Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 631/322/17
провадження № 61-19061св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року у складі судді Трояновської Т. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначала, що з 12 серпня 1987 року по 07 грудня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . За час шлюбу вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Вона у визначений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області від 12 квітня 2017 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю спору про право між спадкоємцями померлого ОСОБА_4 та ненаданням оригіналу правовстановлюючого документа, який пройшов державну реєстрацію, на спірний житловий будинок.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 набув право власності на спірний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року, тобто у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а тому він є спільним майном подружжя і підлягає поділу.
Доказів на підтвердження того, що зазначений житловий будинок було придбано ОСОБА_4 за особисті кошти, матеріали справи не містять.
Заява відповідача та її представника про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки визначальним для висновку про застосування позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюбу, а з часу, коли особа дізналися або повинна буда дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності когось з подружжя.
Майнові права ОСОБА_1 на спірний житловий будинок було порушено після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідно позовну давність слід обраховувати з моменту, коли позивач дізналася про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 та ту обставину, що ОСОБА_2 виявила бажання успадкувати спірний житловий будинок в цілому. А отже, позивач не пропустила строк звернення до суду з позовом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року і постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суд першої інстанції не встановив обсяг спадкової маси після померлого ОСОБА_4 , не з`ясував, чи були перебудовані та поліпшені житловий будинок та надвірні споруди у період з 2001 по 2019 рік, не встановив ринкову вартість житлового будинку.
Суд першої інстанції у порушення частини четвертої статті 267 ЦК України не застосував наслідки спливу позовної давності.
Позивач не заперечувала, що її колишній чоловік ОСОБА_4 після розірвання шлюбу не надавав їй можливість проживати у спірному житловому будинку, порушуючи її право користування будинком, що є складовою частиною права власності.
Тобто ОСОБА_1 могла довідатися та довідалася про порушення свого права власності саме 07 грудня 2010 року (день розірвання шлюбу) після того, як була позбавлена можливості реалізовувати це право в повному обсязі.
Позивач повинна була довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення своїх прав до смерті ОСОБА_4 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Нововодолазького районного суду Харківської області.
28 грудня 2019 року справа № 631/322/17 надійшла до Верховного Суду.
Представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 12 серпня 1987 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали шлюб, про що Нововодолазьким районним відділом запису актів громадського стану Харківської області зроблено відповідний актовий запис № 76 та видано свідоцтво про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 .
06 квітня 2001 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т. М., за умовами якого придбав будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з копію інвентаризаційної справи № 236 на спірний житловий будинок, яка була надана Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно- інвентаризаційне бюро», вищевказаний договір у встановленому законом порядку був зареєстрований за місцезнаходженням будинку у Нововодолазькому малому державному підприємстві технічної інвентаризації.
07 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області в Книзі реєстрації розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 79.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть, виданим Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 31 березня 2017 року, серія НОМЕР_2 .
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилось і в чому б воно не виражалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що по закону він буде мати право, заповів ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини - Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвської Т. М. від 12 квітня 2017 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю спору про право між спадкоємцями померлого ОСОБА_4 та ненадання оригіналу правовстановлюючого документу, який пройшов державну реєстрацію, на спірний житловий будинок.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до статті 112 ЦК УРСР (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.
Положеннями статті 22 КпШС України (чинного на час набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Положення статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Встановивши, що спірний будинок з надвірними будівлями був придбаний ОСОБА_4 під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , за життя ОСОБА_4 не було проведено поділ вказаного нерухомого майна, відповідач не довела, що зазначений житловий будинок було придбано ОСОБА_4 за особисті кошти, тобто не спростувала презумпцію спільності права власності на майно подружжя, суди дійшли правильного висновку, що він є спільним майном подружжя і підлягає поділу.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи зазначене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не пропущено позовну давність на звернення до суду із цим позовом, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася після смерті ОСОБА_4 та отримання постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 квітня 2017 року, а з позовом до суду вона звернулася у травні 2017 року.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року частині залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков