№ 627/1150/18

Постанова

Іменем України

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 627/1150/18

провадження № 61-22658св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі та відповідачі за позовом ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 : Рябоконівська сільська рада Краснокутського району Харківської області, Територіальний Сервісний Центр МВС України в Харківській області № 6343,

третя особа за позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 17 липня 2019 року у складі судді Вовк Л. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П. у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: Рябоконівська сільська рада Краснокутського району Харківської області, Територіальний Сервісний Центр МВС України в Харківській області № 6343, про визнання права власності на спадкове майно; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2018 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися з позовом в якому просили суд визнати за ними право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , а саме:

право спільної часткової власності по 1/4 частці кожному в порядку спадкування за законом на: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7195 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0331, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,6744 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0333, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,8441 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0329, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0989 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0327, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, з кадастровим № 6323586203:01:001:0003, розташовану за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Гринів Яр; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,6743 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0612, розташовану на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної часткової власності по 1/8 частці кожному в порядку спадкування за законом на: автомобіль ЗІЛ 130, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ; причіп легковий ПА 004, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 ; автомобіль ВАЗ 21213, 1995 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 ; автомобіль MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_8 ; автомобіль ВАЗ 2121, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 .

Позов мотивований тим, що ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, є сином та батьком позивачів. Після його смерті відкрилася спадщина на його майно, яке складається із земельних ділянок та транспортних засобів.

Позов обґрунтовано тим, що з метою успадкування майна померлого, вони як спадкоємці першої черги за законом, звернулись до Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області, де була заведена спадкова справа № 177/2017 року, проте зазначають, що 04 липня 2018 нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів.

Зазначають у позові, що в нотаріальному порядку вони спадщину отримати не можуть, оскільки відповідач, тобто дружина померлого ОСОБА_1 , яка також подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори, не надає оригіналів правовстановлюючих документів на майно, не дивлячись на те, що з часу відкриття спадщини минув рік і чотири місяці. Вона утримує у себе оригінали правовстановлюючих документів, як на земельні ділянки так і на інше майно і відмовляється їх надати як позивачам так і нотаріусу. З часу відкриття спадщини відповідач також не вживає жодних заходів по переоформленню спадкового майна. Ненадання нею правовстановлюючих документів нотаріусу, позивачі вважають навмисною дією, оскільки все спадкове майно в тому числі і транспортні засоби знаходяться в користуванні відповідача, і вона пояснює, що все майно належить тільки їй.

З позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду у березні 2019 року з вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 в якій просила суд:

визнати, що частка померлого ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на будинок, що розташований у АДРЕСА_1 , 8 становила 1/2;

визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на спадкове майно, що належало спадкодавцеві ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованими у АДРЕСА_1 в розмірі 1/8.

Посилається на те, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. За час проживання ОСОБА_6 з колишньою дружиною ОСОБА_5 побудував житловий будинок загальною площею 107,9 кв. м, по АДРЕСА_1 , який був зареєстрований за ОСОБА_5 .

Вказує про те, що за життя поділ майна не відбувся та ОСОБА_5 є титульним співласником. Після смерті чоловіка відкрилася спадщина, яка складається з вище вказаного житлового будинку. На думку позивача 1/2 частина житлового будинку, яка за життя належала ОСОБА_6 має бути успадкована його спадкоємцями, у тому числі й нею.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 22 травня 2019 року у складі судді Вовк Л. В. справи об`єднано в одне провадження.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 17 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право спільної часткової власності по 1/4 частці кожному в порядку спадкування за законом на: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7195 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0331, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,6744 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0333, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,8441 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0329, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0989 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0327, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, з кадастровим № 6323586203:01:001:0003, розташовану за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Гринів Яр; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,6743 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0612, розташовану на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право спільної часткової власності по 1/8 частці кожному в порядку спадкування за законом на: автомобіль ЗІЛ 130, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ; причіп легковий ПА 004, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 ; автомобіль ВАЗ 21213, 1995 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 ; автомобіль MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_8 ; автомобіль ВАЗ 2121, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 , після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 17 липня 2019 року без змін.

Рішення суду першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд мотивоване тим, що відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів, що земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя, тобто вони є приватною власністю померлого ОСОБА_6 , які підлягають розподілу між спадкоємцями в рівних частках.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначав, що матеріали справи не містять доказів, що земельні ділянки є спільною сумісною власністю спадкодавця і відповідача, всі вони були набуті спадкодавцем у власність іншим шляхом ніж купівля за спільні кошти подружжя, тому місцевий суд правильно визначив кожному зі спадкоємців по 1/4 частині земельної ділянки. Доказів, що земельні ділянки були приватизовані спадкодавцем до 13 червня 2012 року матеріали справи не містять.

Стосовно автомобілів і причепа, то всі вони придбані в період шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , тому спадковим майном є 1/2 частина цих авто і причепа, 1/2 частина належить, ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя і позивачі проти цього не заперечували, отже, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд задовольнив обґрунтовано в цій частині і визнав право власності за кожним на авто і причіп в розмірі 1/8 частини.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 суди виходив з того, що спірний житловий будинок було введено в експлуатацію у 1996 році ОСОБА_5 , тоді як шлюб з ОСОБА_6 було розірвано у 1995 році і спадкодавець за життя не ставив питання про поділ майна подружжя. Доказів що цей будинок було побудовано за спільні кошти подружжя матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравцов С. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 17 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:

оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати;

рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно стосовно визнання за позивачами по 1/4 частці у праві власності на: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7195 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0331, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,6744 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0333, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,8441 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0329, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0989 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0327, на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, з кадастровим № 6323586203:01:001:0003, розташовану за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Гринів Яр; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,6743 га, з кадастровим № 6323586200:03:001:0612, розташовану на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити;

рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно - 1/8 частку житлового будинку скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суд першої інстнації з висновками якого погодився апеляційний суд, визнаючи за позивачами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування після смерті батька та сина по 1/4 частці кожному в порядку спадкування за законом на спірні земельні ділянки дійшов помилкового висновку, що вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя, адже ОСОБА_6 набув право власності на нього під час шлюбу з ОСОБА_1 . Судами не було встановлено підстав набуття цих земельних ділянок ОСОБА_6 у власність, а документи надані Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області не дозволяють ідентифікувати земельні ділянки щодо яких вони видавались. Отже суди були позбавлені можливості встановити, що усі земельні ділянки були саме особистою власністю ОСОБА_6 .

Крім того вказує, що судами не було взято до уваги положення пункту 15 перехідних положень Земельного кодексу України в редакції станом на 07 грудня 2004 року яким було введено мараторій на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб, а тому на думку представника заявника набуття у власність ОСОБА_6 земельний ділянок площами: 5,0989 га; 4,8441 га; 4,7195 га та 4,6744 га на підставі договорів дарування виключається.

Доводом касаційної скарги також є те, що за час проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 їх спільними зусиллями було побудовано житловий будинок загальною площею 107,9 кв. м проте він був введений в експлуатацію ОСОБА_5 вже після розірвання шлюбу, що не спростовує права ОСОБА_6 на 1/2 в ньому, як спільному сумісному майні.

Представник заявника вказує, що судами було залишено поза увагою ту обставину, що ОСОБА_5 у судовому засіданні визнавала ту обставину, що земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок надавалась саме ОСОБА_6 а у своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_5 зазначає, що у 1993 році вона разом із померлим ОСОБА_6 почала будівництво цього будинку та побудували «коробку до будинку». Менше ніж через рік після розірвання шлюбу будинок вже був введений в експлуатацію, що вказує на фактичну завершеність будівництва на момент розлучення подружжя, а ОСОБА_5 займалась лише підготовкою документів для офіційного введення будинку в експлуатацію в той час як вже фактично проживала там разом із дітьми.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що суди надали неправильну правову оцінку розписки ОСОБА_6 від 17 травня 1995 року в якій він відмовляється від претензій до ОСОБА_5 та на будь-яке майно не претендує, окрім індивідуальних речей. Зазначає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 64 69 СК України, адже розписка була написана до вступу його в дію, а тому повинні бути застосовані приписи статті 27 КпШС за якою подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов`язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.

Відзивів на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Краснокутського районного суду Харківської області.

09 січня 2020 року справа № 627/1150/18 надійшла до Верховного Суду та передана судді - Курило В. П .

У квітні 2020 року згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу Литвиненко І. В. у зв`язку з відставкою судді-доповідача Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Померлий ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано 19 липня 1995 року, відповідно до копії свідоцтва серії НОМЕР_11 виданого Краснокутським відділом РАГСу Харківської області.

Згідно копії розписки ОСОБА_6 від 17 травня 1995 року він не має претензій до ОСОБА_5 та на будь-яке майно не претендує, окрім своїх особистих речей.

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_12 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 08 лютого 1996 року було укладено шлюб.

В матеріалах справи міститься заява від 17 листопада 2004 року в якій зазначено, що ОСОБА_6 просив вивести його зі складу засновників фермерського господарства «Рябоконівське» та свою долю в статутному фонді передає ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_13 виданим Рябоконівською сільською радою від 07 червня 2017 року.

З довідки, яка видана виконавчим комітетом Рябоконівської сільської ради встановлено, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня смерті був зареєстрований та постійно проживав разом з дружиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності встановлено, що земельні ділянки площею 4,7195 га кадастровий № 6323586200:03:001:0331, площею 4.6744 га кадастровий № 6323586200:03:001:0333, площею 4,8441 га кадастровий № 6323586200:03:041:0329, площею 5,0989 га кадастровий № 6323586200:03:001:0327, площею 4,6743 га кадастровий № 6323586200:03:001:0612 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району, належить ОСОБА_6 на підставі державних актів на право власності та свідоцтва про право власності. Також ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 2 га кадастровий номер № 6323586203:01:001:0003 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Харківська обл. Краснокутський р-н, с. Гринів Яр, на підставі свідоцтва про право власності серії САК № 695691 виданого Реєстраційною службою Краснокутського РУЮ Харківської області 21 серпня 2015 року.

Матеріали справи містять копію свідоцтва про право на земельну частку (пай) серія ХР № 005606, з якої вбачається, що право на земельну частку передано ОСОБА_6 на підставі рішення суду справа № 2 ц-156/09 від 10 грудня 2009 року, яка належала ОСОБА_8 .

З відповіді МВС України Регіонального СЦ Харківської області ТСЦ №6343 вбачається, що станом на 18 серпня 2018 року за ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані транспортні засоби, а саме: автомобіль 3ІЛ 130, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований 26 лютого 2002 року; причіп легковий ПА 004, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 зареєстрований 08 вересня 2007 року; автомобіль ВАЗ 21213, 1995 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 зареєстрований 07 лютого 2009 року; автомобіль MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 зареєстрований 09 березня 2016 року; автомобіль ВАЗ 2121, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 зареєстрований 13 червня 2000 року.

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 грудня 2018 року свідчить, що житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі розпорядження Рябоконівської сільської ради серія та номер 1 виданий 12 лютого 2016 року, згідно свідоцтва про право власності від 30 квітня 1996 серія та номер 89.

З постанов Краснокутської державної нотаріальної контори від 04 липня 2018 року встановлено, що представнику ОСОБА_9 , яка є представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 , яка є представником ОСОБА_4 , а також ОСОБА_3 відмовлено у оформленні спадкової справи після померлого ОСОБА_6 , в зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності на майно померлого.

Судами встановлено, що матеріали справи не містять відомостей щодо того, що ОСОБА_6 за життя залишав на будь-кого заповіт на спадкове майно.

24 червня 2017 року Краснокутською державною нотаріальною конторою Харківської області заведено спадкову справу № 177/2017, з якої встановлено, що з заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 05 травня 2017 звернулись, відповідно до положень частини першої статті 1261 ЦК України, спадкоємці першої черги за законом мати - ОСОБА_2 , діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та дружина - ОСОБА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо визнання за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права спільної часткової власності по 1/8 частці кожному в порядку спадкування за законом на транспортні засоби, оскільки воно не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не оскаржується сторонами справи.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилами статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

За змістом пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України (в редакції, чинній на час набуття права власності на спірні земельні ділянки ) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Статтею 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 отримав свідоцтва про право власності на землю, а також на підставі договорів дарування, отримав сертифікати на право на земельну частку (пай), після чого виготовив державні акти на землю, а саме: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4.7195 га. з кадастровим № 6323586200:03:001:0331 на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4.6744 га. з кадастровим № 6323586200:03:001:0333 на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4.844 га з кадастровим № 6323586200:03:041:0329 на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5.0989 га з кадастровим № 6323586200:03:001:0327 на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району.

Матеріалами справи підтверджено та судами встановлено, що вказані земельні ділянки були набуті ОСОБА_6 у власність на підставі договорів дарування ВВВ № 050363, ВВВ № 050364, ВВВ № 050365 (а. с. 142 том 1).

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що означені земельні ділянки належали ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності, адже були набуті ним на підставі договорів дарування.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не було взято до уваги положення пункту 15 перехідних положень Земельного кодексу України в редакції станом на 07 грудня 2004 року яким було введено мараторій на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб, внаслідок чого набуття у власність ОСОБА_6 земельних ділянок площами 5,0989 га, 4,8441 га, 4,7195 га та 4,6744 га на підставі договорів дарування виключалось, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що договори дарування визнавались недійсними, а питання правомірності укладення цих договорів в рамках розгляду цієї справи не вирішувалось.

Крім того колегія суддів зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Одночасно Верховний суд зазначає, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим № 6323586203:01:001:0003 за адресою: Харківська обл. Краснокутський район село Гринів Яр, та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4.6743 га з кадастровим № 6323586200:03:001:0612 на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району були отримані ОСОБА_6 в порядку приватизації, що підтверджується відповідними матеріалами справи (а.с 145-148 том 1, а.с. 154 том 1), а тому висновки судів попередніх інстанції про те, що ці земельні ділянки також були особистою приватною власністю ОСОБА_6 є правильними.

Вищенаведене узгоджується із нормами матеріального права (СК України), адже тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що судами не було встановлено підстав набуття цих земельних ділянок ОСОБА_6 у власність.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно протиправності відмови судами у задоволенні позову ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний 19 липня 1995 року.

Згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 30 квітня 1996 року житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 , на підставі рішення виконкому Рябоконівської сільської ради від 30 квітня 1996 року.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2017 року встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями за вище вказаною адресою зареєстрований за ОСОБА_5 .

Згідно нормами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказував, що доказів, що спірний житловий будинок був побудований за спільні кошти та спільною працею подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та є спільним сумісним майном колишнього подружжя і підлягає поділу, позивачем ОСОБА_1 та її представником не надано. На час реєстрації будинку за ОСОБА_5 , шлюбні відносини між подружжям були припинені, спільне господарство не велося, питання про поділ майна за життя ОСОБА_6 не ставилося, тому підстав визнавати домоволодіння по АДРЕСА_2 спільним сумісним майном та визнавати право власності за позивачем на 1/8 частку майна, не має.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, адже судами не встановлено, що спірний житловий будинок повністю був побудований під час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Разом із тим колегія судів приймає до уваги довід касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, встановивши факт написання ОСОБА_6 розписки від 17 травня 1995 року, неправильно застосував до спірних правовідносин приписи статей 64 69 СК України, адже правовідносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виникли до вступу його в дію, а тому повинні бути застосовані приписи статті 27 КпШС, однак таке помилкове застосування норм матеріального права не вплинуло на правильність вирішення справи по суті позовних вимог, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

Інші доводи касаційної скарги у цій частині вимог не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином з огляду на вищевикладене та те, що в силу положень статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими колегія суддів не знаходить підстав для визнання висновків судів попередніх інстанцій помилковими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 17 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська