ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 621/787/22
провадження № 51-2908 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120212212600005709, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Балаклеї Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Зміївського районного суду Харківської області від 12 лютого 2020 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено: за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 12 лютого 2020 року та ОСОБА_7 визначено остаточне покарання - 13 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Вироком Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_7 покарання: за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 12 лютого 2020 року та ОСОБА_7 визначено остаточне покарання - 15 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 засуджено за те, що він, 16 грудня 2021 року приблизно о 23:10 год проник до приміщення літньої кухні домоволодіння ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , де з метою протиправного заволодіння особистим майном шляхом вчинення умисного вбивства останньої, наніс не менше двох ударів гострим краєм сокири в область голови потерпілої, спричинивши тілесні ушкодження від яких ОСОБА_8 померла. Переконавшись у тому, що потерпіла припинила подавати ознаки життя, увійшов до приміщення будинку на території вказаного домоволодіння, де виявив та заволодів особистими речами і майном потерпілої, на загальну суму 4888,70 грн, після чого покинув територію домоволодіння, розпорядившись вказаним майном на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок суду апеляційної інстанції, пом`якшивши ОСОБА_7 покарання за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого, за ч. 4 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України до визначеного шляхом складання призначених покарань остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого, а також згідно з ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного за сукупністю вироків остаточного покарання у виді позбавлення волі на 13 років 6 місяців з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Захисник вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не обґрунтував належним чином свого рішення про необхідність призначення більш суворого покарання ніж того, що призначив суд першої інстанції та вважає, що за наявних у справі даних про особу засудженого і обставин скоєння злочину у суду є достатньо підстав для пом`якшення покарання ОСОБА_7 .
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити, змінивши вирок апеляційного суду шляхом пом`якшення призначеного покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, яка брала участь в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь не оспорюється.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з призначеним ОСОБА_7 апеляційним судом покаранням та вважає його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував тяжкість скоєних злочинів, які класифікуються як особливо тяжкі, дані про особу засудженого, зокрема, те що він раніше судимий, офіційно не працює, перебуває на обліку у лікаря-психіатра. Також суд врахував відсутність обставин, які пом`якшують покарання та визнав обставиною, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.
Апеляційний суд переглядаючи в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора констатував, що при призначенні засудженому покарання у повній мірі не було враховано, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за корисливий злочин, знову вчинив два умисних особливо тяжких корисливих кримінальних правопорушення, у тому числі, проти життя людини. ОСОБА_7 позбавив життя раніше знайому йому ОСОБА_8 , особу похилого віку, що свідчить про зневажливе ставлення засудженого до життя інших людей, яке за приписами ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю та підвищену соціальну небезпеку останнього.
Враховуючи викладені обставини та особу засудженого, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, його не можна визнати необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
За таких обставин апеляційний суд вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасував на підставі ч. 2 ст. 409 КПК України, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого і відповідно до вимог, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання відповідно до положень ст. 65 КК України в межах, установлених санкціями ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, з урахуванням тяжкості вчинених правопорушень, їх наслідків, даних про особу засудженого та приписів ч. 2 ст. 59 КК України щодо обов`язковості призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також положень ст. 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю вироків.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд в цій справі дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе саме у строк, визначений апеляційним судом та обраний ним розмір призначеного останньому покарання є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстав для призначення менш суворого покарання, як про це ставить питання сторони захисту, колегія суддів не вбачає.
Жодних переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_7 менш суворого покарання у касаційній скарзі не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав немає. А всі наведені в касаційній скарзі дані про особу ОСОБА_7 були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні нового вироку в частині призначеного покарання.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3