Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 628/2855/17
провадження № 61-18710св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення безоплатного особистого земельного сервітуту на невизначений строк,
за касаційною скаргою адвоката Зольнікової Віти Олександрівни як представника ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних та зустрічних позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила встановити земельний сервітут на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за ІVваріантом висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9970/1901/1902, складеного 26 лютого 2016 року експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 24 жовтня 2008 року державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 1-7927 посвідчений спадковий договір, за умовами якого її чоловік ОСОБА_3 після своєї смерті передає у власність ОСОБА_2 належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, яке складається із земельної ділянки площею 0,09 га, розташованої по АДРЕСА_1 та розташований на ній житловий будинок з надвірними будівлями, а ОСОБА_2 зобов`язалася виконувати розпорядження ОСОБА_3 згідно з цим договором.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 12 вересня 2013 року вказаний спадковий договір частково розірвано. За ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності по Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1 , за кожною.
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним спадкового договору відмовлено (справа № 628/4397/14-ц).
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2016 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Будинок АДРЕСА_1 поділено між співвласниками в натурі згідно з ІІ варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 лютого 2016 року № 9970/1901/1902.
Вказаний висновок експерта містить варіанти ІІІ та ІV розподілу земельної ділянки згідно з ІІ варіантом поділу будинку.
Ураховуючи, що вона не може користуватися своєю власністю, оскільки це право обмежене відповідачем, а всі відносини з відповідачем, яка є її дочкою, вирішуються в судовому порядку, оскільки вони не можуть дійти жодної домовленості у позасудовому порядку, позивач просила встановити земельний сервітут для обслуговування виділеної їй в натурі частини житлового будинку з надвірними спорудами відповідно до IV варіанту розподілу земельної ділянки, запропонованого експертом у висновку від 26 лютого 2016 року № 9970/1901/1902, вважаючи його найдоцільнишим, виходячи з розташування житлового будинку з прибудовами, планування і розмірів приміщень, його конструктивних елементів, розташування надвірних будівель, розмірів і конфігурації земельної ділянки, перерозподілених часток співвласників домоволодіння.
ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Куп`янський міськрайонний суд Харківської області рішенням від 05 березня 2019 року позов задовольнив. Встановив ОСОБА_1 безоплатний особистий земельний сервітут без визначення строку на земельну ділянку площею 450 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування виділеної їй у натурі 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, належної їй на праві власності, за адресою: АДРЕСА_1 . Надав ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 450 кв. м, з яких: 1/2 частини земельної ділянки загального користування площею 8,8 кв. м, земельна ділянка площею 441,2 кв. м та встановив конфігурацію земельної ділянки за земельним сервітутом по АДРЕСА_1 , розділивши огорожу на відрізки 3,0 м, 15,01 м та 5,5 м. Від т. 5,5 м по прямій лінії до житлового будинку літ. «А-1», далі по лінії розподілу будинку з прибудовами, відступивши 1 м від літ. «В» по прямій лінії, ліворуч до літ. «Г» та праворуч до земельної ділянки № 43 . Від споруди літ. «Г» відступивши 1 м для обслуговування по прямій лінії на відстань 5,66 м, 1,25 м та 1 м до земельної ділянки загального користування. Від т. 3,0 м по прямій лінії до тильної частини, розділивши огорожу на відрізки 8,5 м та 6,48 м. Встановив, що земельна ділянка загального користування проходить вздовж споруди літ. «В» на відстані 1 м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є пенсіонеркою і безстроковий земельний сервітут необхідно встановити з метою проходу (проїзду) до належної їй частини будинковолодіння та його обслуговування. Зазначений варіант земельного сервітуту є найбільш прийнятним для співвласників житлового будинку та найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 11 вересня 2019 року рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 960 грн судового збору.
Апеляційний суд мотивував постанову недоведеністю заявлених позивачем вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 15 жовтня 2019 року до Верховного Суду, адвокат Зольнікова В. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, скасувавши судове рішення, яке відповідало закону.
Фізично земельна ділянка і житловий будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю, адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розмішеного на ній.
При ухваленні нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ЗК України та ЦК України, які регулюють право власника побудов та можливість встановлення земельного сервітуту. Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.
Під час розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в судових засіданнях неодноразово пропонувалося відповідачу врегулювати даний спір мирним шляхом, однак вона відмовилася, не надаючи ніяких пояснень, в який спосіб вона б могла дозволити позивачу користуватися частиною спірної земельної ділянки для обслуговування своєї нерухомості.
Відповідачем ані у позасудовому порядку, ані під час розгляду даної справи не наводиться обґрунтувань щодо порядку встановлення сервітуту та можливі інші варіанти користування земельною ділянкою, можливі способи вирішення спору між співвласниками спірного домоволодіння, або можливість досягнення згоди щодо користування землею і припинення судового розгляду.
Встановлення сервітуту в даному випадку не є обмеженням права власності на земельну ділянку відповідача, так як відповідачу на праві власності належить частина домоволодіння, і співвласнику іншої частини необхідна територія для користування та експлуатації побудовами.
Без встановлення сервітуту позивач не зможе провести необхідну реконструкцію та ремонт, відновити насамперед житловий стан частини будинку, яка належить їй на праві власності, виконати всі вимоги, встановлені чинним законодавством України щодо дотриманням будівельних норм і правил та погодження проведення будівельних робіт.
Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, ретельно дослідив усі матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення, надав належну правову оцінку усім доказам у справі у їх сукупності, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.
19 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргумотивований тим, що на підтвердження своїх позовних вимог позивач належних та допустимих доказів суду не надала, тим самим не довела ні підстав для встановлення земельного сервітуту, ні неможливості використання майна без встановлення такого сервітуту. Рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Куп`янського міськрайонного суду Харківської області.
30 жовтня 2019 року справа надійшла Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 жовтня 2008 року державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 1-7927 посвідчено спадковий договір, за умовами якого чоловік позивача ОСОБА_3 після своєї смерті передає у власність ОСОБА_2 належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, яке складається з земельної ділянки площею 0,09 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, а ОСОБА_2 зобов`язалась виконувати розпорядження ОСОБА_3 згідно з цим договором.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 12 вересня 2013 року вказаний спадковий договір частково розірваний. За ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , за кожною.
ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі спадкового договору від 24 жовтня 2008 року № 1-7929, посвідченого державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області, належить земельна ділянка, кадастровий номер 6310700000:39:001:0001, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2015 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним спадкового договору, предметом якого була спірна земельна ділянка, та застосування наслідків недійсності спадкового договору - залишено без задоволення.
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2016 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Будинок АДРЕСА_1 поділено між співвласниками в натурі згідно з ІІ варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9970/1901/1902, складеного 26 лютого 2016 року експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса.
В указаному висновку експерта надано варіанти ІІІ та IV розподілу земельної ділянки згідно з ІІ варіантом поділу будинку.
Суд першої інстанції оглянув матеріали архівної цивільної справи № 628/1552/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку та господарських споруд, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки та виділ в натурі 1/2 частини земельної ділянки, в якій знаходиться оригінал висновку судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи від 26 лютого 2016 року № 9970/1901/1902.
Згідно з IV варіантом розподілу земельної ділянки (до ІІ варіанту розподілу (виділу) будинковолодіння у відповідності до ідеальної частки в будинковолодінні по 1/2) пропонується в загальне користування виділити земельну ділянку площею 17,6 кв. м, пропонується першому співвласнику ОСОБА_1 виділити земельну ділянку площею 450 кв. м, з яких: 1/2 земельної ділянки загального користування площею 8,8 кв. м, земельна ділянка площею 441,2 кв. м. Пропонується другому співвласникові ОСОБА_2 виділити земельну ділянку площею 450 кв. м, з яких: 1/2 земельної ділянки загального користування площею 8,8 кв. м, земельна ділянка площею 441,2 кв. м. Конфігурація земельної ділянки першого співвласника ОСОБА_1 : по АДРЕСА_1 , розділивши огорожу на відрізки 3,0 м, 15,01 м та 5,5 м. Від т. 5,5 м по прямій лінії до житлового будинку літ. «А-1», далі по лінії розподілу будинку з прибудовами, відступивши 1 м від літ. «В» по прямій лінії, ліворуч до літ. «Г» та праворуч до земельної ділянки № 43 . Від споруди літ. «Г» відступивши 1 м для обслуговування по прямій лінії на відстань 5,66 м, 1,25 м та 1 м до земельної ділянки загального користування. Від т. 3.0 м по прямій лінії до тильної частини, розділивши огорожу на відрізки 8,5 м та 6,48 м. Земельна ділянка загального користування проходить вздовж споруди літ. «В» на відстані 1 м. Лінія земельної ділянки другого співвласника проходить по лінії земельної ділянки для першого співвласника.
Посилаючись на те, що доцільним буде використання земельної ділянки за вказаною адресою саме за IV варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9970/1901/1902, складеного 26 лютого 2016 року експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, ОСОБА_1 просила встановити земельний сервітут.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги адвоката Зольнікової В. О. як представника ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд указував на те, що позивач не надала доказів чинення відповідачем позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування належної їй на праві власності частини будинку та господарських споруд.
Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.
Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Аналіз наведених положень цивільного і земельного законодавства України дає підстави для висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.
Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивачу на праві власності належить частина будинку, розташованого на земельній ділянці, що належить відповідачу, позивач довела неможливість задоволення власних потреб щодо користування належним їй майном в інший спосіб, ніж встановлення обтяження земельної ділянки (сервітуту) відповідача; між сторонами у справі вже тривалий час існують неприязні відносини і вони не можуть досягнути згоди щодо користування цією земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо відповідності закону рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення міськрайонного суду, безпідставно вказуючи на недоведеність позивачем заявлених нею вимог, не зазначивши при цьому, які норми закону порушив суд першої інстанції встановивши неможливість користування належною на праві власності позивачу частиною будинку без встановлення земельного сервітуту.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційним судом скасовано законне рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений адвокатом Зольніковою В. О. як представником ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Зольнікової Віти Олександрівни як представника ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 280 грн (одна тисяча двісті вісімдесят гривень) судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило