ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2025 року
м. Київ
справа № 620/4619/24
адміністративне провадження № К/990/33302/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зибінської Галини Вікторівни
на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року (головуючий суддя - Падій В.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді: Грибан І.О., Костюк Л.О.)
у справі № 620/4619/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 29 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становив 2102,00 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період 24 травня 2022 року - 31 грудня 2022 року, та відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період 01 січня 2023 року - 04 червня 2023 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити грошове забезпечення із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становив 2102,00 грн відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період 24 травня 2022 року - 31 грудня 2022 року, та відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період 01 січня 2023 року - 04 червня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
2. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням часу для усунення недоліків шляхом подання до суду належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.
3. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями адвокат Зибінська Г.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції зазначив, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
7. Так, починаючи з 19 липня 2022 року у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
8. Суд першої інстанції констатував, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки відповідно до матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби 04 червня 2023 року, а до суду звернувся лише 29 березня 2024 року.
9. З огляду на викладене суд вирішив, що позовна заява має бути залишена без руху для усунення її недоліків, шляхом подання до суду належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.
10. На виконання вимог вказаної ухвали позивачем подав до суду заяву про поновлення строків звернення до суду.
11. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Зазначив, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду із вказаними вимогами. Також суд критично оцінив посилання позивача на те, що він не був обізнаним про порушення своїх прав в частині не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, оскільки після отримання остаточного розрахунку позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із вимогою про надання йому розрахунку щодо складових такої виплати.
12. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що під час ознайомлення з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 червня 2023 року № 155 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивач міг та повинен був дізнатися про порушення свого права щодо невиплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, а також щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення.
13. Також, суд апеляційної інстанції зауважив, що посилання скаржника на те, що листом від 10 січня 2024 року № 33 військова частина НОМЕР_1 надала розрахунок сум, а тому початок перебігу позовної давності повинен розпочинатися з дня одержання такого розрахунку, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
14. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначає, що причини пропуску звернення до адміністративного суду є поважними, оскільки позивач перебував та перебуває на даний час на службі в Збройних Силах України. Після звільнення зі служби з військової частини НОМЕР_1 його було переведено до іншої частини, тобто служба була безперервною.
15. Скаржник зазначає, що про порушення свого права позивач дізнався з листа військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2024 року № 33 з якого вбачається, що грошова компенсація невикористаної основної відпустки позивачу не виплачена.
16. Враховуючи те, що позивач, який є учасником бойових дій, на момент свого звільнення та на даний час безперервно перебуває на службі у Збройних Силах України, то, відповідно, його можливість стежити за дотриманням роботодавцем трудових прав, звертатися до суду за захистом своїх прав, об`єктивно є дуже ускладненою.
17. Скаржник уважає, що судами попередніх інстанцій при поверненні позивачу позовної заяви, застосовано норму права про застосування строків позовної давності без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, про те, що пропуск строків звернення позивачем до суду є поважним, у зв`язку з тим, що має прямий причинний зв`язок з введенням в Україні військового стану.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
19. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
20. На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання застосування строку звернення до суду з вказаним позовом.
21. У цій справі підставою для повернення позову слугував висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався про порушення свого права.
22. Суди зазначили, що про порушення свого права позивач міг та повинен був дізнатися під час ознайомлення з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 червня 2023 року № 155 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
23. Тому, звернувшись до суду з позовом лише 29 березня 2024 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
24. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
25. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
26. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
27. Верховний Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
28. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
30. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
31. Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
32. Суди попередніх інстанцій установили, що представник позивача звернулася з адвокатським запитом від 29 грудня 2023 року про надання довідки про грошове забезпечення позивача.
33. За результатами розгляду указаного звернення складено лист від 10 січня 2024 року № 33, у якому відповідач повідомив, що грошова компенсація невикористаної основної відпустки позивачу не виплачена.
34. У тексті касаційної скарги позивач переконує, що саме з моменту отримання листа від 10 січня 2024 року слід обраховувати строк звернення до суду з цим позовом, оскільки лише після його позивач дізнався про своє порушене право. Зауважує, що звернувся до суду з цим позовом у тримісячний строк з моменту отримання зазначених документів від відповідача.
35. Суд зазначає, що позивач просить здійснити нарахування та доплату сум, право на які він набув за час проходження військової служби. Слід, також, ураховувати, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення після звільнення з військової служби.
36. У Рішенні від 05 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
37. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
38. Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
39. З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу [у редакції, чинній до 19 листопада 2022 року]‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
40. Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
41. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
42. На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
43. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
44. З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до березня 2024 року, тобто до моменту звернення до суду із цим позовом, з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
45. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
46. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви у зв`язку із пропуском строку звернення до суду є передчасним.
47. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
48. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
49. У цій справі суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.
50. За таких обставин, з огляду на заявлені до суду касаційної інстанції вимоги, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
51. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345 353 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зибінської Галини Вікторівни задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі № 620/4619/24 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду