Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 637/203/19
провадження № 61-19191св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Кожушкова Лариса Анатоліївна;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Островської Н. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенка І. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 22 травня 2017 року він домовився з ОСОБА_2 щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , вказував, що вони досягли згоди щодо предмету договору та ціни. На підтвердження виконання умов договору купівлі-продажу він передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 000 грн, тим самим сплатив відповідачу обумовлену вартість житлового будинку.
В свою чергу, ОСОБА_2 написав розписку про отримання грошових коштів, передав житловий будинок, ключі від нього та пообіцяв нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу після закінчення оформлення на його ім`я права власності на спірне нерухоме майно.
Вказував, що він безперешкодно користується житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, здійснює їх ремонт.
Проте ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , укладений 22 травня 2017 року між ним та ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів невизнання або порушення його прав відповідачем. Незважаючи на визнання відповідачем позову правові підстави для його задоволення відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , набуто відповідачем на підставі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 04 червня 2018 року. Проте, у визначеному законом порядку ОСОБА_2 не зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже, не набув право власності на це майно. Дані щодо державної реєстрації спірного будинку та формування земельної ділянки відсутні, докази щодо існування спірного майна суду не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 637/203/19 із Шевченківського районного суду Харківської області.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що вони з відповідачем домовились щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 , на виконання умов договору він сплатив обумовлену вартість житлового будинку у сумі 10 000 грн, що підтверджується розпискою відповідача від 22 травня 2017 року. Фактично договір виконано, проте відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, що у відповідності до вимог частини другої статті 220 ЦК України є підставою визнання такого договору дійсним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він просив задовольнити касаційну скаргу та зазначив, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 березня 2020 року, що підтверджується відповідним витягом, але цим майном він фактично не володіє та не користується з 22 травня 2017 року, тобто з моменту фактичного укладення з позивачем договору купівлі-продажу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 04 червня 2018 року ОСОБА_2 визначено додатковий строк для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).
22 травня 2017 року ОСОБА_2 складено розписку, згідно якої він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 грн за продаж житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а. с. 8).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (частина перша статті 657 ЦК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів погоджується з аргументованими висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, не встановлено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
При цьому судами враховано, що під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 визнав позов ОСОБА_1 , що може свідчити про відсутність спору між сторонами, а відтак відсутність підстав для визнання правочину дійсним і визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.
Крім того, згідно вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язуються передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.
Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь-якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦКУкраїни, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина третя статті 209, частина перша статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Колегія суддів звертає увагу на те, що надана позивачем розписка від 22 травня 2017 року про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів за будинок не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умом договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638 655 ЦК України, тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. Отже, між сторонами взагалі відсутній договір купівлі-продажу хоча б у простій письмовій формі, є лише розписка про отримання грошових коштів відповідачем, тому вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 220 ЦК України, є безпідставними, оскільки вказана норма матеріального права підлягає застосуванню у разі укладення між сторонами правочину, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович