Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа №635/8746/16-ц
провадження №61-18402св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Ганна Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2018 року у складі судді Пілюгіної О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до виконавчого комітету Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області (далі виконавчий комітет Васищівської селищної ради), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Г. А., з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області № 202 від 13 жовтня 1998 року;
- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 , виданий 09 листопада 1998 року виконавчим комітетом Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області на підставі рішення виконавчого комітету Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області № 202 від 13 жовтня 1998 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 703;
- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області № 21 від 3 грудня 1980 року про надання ОСОБА_3 у тимчасове користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування житлового будинку та прибудинкових споруд за адресою: АДРЕСА_2 , реєстровий № 225 від 20 травня 2013 року;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки площею 0,1500 га, земельної ділянки площею 0,0200 га, за адресою: АДРЕСА_2 , від 20 травня 2013 року;
- скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на ім`я ОСОБА_2 житлового будинку та прибудинкових споруд за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати за позивачем право власності на житловий будинок з прибудинковими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- витребувати майно з чужого незаконного володіння в натурі у недобросовісного набувача ОСОБА_3 : житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 ;
- стягнути з виконавчого комітету Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 216 000 грн та моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2014 року при вивченні архівних даних ОСОБА_1 стало відомо, що домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому був зареєстрований за батьком позивача ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 18 липня 1962 року між ним і ОСОБА_6 , зареєстрованого 06 серпня 1962 року в комунальному підприємстві «Харківське міжміське бюро технічної інвентаризації» (надалі КП «ХМБТІ»). Право власності ОСОБА_6 підтверджувалось свідоцтвом на право на спадщину за заповітом від 31 березня 1961 року після смерті чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказаний житловий будинок був розташований на земельній ділянці площею 1200 кв.м (з боку АДРЕСА_2 ) та наданий в користування чоловіку ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Васищевської селищної ради №14 від 18 жовтня 1955 року. Рішення виконавчого комітету 28 грудня 1955 було зареєстроване в КП «ХМБТІ» і земельній ділянці присвоєно кадастровий номер на домоволодіння АДРЕСА_2 .
Відповідно до вимог діючого на той час законодавства разом із придбанням домоволодіння батькові позивача ОСОБА_5 переходила в користування і вищевказана земельна ділянка площею 1 200 кв. м з тим же кадастровим номером на ціле домоволодіння АДРЕСА_2 . На земельній ділянці
площею 1 200 кв. м ОСОБА_5 на підставі рішення Васищевської селищної ради від 11 вересня 1962 року та проекту на будівництво одноквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , збудував новий окремий житловий будинок площею 36,06 кв. м.
Після придбання житлового будинку ОСОБА_5 у ОСОБА_6 в будинку продовжив тимчасово проживати без реєстрації її син ОСОБА_3 , який згодом зареєструвався у спірному будинку і привласнив його як новозбудований самочинно об`єкт на земельній ділянці, закріпленій за батьком позивача. Згодом новозбудованому батьком житловому будинку Васищевською селищною радою був присвоєний окремий номер № 87.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_5 . Все майно після смерті батька у спадщину прийняла мати позивача ОСОБА_4 , яка продовжувала проживати за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідно, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном свого чоловіка.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Відповідно до нотаріально посвідченого заповіту від 14 жовтня 1993 року ОСОБА_1 став спадкоємцем всього майна, що належало спадкодавцю на день її смерті. Позивач за вказаною адресою проживає з 15 травня 1995 року. Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 вступив в управління і володіння спадковим майном, продовжує проживати за вказаною адресою.
Рішенням виконавчого комітету Васищевської селищної ради № 21 від 03 грудня 1980 року ОСОБА_3 без згоди власника всупереч вимогам діючого законодавства дозволено тимчасове користування земельною ділянкою площею 690 кв. м, закріпленою для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 . Цим рішенням виконавчий комітет фактично розділив нерухоме майно позивача.
Право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 13 листопада 1959 року, за адресою: АДРЕСА_3) , площею 950 кв. м.
Крім того, рішенням Васищевської селищної ради від 10 листопада 1964 року задоволено прохання ОСОБА_3 вважати збудованим житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав іншій особі - ОСОБА_8 , але згідно даних Державного архіву Харківської області такий протокол виконавчого комітету відсутній.
Державний акт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3 отримав без свідоцтва про право власності на житловий будинок на підставі рішення виконавчого комітету Васищевської селищної ради № 202 від 13 жовтня 1998 року. Підставою для отримання державного акту став договір від 13 листопада 1959 року.
20 травня 2013 року ОСОБА_3 з метою приховання безпідставного оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 уклав нотаріально посвідчений договір дарування вказаного об`єкта нерухомості своїй дочці ОСОБА_2 без відповідних правовстановлюючих документів. Підставою для посвідчення вказаного договору нотаріусом стала відповідь КП «ХМБТІ» від 07 травня 2013 року, згідно якої станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстроване в цілому за громадянином ОСОБА_3 на підставі договору від 13 листопада 1959 року.
В цей же день ОСОБА_3 подарував своїй дочці і земельну ділянку площею 0,1500 га, на якій розташований указаний житловий будинок. При цьому спірна земельна ділянка була надана під забудову іншій особі, ОСОБА_8 , у розмірі 0,12 га за адресою: АДРЕСА_2 згідно наказу від 17 квітня 1962 року по радгоспу ім. Калініна Харківського тресту овоче-молочних радгоспів.
ОСОБА_8 збудувала житловий будинок, який було прийнято в експлуатацію та зареєстровано в державному реєстрі КП «ХРБТІ» на ім`я ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 .
Вказаними незаконними діями виконавчого комітету Васищевської селищної ради ОСОБА_1 завдано моральної та матеріальної шкоди. Позивач зазнав страждань та постійних душевних хвилювань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та укладу його життя. ОСОБА_1 змушений витрачати весь свій час на захист своїх прав у судах.
Спірні договори дарування житлового будинку разом з прибудинковими спорудами та земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є фіктивними, оскільки вчинялися без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Договори були укладені для приховання незаконності отримання у власність житлового будинку та земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що його батько за договором купівлі-продажу від 18 липня 1962 року придбав домоволодіння, яке складалося з двох житлових будинків: старого та недобудованого нового, і які були розташовані на земельній ділянці площею 1200 кв. м. Не надано позивачем доказів того, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 , входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_4 . Також не надано доказів розміру земельної ділянки, на якій розташований отриманий позивачем у спадок будинок, і порушення оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прав позивача і норм діючого на той час законодавства.
Враховуючи недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з виконавчого комітету Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області на користь позивача матеріальної та моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що житловий будинок АДРЕСА_2 , який безпідставно використовує відповідач, належав батьку позивача, і тому повинен входити до спадкової маси, і саме з цих причин позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Судами не перевірено доводів позивача і не надано належної оцінки договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки АДРЕСА_3 , укладеного 20 жовтня 1959 року між головою Васищівської селищної ради ОСОБА_9 і ОСОБА_3 , на предмет того, чи може бути цей договір бути правовстановлюючим документом, оскільки жодного будівництва житлового будинку не відбувалось.
Судами безпідставно не враховано, що рішення №400 від 10 вересня 1959 року і генеральний план земельної ділянки АДРЕСА_3 і цей договір повинен бути невід`ємною частиною рішення селищної ради, а також включати проектну та землевпорядну документацію, яку відповідачами не надано. Оригіналу цього договору не витребувано та не встановлено з яких підстав він був нотаріально посвідчений.
В матеріалах справи відсутні докази, що відповідачу ОСОБА_3 виділялась земельна ділянка площею 950 кв. м із надлишків ділянки його батька
ОСОБА_7 із зареєстрованих за ним 1200 кв. м ОСОБА_7 не був власником земельної ділянки, і не міг самостійно розпоряджатись нею, земельна ділянка належала колгоспу, і для розділу колгоспної землі, у відповідності до статті 125 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та постанови Ради Міністрів Української РСР від 26 березня 1954 р N 520 «Про порядок розгляду заяв колгоспників, робітників і службовців, які проживають у сільській місцевості на території колгоспів, про зменшення розміру присадибних ділянок», обов`язково був потрібний дозвіл загальних зборів колгоспу для надання земельної ділянки і лише між повнолітніми членами двору, які є членами колгоспу. Членом колгоспу ОСОБА_3 не був.
Судами не надано правової оцінки договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Г. А., та не враховано, що підставою для посвідчення договору дарування стала відповідь КП «ХаркМіжміськБТІ» від 07 травня 2013 року на запит нотаріуса від 30 квітня 2013 року, яке не є правовстановлюючим документом на житловий будинок.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано
Фактичні обставини, встановлені судами
Будинок АДРЕСА_1 належав батьку відповідача - ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 березня 1961 року.
Відповідно до рішення виконкому Харківської райради депутатів трудящих від 10 вересня 1959 року № 400 відповідач ОСОБА_10 отримав у безстрокове користування земельну ділянку площею 950 кв м.
по АДРЕСА_2 для будівництва житлового будинку. Згідно висновку про можливість відводу зазначена земельна ділянка була надана ОСОБА_3 за рахунок залишків землі ОСОБА_7 - батька відповідача (залишилося 2 100 кв. м).
Згідно з договором про передання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 20 жовтня 1959 року, ОСОБА_3 була передана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , розміром 950,0 кв.м. та згідно умов договору ОСОБА_3 зобов`язався побудувати будинок житловою площею 36,06 кв.м з двома кімнатами, кухнею, коморою, верандою, сараєм дерев`яним, вбиральнею.
Рішенням № 17 засідання виконавчого комітету Васищевського селищної Ради депутатів трудящих Червонозавдського району Харківської області від 10 листопада 1964 затверджено акт про готовність будинку АДРЕСА_3 та вирішено вважати його побудованим ОСОБА_3 .
Право власності на збудований ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_3 зареєстровано в цілому за ним на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого Шостою Харківської державною нотаріальною конторою 13 листопада 1958 року.
Позивач ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті матері ОСОБА_4 , але документи, що підтверджують право власності на будинок не оформив.
Вказаний будинок належав ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 березня 1961 року.
Після смерті ОСОБА_7 зазначений будинок успадкувала ОСОБА_6 - мати відповідача ОСОБА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 18 липня 1962 року між ОСОБА_11 , яка діяла за дорученням ОСОБА_6 , та ОСОБА_5 , посвідченого 18 липня 1962 року нотаріусом шостої державної нотаріальної контори Волошенко Л. Л., ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_5 купив домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається в цілому з будинку дерев`яного, мазаного, критого соломою, на одну кімнату, сараю та паркану і належить ОСОБА_6 на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Шостою нотаріальною конторою міста Харкова 31 березня 1961 року.
Рішенням виконавчого комітету Васищевської селищної Ради депутатів трудящих № 6 від 11 вересня 1962 року ОСОБА_5 надано дозвіл звести новий будинок замість старого, що прийшов у непридатний стан на території домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Новий будинок збудовано у 1966 році, але право власності на нього не оформлено. Площа земельної ділянки, на якій розташований будинок, склала 1 720 кв. м.
Рішенням Васищевської селищної ради народних депутатів Харківського району Харківської області, протокол № 21 від 03 грудня 1980 року, надано дозвіл ОСОБА_3 тимчасово використовувати надлишок земельної ділянки, площею 690 кв. м.
26 січня 1983 року ОСОБА_3 отримав висновок про готовність збудованого ним будинку до експлуатації та реєстрації за ним на праві особистої власності.
Рішенням Васищевської селищної ради від 13 жовтня 1998 року ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 1 500 кв. м для обслуговування житлового будинку та 200 кв.м для ведення підсобного господарства.
На підставі зазначеного рішення 09 листопада 1998 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 1700 кв.м.
20 травня 2013 року ОСОБА_3 подарував будинок АДРЕСА_3 ОСОБА_2 .
Вказані обставини встановлені в ухвалі апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2014 року по справі № 635/1677/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю та рішення виконавчого комітету Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області від 03 грудня 1980 року, яка набрала законної сили.
Наведеним рішенням суду апеляційної інстанції також встановлено, що питання надання у безстрокове користування земельної ділянки площею 950 кв. м відповідачу ОСОБА_3 за рахунок землі, що знаходилася у користуванні його батьків за адресою: АДРЕСА_1 вирішувалося у 1959 році, тобто за три роки до набуття батьком позивача - ОСОБА_12 права власності на будинок. На зазначеній земельній ділянці відповідач ОСОБА_3 збудував будинок АДРЕСА_3 , який був готовий станом на 1956 року, але прийнятий до експлуатації у встановленому законом порядку 13 липня 1982 року, висновок про реєстрацію права власності на будинок надано 16 січня 1983 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УРСР «Про земельні розпорядки у смузі міст і селищ міського типу» від 23 жовтня 1925 року, яка була чинною на момент спірних правовідносин, передбачалось, що ділянки, призначені за планом міста чи селища місткого типу під забудову, надавалися в безстрокове користування на підставі рішень виконавчих комітетів місцевих рад депутатів трудящих - міських чи селищних. З користувачем укладався спеціальний договір, за яким на нього покладалися обов`язки звести будинок за певним проектом на певний строк, благоустроїти й озеленити ділянку, утримувати її в належному стані згідно із загальними правилами, котрі затверджувались виконкомом місцевої ради.
Відповідно до пункту 11 вказаної постанови, ділянки під будинками, що належать громадянам на правах особистої власності в містах і селищах міського типу, а також у колишніх сільських населених пунктах, перетворених на селища міського типу або приєднаних до міст чи селищ міського типу, перебували в користуванні власників будинків.
Відповідно до пункту 24 Положення «Про порядок відведення земельних ділянок під забудову у сільських населених пунктах УРСР», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 28 травня 1947 року № 765, відведення земельних ділянок для житлових будинків колгоспників із земель присадибного фонду колгоспу, без зменшення його громадських земель, а також із земель державного фонду проводилося за постановами виконавчих комітетів сільських рад депутатів трудящих на підставі постанов загальних зборів колгоспників.
Відведення ділянок у натурі під забудову в межах села проводилось районними відділами сільського господарства за участю представників районного відділу сільського та колгоспного будівництва, виконкому сільської ради, колгоспу або земельної громади. Таке відведення проводилося за затвердженими проектами планування та забудови сіл і згідно з дозволами на здійснення відведень, оформленими в порядку, визначеному вказаним положенням.
У разі відсутності проекту планування і забудови села відведення здійснювалося на підставі матеріалів райвідділу сільського і колгоспного будівництва. Оформлювалися відведення відповідними актами, а якщо відведення ділянок під забудову було непотрібне, то актом про відведення закріплялася за забудовниками наявна садибна ділянка.
На підставі такого акту райвідділ сільського та колгоспного будівництва видавав колгоспникам, одноосібним селянам, сільській інтелігенції та іншим індивідуальним забудовникам паспорт на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР за встановленою формою.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до закріпленого в статті 387 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і фактичним володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Установивши, що батько позивача - ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 18 липня 1962 року придбав домоволодіння, яке складалося в цілому з будинку дерев`яного, мазаного, критого соломою, на одну кімнату, сараю та паркану, тобто придбав один будинок, і вказаний договір за життя ОСОБА_5 не оспорювався, а доводи позивача про придбання двох будинків спростовуються зібраними у справі доказами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо витребування майна з чужого незаконно володіння, оскільки позивач не довів, що у нього виникло право власності на спірне майно.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, судами встановлено, що питання надання у безстрокове користування земельної ділянки площею 950 кв. м відповідачу ОСОБА_3 за рахунок землі, що знаходилася у користуванні його батьків за адресою: АДРЕСА_1 вирішувалося у 1959 році, тобто за три роки до набуття батьком позивача - ОСОБА_12 права власності на придбаний будинок. На зазначеній земельній ділянці відповідач ОСОБА_3 збудував будинок АДРЕСА_3 , який був готовий станом на 1956 року, але прийнятий до експлуатації у встановленому законом порядку 13 липня 1982 року.
Суди попередніх інстанцій, з урахуванням обставин, встановлених на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність факту порушення прав позивача відповідачами, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження придбання його батьком за договором купівлі-продажу від 18 липня 1962 року домоволодіння, яке складається з двох житлових будинків (старого та недобудованого нового і які розташовані на земельній ділянці площею 1 200 кв. м, не надано доказів, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 , входить до спадкової маси після смерті матері позивача - ОСОБА_4 , а також доказів про розмір земельної ділянки, на якій розташований отриманий ним у спадок будинок.
Позивачем не доведено, що оспорювані ним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_3 порушують права позивача та є такими, що прийняті з порушенням норм діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішень виконавчого комітету Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області № 202 від 13 жовтня 1998 року та № 21 від 03 грудня 1980 року; визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 , визнання недійсними договорів дарування житлового будинку, земельних ділянок за адресою:
АДРЕСА_2 та скасування державної реєстрації права власності на ім`я ОСОБА_2 вказаного нерухомого майна; вилучення вказаного майна у власника та визнання за позивачем права власності на це майно.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на докази і обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги, та на які посилався в апеляційній скарзі. Усі докази і обставини, на які посилався позивач були предметом ретельної перевірки і аналізу, як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, який за клопотанням позивача ухвалою від 11 березня 2019 року витребував докази, про які просив заявник, дослідив їх з наданням цим доказам належної оцінки, висновки щодо якої обґрунтовано виклав в мотивувальній частині прийнятої постанови.
Усі доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність у нього права власності на спірне майно.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Оскільки усі аргументи, як касаційної скарги позивача є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська