ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа №620/939/19
адміністративне провадження №К/9901/24575/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Желєзного І.В., Тацій Л.В.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (головуючий суддя Беспалов О.О., судді Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)
у справі № 620/939/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років;
- зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 08 серпня 2018 року.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року скасовано, позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оформлену листом від 04 січня 2019 року № 129/03, у призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) з 08 серпня 2018 року.
4. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з постановою суду апеляційної інстанції не погодилося, тому звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року.
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді начальника медичної частини державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», що підтверджується записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
7. Наказом начальника державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 06 серпня 2018 року № 96/ос-18 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штату) з 07 серпня 2018 року.
8. Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України сформовано та надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з додатками. Згідно із зазначеною інформацією, вислуга років позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 02 місяці 22 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 08 місяців 10 днів.
9. Листом від 04 січня 2019 року за № 129/03 відповідач повідомив Центральне міжрегіональне управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відсутні, оскільки станом на дату звільнення позивач не мав визначеної необхідної вислуги років для призначення пенсії (23 календарних роки та 6 місяців і більше). У зв`язку з наведеним, відповідач повернув без виконання надіслані документи для призначення пенсії ОСОБА_1 .
10. Незгода позивача з відмовою у призначенні пенсії за п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що в Законі №2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 років вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається саме за наявності 23 календарних років, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Законодавцем розмежовано такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». До вислуги років можливо зарахувати стаж роботи у пільговому обчисленні і цей стаж також враховується при призначенні пенсії. Однак, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, до якої не передбачено зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, діяв у межах повноважень та згідно з вимогами чинного законодавства України, оскільки ОСОБА_1 не має встановленої п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262 календарної вислуги років.
12. Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився і виходив з того, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років і зобов`язав відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 08 серпня 2018 року.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
13. У касаційній скарзі заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги судову практику, викладену, зокрема, в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17.
14. Скаржник стверджує, що Законом №2262-ХІІ чітко визначено умови призначення пенсії за вислугу років - у ст. 12, а в ст. 17 вказано види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Статтею 17-1 визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ця стаття є відсильною - законодавець відсилає до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - постанова №393), яка своєю чергою розкриває, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах. З аналізу вищевказаних норм скаржник робить висновок про те, що колізії в нормативно-правових актах відсутні: законодавець чітко описав умови для призначення пенсії за вислугу років, інакше розуміння та трактування цих нормативно-правових актів виключається.
15. Позивач вважає, що право на пенсію за вислугою років не ставиться в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги, а відповідач помилково не враховує положення ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
16. ОСОБА_1 на підтвердження своєї позиції та правомірності позовних вимог посилається на постанову Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 листопада 2015 року К/800/46432/14, від 21 березня 2017 року К/800/8083/17, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а. При цьому, позивач зазначає, що Верховний Суд не відступав від вказаних позицій у встановленому законом порядку.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
18. За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
19. Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
20. Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів.
21. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон №2262-XII.
22. Пунктом "б" ст. 1-2 Закону №2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
23. Відповідно до п. "а" ст. 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. "б"-"д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.
24. Своєю чергою, ст. 17-1 Закону №2262-XII визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України.
25. Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
26. Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18, від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №360/1432/19 та від 27 березня 2020 року у справі №569/727/17, від 23 червня 2020 року у справі №750/10827/16-а, від 20 січня 2021 року у справі №620/509/19 викладав висновок про те, що задля отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
27. Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону N 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон N2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
28. Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18.
29. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи у позивача були наявні 20 років 02 місяці 22 дні вислуги у календарному обчисленні та у пільговому обчисленні - 27 років 08 місяців 10 днів.
30. З урахуванням правового висновку, наведеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі 805/3923/18-а, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наявної у позивача вислуги років достатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ.
31. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
32. Доводи касаційної скарги не спростовують вищенаведеного.
33. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні постанови суду апеляційної інстанції.
34. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
35. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 345 349 350 355 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі №620/939/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя І.В. Желєзний
Суддя Л.В. Тацій