№ 620/1788/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 620/1788/21

провадження № К/9901/34900/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року (в складі головуючого судді - Клопота С.Л.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П.) у справі №620/1788/21,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, Казначейство), в якому просив:

визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо невиконання вимог статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» провести нарахування і виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.05.2019 і виконавчого листа №750/3659/19 від 25.09.2019;

визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання вимог статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» провести нарахування і виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.05.2019 і виконавчого листа № 750/3659/19 від 25.09.2019 з огляду на висновки постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року справа №825/370/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року справа №620/351/19;

визнати, що відмова Державної казначейської служби України виконати вимоги статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також свідоме і відверте ігнорування висновків постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року справа №825/370/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 справа № 620/351/19 становить порушення статті 13 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі), а також порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння своїм майном);

стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , суму у розмірі 1508 (одна тисяча п`ятсот вісім) гривень 22 коп., на підставі статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - три відсотки річних від своєчасно несплаченої суми за порушення тримісячного строку перерахування коштів у сумі 50000 грн. на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.5.2019 і виконавчого листа № 750/3659/19 за період з 30.12.2019 по 30.12.2020 включно шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

2.1. Позов обґрунтовано тим, що з 30.12.2019 на виконанні у Державної казначейської служби України перебував виконавчий лист № 750/3659/19 від 25.09.2019, виданий на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова про стягнення на його користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України, та вказана сума була перерахована на рахунок позивача лише 30.12.2020.

2.2. З огляду на вказане, позивач вважає, що відповідач порушив приписи статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині строку виконання рішення суду, оскільки, з Державного бюджету України підлягає стягненню три відсотки річних від своєчасно несплаченої суми за порушення тримісячного строку перерахування коштів у сумі 50 000 грн. за період з 30.12.2019 по 30.12.2020 включно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду.

5. Суди попередніх інстанцій зазначали, що за змістом частини другої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності; таким чином, дія вказаного Закону про гарантії не поширюється на рішення суду про відшкодування шкоди завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, що здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Суди попередніх інстанцій зауважили, що виконуючи рішення у справі №750/3659/19, Казначейство здійснювало виплату позивачу коштів саме за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок державного органу.

6. З норм Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 суди вбачали, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством лише в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань; у той же час, вказаним Порядком не передбачено строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 3504030, що свідчить про необґрунтованість посилання позивача на порушення відповідачем строку перерахування коштів. Судами попередніх інстанцій було зазначено, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення п. 48 Порядку №845, оскільки вказаним пунктом регулюються правовідносини, що виникли з підстав списання бюджетних коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, в той час виконавчий лист №750/3659/19 перебував на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

7. Суди попередніх інстанцій звертали увагу на те, що позивачем не підтверджено факт того, що спірний виконавчий лист перебував на виконанні у Державній казначейській службі саме за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, що є необхідною підставою для застосування, зокрема, п.п. 47-49 Порядку №845. Враховуючи, що законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, суди попередніх інстанцій вказували на відсутність правових підстав для нарахування та виплати компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

8. Не погоджуючись із прийнятими у цій справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, позивач просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021, а позовні вимоги - задовольнити.

9. Підставою касаційного оскарження у даній справі скаржник зазначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №825/370/17, від 11.05.2018 у справі №820/3052/17, від 19.08.2020 у справі №826/7444/16, від 18.06.2018 у справі №806/2492/17, щодо застосування приписів статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

10. Поряд з цим, позивач зазначає, що висновки в оскаржуваних судових рішеннях не відповідають також правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №809/713/17, тощо.

11. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки обставинам відмови відповідача виконувати приписи статті 129-1 Конституції України, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

12. Скаржник зауважує, що в позовній заяві він вказував на необхідність врахування відповідної судової практики Верховного Суду, якою передбачено безумовне, без будь-яких обмежень і застережень виконання приписів статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

13. Позивач указує, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини у справі та неправильно розглянуто предмет позову, яким є нарахування і виплата Казначейством компенсації за порушення строку виконання судового рішення згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; натомість суд попередніх інстанцій помилково вважали, що цей спір стосується безспірного списання коштів на виконання судового рішення.

14. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, однак в силу частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

15. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 20.09.2021.

16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.

17. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №620/1788/21.

18. Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.05.2019 по справі №750/3659/19, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 12.09.2019 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь позивача за рахунок Державного бюджету України у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн шляхом безспірного списання ДКСУ коштів з єдиного казначейського рахунку.

20. У подальшому, Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист у справі № 750/3659/19.

21. У Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030 або бюджетна програма) обліковувалось рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.10.2019 по справі №750/3659/19 про погашення заборгованості на користь ОСОБА_1 .

22. На виконання рішення суду по справі №750/3659/19, Казначейством, в межах бюджетних призначень та в порядку черговості, 30.12.2020 перераховано кошти в сумі 50 000 грн. на користь позивача.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України в чинній редакції).

25. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

26. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI)виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду .

28. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

29. Частина перша статті 5 Закону №4901-VI указує, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

30. Частина друга статті 5 Закону №4901-VI визначає, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

31. Відповідно до пункту 1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 (далі - Порядок №845) цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення .

32. Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

33. Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

34. Згідно з пунктом 36 Порядку №845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

35. Відповідно до пункту 38 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

36. Пункт 39 Порядку №845 передбачає, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

37. Відповідно до підпункту 1 пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

38. Згідно з пунктом 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

39. Відповідно до пункту 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

40. Пункт 50 Порядку №845 указує, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

41. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення.

42. Колегія суддів вказує на помилковість таких висновків та зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №825/370/17 (за подібних підстав та предмету позову) дійшов висновків, що стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов`язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

43. Відтак, колегія суддів погоджується з доводами скаржника стосовно того, що нарахування зазначеної компенсації згідно чинного законодавства передбачено за порушення термінів виконання рішення суду про стягнення коштів безпосередньо з державного органу.

44. Разом з тим, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

45. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).

46. Суд зазначає, що позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь моральної шкоди та пред`явивши це рішення до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.

47. Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

48. Так, у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

49. У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

50. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає правомірними доводи позивача стосовно наявності у останнього права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

51. Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI була в подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №820/3052/17, від 19.08.2020 у справі №826/7444/16, від 18.06.2019 у справі №806/2492/17, а також від 09.09.2019 у справі №809/713/17, на неврахування висновків яких покликається позивач у касаційній скарзі.

52. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковими висновки щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації, оскільки такі не відповідають дійсності та спростовуються положеннями Порядку №845 за якими, - рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.

53. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у вже згаданій постанові від 09.09.2019 у справі №809/713/17.

54. Повертаючись до змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів також указує на помилкове посилання судами попередніх інстанцій на висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 30.04.2020 у справі №804/2076/17, оскільки правовідносини у ній склалися з приводу невиконання судового рішення про стягнення на користь позивача коштів в сумі 101 262,56 грн в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та зобов`язання відповідача здійснити негайне виконання судового рішення. Натомість, у цій справі ключовим питанням є стягнення з відповідача саме компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення.

55. Ці та наведені вище обставини, в тому числі, щодо необхідності врахування у спірних правовідносинах правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №825/370/17, за аналогічних сторін, підстав та предмету позову, зазначалися позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі.

56. Однак, судом першої інстанції всупереч вимогам процесуального закону (зокрема, статей 9 242 246 КАС України) указаного враховано не було. Судом апеляційної інстанції недоліків рішення суду першої інстанції не виправлено.

57. Таким чином, знаходять своє підтвердження доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження.

58. Водночас, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

59. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

60. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

61. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

62. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити рівні права учасників процесу для всебічного і повного дослідження та вивчення обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

63. Колегія суддів вважає, що Верховним Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового провадження.

64. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2 242 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі №620/1788/21 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду