15.06.2023

№ 629/888/19

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

м. Київ

справа № 629/888/19

провадження № 61-4722 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Билим Олександр Миколайович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Пихтін Клим Володимирович,

третя особа - приватний нотаріус Лозівського районного округу Харківської області Завада Марина Володимирівна,

представник третьої особи - адвокат Дегтярчук Ірина Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Билима Олександра Миколайовича, на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Дряниці Ю. В.,

Пилипчук Л. І. від 07 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Лозівського районного округу Харківської області Завада М. В., про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 02 квітня 2004 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір міни, відповідно до якого вона поміняла належну їй земельну ділянку, площею 8,5365 га, розташовану на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, яка належала їй на підставі державного акту серії І-ХР № 077319, на телевізор марки LG. Договір міни було посвідчено 02 квітня 2004 року приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В., реєстровий запис № 1462 від 02 квітня 2004 року.

Вказувала, що листом від 19 березня 2018 року № Б-45/0-0.23, 041-60/154-18 Міськрайонне управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області повідомило її, що в «Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Лозівською райдержадміністрацією» за № 7369 від 14 квітня 1997 року зареєстровано сертифікат на право власності на земельну частку (пай)

серії ХР №0122358 із земель реформованого КСП ім. Пархоменко на території Надеждівської сільської ради, розміром 9,8 умовних кадастрових гектарах на ім`я ОСОБА_1 , виданого на підставі розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 22 січня 1997 року № 18. Вищезазначений сертифікат отримано, про що свідчить підпис в графі «підпис власника сертифіката на земельну частку (пай).

Зазначала, що Надеждівська сільська рада Лозівського району Харківської області листом від 23 квітня 2018 року № 159/03-22 повідомила її, що договір оренди земельної частки (паю) в сільській раді не реєструється.

Міськрайонне управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області листом від 29 квітня

2018 року № 98/0-0.23, 041-110/134-18 повідомило, що на її ім`я

в «Книзі 1 записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі» зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку

серії І-ХР №077319, загальною площею 8,5365 га, розташовану на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області

від 26 вересня 2001 року № 47. Державний акт зареєстровано 07 травня

2002 року за реєстраційним номером 383. 02 квітня 2004 року складено

і підписано договір міни між сторонами земельної ділянки на телевізор. На ім`я ОСОБА_2 в «Книзі 1 записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі» зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР №101489, загальною площею 8,5365 га, розташовану

на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області. Підставою виникнення права власності є договір міни від 02 квітня 2004 року. Державний акт зареєстровано 15 червня 2005 року за реєстраційним номером 47.

При цьому, міськрайонне управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області листом

від 08 серпня 2018 року № 150/0-0.23, 041-167/154-18, запропонувало

їй з метою отримання копії договору міни від 02 квітня 2004 року або його дублікату звернутися до нотаріуса, який посвідчував цей договір чи до державного нотаріального архіву. 01 жовтня 2018 року вона отримала у нотаріуса копію вищевказаного договору міни. Після ознайомлення з договором, вона виявила, що не підписувала спірний договір міни, вона не мала наміру відчужувати землю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір міни

від 02 квітня 2004 року недійсним з моменту його вчинення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області у складі судді Каращука Т. О. від 19 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано правочин у вигляді Договору міни від 02 квітня 2004 року земельної ділянки площею 8,5365 га, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії І-ХР №077319, виданого Надеждівською сільською радою Лозівського району Харківської області 07 травня 2002 року, та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №383, на належний ОСОБА_2 телевізор марки «LG», посвідчений 02 квітня 2004 року Приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В., реєстровий запис №1462 від 02 квітня 2004 року, недійсним з моменту його вчинення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що дія мораторію на відчуження земельних ділянок (паїв) сільськогосподарського призначення на час укладення договору міни не поширювалась на правочини щодо обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку. У даному випадку відбувся не обмін земельними ділянками, а відчуження земельної ділянки, що було заборонено пунктом 15 розділу XПерехідних положень ЗК Українив період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв).

Суд послався на відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Суд указав, що оскільки предметом спірного договору міни була земельна ділянка, яка належала ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю, а не земельна частка (пай) як складова єдиного масиву, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 довідалася про порушення

права 01 жовтня 2018 року, коли отримала у приватного нотаріуса копію Договору, тому відсутні підстави вважати, що нею пропущено трирічний строк позовної давності, а посилання відповідача, що позивач дізналася про це в момент укладення, не підтверджені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року N 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану»змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кривенка Е. Ю., задоволено. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області

від 19 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відбувся не обмін земельними ділянками, а відчуження земельної ділянки, що було заборонено пунктом 15 розділу XПерехідних положень ЗК Українив період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), так як тлумачення вказаного пункту у редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що зміни до пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV «Про внесення змін до Земельного кодексу України», тобто після укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору міни земельної ділянки від 02 квітня 2004 року. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Також суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, Європейського суду з прав людини щодо питання заборони відчуження земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Билим О. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить постанову Полтавського апеляційного суду

від 07 березня 2023 року скасувати, рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 січня 2021 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 11 квітня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Билима О. М., залишено без руху. Запропоновано заявникові надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку

і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Билим О. М., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 629/888/19 з Лозівського міськрайонного суду Харківської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Билима О. М., мотивована тим, що посилання апеляційного суд на висновки, викладені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 227/1506/18 (провадження № 14-66 цс 19), є помилковим, оскільки дані висновки стосуються міни земельної ділянки на земельну ділянку, а не міни земельної ділянки на телевізор, наслідком чого є відчуження земельної ділянки, що було заборонено законом.

Вказує, що зміст пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у вказаній редакції необхідно тлумачити таким чином, що ним передбачено виключення лише для договорів міни, за якими відбувається обмін однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу такого самого цільового призначення, а не на інше, зокрема, рухоме майно - телевізор.

При цьому, дія мораторію на відчуження земельних ділянок (паїв) сільськогосподарського призначення на час укладення договору міни не поширювалась на правочини щодо обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку. У даному випадку відбувся не обмін земельними ділянками,

а відчуження земельної ділянки, що було заборонено законом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - адвоката Пихтіна К. В., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 тис грн, на підтвердження чого надає докази.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника приватного нотаріуса адвоката Дегтярчук І. О., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, з встановленням всіх обставин у справі, належним чином дослідженням доказів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник

посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення останнім норм процесуального права,

а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Билима О. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що 02 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 було укладено договір міни, відповідно до якого ОСОБА_1 міняє належну їй земельну ділянку, площею 8,5365 га, розташовану на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, яка належала їй на підставі державного акту серії І-ХР № 077319,

на телевізор марки LG. Договір міни було посвідчено 02 квітня 2004 року приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М. В., реєстровий запис № 1462 від 02 квітня 2004 року

(а. с. 15-16, т. 1)

Листом від 19 березня 2018 року № Б-45/0-0.23, 041-60/154-18 Міськрайонне управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області повідомило ОСОБА_1 , що в «Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Лозівською райдержадміністрацією» за № 7369 від 14 квітня 1997 року зареєстровано сертифікат на право власності на земельну частку (пай)

серії ХР № 0122358 із земель реформованого КСП ім. Пархоменко на території Надеждівської сільської ради, розміром 9,8 умовних кадастрових гектарах на ім`я ОСОБА_1 , виданого на підставі розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 22 січня 1997 року № 18. Вищезазначений сертифікат отримано, про що свідчить підпис в графі «підпис власника сертифіката на земельну частку (пай) (а. с. 11, т. 1).

Надеждівська сільська рада Лозівського району Харківської області листом

від 23 квітня 2018 року № 159/03-22 повідомила ОСОБА_1 , що договір оренди земельної частки (паю) в сільській раді не реєструється (а. с. 12, т. 1).

Міськрайонне управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області листом від 29 травня

2018 року № 98/0-0.23, 041-110/134-18 повідомило ОСОБА_1 , що на її ім`я

серії І-ХР №077319, загальною площею 8,5365 га, розташовану на території Надеждівської сільської ради від 26 вересня 2001 року № 47. Державний акт зареєстровано 07 травня 2002 року за реєстраційним номером 383. 02 квітня 2004 року складено і підписано договір міни між сторонами земельної ділянки на телевізор (а. с.13, 80, т. 1).

На ім`я ОСОБА_2 в «Книзі 1 записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі» зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 101489, загальною площею 8,5365 га, розташовану на території Надеждівської сільської ради. Підставою виникнення права власності є договір міни від 02 квітня 2004 року. Державний акт зареєстровано 15 червня 2005 року за реєстраційним номером 47(а. с.19, т. 1).

Міськрайонне управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області листом від 08 серпня

2018 року № 150/0-0.23, 041-167/154-18, запропонувало ОСОБА_1 з метою отримання копії договору міни від 02 квітня 2004 року або його дублікату звернутись до нотаріуса, який посвідчував цей договір чи до державного нотаріального архіву (а. с.14, т. 1).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41 Конституції України). Зазначене конституційне положення відтворено у частині першій статті 317 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку,

що «законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148)».

Тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Зміни до пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України від 06 жовтня

2004 року № 2059-IV «Про внесення змін до Земельного кодексу України», тобто після укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору міни земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження

№ 14-66 цс 19) та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду

у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17 (провадження

№ 61-14979 св 18); від 21 січня 2020 року у справі № 227/1505/18 (провадження № 61-46973 св 18); від 01 жовтня 2020 року у справі № 390/1671/18 (провадження № 61-3564 св 20); від 12 листопада 2020 року у справі

№ 398/1684/18 (провадження № 61-17560 св 19), від 10 березня 2021 року

у справі № 325/1272/17 (провадження № 61-36849 св 18); від 21 липня 2021 року у справі № 542/814/18 (провадження №61-6221 св 21). Тобто така судова практика є незмінною й зрозумілою.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку. При цьому, зміни до пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України

від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV «Про внесення змін до Земельного кодексу України», тобто після укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору міни земельної ділянки від 02 квітня 2004 року.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що посилання апеляційного суд на висновки, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду

2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66 цс 19), є помилковим, оскільки дані висновки стосуються міни земельної ділянки на земельну ділянку, а не міни земельної ділянки на телевізор, наслідком чого є відчуження земельної ділянки, що було заборонено законом, є безпідставними, так заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку. При цьому, суд апеляційної інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі

№ 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року

у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Указана судова практика є незмінною.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат

Пихтін К. В.,просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. Відзив надісланий ОСОБА_1 та її представнику Билиму О. М. , від яких клопотань про непогодження з таким розміром чи його зменшення не надійшли.

На підтвердження понесених витрат представник ОСОБА_2 - адвокат Пихтін К. В., надав суду: акт надання послуг від 12 травня 2023 року № 1; договір про надання правової допомоги від 08 серпня 2022 року № 457; ордер про надання правничої (правової) допомоги від 12 травня 2023 року № АЕ 1198969 та свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю серія

КС № 5966/10 від 24 березня 2017 року.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста

статті 137 ЦПК України).

Колегія суддів, вивчивши докази, подані представником ОСОБА_2 - адвокатом Пихтіним К. В., на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України вважає їх співмірними із заявленими вимогами. При цьому колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 та її представник Билим О. М. не скористалися своїм правом, наданим їм положенням частини шостої статті 137 ЦПК України про зменшення їх розміру.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Билима О. М., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 137 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Билима Олександра Миколайовича, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 7 000,00 грн (сім тисяч гривень).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць