09.08.2023

№ 619/646/22

Постанова

Іменем України

03 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 619/646/22

провадження № 61-2713св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що 10 березня 2000 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Малоданилівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис № 05. Подружжя має дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка досягла повноліття у 2022 року.

Котелевський районний суд Полтавської області своїм рішенням

від 10 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнив.

Шлюб, зареєстрований 10 березня 2000 року у Малоданилівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис № 05,

між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвав (справа

№ 619/6089/21).

ОСОБА_1 також зазначив, що ОСОБА_2 вчиняє відносно нього домашнє насильство, а саме: постійно погрожує, висловлюється брутальною лайкою, псує його особисті речі, втручається в особисту кореспонденцію, чинить перешкоди в користуванні належним йому особистим майном, що стало причиною неодноразових звернень

ОСОБА_1 до правоохоронних органів на дії заінтересованої особи.

Відчуваючи небезпеку для свого життя, яка полягає в тому, що ОСОБА_2 , погрожуючи, за допомогою сторонніх осіб, намагається знищити його фізично, та маючи вільний доступ до його житла, може реалізувати свої погрози, тому посилаючись на Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ОСОБА_1 просить застосувати до ОСОБА_2 обмежувальний припис.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Дергачівський районний суд Харківської області своїм рішенням

від 21 лютого 2022 року (вступна та резолютивна частини) (у складі судді Кононихіної Н. Ю.) заяву ОСОБА_1 задовольнив.

Видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців.

Заборонив ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонив ОСОБА_2 наближатись на відстань ближче ніж на 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , а саме - до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонив ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 .

Попередив ОСОБА_2 , що за умисне невиконання обмежувальних приписів передбачена кримінальна відповідальність за

статтею 390-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Верховний Суд своїм розпорядженням від 25 березня 2022 року

№ 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Полтавський апеляційний суд своєю постановою від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 лютого 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву

ОСОБА_1 задовольнив.

Видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців.

Заборонив ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонив ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 .

статтею 390-1 КК України.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником доведено належними та допустимими доказами наявність обґрунтованих ризиків вірогідного продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства економічного та психологічного характеру.

Тому заява підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині видачі обмежувального припису і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-830св19), від 26 вересня 2019 року

у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня

2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19),

від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19 (провадження

№ 61-23053св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20).

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не вказав, яким формам домашнього насильства він піддавався, доводи даної заяви не підтверджуються належними та допустимими доказами, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для застосування спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що 10 березня 2000 року ОСОБА_1 та

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Верховний Суд своїм розпорядженням від 16 березня 2022 року № 10/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність справ Борівського районного суду Харківської області та Дергачівського районного суду Харківської

області - Котелевському районному суду Полтавської області.

Котелевський районний суд Полтавської області своїм рішенням

до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнив.

між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвав (справа

№ 619/6089/21).

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2

Дергачівський районний суд Харківської області своїм рішенням

від 21 лютого 2022 року (вступна та резолютивна частини) заяву

ОСОБА_1 задовольнив. Видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців. Заборонив ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонив ОСОБА_2 наближатись на відстань ближче ніж на 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , а саме - до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонив ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 . Попередив ОСОБА_2 , що за умисне невиконання обмежувальних приписів передбачена кримінальна відповідальність за

статтею 390-1 КК України. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що в даній цивільній справі відсутній повний текст рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 лютого 2022 року.

У вступній частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 лютого 2022 року вказано, що у зв`язку зі складністю справи складання повного тексту рішення суду відкладається строком на п`ять днів.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.

На виконання ухвали Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року керівником апарату Дергачівського районного суду повідомлено, що в автоматизованій системі документообігу суду повний текст рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 лютого 2022 року у справі № 619/646/22 відсутній.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Верховний Суд своїм розпорядженням від 25 березня 2022 року

Полтавський апеляційний суд своєю постановою від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 лютого 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 задовольнив. Видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців. Заборонив ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонив ОСОБА_2 наближатись на відстань ближче ніж на 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , а саме - до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонив ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 . Попередив ОСОБА_2 , що за умисне невиконання обмежувальних приписів передбачена кримінальна відповідальність за статтею 390-1 КК України. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

З огляду на інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень, Котелевський районний суд Полтавської області своєю ухвалою

від 06 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), про встановлення режиму окремого проживання подружжя, залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини першої

статті 257 ЦПК України (https://reestr.court.gov.ua/Review/112042603).

Котелевський районний суд Полтавської області своєю ухвалою

від 01 червня 2023 року зупинив провадження у справі № 619/5614/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), про виключення відомостей про особу як про батька дитини з актового запису про народження дитини, - до припинення перебування позивача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, на підставі пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України (https://reestr.court.gov.ua/Review/111252913).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послався на те, що ОСОБА_2 вчиняє відносно нього домашнє насильство.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника;

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження

№ 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі

№ 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року

у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), від 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

У постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) Верховний Суд зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення

та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

З огляду на матеріали справи, Дергачівський районний суд Харківської області у своїй постанові від 21 січня 2022 року зазначив, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 320945

від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство психологічного характеру, а саме - під час сварки ображала чоловіка ОСОБА_1 брутальною лайкою, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілого. Провадження у справі було закрито у зв`язку з закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності.

06 січня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив керівникові відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції заяву про застосування заборонного припису стосовно ОСОБА_2 . Дана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 постійно приїздить до належного йому будинку, самовільно приводить туди своїх знайомих, порпається в його особистих речах, холодильнику, чим позбавляє його можливості нормально харчуватися, відпочивати та вести нормальний спосіб життя в його приватній власності. Окрім того, ОСОБА_2 погрожує знищити його та належне йому майно.

Відповідно до акта обстеження домоволодіння від 03 вересня 2021 року, ОСОБА_2 в домоволодінні, яке знаходиться у власності заявника, за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрована та фактично не проживає протягом двох останніх років. Отже, ОСОБА_2 у вказаному будинку фактично не проживає та не зареєстрована, тому її перебування там без згоди власника ОСОБА_1 порушує його право на вільне володіння та користування належним йому нерухомим майном.

Згідно з довідкою Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області від 02 вересня 2021 року № 02-22/1510 ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (а. с. 6).

Відповідно до пояснень, наданих під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Шевченко Д. С., заінтересована особа ОСОБА_2 продовжує переслідувати заявника ОСОБА_1 .

Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Апеляційний суд, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдниці частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги заявника про видачу обмежувального припису у вигляді тимчасового обмеження прав щодо заборони кривдниці перебувати в місці проживання ОСОБА_1 , не наближатися на відстань ближче на 100 м до місця проживання, а також заборони ОСОБА_2 контактувати з ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження

№ 61-830св19), від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року у справі

№ 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 23 грудня 2020 року

у справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19), від 24 лютого

2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20).

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження

№ 61-830св19) Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_5 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_6 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_5 та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому.

У постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19) Верховний Суд вказав, що ОСОБА_7 щодо ОСОБА_8 вчинялося домашнє насильство і були ризики їх повторення, а тому з метою захисту прав заявника від насильства в сім`ї, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованих висновків про можливість застосувати до ОСОБА_7 обмежувальний припис у вигляді заборони йому здійснювати листування та телефонні розмови з ОСОБА_8 строком на 6 місяців з дня ухвалення постанови.

У постанові від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19) Верховний Суд зазначив, що на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції факт здійснення ОСОБА_9 насильства в сім`ї

23 травня 2018 року повністю знайшов своє підтвердження в судових рішеннях в адміністративній справі, які набрали законної сили, а тому за змістом статті 129 Конституції України й статті 18 ЦПК України є обов`язковими для виконання для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

У постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19) Верховний Суд вказав, що дії ОСОБА_10 не містять ознак домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у зв`язку з чим заява про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає.

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення. При оцінці ризиків відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» апеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_11 , як до, так і після звернення ОСОБА_12 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_12 , з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_11 обов`язків передбачених статтею 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 91-1 КК України.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не є суперечливими. Суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Разом з тим, встановлення обмежувального припису є превентивним способом захисту потерпілих від домашнього насильства.

У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) Верховний Суд вказав, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що обставини, які наведені у заяві, не підтверджені належними та допустимими доказами, не приймаються до уваги.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявниці із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. В. Сердюк В. А. Стрільчук