ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 620/2624/19
адміністративне провадження № К/9901/7489/20
Верховний Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 620/2624/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та перерахування грошового забезпечення,
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Соломко І.І.,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Земляної Г.В., суддів Парінова А.Б., Собківа Я.М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністратвиного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП у Чернігівські області), в якому просив:
1.1. визнати протиправним, скасувати наказ по особовому складу ГУНП в Чернігівській області № 270 о/с від 23 серпня 2019 року;
1.2. поновити позивача на посаді начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 23 серпня 2019 року;
1.3. зобов`язати відповідача перерахувати та провести виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 з 23 серпня 2019 року до моменту ухвалення рішення по справі.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного наказу. Питання про призначення позивача заступником начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП вирішено відповідачем без його згоди. Позивача не ознайомили з висновком про необхідність його переміщення на іншу посаду в порядку статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» від 22 серпня 2019 року, який є підставою для винесення відповідачем оскаржуваного наказу.
3. Крім того, на думку позивача посада заступника начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП не є рівнозначною посаді начальника Срібнянського ВП Прилуцького ВП НУПН в Чернігівській області, на якій його поновлено рішенням суду у справі № 620/174/19, оскільки посадовий оклад на новій посаді менший на 100 грн, ніж на попередній. Також відрізняється коло функціональних обов`язків за вказаними посадами.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 270/ос від 23 серпня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції з 23 серпня 2019 року. В решті позовних вимог відмовлено.
4.2. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що переміщення позивача з Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП, яке розташоване у смт. Срібне до Семенівського відділення Новгород-Сіверського відділу поліції ГУПН в Чернігівській області, яке розташоване в м. Семенівка є переведенням особи до іншої місцевості. Отже, позивача переміщено на роботу хоча і в орган поліції, але і іншій місцевості, без його згоди.
4.3. Законом України «Про Національну поліцію» не врегульовано випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості або переведення до іншої місцевості. У даному випадку застосуванню підлягає стаття 32 КЗпП України, якою визначено, що переведення особи до іншої місцевості можливе лише за її згоди, крім випадків, визначених статтею 33 КЗпП України. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2019 року № 420/5192/18.
4.4. Також суди попередніх інстанцій вказали на те, що Закон України «Про Національну поліцію» не розмежовує поняття «переміщення» та «переведення», оскільки у частині дев`ятій статті 65 цього закону вказано, що переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
4.5. Підставами для винесення відповідачем оскаржуваного наказу є висновок про необхідність переміщення поліцейського ГУПН в Чернігівській області на рівнозначну посаду в порядку статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» та безпосередньо цей Закон, що не передбачено Порядком підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції та Переліком документів з питань проходження служби, затвердженими наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235. Відтак, оскаржуваний наказ відповідачем винесений без належних для цього підстав.
4.6. З огляду на зазначене оскаржуваний наказ відповідача від 23 серпня 2019 року № 270 о/с є протиправним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУПН в Чернігівській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністратвиного суду від 04 лютого 2020 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
5.1. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та недотримано норми матеріального права.
5.2. Скаржник звертав увагу, що суд першої інстанції в порушення приписів статті 12 КАС України розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження. На думку скаржника дана справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки позивач є службовою особою, яка зазначена у Закону України «Про запобігання корупції» як така, що займає відповідальне та особливо відповідальне становище. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
5.3. У порушення пункту 1 частини другої статті 353 КАС України суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях застосували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18. Тоді як під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не врахували позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16, на які посилався відповідач.
5.4. Скаржник зауважив що висновки судів попередніх інстанцій про те, що висновок відповідача є неналежним документом при прийнятті рішення щодо його переміщення, є необгрунтованими. Частиною другою розділу ІІ «Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції» встановлено, що підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівник або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу. При цьому рапорт, подання про призначення на посаду та подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення, відповідно до Переліку документів з питань проходження служби, який затверджений наказом МВС № 1235 не стосуються переміщенням поліцейського в порядку статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».
5.6. Наказ Міністерства внутрішніх справи України від 27 липня 2012 року № 650, яким затверджено Інструкцію з оформлення документів у системі МВС України та на який посилається позивач, не поширюється на поліцейських, так як поліцейські керуються наказом Національної поліції України від 20 травня 2016 року № 414 та постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55.
5.7. Скаржник вказав на те, що суди попередніх інстанції помилково застосували до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України. У даному випадку пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання та коли про це йдеться у самому спеціальному законі. Така позиція викладена Конституційним Судом України у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 та Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.
5.8. Скаржник зауважив, що за змістом Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльності поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. У зв`язку із цим на поліцейського законодавством покладено додаткові обов`язки, у тому числі і обов`язок проходити службу у місці визначеному керівником. Відтак питання переміщення поліцейських по службі врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про Національну поліцію». Одним з факторів та підставою для ухвалення рішення про переміщення позивача є результати вивчення соціально-психологічного клімату в колективі Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області. За результатами такого вивчення можна спрогнозувати, що в разі призначення позивача начальником Срібнянського ВП майже весь особовий склад звільниться з відповідних посад, що у свою чергу призведе до неможливості забезпечення виконання завдань поліції, визначених законодавством.
5.9. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивач помилково застосовує до даних правовідносин положення Закону України «Про державну службу», оскільки пункт 17 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» вказує на те, що дія цього закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоєно спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 27 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10 серпня 2020 року, закінчено підготовчі дії та призначено зазначену касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до частини першої статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
8. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу ГУНП у Чернігівські області, в якій він просить у задоволенні касаційної скарги відповідача відмовити, в оскаржувані судові рішення залишити без змін.
9. На думку позивача судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтовано та враховано аналогічний правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/19. Позивач у даній справі наголошував на тому, що переведення в іншу місцевість можливе лише за його згоди, про що і зазначено у статті 32 Кодексу законів про працю України. У справі № 820/6677/16 головним аргументом позивача було переведення його на нерівнозначну посаду, тому висновки Верховного Суду у даній справі не є аналогічними висновкам судів попередніх інстанцій у даній справі.
9.1. Дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, де розглянув подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи спору по суті. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції. Тому на думку позивача , суди попередніх інстанцій не допустили будь-яких порушень норм процесуального права.
9.2. Доводи касаційної скарги про те, що висновок відповідача від 22 серпня 2019 року про необхідність переміщення позивача на іншу рівнозначну посаду не є належною підставою для винесення відповідачем оскаржуваного наказу, є необгрунтованими. Відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що рішення з питань проходження служби оформляється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлена Міністерством внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235 затверджено вичерпний Перелік документів з питань проходження служби. Відповідно до розділу ІІ даного наказу підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності як призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою тощо. За таких обставин, на думку позивача, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що висновок відповідача від 22 серпня 2019 року не є належною підставою для винесення оскаржуваного наказу.
9.3. Твердження відповідача про те, що дія наказу Міністерства внутрішніх справ від 27 липня 2012 року № 650 не поширюється на поліцейських є безпідставним та необґрунтованим. Рапорт, подання записка у Національній поліції України оформляється відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 650.
9.4. Законом України «Про Національну поліцію» не врегульовані випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості, або до іншої місцевості, однак про це йдеться у статті 32 Кодексу законів про працю України. Відповідно до зазначеної норми переведення працівника в іншу місцевість є можливим тільки за його згодою. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року № 420/5192/18. На думку позивача судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи, надані їм оцінка та прийнято законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
9.5. Припущення відповідача, викладені у касаційній скарзі про те, що у разі призначення його начальником Срібнянського ПВ Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області, майже весь особовий склад звільниться з займаних посад, є безпідставним та необґрунтованим, таким, що порушують право позивача на повагу до його гідності.
9.6. Крім того, позивач вказав на те, що уточнена касаційна скарга від 21 квітня 2020 року № 187/124/17/07-2020 підписана представником НУПН Олексієм Тимошенком, що суперечить пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України відповідно до якої з 01 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції представництво здійснюється виключно прокурором або адвокатом. У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що Тимошенко О.С. має статус адвоката. Тому вказана касаційна скарга не може бути розглянута.
Установлені судами фактичні обставини справи
10. Наказом начальника ГУНП в Чернігівській області № 261 о/с від 22 серпня 2019 року майора поліції ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 620/174/19 ( а.с. 10).
11. Наказом ГУНП в Чернігівській області № 270 о/с від 23 серпня 2019 року позивача призначено заступником начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, звільнивши з посади начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 23 серпня 2019 року (а.с.10). Підставою для видачі вказаного наказу слугував висновок про необхідність переміщення поліцейського ГУНП в Чернігівській області на рівнозначну посаду в порядку ст. 65 ( для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби) Закону України «Про Національну поліцію» від 22 серпня 2019 року (а.с. 32).
12. Не погоджуючись зі звільненням з посади начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області та призначення на посаду заступника начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права
13. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (в редакції станом на 01 січня 2019 року, далі - Закон № 580-VIII).
14. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
15. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).
16. Згідно до частиною третьою статті 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
17. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону № 580-VIII).
18. Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
19. Згідно з приписами частини першої статті 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
20. Частиною другою статті 65 Закону № 580-VIII посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.
21. Відповідно до частини сьомої статті 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
22. Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
23. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев`ята статті 65 Закону № 580-VIII).
24. У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності (частини десята та одинадцята статті 65 Закону № 580-VIII).
25. Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок № 1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік).
26. Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі.
27. За приписами пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
28. Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 1235 перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235.
29. Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 1235 у разі необхідності для підготовки наказів можуть витребовуватися документи з певних питань проходження служби в поліції, передбачені чинним законодавством України.
30. Переліком визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.
31. Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
34. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 27 квітня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині розгляду справи судом першої інстанції в поряду спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
35. Крім того, підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 620/2624/19 є оскарження судових рішень перелік яких визначений у пункті 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16.
36. Скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16 щодо застосування статті 65 Закону № 580-VIII до подібних правовідносин. З огляду на приписи частини першої статті 341 КАС України касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі судових рішень здійснюється у межах вказаних доводів касаційної скарги.
37. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
38. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).
39. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказу ГУНП у Чернігівській області від 23 серпня 2019 року №270 о/с, яким позивача звільнено з посади начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП у Чернігівській області та призначено на посаду заступника начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУПН у Чернігівській області. Підставою для винесення такого наказу є висновок ГУПН в Чернігівській області про необхідність переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в порядку стаття 65 Закону № 580-VIII (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби). Звертаючись із даним позовом, позивач вказав на те, що у даному випадку відбулося його переведення на роботу у іншу місцевість без його згоди, що суперечить статті 32 КЗпП України.
40. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції вказав на протиправність оскаржуваного наказу відповідача. Суди вказали на те, що у даному випадку відбулося переведення позивача у іншу місцевість, що не врегульовано Законом України «Про Національну поліцію України». Тому у даному випадку субсидіарному застосуванню підлягають норми КЗпП України, а саме стаття 32 КЗпП України. Оскільки позивач не надав своєї згоди на переведення на службу до Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП, як того вимагає стаття 32 КЗпП України, наказ відповідача від 23 серпня 2019 року № 270 о/с є протиправним. При цьому суди попередніх інстанцій врахували під час вирішення спору правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18.
41. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
42. Загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
43. Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства.
44. Зі змісту позовних вимог слідує, що спірні правовідносини виникли з приводу застосування відносно позивача підпункту 2 пункту 1 частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію".
45. Оскаржуваним у даній справі наказом позивача призначено на посаду начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП, розташованого у м. Семенівка, Чернігівської області.
46. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено та слідує з матеріалів справи, що позивач проходив службу у Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП, що розташоване у смт. Срібне, Чернігівська області.
47. З огляду на зазначене судами першої та апеляційної інстанцій зроблено вірний висновок про те, що ОСОБА_1 перевели на таку ж саму роботу на тому самому підприємстві, але в іншій місцевості, без його згоди.
48. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що переведення особи з відділу який розташований у місті Семенівка, Чернігівської області, до відділку, який розташовано у смт. Срібне, Чернігівська області є переведенням особи до іншої місцевості.
49. Верховний Суд зазначає, що в цьому випадку спеціальний Закон № 580-VIII встановлює підстави переміщення, які зазначені у частині першої статті 65 цього закону та порядок переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається. Таке переміщення може відбуватися - за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення (частина восьма статті 65 Закону № 580-VIII).
50. Проте, Закон № 580-VIII не врегульовує випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості або переведення до іншої місцевості, про що йдеться у статті 32 КЗпП України.
51. Так стаття 32 КЗпП України встановлює можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
52. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18. Підстави для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи відсутні.
53. За таких обставин колегія суддів вважає, що суди першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вірно застосував норми матеріального права та дійшов вірних висновків про обгрунтованість позовних вимог, з якими погоджується і Верховний Суд.
54. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані висновки Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16.
55. Зі змісту означеної постанови слідує, що позивач звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою вказав на те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи № 820/6677/16, застосовані норми статті 65 Закону № 580-VIII та не застосовано до спірних правовідносин статтю 77 цього закону та статті 43, 83 Закону України «Про державну службу», які на думку скаржника підлягали застосуванню у даному випадку.
56. З огляду на приписи статті 341 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховним Судом здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги. Так Верховним Судом надано оцінку про можливість застосування до спірних правовідносин у цій справі приписів статтей 77 Закону № 580-VIII та статті 43, 83 Закону України «Про державну службу». Тоді як висновок Верховного Суд про необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 32 КЗпП України у справі № 820/6677/16 відсутній.
57. Відтак, відсутні підстави для врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 листопада 2018 року № 820/6677/16, під час розгляду цієї справи.
58. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження, в той час як вона підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, Верховний Суд виходить із того, що зміст позовних вимог дозволяє зробити висновок, що спір у цій справі виник з приводу проходження публічної служби.
59. Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
60. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
61. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
62. Для цілей цього Кодексу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
63. Отже, при вирішення питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження.
64. Відкриваючи провадження у справі № 620/2624/19 Чернігівський окружний адміністративний суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
65. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містить пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме щодо справ позивачів, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
66. Згідно з приміткою до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів.
67. З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини пов`язані з проходження позивачем публічної служби на посаді начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області.
68. Оскільки вказана посада, належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, то спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби за його участі в якості позивача, не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.
69. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. У зв`язку з чим судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та невірно визначено провадження, в якому слід розглядати дану справу.
70. За таких обставин Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та помилковість висновку щодо можливості призначення даної справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Однак таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення судами попередніх інстанцій незаконних судових рішень та з огляду на приписи частини другої статті 350 КАС України не є підставою для скасування оскаржуваних у цій справі судових рішень.
71. Верховний Суд зазначає, що пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) було визначено, що розгляд за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
72. Однак, з набранням чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (з 08 лютого 2020 року) зазначений пункт був виключений та визначено, що скасувати оскаржувані судові рішення з таких підстав є можливим у разі, якщо таке порушення процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
73. Верховний Суд наголошує, що касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі судових рішень здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині оскаржувані судові рішення Судом не переглядалися.
74. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення.
75. Колегія суддів зазначає, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
76. Доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
77. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
78. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
79. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
80. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
81. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
82. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
83. З огляду на результат касаційного розгляду Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 340 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення.
2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов