29.05.2023

№ 617/1322/15

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 617/1322/15

провадження № 61-6098св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - прокурор Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство»,

відповідачі: Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Санін Арсеній Олександрович, на постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року прокурор Вовчанського району Харківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагенство України), Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» (далі ? ДП «Вовчанське лісове господарство») до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області (далі ?Вовчанська РДА Харківської області), ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на землях ДП «Вовчанське лісове господарство» на території Вовчанського району Харківської області прокуратурою області встановлено, що розпорядженнями голови Вовчанської РДА Харківської області від 19 травня 2008 року № 460 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі її у власність для будівництва індивідуального дачного будинку на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га (ділянка № НОМЕР_1 ) із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області для індивідуального дачного будівництва з подальшою видачею державного акта на право власності на земельну ділянку. Розпорядженням голови Вовчанської РДА Харківської області від 15 червня 2012 року № 316 «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 на АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 на АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 , на АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 , на АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 , на АДРЕСА_9 , за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району» передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району, для індивідуального дачного будівництва.

Вказані розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області прийняті в порушення вимог статей 20 116 149 Земельного кодексу України (далі ? ЗК України), статті 5 Лісового кодексу України (далі ? ЛК України), розпорядження Кабінету Міністрів України (далі ? КМУ) № 610-р від 10 квітня 2008 року, тому прокурор Вовчанського району Харківської області просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 19 травня 2008 року № 457 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального дачного будинку на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 15 червня 2012 року № 316 «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 на АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 на АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 , на АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 , на АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 , на АДРЕСА_9 , за межами населених пунктів на території Салтівської селищної ради Вовчанського району» в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки (кадастровий номер 6321655800:02:002:0009), загальною площею 0,10 га, для індивідуального дачного будівництва; судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Ухвалою Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року (у складі судді Король Т. В.) у відкритті провадження у справі за позовом прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» до Вовчанської РДА Харківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень відмовлено. Роз?яснено право на звернення до належного адміністративного суду.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2015 року (у складі суддів: Коваленко І. П., Бездітко В. М., Довгаль А. П.) апеляційну скаргу прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» відхилено. Ухвалу Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року (у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Гримич М. К., Кафідової О. В., Карпенко С. О., Фаловської І. М.) касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Ухвалу Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2015 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що спір, який виник між сторонами, є спором про право, тому підлягає вирішенню за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року позовну заяву прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 19 травня 2008 року № 457 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального дачного будинку на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області».

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 15 червня 2012 року № 316 «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 на АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 на АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 , на АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 , на АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 , на АДРЕСА_9 , за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району» в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки (кадастровий номер 6321655800:02:002:0009), загальною площею 0,10 га, для індивідуального дачного будівництва.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка, яка була передана в постійне користування ОСОБА_1 з подальшим виготовленням державного акта на право власності на земельну ділянку, відноситься до земель лісогосподарського призначення, тому розпорядження Вовчанської РДА Харківської області є незаконними та підлягають скасуванню.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_10 , задоволено частково. Постанову апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні дані про належне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції. Не будучи присутнім при безпосередньому розгляді справи, відповідач (щодо якого немає відомостей про належне повідомлення) був позбавлений права на захист та права на подання заперечень проти позову. Зазначені порушення норм процесуального права місцевим судом залишилися поза увагою апеляційного суду, до повноважень якого, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України), у редакції, чинній на час розгляду справи в апеляційному суді, відноситься обов?язкове скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції, прийнятого за результатами нового розгляду справи, та мотиви його прийняття

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року скасовано.

Позовні вимоги прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» задоволено частково.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП «Вовчанське лісове господарство», тому розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 19 травня 2008 року та розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 15 червня 2012 року в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки є незаконними. ОСОБА_1 не надав докази, які б спростовували встановлені судом обставини.

Між сторонами виник спір про право, тому такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Звернення прокурора до суду з вказаним позовом відповідає належному способу захисту, здійснення якого матиме наслідком реальне відновлення порушеного права власності держави на землі лісогосподарського призначення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані розпорядження є незаконними.

Відповідач ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не навів жодних доводів щодо вирішення питання по суті та на спростування висновків суду в цій частині.

Неналежне повідомлення учасника справи є підставою для скасування рішення суду згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, але не є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсними розпоряджень органу місцевого самоврядування.

Виходячи з положень статті 261 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України) відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка її порушила.

Зазначені положення про початок перебігу позовної давності застосовуються і щодо звернення до суду прокурора за захистом інтересів держави.

Позивач звернувся до суду з цим позовом в межах позовної давності, перебіг строку якої почався з часу, коли прокурор довідався про порушення права держави.

Сторона відповідача була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції, однак клопотання про застосування позовної давності у місцевому суді не заявляла.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Санін А. О.,просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судових рішень заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Вказував, що апеляційний суд не врахував правову позицію щодо застосування положень статей 256 257 261 ЦК України, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) та у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 617/1344/15-ц (провадження № 61-14869св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався або міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду, що є обов`язком органів прокуратури, у визначений законодавством строк призводить до наслідків, визначених частиною четвертою статті 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Прокурор не довів обставин об?єктивної неможливості для здійснення перевірки законності спірних розпоряджень і звернення до суду в межах позовної давності.

У зв?язку з неналежним повідомленням судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання відповідача ОСОБА_1 , останній з об?єктивних причин був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування позовної давності, тому таке клопотання було заявлене у суді апеляційної інстанції.

Чугуївська окружна прокуратура Харківської області, в яку перейменовано Чугуївську місцеву прокуратуру Харківської області, до складу якої входить Вовчанський відділ, подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вказувала, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що перебіг позовної давності сплив після закінчення трьох років з дня прийняття оскаржуваних розпоряджень органом місцевого самоврядування, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається до суду за захистом порушеного права держави, дізналися про таке порушення, є помилковим.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Вовчанського районного суду Харківської області.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що розпорядженням голови Вовчанської РДА Харківської області від 19 травня 2008 року № 457 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га (ділянка № НОМЕР_1 ) із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області для індивідуального дачного будівництва з подальшою видачею державного акта на право власності на земельну ділянку.

Розпорядженням голови Вовчанської РДА Харківської області від 15 червня 2012 року № 316 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 на АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 на АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 , на АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 , на АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 , на АДРЕСА_9 , за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

Передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 у власність земельну ділянку із земель запасу рекреаційного призначення площею 0,1000 га на АДРЕСА_9 .

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Санін А. О., підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство», суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг позовної давності розпочався з часу, коли прокурор, який звертається за захистом порушеного права держави, дізнався про таке порушення. У суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 не заявляв про застосування позовної давності.

Звернення прокурора із вказаним позовом відповідає належному способу захисту.

Земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення, тому оскаржувані розпорядження Вовчанської РДА Харківської області є незаконними.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Вовчанське лісове господарство»

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року, у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду.

У частині першій цієї статті зазначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року, у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду)

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями) (пункт 1 частини п`ятої статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року, у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб?єктів права -громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб?єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов?язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов?язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб?єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб?єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Таким чином немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Отже, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вирішення по суті вимог прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство» із залишенням позову в цій частині без розгляду.

Щодо вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства

Згідно з пунктом 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521, Держлісагенство України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Обласні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються Держлісагенству України та є його територіальними органами (пункт 1 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21 березня 2012 року № 134, чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства прокурор Вовчанського району Харківської області зазначав, що такі вимоги спрямовані на захист прав та інтересів держави, у зв`язку із цим розгляду по суті підлягають лише позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб?єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п?ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об?єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, у зв?язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У справі, яка переглядається, прокурор Вовчанського району Харківської області звертаючись до суду із цим позовом вказував, що внаслідок неправомірних дій Вовчанської РДА Харківської області, які полягали у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, відбулося вибуття із державної власності нерухомого майна.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави про визнання недійсними розпоряджень Вовчанської РДА Харківської області суд не звернув увагу, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у вигляді визнання недійсними розпоряджень органу місцевого самоврядування, на підставі яких відбулося вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, не призведе до повернення у власність цієї земельної ділянки, а відтак і до поновлення порушених прав держави.

Належним способом захисту у цій справі є витребування майна на підставі статей 387 388 ЦК України, однак таких вимог позивач не заявляв.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Таким чином, позовні вимоги прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Вовчанської РДА Харківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень не підлягають задоволенню.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Якщо право чи інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Оскільки у задоволенні позову прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства слід відмовити у зв`язку з неналежним способом захисту, тому відсутні підстави для застосування позовної давності, а доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 256 257 261 ЦК України є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, установивши дійсні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства та дійшов помилкового висновку в цій частині, що права позивача порушуються та підлягають поновленню шляхом визнання незаконними й скасування розпоряджень органу місцевого самоврядування.

Отже, фактичні обставини у справі встановлено, проте суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в силу вимог вищевказаних норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову прокурору Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Держлісагенства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення по суті позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Вовчанське лісове господарство» підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Виходячи з положень зазначених норм позивач має право подати клопотання про повернення йому судового збору, сплаченого за позовними вимогами, які суд залишив без розгляду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 267,96 грн, за подання двох касаційних скарг - 974,40 грн, тому з позивача на його користь підлягає стягненню 1 242,36 грн у рахунок сплати судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг.

Керуючись статтями 141 257 400 402 409 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Санін Арсеній Олександрович, задовольнити частково.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень скасувати.

Позовні вимоги прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень залишити без розгляду.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпоряджень відмовити.

Стягнути з прокурора Вовчанського району Харківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 242 (одна тисяча двісті сорок дві) гривні 36 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук