№ 618/1078/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 618/1078/19-ц

провадження № 61-12935св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Гиренко Андрій Іванович»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Гиренко Андрій Іванович» на постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства «Гиренко Андрій Іванович» (далі - ФГ «Григоренко А. І.») про захист права власності на земельну ділянку, визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною, розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки та стягнення майна, набутого без достатньої правової підстави у результаті користування земельною ділянкою.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власницею земельної ділянки розміром 6,5462 га в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області. Вказана земельна ділянка, загальною площею 6,5462 га, складається з двох земельних ділянок площами: 0,1916 га, кадастровий номер 6321883000:01:000:0209, та 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161. 13 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ «Гиренко А. І.» укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач прийняв від ОСОБА_2 в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,3546 га ріллі для сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161, яка належить їй на праві приватної власності. Пунктом 8 сторони передбачили, що договір укладений на 10 років. Між сторонами підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки, згідно з яким спадкодавиця позивача передала у користування відповідачу земельну ділянку, площею 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ХР № 055087. Пунктом 35 вказаного договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

27 листопада 2015 року між сторонами договору укладено додаткову угоду № 12 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 632180004001303, якою внесено зміни до договору оренди землі в розділи «Предмет договору», «Об`єкт оренди», «Строк дії договору», «Орендна плата», «Умови повернення земельної ділянки», «Зміна умов договору і припинення його дії», зокрема щодо дії договору та припинення дії договору при переході права власності до другої особи.

Проте, ОСОБА_3 підписав додаткову угоду від 27 листопада 2015 року № 12 від обох сторін, вчинив цей правочин у власних інтересах.

Посилаючись на викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсною угоду, розірвати договір оренди землі від 13 лютого 2012 року та зобов`язати відповідача повернути спірну земельну ділянку, стягнути з відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою з 13 лютого 2012 року до 01 грудня 2019 року в сумі 43 371,89 грн.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 27 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи додаткову угоду до договору оренди, ОСОБА_3 діяв у межах повноважень, наданих йому довіреністю, тому строк дії договору не сплинув, орендна плата сплачена у повному обсязі. Укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки входить до повноважень представника в частині користування та управління належною ОСОБА_2 земельною ділянкою. Заяву про відкликання довіреності ОСОБА_2 не подавала. Враховуючи той факт, що відповідач фактично був позбавлений можливості здійснити перерахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки, так як не був повідомлений про перехід права власності на неї, безпідставним є посилання позивача на систематичну несплату орендної плати, адже саме з метою укладення додаткової угоди із новим власником земельної ділянки та виплати коштів за орендну плату відповідач звернувся до ОСОБА_1 , а остання не вчинила дій для виконання умов Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Визнано недійсною додаткову угоду № 12 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 632180004001303 від 18 червня 2012 року, укладену між ОСОБА_2 та ФГ «Гиренко А. І.» на земельну ділянку, площею 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 13 лютого 2012 року, укладений між ФГ «Гиренко А. І.» та ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161. Зобов`язано ФГ «Гиренко А. І.» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161. Стягнуто з ФГ «Гиренко А. І.» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 37 996,84 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що додаткова угода до договору оренди землі від 18 червня 2012 року, укладена ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 як орендодавця на підставі довіреності від 24 січня 2013 року, а також від імені ФГ «Гиренко А. І.» як орендаря, шляхом реалізації ним як керівником повноважень, передбачених статутом товариства, а тому оскаржувана додаткова угода до договору оренди землі підлягає визнанню недійсною, оскільки, підписуючи спірну угоду від імені ОСОБА_2 щодо зміни строку дії договору оренди землі на 49 років, ОСОБА_3 діяв в інтересах ФГ «Гиренко А. І.» та у своїх власних інтересах як кінцевий беніфіціарний власник фермерського господарства. Будучи засновником, кінцевим беніфіціарним власником фермерського господарства та головою ФГ «Гиренко А. І.», ОСОБА_3 при укладенні договору оренди землі діяв як представник від імені власника земельних ділянок недобросовісно, порушив вимоги частини третьої статті 238 ЦК України.ОСОБА_3 не мав правових підстав для укладення спірної додаткової угоди до договору оренди землі від імені позивача, оскільки вчинив такий правочин від її імені опосередковано у власних інтересах, тобто прямо порушив заборону, встановлену частиною третьою статті 238 ЦК України. Вказані висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 323/19/16-ц (провадження № 61-14514ск18), від 10 січня 2019 року у справі № 323/1550/17-ц (провадження № 61-40550св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 323/1827/17 (провадження № 61-9920св19). Оскільки ОСОБА_1 до вирішення судом спору про право власності на спірне майно в порядку спадкування, за результатами якого ухвалене рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 31 серпня 2018 року, була позбавлена можливості реалізувати своє право власності, тому строк позовної давності, за вимогами про визнання недійсною додаткової угоди № 12 до договору оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди земельної ділянки від 13 лютого 2012 року, зобов`язання повернути земельну ділянку ОСОБА_1 , стягнення заборгованості за орендною платою за період із 2014 до 2016 року, пропущений з поважних причин.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року виправлено у постанові Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року допущені арифметичні помилки, а саме правильно вказано суму стягнення заборгованості з орендної плати з ФГ «Гиренко А. І.» на користь ОСОБА_1 - 32 693,57 грн замість неправильної - 37 996,84 грн; правильно вказано суму стягнення витрат зі сплати судового збору - 2 689,71 грн замість - 2 971,38 грн.

Ухвала суду мотивована тим, що під час складення вказаної постанови, судом допущена арифметична помилка, а саме: неправильно зазначено суму стягнення заборгованості з орендної плати з ФГ «Гиренко А. І.» на користь ОСОБА_1 , замість правильної суми стягнення - 32 693,57 грн (880,73 + 6 357,12 + 6 363,93 х 4), неправильно зазначена сума -37 996,84 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2020 року ФГ «Гиренко А. І.» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 400/232/18, від 25 червня 2018 року у справі № 389/720/17-ц. Крім того, суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України). Підписавши за ОСОБА_2 додаткову угоду ОСОБА_4 діяв у межах наданих йому повноважень, так як додаткова угода підписана після видачі довіреності представнику і довіреністю передбачено надання права підпису документів від імені довірителя. В порушення норм процесуального права, судом не залучено до розгляду справи довірену особу - ОСОБА_3 , який на думку суду, міг вчинити неправомірні дії, а саме укладати додаткову угоду в своїх інтересах, що є порушенням статі 53 ЦПК України. Позивачем не надано жодних доказів того, що правочин вчинено на вкрай невигідних умовах, та не в інтересах довірителя відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України. ФГ «Гиренко A. І.» добросовісно виконувало і виконує взяті на себе зобов`язання за договором оренди землі, вчасно виплачує орендну плату, використовує земельну ділянку відповідно до норм чинного земельного законодавства. Позивач пропустила строк позовної давності без поважних причин.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що про порушення свого права вона дізналася з 31 серпня 2018 року, тобто з часу ухвалення рішення. При цьому, відповідач не подавав заяви про застосування строку позовної давності.

У листопаді 2020 року ФГ «Гиренко А. І.» подав пояснення, згідно з якими фізична особа ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та ФГ «Гиренко А. І.» (ЄДРПОУ 37010538) у цивільно-господарських відносинах є різними учасниками, тобто різними суб`єктами правових відносин, а тому незрозуміло з яких підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткова угода укладена в інтересах ФГ «Гиренко А. І.»

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Відповідно до державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ХР № 055087, виданого на підставі розпорядження Дворічанської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 04 жовтня 2002 року № 200, ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки, площею 6,5462 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Згідно з договором оренди землі від 13 лютого 2012 року б/н ОСОБА_2 надала, а ФГ «Гиренко А. І.» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться поза межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області, загальною площею 6,3546 га ріллі для сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161.

Відповідно до пункту 8 договору, його укладено на 10 років.

Згідно з пунктом 39 договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Договір зареєстрований у Відділі Держкомзему у Дворічанському районі Харківської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 18 червня 2012 року за № 632180004001303.

Відповідно до довіреності, зареєстрованої в реєстрі за № 45 від 24 січня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєвою А. О., ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 користуватись та управляти, у тому числі здавати в оренду на умовах на його розсуд будь-якій фізичній або юридичній особі, належною їй на підставі державного акта серії ІІІ-ХР № 055087, виданого 20 грудня 2002 року Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, земельною ділянкою площею 6,5462 га, наданою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Миколаївської сільської ради КСП «Миколаївське» Дворічанського району Харківської області, кадастрові номери: 6321883000:01:000:0209 та 6321883000:05:000:0161.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 14 липня 2016 року Виконавчим комітетом Новоєгорівської сільської ради Дворічанського району Харківської області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений актовий запис № 11.

Згідно з витягом із державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 жовтня 2017 року № НВ-6305098252017, земельна ділянка, загальною площею 5,3546 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Вказана земельна ділянка орендована ФГ «Гиренко А. І.» до 24 січня 2043 року.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 31 серпня 2018 року у справі № 618/604/18 за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом визнано право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 6,5462 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 листопада 2018 року № 143957921 на підставі рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 31 серпня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 листопада 2018 року № 43855300, вказана земельна ділянка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Згідно з цим же витягом у розділі «актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права», дата реєстрації 22 грудня 2015 року, на підставі договору оренди землі від 13 лютого 2012 року б/н, право оренди земельної ділянки належить ФГ «Гиренко А. І.», до 24 січня 2043 року з правом пролонгації.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну оцінку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області, площею 6,3546, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161, нормативна грошова оцінка вказаних сільськогосподарських угідь становить 190 926,63 грн.

Згідно з листом від 10 вересня 2019 року, ФГ «Гиренко А. І.» звернулось до ОСОБА_1 із проханням надати документи, про смерть орендодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та які підтверджують перехід права власності на земельну ділянку, площею 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХР № 055087.

Із додаткової угоди від 27 листопада 2015 року № 12 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 18 червня 2012 року за № 632180004001303, вбачається, що сторони уклали додаткову угоду на умовах договору оренди земельної ділянки зареєстрованого в Відділі Держкомзему Дворічанського району Харківської області під № 632180004001303 від 18 червня 2012 року про таке:

- 1. Викласти розділ «Предмет договору» орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області за межами населеного пункту.

- 2. Викласти розділ «Об`єкт оренди» пункт 2 у такій редакції: в оренду передається земельна ділянка (рілля) площею 6,3546 га, що належить орендодавцю на праві приватної власності згідно з державним актом на право приватної власності на землю ІІІ-ХР № 055087, зареєстрований 20 грудня 2002 року за № 21.

- Відомості про земельну ділянку;

- Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:

- Адреса: Харківська область, Дворічанський район, Миколаївська сільська рада.

- Кадастровий номер: 6321883000:05:000:0161

- Пункт 5 у такій редакції: нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 148 032,95 грн.

- 3. Викласти розділ «Строк дії договору» пункт 8 в такій редакції: договір укладено до 24 січня 2043 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. «Якщо жодна із сторін упродовж 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не попередить письмово іншу сторону про своє бажання або небажання переукласти договір, договір вважається пролонгованим на десять років, про що укладається додаткова угода ,яка підлягає державній реєстрації.

- 4. Викласти розділ «Орендна плата» пункт 9 у такій редакції: орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі - у грошовій, натуральній або відробітковій формі та в розмірі 3,0 відсотка нормативної грошової оцінки землі, що складає 4 449,89 грн.

- 5. Викласти розділ «Умови повернення земельної ділянки» пункт 24 у такій редакції: поліпшення стану земельної ділянки, проведені орендарем не підлягають відшкодуванню.

- 6. Перехід Викласти розділ «Зміна умов договору і припинення його дії» пункт 39 у такій редакції: права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

- Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

На підставі заповіту від 24 січня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 46, посвідченого приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєвою А. О., ОСОБА_2 на випадок її смерті, належну їй на підставі державного акта серії ІІІ-ХР № 055087, виданого 20 грудня 2002 року Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів № 121, земельну ділянку площею 6,5462 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради, КСП «Миколаївське» Дворічанського району Харківської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери: 6321883000:01:000:0209 та 6321883000:05:000:0161, заповіла ОСОБА_3 .

Відповідно до розписки від 24 січня 2013 року, ОСОБА_2 17 січня 2013 року отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 40 000,00 грн за земельну ділянку, площею 6,5462 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради, КСП «Миколаївське» Дворічанського району Харківської області.

Відповідно до відомості на виплату грошей орендної плати за земельні паї за 2012 рік від 13 вересня 2012 року, ОСОБА_2 отримала 3 022,29 грн від ФГ «Гиренко А. І.».

Згідно з відомістю на виплату грошей орендної плати за земельні паї за 2013 рік від 06 серпня 2013 року, ОСОБА_2 отримала 3 022,29 грн від ФГ «Гиренко А. І.».

Відповідно до відомості на виплату грошей № 25 орендної плати за земельні паї за 2014 рік від 26 листопада 2014 року, ОСОБА_2 отримала 3 022,29 грн від ФГ «Гиренко А. І.».

Згідно з відомістю на виплату грошей орендної плати за земельні паї за 2015 рік, ОСОБА_2 отримала 3 894,61 грн від ФГ «Гиренко А. І.», між тим у вказаній відомості відсутній її підпис про отримання грошей.

Відповідно до платіжної відомості від 09 жовтня 2016 року № 00000000002, ОСОБА_2 отримала 7 509,36 грн від ФГ «Гиренко А. І.».

Задовольняючи позов у частині визнання недійсною додаткової угоди № 12 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 632180004001303 від 18 червня 2012 року, укладену між ОСОБА_2 та ФГ «Гиренко А. І.» на земельну ділянку, площею 6,3546 га, кадастровий номер 6321883000:05:000:0161, суд апеляційної інстанції виходив із того, що додаткова угода до договору оренди землі від 18 червня 2012 року укладена ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 з однієї сторони - орендодавця на підставі довіреності від 24 січня 2013 року, а також з іншої сторони від імені ФГ «Гиренко А.І.» як орендаря, шляхом реалізації ним як керівником повноважень, передбачених статутом товариства, а тому вона є недійсною, оскільки, підписуючи спірну угоду від імені ОСОБА_2 щодо зміни строку дії договору оренди землі на 49 років, ОСОБА_3 діяв в інтересах ФГ «Гиренко А. І.» та у своїх власних інтересах як кінцевий беніфіціарний власник фермерського господарства. Будучи засновником, кінцевим беніфіціарним власником фермерського господарства та головою ФГ «Гиренко А. І.», ОСОБА_3 при укладенні договору оренди землі діяв як представник від імені власника земельних ділянок недобросовісно, порушив вимоги частини третьої статті 238 ЦК України. Вказані висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 323/19/16-ц (провадження № 61-14514ск18), від 10 січня 2019 року у справі № 323/1550/17-ц (провадження № 61-40550св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 323/1827/17 (провадження № 61-9920св19).

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Щодо додаткової угоди до договору оренди землі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Норми пункту 6 частини першої статті 3, статті 13 ЦК України вимагають від будь-якого учасника цивільних правовідносин вести себе добросовісно. В результаті тлумачення зазначених норм можна сформулювати правило, що будь-якій особі, у тому числі представнику, забороняється вести себе всупереч своїй попередній поведінці (заявам, твердженням, обіцянкам, фактичній поведінці і навіть бездіяльності) у тих випадках, коли така поведінка не пов`язує цю сторону і не примушує до послідовності дій в силу правочину чи іншого формально-правового ефекту. Якщо попередня поведінка особи сформувала в іншої сторони довіру і розумні очікування, то їх підрив у результаті непослідовності призведе до явної несправедливості.

Схожим є правовий висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульований у постанові від 10 квітня 2019 року за результатами перегляду справи № 390/34/17, щодо принципу добросовісності, який становить основу доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

Аналогічну усталену практику демонструють Касаційний цивільний суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 136/1942/16-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 573/595/17 тощо, а також Касаційний господарський суд у постановах від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18 тощо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладення ОСОБА_3 як представником ОСОБА_2 , додаткової угоди до договору оренди землі, з ФГ «Гиренко А. І.», де ОСОБА_3 є його засновником, кінцевим беніфіціарним власником та головою, на умовах, вигідних для ФГ «Гиренко А.І.», є таким, що суперечить вимогам статті 238 ЦК України, оскільки цей правочин вчинено усупереч інтересам ОСОБА_2 , як довірителя, і, порушуючи принцип добросовісності, ОСОБА_3 вчинив представницький правочин у своїх інтересах.

При цьому, Верховний Суд констатує підміну волі довірителя волею представника, що в свою чергу є підставою для визнання такого правочину недійсним, з огляду на те, що він вчинений безпосередньо на користь представника.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18 (провадження 61-16936св19) та від 12 серпня 2020 року у справі № 393/99/18 (провадження № 61-48614св18), від 18 березня 2020 року у справі № 323/2196/17 (провадження № 61-46071св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 323/1827/17 (провадження № 61-9920св19), від 10 січня 2019 року у справі № 323/1550/17-ц (провадження № 61-40550св18) та 05 грудня 2018 року у справі № 323/19/16-ц (провадження № 61-14514ск18).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у графі відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, ОСОБА_3 є керівником ФГ «Гиренко А. І.» та одночасно представником.

Таким чином, ОСОБА_3 є уповноваженою особою на представництво ФГ «Гиренко А.І.».

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки ОСОБА_3 , будучи представником ОСОБА_2 та одночасно представником ФГ «Гиренко А.І.» за установчими документами, діючи недобросовісно в своїх інтересах та як представник від імені власника земельних ділянок, уклав додаткову угоду до договору оренди землі з порушенням вимог закону, такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Укладаючи спірну додаткову угоду до договору оренди, ОСОБА_3 діяв в інтересах ФГ «Гиренко А. І.», оскільки є його засновником, кінцевим беніфіціарним власником та головою, а значить і у власних інтересах так як він є особою, яка безпосередньо зацікавлена в господарській діяльності цієї юридичної особи, а тому оскаржувана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки є недійсною з підстав порушення частини третьої статті 238 ЦК України.

З огляду на це, Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що в порушення норм процесуального права, судом не залучено до розгляду справи довірену особу - ОСОБА_3 , який на думку суду, міг вчинити неправомірні дії, а саме укладати додаткову угоду в своїх інтересах, що є порушенням статі 53 ЦПК України, оскільки незалучення до участі у розгляді справи ОСОБА_3 , який, як фізична особа на підставі довіреності, виданої ОСОБА_2 , від її імені уклав додаткову угоду до договору оренди землі з ФГ «Гиренко А.І.», не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ОСОБА_3 як фізична особа є представником ФГ «Гиренко А. І.»

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 400/232/18, від 25 червня 2018 року у справі № 389/720/17-ц, безпідставні та необґрунтовані, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 встановлено, що договір укладено між представником власника земельної ділянки і ТОВ «СК Восток», при цьому, вказаний представник був лише учасником цього товариства, а не представником, власником чи кінцевим бенефіціаром, а тому, суд зробив висновок, що такий правочин, за встановленими обставинами, не суперечить вимогам статей 232 та 239 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 400/232/18, встановлено, що договір укладено між представником власника земельної ділянки і Особою 1, при цьому вказаний представник була дружиною керівника ФГ «Злагода НС», а тому, суд зробив висновок, що такий правочин, за встановленими обставинами, не суперечить вимогам статей 232 та 239 ЦК України, оскільки відсутнє поєднання в одній особі представника різних осіб.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 389/720/17-ц встановлено, що довіреностями від 18 та 29 серпня 2008 року позивач уповноважила свого представника користуватися належними їй земельними ділянками (здавати в оренду). Довіреності видані на 10 років. Скасовані ці довіреності 29 липня 2016 року, тобто після підписання та реєстрації спірних додаткових угод від 21 червня 2016 року. При цьому, позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що оспорювані додаткові угоди укладено всупереч волі позивача, внаслідок перевищення представником своїх повноважень, наслідком чого стала зловмисна домовленість представника та директора ТОВ «Долинське» при укладенні оспорюваних угод.

Таким чином, доводи заявника про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах не знайшли своє підтвердження, оскільки у цій справі відсутня подібність змісту спірних правовідносин, а встановлені судами обставини є відмінними.

Щодо розірвання договору оренди земельної ділянки

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 вказаної редакції Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК Українипідставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) сформульовано висновок, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначила, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідно до пункту 10 договору оренди землі від 13 лютого 2012 року обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно з додатковою угодою внесено зміни до пункту 9 договору оренди, в якому зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі - у грошовій, натуральній або відробітковій формі та в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі, що складає 4 449,89 грн.

Суди під час розгляду справи, яка переглядається, встановили, щозгідно з відомості на виплату грошей за 2012 рік ОСОБА_2 отримала 3 022,29 грн, за 2013 рік - 3 022,29 грн, за 2014 рік - 3 022,29 грн, за 2015 рік - не отримувала, оскільки у вказаній відомості відсутній підпис про отримання грошових коштів.

Згідно з відомістю на виплату грошей за 2016 рік, орендну плату ОСОБА_2 отримано в сумі 7 509,36 грн, між тим вказана відомість складена 09 жовтня 2016 року, тобто після смерті останньої.

Частиною першою статті 632 ЦК Українивизначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України(частини перша, друга статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 289.1статті 289 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до положень пункту 289.2статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України). Більше того, різні числові показники індексації нормативної грошової оцінки та індексу споживчих цін за 2016, 2017, 2018 роки підтверджують відмінність цих двох показників.

Пунктами 288.5.1., 288.5статті 288 ПК України передбачено, що мінімальна орендна плата встановлена у розмірі трьох відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, від 03 грудня 2013 року у справі № 3-34гс13 та від 20 серпня 2013 року у справі № 3-21гс13.

Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до наведеної норми Закону (індексується лише орендна плата).

Умовами додаткової угоди до договору оренди землі індексація нормативної грошової оцінки не визначена.

Шляхом множення індексів споживчих цін за період із наступного місяця після укладення договору оренди до грудня 2012 року - інфляція відсутня, до грудня 2013 року - інфляція відсутня; до грудня 2014 року - інфляція становить 24,77 %; до грудня 2015 року інфляція становить 78,79 %; до грудня 2016 року інфляція становить 100,96 %; до грудня 2017 року інфляція становить 128,48 %; до грудня 2018 року інфляція становить - 150,89 %; до грудня 2019 року інфляція становить 161,17 %.

Отже, заборгованість з орендної плати за договором оренди та додатковою угодою з урахуванням індексів інфляції становить:

- 2014 рік - 880,73 грн (3 555,64 х 24,77 %).;

- 2015 рік - 6 357,12 грн (3 555,64 х 78,79 % + 3 555,64);

- 2016 рік - 7 145,41 грн (3 555,64 х 100,96 % + 3 555,64);

- 2017 рік - 8 124, 28 грн (3 555,64 х 128,49 % + 3 555,64);

- 2018 рік - 8 920, 74 грн (3 555,64 х 150,89 % + 3 555,64);

-2019 рік - 9 286,26 грн (3 555,64 х 161,17 % + 3 555,64).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині розірвання договору оренди земельної ділянки від 18 червня 2012 року, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про неналежне виконання ФГ «Гиренко А. І.»умов договору оренди земельної ділянки через невиконання обов`язку зі сплати орендної плати з урахування її індексації, є порушенням умов договору оренди, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість.

Оскільки орендар не виконав обов`язок зі сплати орендної плати з урахуванням її індексації, тобто допустив істотне порушення умов договору, то суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Гиренко А. І.», дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що відповідач здійснював нарахування орендної плати без урахування індексу інфляції, як це передбачено пунктом 10 договору та вимогами законодавства, оскільки виплата орендної плати у меншому розмірі ніж передбачено законом і договором, є підставою для його розірвання у зв`язку із його систематичним невиконанням.

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції, про стягнення заборгованості з орендної плати з ФГ «Гиренко А. І.» на користь ОСОБА_1 у розмірі 32 693,57 грн.

При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи заявника про пропуск ОСОБА_1 строку для звернення до суду із такими вимогами, оскільки позивач стала власником земельної ділянки лише з моменту набрання законної сили рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 31 серпня 2018 року про визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом земельної ділянки, яка є предметом спірного договору оренди та додаткової угоди.

Крім того, Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач не подавав заяви про застосування строку позовної давності, оскільки така заява міститься у його відзиві на позовну заяву (а. с. 54зв).

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції та ухвали про виправлення описки.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Гиренко Андрій Іванович» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 рокута ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко