Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 607/27139/19
провадження № 61-12883св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовська Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір Івана Теодоровича,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 червня
2021 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Парандюк Т. С., Щавурської Н. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» (далі - ТОВ «МБТІ»), приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу
Серкізовська Т. Л., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т., про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло та договорів купівлі-продажу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року
№ 14896.
27 лютого 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.
Зазначав, що вказане свідоцтво та договори є недійсними, оскільки спірна квартира належала його померлому братові ОСОБА_1 , а він є його спадкоємцем за законом, прийняв спадщину після брата та повинен успадкувати квартиру АДРЕСА_1 .
Будь-якого свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від
07 серпня 1996 року № 14896 та зареєстрованого в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року в реєстровій книзі за № 15145, ОСОБА_2 надано не було. Тому позивач вважав, що вона не мала права відчужувати спірну квартиру, а зазначені договори купівлі-продажу квартири
є недійсними.
ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 13 серпня 1996 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації згідно
з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року № 14896, на ім`я
ОСОБА_2 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 21 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т. Л.
21 лютого 2019 року та зареєстрований за реєстровим № 133;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 27 лютого 2020 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідчений приватника нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. 27 лютого 2020 року та зареєстрований за реєстровим № 1198.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
18 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що наслідком угоди, укладеної поза волею власника, за яким право власності на спірне майно перейшло до добросовісного набувача, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статями 215 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, для такого витребування не потрібно визнавати недійсними свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації. Визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 215 ЦК України не є ефективним способом захисту права власника.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 5 000,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 7 140,00 грн є завищеним, витрати у вказаному розмірі не можна вважати обґрунтованими та дійсно понесеними у зв`язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року та на додаткове рішення Тернопільської області від 11 січня 2021 року залишено без задоволення.
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Притули О. Б. та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року задоволено.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
18 грудня 2020 року залишено без змін.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 7 140,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі
2 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі
2 500,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо суті спору та вважав рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
18 грудня 2020 року законним та обґрунтованим.
Разом з цим суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат (вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу), оскільки дійшов висновку, що суд першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення безпідставно не врахував усіх обставин справи та не застосував норми процесуального права, які підлягали застосуванню.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову та здійснити перерозподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди встановили, що власником спірної квартири був ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він жодних намірів і дій щодо відчуження вказаної квартири не здійснював, а квартира вибула з володіння власника поза його волею внаслідок підроблення свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня
1996 року, яке нібито було видане Міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_2 , і надалі була відчужена нею як особою, яка не мала права відчужувати спірне спадкове майно. Водночас суди необґрунтовано відмовили в задоволенні позову, оскільки, на їх переконання, визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 215 ЦК України не є ефективним способом захисту права власника;
позовними вимогами, разом з вимогою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, була вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, видане 13 серпня 1996 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року № 14896 на ім`я ОСОБА_2 . Суди встановили, що вказане свідоцтво за ім`я ОСОБА_2 не видавалось, є підробленим, а власником спірної квартири був ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, є підстави для визнання зазначеного свідоцтва про право власності на житло недійсним, оскільки на момент його видачі воно безпосередньо порушувало права власника спірної квартири. Без визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року на ім`я ОСОБА_2 , будь-який, а тим більше ефективний, захист порушених прав позивача є неможливим;
неможливим є захист моїх прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову, про який вказували суди попередніх інстанцій в оскаржених рішеннях як про ефективний спосіб захисту моїх порушених прав. Суди не визнали недійсним правовстановлюючий документ, на підставі якого діяла відповідач
ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, що виключає можливість витребування спірної квартири з незаконного володіння особи, у власності та володінні якої ця квартира перебуває на даний час. Таким чином, не скасувавши свідоцтво про право власності на житло, видане 13 серпня 1996 року на ім`я ОСОБА_2 , суди позбавили позивача можливості захистити свої права, які, як встановлено судами, все ж таки порушені, у будь-який спосіб, у тому числі і шляхом пред`явлення віндикаційного позову;
захист прав шляхом задоволення віндикаційного позову можливий лише
у випадку, коли порушено права особи, яка є власником майна. Проте власником спірної квартири був ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки право власності на спірну квартиру на момент прийняття спадщини позивачем через неправомірні дії ОСОБА_2 було зареєстровано на інших осіб, що унеможливило отримання свідоцтва про право на спадщину. Позов у цій справі пред`явлений позивачем не як власником квартири, оскільки вона належала померлому ОСОБА_1 , а як його спадкоємцем, що прийняв спадщину після смерті спадкодавця, проте позбавлений можливості реалізувати свої права відносно спадкового майна. Таким чином, позивач є заінтересованою особою, яка заперечує дійсність оспорюваних правочинів, і просив захистити його порушені права у спосіб, який прямо передбачений пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України. На переконання позивача, саме такий спосіб захисту порушених прав як пред`явлення вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними є належним та ефективним;
після смерті ОСОБА_1 у нього залишилось два спадкоємці за законом: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . У цій справі було порушено права позивача як одного з двох спадкоємців померлого ОСОБА_1 , а тому він мав право лише на Ѕ частину квартири, що належала спадкодавцеві, яка в натурі не виділялась. Відповідно до норми статті 388 ЦК України витребування із чужого незаконного володіння є допустимим лише індивідуально визначеного майна. У зв`язку із цим, ефективний захист його порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову є неможливим, що залишилось поза увагою судів обох інстанцій.
У вересні 2021 року від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає завданню цивільного судочинства, а саме ефективному захисту порушених, невизнаних або свобод чи інтересів особи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі
№ 638/2304/17 (провадження 61-2417сво19), від 11 грудня 2019 року у справі
№ 265/5040/13-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 263/4338/14-ц.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .
05 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за місцем смерті брата ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу
№ 24/2019.
Після смерті ОСОБА_5 залишилось два спадкоємці за законом, позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 , які прийняли спадщину, проте не отримали свідоцтво про право на спадщину на вказане спадкове майно.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1 належить на право власності
ОСОБА_2 . Свідоцтво видано згідно з розпорядженням бюро технічної інвентаризації Тернопільської міської ради від 07 серпня 1996 року № 14896.
Проте розпорядження начальника Міського бюро технічної інвентаризації за
№ 14896 датоване 19 серпня 1996 було видане на ім`я іншої особи ОСОБА_6 та іншу квартиру на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з листом ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 22 жовтня 2019 року № 1412/07-2 станом на 29 грудня 2012 власником спірної квартири є ОСОБА_5 на підставі свідоцтва, виданого 15 серпня 1996 року відповідно до розпорядження органу приватизації від 07 серпня 1996 року № 14707. ОСОБА_2 не має зареєстрованого нерухомого майна у місті Тернополі.
Належність на праві власності ОСОБА_5 вказаної квартири підтверджується ордером на житлове приміщення від 12 липня 1995 року № 362, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів, і технічним паспортом на квартиру.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 липня 2019 року до Реєстру внесені відомості про реєстрацію кримінального провадження
№ 12019210010002021 щодо шахрайських дій ОСОБА_2 за частиною першою статті 190 КК України.
У висновку експерта від 25 лютого 2015 року № 3/3-160/20, проведеного у межах кримінального провадження № 12019210010002021, вказано, що відбитки гербових печаток на свідоцтві про право власності на житло від 13 серпня
1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_2
за № 14896, на лицевому та зворотному боці, нанесені не печатками, зразки відбитків яких представленні на дослідження, нанесено рельєфним кліше.
У висновку експерта від 04 березня 2020 року № 3/3-107/20, проведеного у межах кримінального провадження № 12019210010002021, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_7 ( начальник бюро технічної інвентаризації) на лицевому та зворотному боці свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_2 за № 14896, виконанні рукописним способом. Ці підписи виконанні не ОСОБА_7 , а іншою особою.
ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження належності їй спірної квартири та про видачу їй свідоцтва про право власності на житло, наданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року №14896, зареєстрованого в Міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 15145.
21 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т. Л. за реєстровим № 133.
Право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2019 року за № 30061507, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753499461101, що підтверджується витягом № 154536166.
27 лютого 2020 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 зареєстрував право власності на вказану квартиру, що підтверджується інформаційною довідкою № 169393091.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша і друга статті 5 ЦПК України).
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 206/1198/19 (провадження № 61-11425св20) зазначено, що:
«у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада
2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».
У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14 зроблено висновок, що «власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прававласника». […]
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 183/2535/16 (провадження № 61-9270св18) зазначено, що « […] право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17 зазначено, що «свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності […].
За таких обставин у справі, що переглядається, ефективним способом захисту права є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, а не позов про визнання неправомірним і скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Тому зробивши правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання недійсним договору купівлі-продажу, суди помилились щодо мотивів такої відмови, оскільки вирішили спір по суті позовних вимог та не врахували, що зазначені вимоги не відповідають ефективним способам захисту у цій справі і це є самостійною підставою відмови у їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру».
Установивши, що позивач ОСОБА_5 в установленому законом порядку прийняв спадщину після свого брата ОСОБА_5 , тобто він набув речові права на успадковану квартиру (право володіння і право користування), а зазначене нерухоме майно було відчужене на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 21 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та договору купівлі-продажу квартири, укладеного 27 лютого 2020 року між ОСОБА_3
і ОСОБА_4 , суди обґрунтовано вважали, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є віндикація (пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння), а не вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло та договорів купівлі-продажу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 206/1198/19 (провадження № 61-11425св20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Суд за результатами касаційного перегляду залишив скаргу ОСОБА_5 без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 червня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат Судді:І. О. Дундар В. М. Коротун Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук