його ознайомлено не було. Зазначав, що наказ про поновлення на роботі не було йому вручено ані 29 травня 2019 року, коли він з`явився на підприємстві та здав трудову книжку, ані 29 серпня 2019 року, коли вийшов на роботу після тривалої відсутності у зв`язку з непрацездатністю (з 27 травня
до 26 серпня 2019 року). ОСОБА_1 наголошував на тому, що трудова книжка була здана ним у відділ кадрів лише 29 травня 2019 року, проте запис про звільнення в ній датований 24 квітня 2019 року. Стверджував, що з двома останніми записами в трудовій книжці від 24 квітня та від 27 серпня 2019 року він ознайомлений під розпис в особовій картці не був. Від нього не вимагалися письмові пояснення, не проводилося службове розслідування, а також не була отримана згода профспілкового комітету на його звільнення. Повний розрахунок в день звільнення з ним не був проведений, а розрахунковий листок за серпень 2019 року отриманий ним лише 09 вересня 2019 року поштою без роз`яснення.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 27 серпня 2019 року
№ 177-к про його звільнення на підставі пункту 4 частини першої
статті 40 КЗпП України та поновити його на роботі з 27 серпня 2019 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі, а також 5 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Також позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 08 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач був звільнений з роботи відповідачем з дотриманням вимог чинного трудового законодавства. Міськрайонний суд виходив із того, що з моменту прийняття
24 квітня 2019 року судового рішення в справі 607/8298/18 відповідачем вжито усіх передбачених законом заходів для негайного поновлення
ОСОБА_1 на роботі шляхом видачі того ж дня наказу та направлення копії наказу за місцем його проживання. Наказ про поновлення на роботі не був отриманий ОСОБА_1 в зв`язку з від`їздом у день проголошення судового рішення до Російської Федерації та перебуванням за межами України впродовж більше місяця за відсутності доказів поважності причин такого перебування за кордоном після поновлення його на роботі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що зурахуванням відсутності в матеріалах справи доказів порушення відповідачем трудових прав позивача, що стосуються його незаконного звільнення за прогул, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення й поновлення його на роботі, а також стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, як похідних вимог про порушення його трудових прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову або передати справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі
№ 202/2917/16-ц, від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17,
від 24 квітня 2019 року у справі № 607/8298/18, від 23 жовтня 2019 року
у справі № 598/175/15-ц, від 08 січня 2020 року у справі № 752/6096/14-ц,
від 20 січня 2020 року у справі № 619/562/18, від 20 травня 2020 року
у справі № 596/1219/18, від 18 березня 2021 року у справі № 9901/177/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували поважність причин невиходу позивача на роботу та не надали належної правової оцінки виписці з медичної карти хворого комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна клінічна лікарня № 2», яка на думку заявника, є належним та допустимим доказом перенесеної хвороби та потреби у відновленні. Заявник зазначає, що мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції протирічать одна одній у частині вирішення питання щодо стягнення судового збору. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні всіх клопотань позивача щодо прийняття процесуальних документів. Стверджує, що рішення суду першої інстанції містить багато граматичних, логічних та фактичних помилок. Вважає незаконним стягнення з нього на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу. Заявник наголошує на тому, що відповідачем порушено порядок поновлення його на роботі, а за умови наявності акту державного виконавця про виконання рішення суду від 27 серпня 2019 року вважає, що він поновлений на роботі з 27 серпня 2019 року (з моменту внесення запису до трудової книжки). ОСОБА_1 наполягає на тому, що відповідачем порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул. Вказує, що судом апеляційної інстанції порушено строки оприлюднення повного тексту постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Заявляє про порушення судом апеляційної інстанції його права на участь у розгляді справи.
До касаційної скарги заявником додано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що справа містить виключну правову проблему, оскільки необхідно сформувати єдину правозастосовчу практику щодо визнання поважними причин сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникам або іншим особам шкоду, яка значно перевищує ту шкоду, яка заподіяна власникові невиходом на роботу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» вказує про те, що звільнення позивача відбулось правомірно, з додержанням встановлених законодавством норм за наявності правових підстав у зв`язку з порушенням працівником трудової дисципліни.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 липня 1995 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Тернопільський центр стандартизації, метрології та сертифікації (в подальшому перейменований на ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації») на посаду інженера-програміста 2 категорії.
10 листопада 2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу стандартизації та інформаційного забезпечення, яка в подальшому була перейменована на начальника сектору стандартизації та інформаційного забезпечення.
12 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2019 року у справі № 607/8298/18, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ
ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 12 квітня 2018 року № 88-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору стандартизації та інформаційного забезпечення ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»
з 12 квітня 2018 року. Стягнуто з ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 6 292,46 грн,
з відрахуванням установлених законодавством України податків і зборів, за період з 12 квітня 2018 року по 23 квітня 2019 року. Стягнуто з ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на користь ОСОБА_1 5 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернуто до негайного виконання.
Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
Наказом в. о. генерального директора ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 24 квітня 2019 року № 85-к ОСОБА_1 поновлено на посаді з 12 квітня 2018 року.
З наказом від 24 квітня 2019 року № 85-к ОСОБА_1 не був ознайомлений під розписку, однак 25 квітня 2019 року його копія була надіслана позивачу цінним листом з описом поштового вкладення.
Згідно з інформацією АТ «Укрпошта» зазначений лист 27 квітня 2019 року
та 30 квітня 2019 року доставлявся на адресу ОСОБА_1 . У зв`язку з неможливістю вручення рекомендованого листа адресату залишено повідомлення про його надходження. Повторне повідомлення про надходження поштового відправлення залишено адресату 02 травня
2019 року. Вищезазначене відправлення повернуто відправнику 16 травня 2019 року.
Листом від 26 квітня 2019 року № 01-15/264 ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» повідомило Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про виконання вищезазначеного рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
У період з 24 квітня 2019 року до 25 травня 2019 року ОСОБА_1 перебував за межами України в Російській Федерації.
21 березня 2019 року та 16 травня 2019 року ОСОБА_1 були придбані електронні квитки № 000051799 та № 117209587 на рейс Київ-Москва з відправленням 24 квітня 2019 року о 16.00 год. та у зворотний бік Москва-Київ 25 травня 2019 року о 16 год. 30 хв.
29 травня 2019 року о 13 год 15 хв. ОСОБА_1 з`явився на роботі з трудовою книжкою, усно повідомивши керівництво, що він перебуває на лікарняному, після чого покинув приміщення ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». Зазначений факт засвідчено актом від 29 травня 2019 року № 21, складеним та підписаним інспектором з охорони праці, інспектором кадрів та провідним економістом.
З 27 травня 2019 року до 26 серпня 2019 року включно ОСОБА_1 було видано листки непрацездатності.
Відсутність позивача на роботі впродовж усього робочого часу в період
з 24 квітня 2019 року по 24 травня 2019 року та факт ненадходження від нього відомостей про поважні причини відсутності засвідчувались відповідними актами № № 1-20, складеними працівниками відповідача.
Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 від 24 квітня 2019 року № 20 запис № 19 про звільнення недійсний, поновлено працівника на попередній посаді. Підстава поновлення - наказ № 85-к від 24 квітня 2019 року.
27 серпня 2019 року інспектором з кадрів Рольською Т. В. у присутності працівників ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , складено акт фіксації відмови від надання письмових пояснень, згідно якого ОСОБА_1 відмовився надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі в період з 24 квітня 2019 року до 26 травня 2019 року.
27 серпня 2019 року в. о. генерального директора ДП «Тернопільський науково виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_2 звернувся до профспілкового комітету з поданням № 01-15\492 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул на підставі
пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Листом від 27 серпня 2019 року № 10-07/12 профспілковий комітет первинної організації профспілки ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» повідомив відповідача, що
ОСОБА_1 не є членом профспілки, станом на 27 серпня 2019 року заяви про вступ до членів профспілки від останнього не поступало, у зв`язку з чим подання розгляду не підлягає.
Наказом від 27 серпня 2019 року № 177-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 27 серпня 2019 року на підставі пункту 4 частини першої
статті 40 КЗпП України. Підставами звільнення зазначено: акти про відсутність на робочому місці з 24 квітня 2019 року по 25 травня 2019 року; табелі обліку робочого часу за квітень, травень 2019 року; акт про відмову від надання письмових пояснень від 27 серпня 2019 року, лист профспілкового комітету ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» № 10-07/12 від 27 серпня 2019 року.
З наказом від 27 серпня 2019 року № 177-к ОСОБА_1 ознайомлений під розписку 27 серпня 2019 року, про що свідчить його особистий підпис та напис «не згідний». Копію наказу про звільнення та трудову книжку ОСОБА_1 отримав 27 серпня 2019 року.
27 серпня 2019 року ОСОБА_1 поштовим переказом ДП «Укрпошта» надіслано заробітну плату за серпень 2019 року в сумі 439,85 грн (оплата за листками непрацездатності за 5 днів, що нараховуються підприємством).
Виплата решти суми за листками непрацездатності, яка складає 826 грн була проведена позивачу 04 жовтня 2019 року через грошовий переказ
АТ «Укрпошта» після перерахунку зазначеної суми 03 жовтня 2019 року на рахунок відповідача органом соціального страхування.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому).
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин відсутності на роботі понад три години протягом робочого дня.
Оскільки вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі
не існує, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі надається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я тощо.
Відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, випискою з медичної карти амбулаторного хворого, а також іншими доказами.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 серпня 2019 року у справі № 344/3588/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 07 вересня 2020 року у справі
№ 580/1658/19.
За правилами статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Порядок застосування дисциплінарного стягнення визначений у
статті 148 КЗпП України, відповідно до якого до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як один із важливих елементів порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Відповідно до статей 148 151 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі з 24 квітня 2019 року по 26 травня 2019 року. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що перебування позивача в зазначений період в Російській Федерації не є поважною причиною відсутності його на робочому місці. Позивач не довів, що він перебував за межами України саме на лікуванні, а тому у роботодавця були підстави для його звільнення з роботи на підставі за пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Дії позивача носили суб`єктивний, залежний від його волі характер, оскільки ОСОБА_1 приймав участь під час розгляду справи № 607/8298/18, отже був обізнаний про результати розгляду його позовної заяви. Разом із тим, позивач, не повідомивши роботодавця про свої наміри щодо від`їзду до іншої країни, покинув територію України на місяць, не надавши достатніх й достовірних доказів на підтвердження того, що така поїздка була викликана негайною потребою у санаторно-курортному лікуванні. Крім того, у відповідності до довідки амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 6 від 16 квітня 2019 року для одержання путівки на санаторно-курортне лікування ОСОБА_1 було лише рекомендовано санаторно-курортне лікування, зокрема у Карпатах, Волинській чи Київській областях, проведення якого він міг узгодити зі своїм роботодавцем.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що під час звільнення позивача роботодавцем були дотримані вимоги статтей 147-149 КЗпП України, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Дисциплінарне стягнення було застосовано у строк, передбачений 148 КЗпП України, оскільки порушення трудової дисципліни носило триваючий характер, а після виявлення проступку позивач не працював у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про розподіл судових витрат, а саме стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 тис. грн. На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги представником відповідача надано договір про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2019 року № 134, звіт про надання професійної правничої допомоги від 05 серпня 2020 року, платіжне доручення
від 17 жовтня 2020 року № 1226 на суму 13 тис. грн. При цьому судами враховано клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, складність справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт; обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції права ОСОБА_1 на участь у розгляді справи, оскільки відповідно до матеріалів справи представник позивача
ОСОБА_7 брав участь у всіх судових засіданнях під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Посилання касаційної скарги на висновки, викладені у зазначених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у цих постановах.
Враховуючи встановлені судами обставини, а також застосовані норми права, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.
Доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 08 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 21 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович