№ 621/532/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 621/532/17

провадження № 61-7475св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи (за первісним та зустрічним позовами):Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на рішення Зміївського районного суду Харківської області

від 22 листопада 2018 року у складі судді Овдієнка В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Бровченка І. О., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 липня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 31 липня 2015 року було розірвано. Мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу з відповідачем син проживав разом з нею, проте з грудня 2015 року проживав з відповідачем. Вважала, що проживання малолітнього з нею буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Зміївської державної адміністрації Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 їхній син проживав разом з матір`ю, проте з грудня 2015 року проживав з ним, оскільки ОСОБА_1 уклала шлюб із громадянином Турецької Республіки та почала постійно проживала разом із своїм чоловіком та двома малолітніми дітьми у м. Анталії Турецької Республіки, та у зв`язку із чим перестала турбуватися про їх сина та займатися його вихованням. Вважав, що у разі визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, яка планувала проживати у Турецькій Республіці, його фактично буде позбавлено можливості брати участь у вихованні та можливості особистого спілкування з дитиною. Крім того, вважав, що їхньому сину в Турецькій Республіці не буде забезпечено належних умов проживання, а проживання малолітнього з ним буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 листопада

2018 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , під час її перебування на території України.

У разі виїзду ОСОБА_1 за межі України без малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відсутності ОСОБА_1 на території України визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_2 .

У задоволенні інших частин позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, з якою він зареєстрований за однією адресою та фактично проживає, повністю буде відповідати інтересам дитини. Разом із тим, оскільки за сімейними обставинами ОСОБА_1 може виїжджати за межі України, проте при цьому малолітній ОСОБА_5 , виїзд якого має узгоджуватися з батьком або вирішуватися у судовому порядку, буде залишатися в Україні, з метою виключення можливості позбавлення дитини навіть на короткий час батьківської опіки, тому суд першої інстанції вважав, що на період відсутності матері, місцем проживання дитини необхідно визначити з батьком - ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області

від 22 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та ураховуючи тривалість проживання малолітнього з матір`ю, забезпечення сталості його соціальних зав`язків з матір`ю та сестрою ОСОБА_6 , добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матір`ю - ОСОБА_1 .

Також, виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у разі виїзду матері малолітнього за межі України, місце його проживання має бути визначено з батьком - ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відсутності ОСОБА_1 на території України з батьком - ОСОБА_2 , та в цій частині відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не врахованого того, що у разі існування спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та відсутності взаємної договірної домовленості щодо цього питання, чинним законодавством передбачено визначення судом місця проживання дитини лише з одним із батьків, при цьому суд не може ухвалити рішення про періодичне почергове проживання дитини з батьком та матір`ю або у разі настання певних подій. Заявник вважала, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано із Зміївського районного суду Харківської області зазначену цивільну справу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року указану справу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 29 липня 2011 року по 31 липня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження, рішенням Харківського районного суду Харківської області

від 31 липня 2015 року в справі № 635/3606/15-ц (а. с. 8, 99-102 т. 1).

Після розірвання шлюбу та припиненням спільного проживання між сторонами виник спір щодо місця проживання їх спільної дитини.

Після розірвання їх шлюбу малолітній ОСОБА_5 проживав з матір`ю, проте у подальшому переважно проживав із батьком - ОСОБА_2 за згодою

матері - ОСОБА_1 , яка тимчасово перебувала у Турецькій Республіці, де створила нову сім`ю, народила третю дитину.

На час судового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій цієї справи по суті малолітній ОСОБА_5 , фактично проживав з матір`ю - ОСОБА_1 .

Разом з тим, судами попередніх інстанцій щодо матері малолітнього ОСОБА_4 встановлено наступне.

Крім спільного з ОСОБА_2 сина ОСОБА_7 , ОСОБА_1 має дітей: дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 та копією посвідчення особистості громадянина Турецької Республіки серія НОМЕР_2 (а. с. 9, 10 т. 1).

ОСОБА_1 разом із дітьми, а саме: дочкою - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сином ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Також, за вказаною адресою проживають: її батько ОСОБА_12 , 1962 року народження, брат ОСОБА_13 , 1990 року народження, невістка ОСОБА_14 , 1992 року народження (а. с. 7, 21-23, 25-28 т. 1).

За місцем проживання у смт Безлюдівка ОСОБА_1 характеризувалася з позитивної сторони, скарг та заяв на її неправомірні дії не надходило, будь-які компрометуючі матеріали відсутні (а. с. 23, 24 т. 1, а. с. 32 т. 2).

Згідно сертифіката про проходження профілактичного наркологічного огляду

від 14 вересня 2016 року у ОСОБА_1 ознак наркологічних захворювань не виявлено (а. с. 28 т. 1).

За відомостями медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів ОСОБА_1 психіатричних протипоказань не має (а. с. 33 т. 2).

08 січня 2016 року ОСОБА_1 , яка має посвідку на проживання у Республіці Туреччина, та ОСОБА_15 зареєстрували шлюб у Турецькій Республіці, що підтверджується міжнародним свідоцтвом про шлюб від 08 січня 2016 року

серія НОМЕР_4 (а. с. 29-34 т. 1).

Згідно із випискою з Єдиного державного реєстру осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець (далі - ФОП)

ОСОБА_1 , взята на облік Державною фіскальною службою у Харківській області з 13 липня 2018 року. Даними реєстру платіжних документів з 01 серпня 2018 року по 22 жовтня 2018 року ФОП ОСОБА_1 у АТ «Укпексімбанк» підтверджувався рух коштів у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності (а. с. 191-195 т. 2).

Щодо батька малолітнього ОСОБА_4 встановлено наступне.

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , вказаний будинок належить йому на праві власності; на обліку в психіатричному і наркологічному кабінетах не знаходився; до кримінальної відповідальності не притягувався та у розшуку не перебував, мав постійне місце роботи у ФОП ОСОБА_16 , за період грудень 2016 року - травень 2017 року отримував дохід 17 550,44 грн, характеризувався позитивно, сума нарахованих відсотків за депозитними рахунками у ПАТ КБ «ПриватБанк» у

2016 році складала 10 569,01 грн (а. с. 42, 81-84, 94 т. 1; а. с. 79 т. 1; а. с. 80 т.1;

а. с. 89, 90 т. 1; а. с 88 т.1.

Згідно довідки Зміївського дошкільного навчального закладу № 2 Зміївської міської ради від 13 лютого 2017 року та 20 вересня 2018 року, ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідував заклад з 11 січня 2016 року, відвідував заняття гуртка «Слухняний язичок». Вихованням дитини займався батько (а. с. 91 т. 1, а. с. 152 т. 2).

З 01 вересня 2017 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідував гуртки «Образотворче мистецтво», «Циркова студія», що підтверджується довідкою комунального закладу «Зміївський центр дитячої та юнацької творчості Зміївської районної ради Харківської області» від 19 січня 2018 року (а. с. 22 т. 2).

Разом з тим, за час проживання з батьком малолітній ОСОБА_5 не був позбавлений уваги та турботи з боку матері ОСОБА_1 , яка надавала майнове утримання дитині, а також неодноразово намагалася організувати для дитини відпочинок у Туреччині, на що батько дитини не надавав згоди.

Згідно висновку методиста навчально-методичного центру психології служби відділу освіти Харківської районної державної адміністрації ОСОБА_18

від 02 лютого 2017 року найбільший емоційний зв`язок у дитини встановлений зі старшою сестрою ОСОБА_6 та матір`ю, яких він вважав своєю сім`єю (а. с. 12 т. 1).

Відповідно до висновку психолога ОСОБА_17 від 03 червня 2017 року у дитини сформована надійна система прихильності до батька, який є тим дорослим, з яким вона пов`язує задоволення власних потреб у безпеці та комфорті. Зважаючи на таку систему прихильності, дошкільний вік дитини, її підготовку до вступу у школу, піклування про її емоційний стан, зміна зараз її місця проживання, тим більше культурного середовища не є бажаною (а. с. 96-98 т. 1).

Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини Харківської районної державної адміністрації від 14 березня 2017 року Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації вважала за доцільне та таке, що відповідає інтересам дитини, визначити місце проживання ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю (а. с. 34, 35 т. 2).

Відповідно до висновку Харківської районної державної адміністрації

від 13 червня 2017 року, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважала за доцільне визначити разом з батьком ОСОБА_2 (а. с. 53-55, 60-62 т. 1, а. с. 37-40 т. 2).

Згідно висновку Зміївської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування від 15 січня 2018 року, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважала за доцільне визначити разом з батьком ОСОБА_2 (а. с. 20, 21 т. 2).

08 червня 2018 року ОСОБА_1 зверталася до служби у справах дітей Харківської районної державної адміністрації з повідомленням про істотні зміни у житті її сім`ї та проханням надати додаток до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини (а. с. 137 т. 2).

Згідно додатку до висновку Харківської районної державної адміністрації

від 28 серпня 2018 року, інформацію, надану ОСОБА_1 , визнано такою, що має істотне значення при вирішенні судом спору про визначення місця проживання дитини, та визнано таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини, визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 158-165 т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_3 , підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції ООН «Про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Частиною першою статті 162 СК України передбачено, що якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створювати реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив наявність однакових належних матеріально-побутових умов у матері і у батька для проживання дитини, їх позитивних характеристик, обґрунтовано вважав, що сторони можуть у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, враховуючи вік малолітнього ОСОБА_7 , який на день ухвалення рішення не може дати об`єктивної згоди на проживання з одним із батьків самостійно, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності,встановленій статтею 215 ЦПК 2004 року, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивнучастини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвоїдеталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

Отже, визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_7 разом з батьком у разі настання певних подій, зокрема: відсутності матері малолітнього за місцем їхньої реєстрації та проживання у зв`язку із виїздом останньою за межі України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на зазначені правові норми уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини разом з батьком у разі настання певних подій.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають в частині задоволення зустрічного позову щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком ОСОБА_2 , у разі настання певних подій, скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись статтями 260 400 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 листопада

2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 березня 2019 року в частині визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком ОСОБА_2 , у разі настання певних подій, скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.

У іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області

від 22 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 07 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович