Постанова
Іменем України
13 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 623/2433/17
провадження № 61-1456св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Шевченко Сергій Анатолійович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б. від 17 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок та земельні паї у с. Червона Поляна Барвінківського району Харківської області. Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, вона дізналася про те, що 15 березня 2014 року він склав на ім`я ОСОБА_2 заповіт, яким усе своє майно заповів останній.
Зазначала, що її батько ОСОБА_4 на час вчинення заповіту не був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки у січні 2014 року переніс ішемічний інфаркт головного мозку, у зв'язку з чим у нього була вражена більша частина головного мозку, він був паралізований, не міг розмовляти, писати був у пригніченому та безпорадному стані, ніколи не висловлював намірів скласти заповіт на відповідача.
Посилаючись на вказані обставини, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 15 березня 2014 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 2193.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів того, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 02 жовтня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних доказів недієздатність
ОСОБА_4 на час вчинення заповіту. Висновки експертиз, які провів комунальний заклад охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», є помилковими, оскільки цей медичний заклад немає лікарів-експертів в галузі неврології, невропатології та нейрохірургії. У задоволенні клопотання позивача про призначення посмертної комплексної судово-психіатричної експертизи в Київському міському центру судово-психіатричної експертизи суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив та не врахував покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 623/2433/17 з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя, 15 березня 2014 року, ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2193, згідно якого на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом матиме право, заповів дочці ОСОБА_2 .
Заповіт посвідчено у присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_4 за його дорученням та у присутності нотаріуса текст заповіту повністю прочитаний уголос заповідачу, з текстом він згоден, за його дорученням за нього розписалася ОСОБА_7
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Позивач стверджувала, що складений 15 березня 2014 року її батьком заповіт, яким він заповів все належне йому майно відповідачу, є недійсним, оскільки на час складання заповіту заповідач не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з висновками судово-психіатричної експертизи № 378 від 04 травня 2018 року та № 555 від 16 липня 2018 року, складених комунальним закладом охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3», ОСОБА_4 у період часу, якому відповідає складання та посвідчення заповіту - 15 березня 2014 року, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляв та відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки висновків судово-психіатричної експертизи, показів свідків, які були допитані у судових засіданнях, а також інших досліджених доказів, встановив, що в момент складання заповіту ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а отже відсутні правові підстави, передбачені статтею 225 ЦК України для визнання складеного ним заповіту недійсним.
При вирішенні спору, судами надано належну оцінку обставинам справи у сукупності з іншими зібраними у справі доказами.
Висновки щодо доводів касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про те, що суд не провів належну судово-психологічну експертизу із залученням фахівців у галузі неврології, невропатології та нейрохірургії щодо визначення психологічного стану спадкодавця на час вчинення заповіту є неспроможними, оскільки судово-психологічна експертиза, складена комунальним закладом охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», проведена з дотриманням вимог пункту 2 частини першої статті 105, статті 108 ЦПК України, а для призначення додаткової або повторної експертизи підстав не було (стаття 113 ЦПК України).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун