Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 619/511/17
провадження № 61-1411св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мироненка Станіслава Станіславовича - на постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі суддів: Тичкової О. Ю., Піддубного Р. М., Котелевець А. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Харківполімернитка», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
третя особи:Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Лариса Вікторівна,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Харківполімернитка» (далі - ТОВ ВП «Харківполімернитка»), ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у якому просив визнати недійсним договір дарування 20/100 частин нерухомого майна в комплексі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 12 квітня 2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л. В.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року в якості правонаступника після смерті ОСОБА_8 у справу вступила ОСОБА_5 .
Позов обґрунтовано тим, що йому належить 32/100 частини нежитлових приміщень у складі вищезазначеного комплексу. У договорі дарування викладено завідомо недостовірні відомості щодо загальної площі комплексу, а саме: станом на 28 травня 2004 року зазначений об`єкт мав загальну площу 2 415,10 кв. м та складався з адміністративного корпусу А2, площею 876,0 кв. м, боксу літ. Б площею 843,30 кв. м, боксу літ. В площею 552,20 кв. м, складу літ. Г площею 104,0 кв. м, прохідної літ. Д площею 39,60 кв. м, АЗС літ. Е, огорожі N1 - N2. Разом з тим, протягом 2004-2012 років загальна площа та конфігурація зазначеного об`єкта нерухомості змінилися і становлять 2 775,90 кв. м, що складаються з адміністративного корпусу А2 площею 876,0 кв. м, боксу та частини механічного цеху літ. Б площею 928,70 кв. м, боксу та частини механічної ділянки з обробки металу літ. В площею 621,20 кв. м, складу літ. Г площею 104,0 кв. м, прохідної літ. Д площею 39,60 кв. м, заготовочного цеху літ. Н, площею 186,40 кв. м, АЗС літ. Є, навісу літ. I, огорожі N1 - N2. Приватний нотаріус мала доступ до документів, що свідчать про зазначені зміни, проте посвідчила договір та внесла недостовірні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень, що призвело до порушення права власності ОСОБА_1 , тому що фактично його ідеальна частка у праві власності на об`єкт нерухомого майна у розмірі 32/100 від 2 755,90 кв. м зменшилася до 32/100 від 2 415,10 кв. м. Договір укладено без його попередньої згоди, хоча відповідачі розпорядилися ідеальною часткою у праві спільної часткової власності, але це призвело до зменшення реальної частки у праві власності позивача на 340 кв. м.
Крім цього, до договору внесені недостовірні відомості щодо відсутності між співвласниками будь-яких судових спорів та претензій третіх осіб відносно предмета договору. Проте з 23 вересня 2015 року в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа за його позовом про визначення частки у спільному майні, виділення її в натурі та визнання права власності на неї.
Також договір неправомірно містить посилання на конкретний порядок користування приміщеннями, що входять до складу комплексу, хоча будь-якого договору про визначення порядку користування не укладалося. Приміщення, віднесені до користування відповідачів, насправді є приміщеннями загального користування.
При укладенні договору грубо порушені його права на земельну ділянку загальною площею 0,9632 га, кадастровий номер 6322055900:00:003:0725. Право на зазначену земельну ділянку виникло у нього на підставі договору оренди від 24 жовтня 2006 року, укладеного між Малоданилівською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 . Відповідачі у справі зазначені в цьому договорі в якості потенційних землекористувачів. Проте при посвідченні договору приватний нотаріус зазначила про припинення права користування дарувальниками земельною ділянкою з моменту укладення договору, хоча договір оренди не було розірвано або припинено. Порядок користування земельною ділянкою договором не встановлювався та з ним не погоджувався. Зазначені порушення свідчать про невідповідність спірного договору вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування 20/100 частин нерухомого майна в комплексі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 12 квітня 2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л. В.
Рішення суду мотивовано тим, що договір порушує право власності позивача на 32/100 частини нежитлових приміщень загальною площею 2 755,90 кв. м, тому що предметом договору є 20/100 нежитлових приміщень загальною площею 2 415,10 кв. м. Позивач не надавав відповідачам попередньої згоди на відчуження ними частки у праві спільної часткової власності на майно. Договором визначено конкретні приміщення у будівлях та спорудах, проте на дату розгляду справи судом жодного нотаріального договору про встановлення порядку користування приміщеннями, так само як і рішення суду про встановлення порядку користування або виділення співвласників в натурі немає. Також до договору внесені недостовірні відомості щодо відсутності будь-яких судових спорів та претензій третіх осіб відносно предмета договору. Відповідно до вимог статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Тому договір, яким порушено право власності позивача на 32/100 частини нежитлових приміщень загальною площею 2 755,90 кв. м, порушує його право на земельну ділянку, на якій розташований зазначений об`єкт нерухомості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 пояснив, що збільшення загальної площі комплексу відбулося у зв`язку з реконструкцією ним особисто за власний кошти будівель, що входять до складу комплексу. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (частина четверта статті 357 ЦК України). Оскільки в результаті здійснення позивачем реконструкції розмір його частки у праві власності на комплекс не змінився, суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про порушення відповідачами права власності ОСОБА_1 на частку майна у комплексі. Крім цього, суд помилково застосував до спірних правовідносин вимоги статті 362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, оскільки між відповідачами укладено договір дарування, а не купівлі-продажу. Суд першої інстанції вважав, що спірним договором встановлений порядок користування комплексом. Проте, як вбачається зі змісту пункту 2.1 договору, нотаріусом лише процитовано зміст довідки комунального підприємства Технічної інвентаризації « Інвенрос» (т. 1. а. с. 22- 24). Згідно зазначеної довідки нотаріальних угод про визначення порядку користування між співвласниками майна не укладалось. Сталий порядок користування спільним майном визначений співвласниками за змістом цивільно-правових договорів, за якими співвласники набували право спільної частково власності. ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 використовують приміщення №№1-11, 1-13 адміністративного корпусу літ. «А-2», загальною площею 54,20 кв. м, приміщення №№ 1-1, 1-9, 1-10 в літ. «Б» загальною площею 317,5 кв. м, прохідну літ. «Д» загальною площею 39,60 кв. м, склад літ. «Г» загальною площею 104,0 кв. м. Із довідки також вбачається, що крім дарувальників комплекс належить ОСОБА_3 (19/100 частин), виробничому підприємству «Харківполімернитка» (25/100 частин) та ОСОБА_1 (32/100 частин), які користуються відповідними приміщеннями у комплексі. У договорі не міститься будь-яких посилань на порядок користування комплексом зазначеними співвласниками або досягнення між ними домовленості щодо визначення порядку користування. Наявність судового спору між співвласниками щодо визначення порядку користування не може обмежувати право співвласниками на розпорядження належними їм ідеальними частками у спільній частковій власності та не впливає на правомірність Договору. У зв`язку з тим, що судом встановлено відсутність порушення права власності позивача на 32 /100 частини комплексу, не можна погодитися і з висновком суду про наявність порушення прав позивача на земельну ділянку.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мироненко С. С. - просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що з 2004 року загальна площа спірного об`єкта нерухомості збільшилася з 2 415,10 кв. м до 2 755,90 кв. м, проте у правовстановлюючих документах дарувальників та договорі дарування вказана площа нерухомості 2 415,10 кв. м, що не відповідає дійсності. Таким чином, відповідачі мали внести зміни до свідоцтв про право власності й після цього відчужувати свою частку у майні. У Державному реєстрі прав містяться суперечдиві зписи щодо площі комлексу, що призводить до ситуації правової невизначеності. Крім того, у договорі дарування вказані конкретні приміщення, які використовують дарувальники, проте угоди про порядок користування об`єктом нерухомості співвласники не укладали. Суди не звернули уваги на порушення його прав землекористувача та наявність спору у суді за його позовом (за участю відповідачів) про визначення частки у спільному майні. Крім цього, до договору внесені недостовірні відомості щодо відсутності між співвласниками будь-яких судових спорів та претензій третіх осіб відносно предмета договору.
(2) Позиція ОСОБА_2 .
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво, внаслідок чого загальна площа спірного об`єкта нерухомості збільшилася з 2 415,10 кв. м до 2 755,90 кв. м. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2012 року його зобов`язано відновити стан земельної ділянки площею 0,9632 га, який існував до будівництва на ній прибудови літ. «В-1», що складається із приміщень 1-8 площею 64,7 кв. м та 1-9 площею 4,3 кв. м , складу літ. «И» площею 109,6 кв. м розміром 16,65 х 6,7 м, знісши прибудову літ. «В-1»; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,9632 га за адресою: Харківська область, Дергачівський район, що перебуває у користуванні виробничого підприємства «Харківполімернитка» на підставі договору оренди землі, підписаного 01 грудня 2011 року та укладеного 24 лютого 2012 року, знісши прибудову літ. «В-1». Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно свідоцтв про право власності відповідачам належать частки у праві власності на комплекс загальною площею 2 415,10 кв. м, а тому нотаріус правомірно посвідчив договір дарування. Предметом договору дарування є 20/100 часток від загальної площі комплексу 2 415,10 кв. м, а не конкретні приміщення. Перехід права власності на 20/100 часток об`єкта нерухомості до неї не впливає на зобов`язання позивача щодо оплати ним оренди земельної ділянки, необхідної для обслуговування ним належних йому 32/100 часток будівлі.
(3) Позиція ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначають, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво, внаслідок чого загальна площа спірного об`єкта нерухомості збільшилася з 2 415,10 кв. м до 2 755,90 кв. м. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2012 року його зобов`язано відновити стан земельної ділянки площею 0,9632 га, який існував до будівництва на ній прибудови літ. «В-1», що складається із приміщень 1-8 площею 64,7 кв. м та 1-9 площею 4,3 кв. м , складу літ. «И» площею 109,6 кв. м розміром 16,65 х 6,7 м, знісши прибудову літ. «В-1»; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,9632 га за адресою: Харківська область, Дергачівський район, що перебуває у користуванні виробничого підприємства «Харківполімернитка» на підставі договору оренди землі, підписаного 01 грудня 2011 року та укладеного 24 лютого 2012 року, знісши прибудову літ. «В-1». Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Згідно свідоцтв про право власності відповідачам належать частки у праві власності на комплекс загальною площею 2 415,10 кв. м, а тому нотаріус правомірно посвідчив договір дарування. Предметом договору дарування є 20/100 часток від загальної площі комплексу 2 415,10 кв. м, а не конкретні приміщення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди установили, що 12 квітня 2016 року ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 подарували ОСОБА_2 належні їм 20/100 часток у комплексі загальною площею 2 415,10 кв. м, який складається з адміністративного корпусу «А-2» площею 876,0 кв. м, боксу «Б» площею 843, 30 кв. м, боксу «В» площею 552,20 кв. м, складу - «Г», 104,0 кв. м, прохідної «Д» площею 39,60 кв. м, АЗС-«Е», АЗС-«З», огорожі, N1-N2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Укладений між сторонами договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л. В. за реєстровим № 181.
Відповідно до пункту 2.1 договору згідно довідки, виданої Комунальним підприємством технічної інвентаризації «Інвенрос» 14 січня 2016 року, встановлений наступний порядок користування нерухомим майном між співвласниками: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 використовують: приміщення адміністративного корпусу літ. «А-2», загальною площею 54,2 кв. м, приміщення №№ 1-1, 1-9, 1-10 в літ. «Б», загальною площею 317,5 кв. м, прохідну літ. «Д», загальною площею 39,6 кв. м, склад літ. «Г», загальною площею 104,0 кв. м.
Згідно свідоцтва про право власності від 26 вересня 2012 року ОСОБА_1 належить 30/100 частин в комплексі загальною площею 2 755,90 кв. м., який складається з адміністративного корпусу «А-2», загальною площею 876,0 кв. м, боксу та частини механічного цеху літ. «Б», загальною площею 928,70 кв. м, боксу та частини механічної ділянки з обробки металу літ. «В», загальною площею 621,20 кв; складу літ. «Г» загальною площею 104,0 кв. м, прохідної літ. Д, загальною площею 39,60 кв. м, заготовчого цеху «Н», загальною площею 186,40 кв. м, АЗС - «Є», навісу І, огорожі, N1-N2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 листопада 2015 року на час укладення договору в зазначеному реєстрі містилися дані про загальну площу комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , у 2 755,90 кв. м; відповідно до змісту договору дарування предметом дарування є 20/100 частин комплексу загальною площею 2 415,10 кв. м.
При реєстрації правочину на підтвердження права власності дарувальники надали свідоцтва про право власності на відповідні частини в комплексі загальною площею 2 415,10 кв. м.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України № 1952-IV від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень» (в редакції закону № 834-VIII від 26 листопада 2015 року, що діяла станом на 12 квітня 2016 року) відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі.
Документовані записи щодо прав на нерухоме майно - свідоцтва дарувальників про право власності на відповідні частини в комплексі - містять інформацію щодо загальної площі комплексу у 2 415,10 кв. м, а тому колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про дотримання нотаріусом вимог частини другої статті 12 Закону України № 1952-IV від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень».
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі мали внести зміни до свідоцтв про право власності й після цього відчужувати свою частку у майні, є необґрунтованими, оскільки дарувальники набули у власність 20/100 часток комлексу загальною площею 2 415,10 кв. м, підстави для зміни розміру їх частки не змінилися.
За змістом статей 315 317 319 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує . Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна (частина третя статті 357 ЦК України).
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (частина четверта статті 357 ЦК України).
Оскільки в результаті здійснення позивачем реконструкції розмір часток відповідачів у праві власності на комплекс не змінився, відсутні підстави для зміни площі комплексу у правлвстановлюючих документах дарувальників.
Щодо посилань у касаційній скарзі на те, що у договорі дарування вказані конкретні приміщення, які використовують дарувальники, необхідно зазначити, що згідно пункту 2.1 договору дарування нотаріусом процитовано зміст довідки комунального підприємства Технічної інвентаризації « Інвенрос» (т. 1. а. с. 22- 24). Згідно зазначеної довідки нотаріальних угод про визначення порядку користування між співвласниками майна не укладалось. Сталий порядок користування спільним майном визначений співвласниками за змістом цивільно-правових договорів, за якими співвласники набували право спільної частково власності. ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 використовують приміщення №№1-11, 1-13 адміністративного корпусу літ. «А-2», загальною площею 54,20 кв. м, приміщення №№ 1-1, 1-9, 1-10 в літ. «Б» загальною площею 317,5 кв. м, прохідну літ. «Д» загальною площею 39,60 кв. м, склад літ. «Г» загальною площею 104,0 кв. м. Із довідки також вбачається, що крім дарувальників комплекс належить ОСОБА_3 (19/100 частин), виробничому підприємству «Харківполімернитка» (25/100 частин) та ОСОБА_1 (32/100 частин), які користуються відповідними приміщеннями у комплексі. У договорі не міститься будь-яких посилань на порядок користування комплексом зазначеними співвласниками або досягнення між ними домовленості щодо визначення порядку користування.
Таким чином, предметом договору дарування є 20/100 часток від загальної площі комплексу 2 415,10 кв. м, а не конкретні приміщення в цьому комплексі.
Перехід права власності на 20/100 часток об`єкта нерухомості до ОСОБА_2 не впливає на зобов`язання позивача щодо оплати ним оренди земельної ділянки, необхідної для обслуговування належних йому 32/100 часток будівлі, а наявність судового спору між співвласниками щодо визначення порядку користування не може обмежувати право співвласниками на розпорядження належними їм ідеальними частками у спільній частковій власності та не впливає на правомірність договору дарування, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги у цій частині також безпідставні.
Крім того, рішенням Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2012 року його зобов`язано відновити стан земельної ділянки площею 0,9632 га, який існував до будівництва на ній прибудови літ. «В-1», що складається із приміщень 1-8 площею 64,7 кв. м та 1-9 площею 4,3 кв. м , складу літ. «И» площею 109,6 кв. м розміром 16,65 х 6,7 м, знісши прибудову літ. «В-1»; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,9632 га за адресою: Харківська область, Дергачівський район, що перебуває у користуванні виробничого підприємства «Харківполімернитка» на підставі договору оренди землі, підписаного 01 грудня 2011 року та укладеного 24 лютого 2012 року, знісши прибудову літ. «В-1». Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. тиїаііз тиіапсііз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мироненка Станіслава Станіславовича - залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко