Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 632/2042/16
провадження № 61-18142св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення ненарахованої, недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Малінської С. М., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних та зустрічних позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, уточнивши який просила стягнути з відповідача на свою користь 6 636,01 грн ненарахованої та невиплаченої частини заробітної плати за період з 20 серпня 2009 року до 02 червня 2015 року, 25 846,12 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та 500 грн витрат на правову допомогу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі наказу від 02 квітня 2007 року № 342/3 вона була прийнята на роботу на посаду прибиральниці відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області (далі - Первомайський міськрайонний ВДВС ГТУЮ, ДВС).
На підставі наказу від 02 червня 2015 року № 1259/к позивач звільнена з роботи у зв`язку зі скороченням посади.
Протягом вього часу вона працювала у відповідача та виконувала роботи з прибирання приміщення, яке ГТУЮ у Харківській області орендувало для Первомайського міськрайонного ВДВС ГТУЮ, зокрема туалетів, для чого використовувала у своїй роботі дезінфікуючі засоби, які придбавали працівники Первомайського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Харківській області.
При звільненні вона дізналася, що з нею не в повній мірі провели розрахунок, тому вона вимушена була звернутися до відповідача з письмовою заявою для вирішення спору у позасудовому порядку, однак відповідач проігнорував її повідомлення.
Ураховуючи наведене просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Первомайський міськрайонний суд Харківської області рішенням від 01 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 не нараховану та недоплачену заробітну плату за період з 20 серпня 2009 року до 02 червня 2015 року в розмірі 6 636,01 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2015 року до 31 січня 2017 року в розмірі 23 589,74 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплачених ОСОБА_1 витрат на надання правової допомоги у розмірі 500 грн. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь держави судовий збір у сумі 551,20 грн. Рішення суду в межах суми недоплаченої заробітної плати за один місяць у розмірі 121,80 грн допустив до негайно виконання.
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що позивач з 20 серпня 2009 року до 02 червня 2015 року здійснювала прибирання приміщення туалету, яким користувалися працівники ДВС, однак відповідач не здійснював їй нарахування та виплату встановленої законом надбавки.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Харківської області рішенням від 27 березня 2017 року рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 01 лютого 2017 року змінив. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму не нарахованої та недоплаченої заробітної плати за період з 28 жовтня 2013 року по 02 червня 2015 року в розмірі 2 008,33 грн та 2 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2015 року по день ухвалення рішення. У решті позовних вимог відмовив. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 65,10 грн витрат на правову допомогу. У частині стягнення судового збору та суми, що підлягає негайному виконанню рішення суду залишив без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач порушив право позивача не нараховуючи та не виплачуючи відповідну надбавку за період з 28 жовтня 2013 року по 02 червня 2015 року, оскільки доказів належності та використання приміщення туалету до 28 жовтня 2013 року відсутні. З урахуванням розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, зменшенню підлягає і середній заробіток за час затримки при звільненні та витрати на правову допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї, її узагальнені аргументи
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду є незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального права, оскільки суд не застосував закон, який підлягав застосуванню. Висновок апеляційного суду спростовується доказами, які досліджувались у судових засіданнях і є в матеріалах справи.
Обставини щодо прибирання нею приміщення туалету з серпня 2009 року і до самого звільнення - 02 червня 2015 року, були підтверджені належними доказами, в тому числі і показами свідків, на які посилався в рішенні суд першої інстанції, а суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення проігнорував ці докази, не надав їм ніякої оцінки, як і довідкам, виданим відділом освіти Первомайської РДА.
Апеляційний суд скасовуючи стягнення позивачу надбавки за прибирання приміщення туалету, тим самим встановив, що відповідач його не орендував з 20 серпня 2009 року, однак не вказав приміщенням яким саме приміщенням користувалися працівники ДВС у період з 20 серпня 2009 року по 28 жовтня 2013 року.
У неї з відповідачем не було спору про розмір не виплачених їй сум заробітної плати, вони чітко встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» і складають 10 % посадового окладу.
22 червня 2017 року до суду надійшло заперечення Головного територіального управління юстиції у Харківській області на касаційну скаргу мотивоване тим, що рішення апеляційного суду прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства і є правильним по своїй суті, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції врахував, що лише 28 жовтня 2013 року між відповідачем та відділом освіти Первомайської РДА Харківської області укладено додаткову угоду № 1 до договору від 05 квітня 2013 року № 8026, якою визначено, що орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування приміщення загальною площею 199,8 кв. м (праве крило першого поверху). Вказана угода застосовується з 01 вересня 2013 року, якою обумовлена оренда у тому числі й туалетної кімнати.
До цього ж часу предметом договору оренди укладеним з відділом освіти Первомайської районної державної адміністрації від 18 грудня 2009 року № 2/49, було надання в строкове платне користування частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 площею 131,55 кв. м, а саме 6 кабінетів та коридору (частина правого крила першого поверху), а з 05 квітня 2013 року 7 кабінетів та частини коридору, загальною площею 139,25 кв. м. Отже оренди додаткових приміщень, які можуть використовуватись як приміщення загального користування, а саме: туалетною кімнатою, зазначеними вище угодами не обумовлені взагалі.
Апеляційний суд вірно встановив не застосування судом першої інстанції положень частини 2 статті 117 КзпП України, згідно з якою, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Кривцової Г. В. та суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді ОСОБА_2 ., на підставі повідомлень секретаря першої судової палати Луспеника Д. Д. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинського В. А. від 07 лютого 2020 року № 355/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Зайцева А. Ю. та суддів: Коротенка Є. В., Курило В. П.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 20 серпня 2009 року до 02 червня 2015 року працювала на посаді прибиральниці службових приміщень Первомайського міськрайонного ВДВС ГТУЮ ХО, що підтверджується копією її трудової книжки з відповідними записами про призначення (наказ відповідача від 02 квітня 2007 року № 342/3) та про звільнення (наказ відповідача від 02 червня 2015 року № 1259/к).
Відповідно до довідки відповідача від 28 вересня 2016 року № 156/06.01-73 ОСОБА_1 за весь час її роботи у відповідача на посаді прибиральника службових приміщень був встановлений оклад у розмірі мінімальної заробітної плати, жодних надбавок та доплат для неї за весь час праці встановлено не було.
Підпунктом 2.2.1 Робочої інструкції прибиральника службових приміщень відділу ДВС Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області, затвердженої начальником Первомайського МРУЮ Харківської області Библівим В. В. 11 листопада 2011 року, прибиральник службових приміщень відповідно до покладених на нього завдань веде роботу з підтримання санітарно-гігієнічного стану приміщення у відділі ДВС Первомайського МРУЮ Харківської області.
Між відповідачем та відділом освіти Первомайської РДА Харківської області були укладені договори оренди приміщень по АДРЕСА_1 , праве крило першого поверху, які займає Первомайський міськрайонний ВДВС ГТУЮ в межах строку заявлених позовних вимог, а саме:
- 18 грудня 2009 року договір оренди нежитлового приміщення № 2/49, зі строком дії з 20 серпня до 31 грудня 2009 року, та актом приймання-передачі приміщень загальною площею 131,55 кв. м від 20 серпня 2009 року;
- 20 квітня 2010 року договір оренди нежитлового приміщення № 39/2, зі строком дії з 01 січня до 31 грудня 2010 року, та додатковою угодою щодо продовження дії договору від 18 грудня 2009 року № 2/49 на загальну площу 131,55 кв. м;
- 10 жовтня 2011 року договір оренди нежитлового приміщення, площа орендованих приміщень 131,55 кв. м;
- 01 березня 2012 року додаткова угода до договору нежилого приміщення від 10 жовтня 2011 року, якою продовжено дію договору на 2012 рік. При цьому з 01 вересня 2012 року на підставі договору про внесення змін до нього відбулася зміна розміру орендованого приміщення на 7,7 кв. м та загальна площа орендованого приміщення становила 139,25 кв. м;
- 05 квітня 2013 року договору оренди нежитлового приміщення № 8026, який застосовувався з 01 січня 2013 року, та актом прийому-передачі площі 139,25 кв. м;
- додаткову угоду № 1 до договору від 28 жовтня 2013 року № 8026, яка застосовувалася з 01 вересня 2013 року та якою Первомайському міськрайонному ВДВС ГТУЮ надано в оренду усе праве крило першого поверху загальною площею 199,80 кв. м, включаючи і приміщення туалету;
- 23 грудня 2014 року договір оренди нежитлового приміщення № 8027, який застосовувався з 01 січня до 31 грудня 2014 року з відповідним актом прийому-передачі приміщень площею 199,80 кв. м;
- 12 травня 2015 року договір оренди нежитлового приміщення № 1, який застосовувався з 01 січня до 31 грудня 2015 року з відповідним актом прийому-передачі приміщень площею 199,80 кв. м.
Згідно з інформацією наданою відділом освіти Первомайської РДА Харківської області у період з 2009 до 2015 року прибирання орендованого Первомайським міськрайонним ВДВС ГТУЮ ХО приміщення туалетної кімнати технічним працівником відділу освіти не здійснювалося (довідка відділу освіти Первомайської РДА Харківської області від 05 грудня 2016 року № 01-16/882, номер якої був уточнений довідкою від 29 грудня 2016 № 01-16/967).
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили, що вони працювали у приміщенні, яке орендує для Первомайського міськрайонного ВДВС відповідач у справі, у тому числі з 20 серпня 2009 року і до жовтня 2014 року ОСОБА_3 , до листопада 2012 року ОСОБА_4 . За цей час інших осіб, які б прибирали у спірному туалеті, окрім позивача вони не бачили, неодноразово бачили ємності та чули запах хімічних засобів, які позивач використовувала для миття унітазу та підлоги у Первомайському міськрайонному ВДВС ГТУЮ ХО
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , як начальник господарської групи відділу освіти Первомайської РДА Харківської області з серпня 2012 року, повідомила, що туалет на першому поверсі, де відповідач орендував приміщення для відділу виконавчої служби, працівниками відділу освіти жодного разу не прибирався, з 2014 року взагалі все приміщення займає виключно відповідач з метою розміщення свого структурного підрозділу, позивача вона знає особисто, оскільки саме на прибиральницю відділу освіти та на позивача по черзі було покладено обов`язок по прибиранню холу всього приміщення через великий наплив людей та необхідність підтримувати порядок та чистоту, що прямо передбачало використання дезінфікуючих засобів, які своєму прибиральнику відділ освіти надавав, а для позивача такі засоби придбавалися працівниками Первомайського міськрайонного ВДВС ГТУЮ ХО. Щодо прибирання приміщення туалету, то свідок особисто бачила як ОСОБА_1 здійснювала його прибирання.
Допитаний за клопотанням представника позивача як свідок представник відповідача ОСОБА_6 повідомив, що він особисто, як і інші працівники Первомайського міськрайонного ВДВС ГТУЮ ХО постійно з 20 серпня 2009 року до моменту звільнення позивача 02 червня 2015 року користувався туалетною кімнатою на першому поверсі, в той же час йому не відомо, хто саме та коли його прибирав.
Суд першої інстанції встановив, що приміщення туалету відносилося до орендованих відповідачем для ДВС приміщень з 20 серпня 2009 року, спочатку 1/2 його частини площею 2,20 кв. м, а з 01 вересня 2013 року до моменту звільнення позивача у повному обсязі з допоміжними до нього приміщеннями, прибирання якого з використанням дезінфікуючих засобів здійснювала позивач.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в
межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що лише з 28 жовтня 2013 року відповідачу надано в тимчасове платне користування приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (праве крило першого поверху), загальною площею 199, 8 кв. м, в тому числі, і туалетна кімната, площею 4,40 кв. м, а тому саме з 28 жовтня 2013 року по день звільнення 02 червня 2015 року позивач мала право на доплату в розмірі 10 % від посадового окладу.
Однак з такими мотивами апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань (частина перша статті 13 Закону України «Про оплату праці»).
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України «Про оплату праці»).
Пунктом 120 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336 Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» встановлено, що до завдань та обов`язків прибиральника службових приміщень належить прибирання службових приміщення адміністративних будівель, коридорів, сходів, санвузлів, туалетів, квартири. При цьому прибиральник службових приміщень витирає пил, підмітає і миє вручну або за допомогою машин і пристроїв стіни, підлогу, стелю, віконні рами і скло, дверні блоки, меблі та килимові вироби. Чистить і дезінфікує раковини та інше санітарно-технічне устаткування. Очищає урни від паперу і промиває їх дезінфікуючими розчинами. Збирає сміття і відносить його до встановленого місця. Додержується правил санітарії і гігієни в приміщеннях, де прибирає.
Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 11 травня 2004 року за № 105 «Міжгалузеві норми чисельності робітників, що обслуговують громадські будівлі (будівлі управлінь, конструкторські і проектні організації)» до складу роботи прибиральника службових приміщень відносяться прибирання службових приміщень адміністративних будівель, сходів, витирання пилу, підмітання вручну та миття вручну або за допомогою машин і пристроїв стін, підлоги, стелі, віконних рам і скла, дверних блоків, меблів та килимових виробів, чищення і дезінфікування раковин та іншого санітарно-технічного устаткування, очищення урн від паперу і промивання їх дезінфікуючими розчинами, збирання сміття та винесення його до встановленого місця, додержання правил санітарії і гігієни в приміщеннях, що прибираються.
Виходячи зі складу роботи для прибиральників службових приміщень на підставі додатку 2 наказу Міністерства праці України від 02 жовтня 1996 року № 77, затвердженого в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 1996 року за № 593/1618 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», який кореспондується з підпунктом Г підпункту 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» повинна бути встановлена щомісячна доплата за прибирання туалетів та використання дезінфікуючих засобів у розмірі 10% від посадового окладу.
Ураховуючи наведене та встановивши, що приміщення туалету відносилося до орендованих відповідачем приміщень з 20 серпня 2009 року, прибирання якого здійснювала позивач до звільнення, однак їй не була встановлена щомісячна доплата за прибирання вказаного приміщення та використання дезінфікуючих засобів у розмірі 10% від посадового окладу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення недоплаченої заробітної плати за період з 20 серпня 2009 року до 02 червня 2015 року.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Встановивши, що протягом шести років відповідач порушував права позивача не донараховуючи та не виплачуючи належні їй грошові кошти, не провів повного розрахунку при її звільненні (02 червня 2015 року), а також проігнорував законні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на позасудове врегулювання цього питання, залишивши її лист, отриманий 04 грудня 2015 року, без відповіді, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Підстави для зменшення стягнутої судом першої інстанції суми середнього заробітку в даній справі відсутні.
За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо відповідності закону рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, не спростував встановлені ним обставини на підставі оцінених доказів, зокрема факту користування приміщенням туалету працівниками ДВС та його прибирання позивачем протягом 2009 - 2013 років.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційним судом скасовано законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2017 року скасувати, рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 01 лютого 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило