13.05.2025

№ 619/2931/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 619/2931/23

провадження № 61-68 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області

в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_4 - адвокат Бабій Лідія Володимирівна,

треті особи: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року у складі судді Нечипоренко І. М.

та постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Бабій Лідії Володимирівни, на постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області (далі - Солоницівська СР) звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»), дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води»

ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води»), про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та зобов`язання повернути земельні ділянки.

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що в ході вивчення Дергачівською окружною прокуратурою Харківської області питання стану виконання судових рішень було встановлено факт незаконного володіння земельними ділянками державної власності.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею

серії ХР-10-40-003328, який видано 26 листопада 1997 року на підставі рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області

(далі - Пересічанська СР) від 14 жовтня 1997 року № 254, ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води» було постійним користувачем земель оздоровчого призначення, загальною площею 62,3 га.

Рішенням Пересічанської СР від 07 квітня 2005 року на підставі статті 142

ЗК України припинено право постійного користування ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки, загальною площею 45,7475 га,

на території села Березівське Дергачівського району Харківської області, вирішено внести зміни до державного акту на право постійного користування землею

серії ХР-10-40-003328.

Рішенням Пересічанської СР від 30 вересня 2010 року безоплатно передано

у приватну власність громадянам, у тому числі: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_5 , 16 земельних ділянок, по 0,1 га, на території Пересічанської СР, зі зміною цільового призначення - із земель оздоровчого призначення на землі рекреаційного призначення (для дачного будівництва), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення селищної ради вказані громадяни отримали державні акти на право власності на 16 земельних ділянок, по 0,1 га кожна,

для дачного будівництва. Тобто ОСОБА_1 та

ОСОБА_5 отримали у приватну власність земельні ділянки, загальною площею по 0,1 га.

Зокрема, рішенням органу місцевого самоврядування від 30 вересня 2010 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель оздоровчого призначення з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення

та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,10 га,

яка розташована по АДРЕСА_1 , та ОСОБА_5 земельну ділянку,

площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ № 076922), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300123, а ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку

(серія ЯЛ № 076923), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300124.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого

2017 року у справі № 922/3652/15 визнано недійсним вищевказане рішення Пересічанської СР від 07 квітня 2005 року та рішення Пересічанської СР

від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки, загальною площею 16,5525 га, на території села Березівське Дергачівського району Харківської області (Пересічанської СР). Встановлено протиправну зміну державної власності на землю оздоровчого призначення, площею 62,3 га, ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води» на правовий статус земель комунальної власності

Пересічанської СР, яка розпочала процес приватизації та передачі в оренду вказаних земель.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у справі

№ 619/1883/17 визнано недійсним та скасовано вищевказане рішення Пересічанської СР від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Визнано недійсними державні акти на право власності вказаних осіб на земельні ділянки, які зареєстровані 05 листопада 2010 року

в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300131

(серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 076922, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247) та за № 011069300124

(серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 076923, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248).

Під час виконання цього судового рішення з`ясовано, що на підставі договору

купівлі-продажу земельної ділянки від 22 вересня 2017 року, укладеного

між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 6322056501:00:000:0247,

площею 0,1000 га.

Того самого дня, 22 вересня 2017 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, яким забезпечено виконання укладеного між ними договору позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва).

У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 . Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку останньою надано приватному нотаріусу зазначений договір іпотеки. Відповідну інформацію внесено

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га.

Того самого дня, 22 вересня 2017 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, яким забезпечено виконання укладеного між ними договору позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 вищевказану земельну ділянку, цільове призначення якої - рекреаційне призначення (для індивідуального дачного будівництва).

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто спірні земельні ділянки вибули із володіння держави поза волею власника

та в кінцевому результаті перейшли у власність ОСОБА_4

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відчужили спірні земельні ділянки під час судового розгляду справи про визнання недійсними та скасування відповідних рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких вони набули право власності

на земельні ділянки, визнання недійсних державних актів на право власності

на земельні ділянки та скасування державної реєстрації земельних ділянок

(справа № 619/1883/17). Новий власник земельних ділянок, ОСОБА_3 , у день набуття права власності на земельні ділянки, 22 вересня 2017 року, передав земельні ділянки в іпотеку ОСОБА_4 на забезпечення виконання укладеного між ними договору позики.

Прокурор зазначав, що вказані особи діяли недобросовісно (статті 3,

13 ЦК України), вони мали на меті унеможливити виконання судового рішення

у справі № 619/1883/17.

Крім того, прокурор уважав, що зазначені договори купівлі-продажу та договори іпотеки є фраудаторними, їх слід визнати недійсними також на підставі статті 234

ЦК України.

Прокурор указував, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель оздоровчого призначення, зміна їх цільового призначення та передача у приватну власність без належних на те законодавчих підстав загрожує використанню земельної ділянки не за цільовим призначенням, порушує інтереси територіальної громади Солоницівської СР.

Тому спірні земельні ділянки мають бути повернуті у власність держави

на користь Солоницівської СР на підставі статті 391 ЦК України.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд визнати недійсними вищевказані договори купівлі-продажу та іпотеки щодо спірних земельних ділянок, зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельні ділянки у власність територіальної громади Солоницівської СР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 лютого

2022 року у складі судді Нечипоренко І. М. у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором обрано неефективний спосіб судового захисту порушених прав держави.

Спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності оздоровчого призначення. Законним власником спірних земельних ділянок є держава.

ОСОБА_4 набуто право власності на спірні земельні ділянки внаслідок укладених відповідних договорів (купівлі-продажу, іпотеки) і вона є фактичним володільцем земельних ділянок, відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Для ефективного захисту та відновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах належним способом судового захисту є пред`явлення віндикаційного позову, тобто позову про витребування спірних земельних ділянок (статті 387 388 ЦК України), де діє інститут позовної давності, а не негаторного позову (стаття 391 ЦК України), де не діє позовна давність.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого

2024 року скасовано.

Позов керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області задоволено частково.

Зобов?язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку

АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, з кадастровим номером 6322056501:00:000:0247, у власність об?єднаної територіальної громади в особі Солоницівської СР.

Зобов?язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку

АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, з кадастровим номером 6322056501:00:000:0248, у власність об?єднаної територіальної громади в особі Солоницівської СР.

В іншій частині позовних вимог прокурора відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 64 153,20 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки по суті спору, так як спірні земельні ділянки, які належать

до земель оздоровчого призначення, вибули із володіння держави поза волею власника, який може вимагати усунення порушення його права власності.

Зайняття земельної ділянки оздоровчого призначення із порушенням норм

ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати

як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Спірні земельні ділянки не могли бути передані у приватну власність, оскільки

для цього існували законодавчі перешкоди. ОСОБА_1 та ОСОБА_2

не набули на них права власності, а отже, вони не мали права ними розпоряджатися. Солоницівська СР, як власник, в інтересах якого звернувся прокурор, має право вимагати повернення їй спірних земельних ділянок шляхом подачі негаторного позову.

Апеляційний суд щодо відповідних рішень органу місцевого самоврядування, договорів купівлі-продажу, іпотеки врахував преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справах:

- № 619/1883/17 за позовом заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України до Пересічанської СР, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: Державна служба

з питань геодезії, картографії та кадастру, публічне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»,

про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації;

- № 922/3652/15 за позовом заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: Дергачівської районної державної адміністрації та Фонду державного майна України до ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води», Пересічанської СР, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», публічного акціонерного товариства «Точприлад», треті особи: ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , Реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області про визнання недійсними рішень Пересічанської СР, договорів оренди землі, їх державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував преюдиційні обставини, встановлені,

у тому числі, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 619/1883/17 (провадження № 61-5197св19), якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року в частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки залишено без змін.

Суд зазначив, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем майна, проте повернення власнику земельних ділянок, незаконно відчужених фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель оздоровчого призначення.

Заволодіння приватною особою такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу

до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб

та всього суспільства на безпечне довкілля, оздоровлення.

Крім того, у силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок, наявних судових спорів та судових рішень щодо спірних земель, ОСОБА_4 , проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ці ділянки належать до земель оздоровчого призначення.

Спірні земельні ділянки відносяться до земель комунальної власності і підлягають поверненню саме Солоницівській СР, що не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

При цьому для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні

та розпорядженні спірними земельними ділянками визнавання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки не є необхідним. Ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки (стаття 391 ЦК України), оскільки суд незалежно від того, оскаржуються вказані договори, чи ні, зобов`язаний надати їм оцінку у мотивувальній частині судового рішення.

Тому у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсними вказаних договорів слід відмовити внаслідок обрання неефективного способу захисту.

У спірних правовідносинах прокурор наділений повноваженнями

на представництво в суді інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування. У прокурора виникла обґрунтована необхідність захистити інтереси членів територіальної громади Солоницівської СР (стаття 23

Закону України «Про прокуратуру»), так як спірні землі оздоровчого призначення поза волею власника та з порушенням законодавства вибули з володіння власника.

Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми Конституції України,

ЗК України ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень», підзаконних нормативно-правових актів, врахував положення Конвенції, Першого протоколу до Конвенції, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі щодо належного способу судового захисту порушених прав у даній категорії справ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У січні 2025 року керівник Харківської обласної прокуратури звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, а саме про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки, скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог прокурора.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження

у справі за касаційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У січні 2025 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бабій Л. В., звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження

у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката

Бабій Л. В., після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 13 січня 2025 року. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання (дії) судового рішення. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року клопотання ОСОБА_4

про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року задоволено. Зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання керівника Харківської обласної прокуратурипро повідомлення дати, часу та місця розгляду справи, про розгляд справи за участю сторін. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подала касаційні скарги

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки у частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійними договорів купівлі-продажу та іпотеки, не врахували всі обставини справи та релевантну судову практику Верховного Суду.

Спірні земельні ділянки мають особливу оздоровчу цінність і не можуть перебувати у приватній власності.

Після того, як прокурор у судовому порядку оскаржив рішення органу місцевого самоврядування, на підставі яких спірні земельні ділянки були передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні уклали фраудаторні правочини

з ОСОБА_4 , внаслідок яких ОСОБА_4 набула право власності на спірні земельні ділянки. Тому відповідні правочини слід визнати недійсними (стаття 234

ЦК України). Прокурор обрав ефективний спосіб судового захисту порушених прав держави у цій частині.

Повернення спірних земельних ділянок власнику не призведене до відновлення всіх порушених прав держави, хоча з висновками суду апеляційної інстанції у цій частині прокурор погоджується.

Прокурор уважає, що відповідне судове рішення апеляційного суду, з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», неможливо виконати, так як покладає обов`язок звернутися до державного реєстратора із заявою про припинення речового права саме

на відповідача. Спірні земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_4

і документи, на підставі яких вона набула право власності на землі, чинні,

що унеможливлює виконання постанови суду апеляційної інстанції.

Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Бабій Л. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору,

не врахував обставини справи, відповідну судову практику Верховного Суду,

не надав правову оцінку наявним у справі доказам.

Прокурор не звертався до суду з віндикаційним позовом (статті 387,

388 ЦК України). Звернення прокурора до суду з негаторним позовом (стаття 391

ЦК України) не є ефективним способом судового захисту порушених прав держави.

ОСОБА_4 є добросовісним набувачем земельних ділянок, вона законно набула право власності на спірні земельні ділянки. При цьому вона не була учасником судових справ № 619/1883/17 та № 922/3652/15, а суд апеляційної інстанції врахував обставини, встановлені судовими рішеннями у цих справах,

як преюдиційні (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Судове рішення апеляційного суду не відповідає вимозі законності втручання

у право мирного володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

У суді першої інстанції відповідачами було заявлено клопотання про застосування позовної давності, яке апеляційним судам не враховано. Прокурор міг пред`явити позов ще в 2010 році, однак зробив це лише у 2023 році,тобто пропустив позовну давність.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Крім того, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_4 наголошує на тому, що вона не було учасником при розгляді справи № 619/1883/17, вона не знала

про існування зазначеного судового спору. Саме з цієї підстави вона подала

до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у справі

№ 619/1883/17 (провадження № 61-3897св24).

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачі подавали клопотання про застосування позовної давності. Суд першої інстанції не надав оцінку відповідному клопотання, питання позовної давності не досліджував.

Доводи осіб, яка подали відзиви на касаційні скарги

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу керівника

Харківської обласної прокуратури від ОСОБА_4 , в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги прокурора.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

представника ОСОБА_4 - адвоката Бабій Л. В., від керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, в якому зазначається,

що доводи вказаної касаційної скарги є необґрунтованими. Позовна давність

на спірні правовідносини не поширюється, а з березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 було введено карантин, під час дії якого строки позовної давності продовжилися на строк

дії карантину.

Крім того, у лютому 2025 року керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області надіслав заперечення на відзив представника ОСОБА_4 - адвоката Бабій Л. В., в яких прокурор виклав власні аргументи щодо доводів, викладених у вказаному відзиві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Пересічанської СР від 07 квітня 2005 року на підставі статті 142

ЗК України припинено право постійного користування ДП «СК «Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки, загальною площею 45,7475 га,

на території села Березівське Пересічанської СР, вирішено внести зміни

до державного акта на право постійного користування землею ДП «СК «Березівські мінеральні води», який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.

Рішенням Пересічанської СР від 28 лютого 2006 року на підставі статті 142

ЗК України припинено право постійного користування ДП «СК «Березівські мінеральні води» земельної ділянки, загальною площею 16,5525 га, на території

села Березівське Пересічанської СР, вирішено скасувати державний акт на право постійного користування землею ДП «СК «Березівські мінеральні води»,

який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.

Рішенням Пересічанської СР від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ

№ 076922 ОСОБА_1 на підставі рішення Пересічанської СР від 30 вересня

2010 року належить земельна ділянка, кадастровий №6322056501:00:000:0247, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Пересічанської СР від 30 вересня 2010 року

ОСОБА_5 передано безоплатно у власність земельну ділянку,

площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ

№ 076923, ОСОБА_5 на підставі рішення Пересічанської СР

від 30 вересня 2010 року належить земельна ділянка, кадастровий

номер 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Указані обставини встановлені судами під час розгляду справи № 619/1883/17

за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру,

ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого

2017 року у справі № 922/3652/15, яка набрала законної сили, позовні вимоги заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області та Фонду державного майна України до ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води», Пересічанської СР, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», публічного акціонерного товариства «Точприлад», треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, про визнання недійсними рішень, договорів оренди, державної реєстрації договорів оренди, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Пересічанської СР від 07 квітня 2005 року

про припинення права постійного користування ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки, загальною площею 45,7475 га,

на території села Березівське Пересічанської СР та рішення Пересічанської СР

від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки,

загальною площею 16,5525 га, на території сел. Березівське Пересічанської СР.

У червні 2017 року заступник прокурора Харківської області звернувся

до Дергачівського районного суду Харківської області із позовом в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області та Фонду державного майна України до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_5 , треті особи: Державна служба з питань геодезії, картографії

та кадастру, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту

на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки (справа № 619/1883/17).

22 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким остання набула право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322056501:00:000:0247, площею 0,1000га.

Того самого дня, 22 вересня 2017 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку

ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). Предмет іпотеки передався в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики грошових коштів, який укладено в простій письмовій формі 22 вересня 2017 року, на суму 26 000,00 грн.

22 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким остання набула право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га.

ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва).

Предмет іпотеки передався в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики грошових коштів, який укладено в простій письмовій формі 22 вересня 2017 року, на суму 26 000,00 грн. Строк виконання основного зобов`язання - 22 жовтня 2017 року.

У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на зазначені вище земельні ділянки перейшло до ОСОБА_4 ,

про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

03 березня 2018 року приватним нотаріусом Малаховою Г. І. внесено записи

про право власності ОСОБА_4 на ці земельні ділянки на підставі відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Суд апеляційної інстанції, встановлюючи ці обставини, врахував, що вони встановлені судовими рішенням у справах № 619/1883/17 та № 922/3652/15.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 квітня 2018 року у справі № 619/1883/17 у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у справі

№ 619/1883/17 зазначене рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської СР від 30 вересня

2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1

та ОСОБА_5 земельних ділянок по АДРЕСА_2

та АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними державні акти на право власності ОСОБА_1

та ОСОБА_5 на земельні ділянки, які зареєстровані

05 листопада 2010 року в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 011069300131 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 076922, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247) та за № 011069300124 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 076923, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 619/1883/17-ц (провадження № 61-5197св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року в частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки залишено без змін.

Спірні земельні ділянки належать до земель оздоровчого призначення, вони відносяться до земель комунальної власності.

Судом апеляційної інстанції враховано обставини, встановлені судовими рішеннями, у тому числі, у вищевказаній справі № 619/1883/17-ц, як преюдиційні (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Колегією суддів при розгляді справи встановлено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 619/1883/17 (провадження № 61-3897св24), з урахуванням ухвали Верховного Суду від 19 березня 2025 року про виправлення описки, касаційну скаргу ОСОБА_4 , як особи, яка не була залучена до участі в справі, проте суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та обов`язки, задоволено частково. Вищевказану постанову Верховного Суду від 03 березня 2021 року скасовано. Рішення Дергачівського районного суду Харківської обласні від 26 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому підставою для скасування судових рішень стало незалучення

ОСОБА_4 , щодо якої суд хвалив рішення про її права, свободи, інтереси та обов`язки, до участі у справі, що є обов`язковою підставою для скасування судових рішень.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 03 квітня 2025 року у справі № 619/1883/17 прийнято до розгляду вказану справу, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання для розгляду справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга керівника Харківської обласної прокуратури та касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Бабій Л. В., підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

або державних чи суспільних інтересах.

З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи

та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи,

і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог

або про відмову в їх задоволенні.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання

або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який

є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження

№ 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження

№ 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження

№ 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження

№ 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор в інтересах держави

в особі Солоницівської СР звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», ДП «КС «Курорт Березівські мінеральні води»,

про 1) визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та 2 ) зобов`язання повернути земельні ділянки.

Верховний Суд ураховує, що земля є основним національним багатством,

що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно

до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення

про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша та друга статті 20 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116 ЗК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки,

які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади

чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності

чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частинами шостою-десятою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені

в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної

або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва

та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно

до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки

у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктами «а», «в» частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження

та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше

не передбачено законом.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна,

до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні

чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися

від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі

№ 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику

є негаторний, а не віндикаційний позов.

Такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах:

від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18);

від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі

№ 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52).

При цьому, вирішуючи спір, суду необхідно здійснили перевірку добросовісності/недобросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

(далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 вказаного Закону).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд скасував рішення районного суду про відмову у задоволенні позову прокурора й частково задоволнив позов прокурора, зокрема, зобов?язав ОСОБА_4 повернути спірні земельні ділянки у власність об?єднаної територіальної громади в особі Солоницівської СР.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки належать

до земель оздоровчого призначення й вони вибули із володіння держави поза волею власника, який може вимагати усунення порушення його права власності.

Апеляційний суд зазначив, що спірні земельні ділянки не могли бути передані

у приватну власність. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули на них права власності, а отже, вони не мали права ними розпоряджатися. Солоницівська СР,

як власник, в інтересах якого звернувся прокурор, має право вимагати повернення їй спірних земельних ділянок шляхом подачі негаторного позову.

При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками визнавання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки

не є необхідним. Ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки (стаття 391 ЦК України), оскільки суд незалежно від того, оскаржуються вказані договори, чи ні, зобов`язаний надати

їм оцінку у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначене є нормативно-правовим обґрунтуванням позову прокурора.

Досліджуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд не надавав правової оцінки відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, договорам купівлі-продажу, іпотеки, оскільки виключно врахував преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями, зокрема, у справі № 619/1883/17 за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України

до Пересічанської СР, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, публічне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації.

У цій справі рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області відмовлено, а постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року зазначене рішення районного суду скасовано, позов прокурорам задоволено частково. А саме: визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської СР від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1

та ОСОБА_5 земельних ділянок по АДРЕСА_2

та АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними державні акти на право власності ОСОБА_1

та ОСОБА_5 на земельні ділянки, які зареєстровані

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 619/1883/17-ц (провадження № 61-5197св19) касаційнускаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року в частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки залишено без змін.

У своєму судовому рішенні апеляційний суд зазначив, що відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені у справі № 619/1883/17, є преюдиційними для справи, яка переглядається, і лише на підставі цього дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки, які належать до земель оздоровчого призначення, вибули з володіння держави поза волею власника. Жодних інших обґрунтувань незаконності, неправомірності дій органу місцевого самоврядування, незаконності оспорених прокурором договорів купівлі-продажу та іпотеки апеляційний суд не навів.

Колегія суддів ураховує, що на момент ухвалення апеляційним судом власного судового рішення у цій справі були чинними судові рішення апеляційного суду та Верховного Суду у справі № 619/1883/17, обставини якої є преюдиційними для справи, яка переглядається.

Разом з тим, перевіряючи у справі, яка Верховним Судом переглядається, доводи касаційної скарги прокурора в частині відмови у позові та касаційну скаргу ОСОБА_4 у частині задоволених позовних вимог, колегія суддів повинна дати правову оцінку цим доводам з огляду на встановлені фактичні обставини справи, досліджені судом докази у межах перевірки правильності застосування судом норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України).

Верховним Судом установлено і це убачається із додаткових пояснень ОСОБА_4 , що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 619/1883/17 (провадження № 61-3897св24), з урахуванням ухвали Верховного Суду від 19 березня 2025 року про виправлення описки, касаційну скаргу ОСОБА_4 , як особи, яка не була залучена до участі в справі, проте суд прийняв рішення про її права, свободи, інтереси та обов`язки, задоволено частково. Вищевказану постанову Верховного Суду від 03 березня 2021 року скасовано. Рішення Дергачівського районного суду Харківської обласні від 26 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Загальновизнаним у доктрині права правовим наслідком скасування судового рішення є втрата тих правових наслідків, які з нього випливають. У цьому випадку повністю втрачаються такі правові властивості законної сили судового рішення, як: загальнообов`язковість, незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність та реалізованість.

Зазначене підтверджується і судовою практикою, зокрема, Верховного Суду України у постановах: від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13; від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15; від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 43 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) також зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Судом апеляційної інстанції враховано обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 619/1883/17-ц, як преюдиційні (частина четверта статті 82 ЦПК України), а окремо фактичні обставини не встановлювалися, оцінка доказам не надавалася, як і оцінка відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, договорам купівлі-продажу, іпотеки.

Однак, судове рішення, у тому числі суду касаційної інстанції, не може ґрунтуватися виключно на обставинах, установлених судовими рішеннями, які в подальшому скасовано.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного та доводів касаційних скарг, скасування судових рішень у справі № 619/1883/17, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу

на вищевказане, на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду, відповідні норми національного й міжнародного законодавства, встановити фактичні обставини справи й після цього надати оцінку ефективності обраного прокурором способу судового захисту порушених прав держави, позовній давності тощо.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 401 402 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Харківської обласної прокуратури та касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Бабій Лідії Володимирівни, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець