Постанова
Іменем України
16 березня 2021 року
м. Київ
справа № 626/2450/14-ц
провадження № 61-16389св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 05 березня 2020 року у складі судді Рибальченко І. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Котелевець А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 25 січня 2015 року позовну заяву ПАТ «Ощадбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 678 963,35 грн та вирішено питання про розподіл судових витрат.
16 липня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Красноградського районного суду Харківської області від 25 січня 2015 року.
Заява мотивована тим, що про наявність рішення ОСОБА_1 стало відомо після ознайомлення з ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 07 вересня 2017 року, заочне рішення отримане 14 вересня 2017 року, поштою жодного документа, у тому числі і копію рішення ОСОБА_1 не отримував.
Посилався на те, що заочне рішення було ухвалено без участі та врахування позиції відповідача, який повідомлений належним чином про розгляд справи не був.
Зазначав, що наявність рішення Красноградського районного суду Харківської області від 23 грудня 2011 року у справі № 2021/2-426/11 стосується предмета спору і має істотне значення для правильного вирішення справ та розрахунку заборгованості.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення від 27 січня 2015 року та призначити справу за правилами загального провадження.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 05 березня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 січня 2015 року.
Заяву про перегляд заочного рішення суду від 27 січня 2015 року у справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відсутні, оскільки заявник пропустив зазначений строк без поважних причин.
При цьому суд виходив із того, що 10 лютого 2015 року ОСОБА_1 отримав заочне рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 січня 2015 року. Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 заяву представника відповідача
від 14 вересня 2017 року про перегляд зазначеного заочного рішення суду залишено без розгляду. 16 липня 2018 року представник відповідача повторно подав до суду заяву про перегляд заочного рішення та клопотання про поновлення строку.
Твердження про те, що відповідачу не було відомо про розгляд справи, про ухвалення заочного рішення 27 січня 2015 року і про те, що він не отримував заочного рішення суду спростовуються матеріалами справи. Тому суд вважав необхідним відмовити в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишити заяву відповідача про перегляд заочного рішення без розгляду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
Ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 05 березня 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заява про перегляд заочного рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 січня 2015 року подана представником відповідача 16 липня 2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 228 ЦПК України 2004 року.
10 лютого 2015 року ОСОБА_3 отримав зазначене заочне рішення, що підтверджується матеріалами справи. Окрім цього, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 звертався з заявою про поновлення строку та перегляд заочного рішення 22 вересня 2017 року, яка була предметом розгляду судом першої інстанції та предметом перегляду судів інших інстанцій, тобто у 2017 році був обізнаний про наявність заочного рішення. Тому посилання ОСОБА_1 на те, що про існування рішення йому стало відомо 14 вересня 2017 року спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
За таких обставин, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та правильно залишив вказану заяву без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що повторна заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення також залишена без розгляду, а заочне рішення не переглянуто, при цьому він має право звертатися до апеляційного суду зі скаргою на заочне рішення суду першої інстанції лише після постановлення судом першої інстанції ухвали про залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, а не без розгляду, тому це позбавляє його можливості звертатися до апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Красноградського районного суду Харківської області.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справи, але був належним чином повідомлений та неодноразово викликався у судове засідання (а. с. 20, 25, 26, т. 1).
10 лютого 2015 року ОСОБА_1 отримав заочне рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 січня 2015 року (а. с. 36, т. 1).
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року заяву представника ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишено без задоволення, ухвалу Краснорадського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року залишено без змін.
16 липня 2018 року представник ОСОБА_1 повторно подав до суду заяву про перегляд заочного рішення та клопотання про поновлення строку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Пунктом 13 Перехідних положень до ЦПК Українипередбачено, що судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень статті 228 ЦПК України (в редакції 2004 року, яка діяла на момент ухвалення рішення) заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
За правилами частини другої статті 72 ЦПК України в редакції 2004 року документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку.
Строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням відповідача у разі його пропущення з поважних причин, у порядку передбаченому статтею 73 ЦПК Українив редакції 2004 року.
Аналогічні норми містяться у ЦПК Українив редакції 2015 року.
Так, згідно із статтею 284 ЦПК Українизаочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відповідно до статті 126 ЦПК Україниправо на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 127 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язав сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Поважними причинами можуть визнаватись лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини» (Тeuschler v. Germany).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Також, необхідно зазначити, що судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.
Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини сьомої та восьмої статті 127 ЦПК України про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Оскільки главою 11 ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають в результаті пропуску процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, суд керувався положеннями частини другої статті 126 ЦПК України, за якими документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що заява про перегляд заочного рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 січня 2015 року подана представником відповідача 16 липня 2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 228 ЦПК України(в редакції 2004 року).
Як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку представник відповідача ОСОБА_2 вказував на те, що копію заочного рішення відповідачем отримано 14 вересня 2017 року, заява про перегляд заочного рішення, яка подана 22 вересня 2017 року,належним чином не розглянута, що унеможливлює оскарження в апеляційному порядку заочного рішення, зазначав, що на поштових повідомленням відсутній підпис відповідача.
Проте, зазначене спростовується наявними в матеріалах доказами, а саме тим, що 10 лютого 2015 року ОСОБА_1 отримав заочне рішення
10 лютого 2015 року.
Окрім цього, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звертався з заявою про поновлення строку та перегляд заочного рішення 22 вересня 2017 року, яка була предметом розгляду судом першої інстанції та предметом перегляду судів інших інстанцій, тобто у 2017 році був обізнаний про наявність заочного рішення.
Тому посилання ОСОБА_1 на те, що про існування рішення йому стало відомо 14 вересня 2017 року спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та правильно залишив вказану заяву без розгляду.
Доводи скарги висновків судів не спростовують та не дають підстав вважати, що судами допущені порушення норм процесуального права, тому колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права і підстав для їх скасування з мотивів, викладених у скарзі не вбачається.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович