Постанова
Іменем України
29 березня 2021 року
м. Київ
справа № 638/12564/17
провадження № 61-13821св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мохонько Юлія Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мохонько Юлія Миколаївна, про визнання припиненим договору позики та припинення договору іпотеки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Тичкової О. Ю., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати припиненим договір позики від 06 квітня 2011 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ; визнати припиненими правовідносини між сторонами за договором іпотеки від 06 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю. М., зареєстрованим у реєстрі за № 187, та виключити з державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв. м, що належить їй, який внесено у зв`язку з укладанням між сторонами договору іпотеки від 06 квітня 2011 року; стягнути з відповідача на її користь судовий збір.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 11 серпня 2017 року отримала листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю. М. від 09 серпня 2017 року № 76/02-24, яким їй передано заяву-претензію ОСОБА_2 щодо виконання зобов`язання за укладеним між сторонами 06 квітня 2011 року договором позики, на забезпечення виконання якого 06 квітня 2011 року між сторонами було укладено договір іпотеки.
Оскільки вона виконала умови договору позики у повному обсязі, повернувши борг у розмірі 43 450,00 дол. США, і відповідач у межах позовної давності не пред`явив жодних вимог за ним, тому договір позики та іпотеки припинили свою дію.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 20 серпня 2020 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за договором позики і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», а саме припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 15 вересня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначала про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що ані під час строку дії договору позики, ані після його закінчення, відповідач не звертався до неї або до суду стосовно порушення його прав за договором позики, адже вона ніколи не отримувала від ОСОБА_2 грошей, тому жодних зобов`язань перед ним не має.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та на підставі установлених результатів зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Однак договір іпотеки від 06 квітня 2011 року містить відомості про строки виконання іншого зобов`язання, ніж договір позики від 06 квітня 2011 року, а тому за цим договором іпотеки не може забезпечуватись виконання зобов`язання за договором позики від 06 квітня 2011 року, однак суд не надав цьому факту жодної правової оцінки.
Крім цього, особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
Отже, висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні щодо можливості задоволення вимог відповідача за договором позики у позасудовий спосіб, не тільки суперечать чинній судовий практиці з розгляду подібних спорів щодо стягнення зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, а й фактично можуть призвести до того, що її - людину похилого віку можуть виселити із єдиного власного житла, без надання їй іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, в результаті чого вона опиниться на вулиці.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд залишив без задоволення клопотання її представника про відкладення судового засідання, призначеного на 20 серпня 2020 року, та ухвалив рішення за її відсутності, чином обмежив її у доступі до правосуддя та грубо порушив її права, передбачені пунктами 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.
15 лютого 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 квітня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позивач взяла в борг у відповідача 43 450,00 дол. США, що в еквіваленті становить 346 296,50 грн, які зобов`язалася повернути в строк до 06 жовтня 2013 року.
На забезпечення виконання умов договору позики 06 квітня 2011 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю.М., реєстровий номер 187, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктами 5.1, 5.4 договору іпотеки в разі порушення іпотекодержателем умов договору позики або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
10 серпня 2017 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про передання позивачу вимоги повернення боргу протягом тридцяти днів з моменту отримання заяви, та попередження, що в разі невиконання зобов`язань з повернення боргу будуть проведені реєстраційні дії та зареєстровано право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до пункту 5 договору іпотеки.
Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мохонько Ю. М. належним чином повідомила позивача про заяву-претензію відповідача щодо погашення зобов`язання за договором позики.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати припиненим договір позики від 06 квітня 2011 року та договір іпотеки від 06 квітня 2011 року, а також виключити з Державного реєстру іпотек відповідні записи, вказуючи на те, що, по-перше, вона виконала в повному обсязі та повернула відповідачу позику в розмірі 43 450,00 дол. США в строк, передбачений договором; по-друге, відповідач з 06 жовтня 2013 року, тобто вже майже 4 роки жодних претензій до неї не пред`являв, у зв`язку з чим пропустив позовну давність.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.
При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання, і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.
Встановивши відсутність належних і допустимих доказів, що свідчать про виконання позивачем умов договору позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення договору позики, в тому числі і з підстав пропущення відповідачем позовної давності.
Відповідно до норм статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 цього Закону).
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе лише з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Разом з тим такої підстави для припинення договору іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням цей Закон не передбачає.
Аналіз статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статтями 256 266 267 509 598 ЦК України дає підстави для висновку, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за договором позики і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 639/6817/16-ц, постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс17.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку і про відсутність підстав для припинення правовідносин, що виникли між сторона на підставі укладеного між ними договору іпотеки.
Вимога позивача про виключення з державного реєстру відповідних записів залежить від обґрунтованості вищевказаних вимог, а тому рішення судів в цій частині про відмову в позові також є правильним.
Отже, ухвалюючи у справі судові рішення, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, не суперечать висновкам судів, зробленим у цій справі.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову; містять протиріччя щодо підстав позову та підстав касаційної скарги, оскільки в позові позивач зазначає про повне виконання нею зобов`язань за договором позики, а в скарзі вказує, що грошові кошти за договором позики вона не отримувала, в позові вона просить припинити договори позики та іпотеки у зв`язку, зокрема, з повним виконання договору позики від 06 квітня 2011 року, а в скарзі зазначає, що договір іпотеки укладено не на забезпечення виконання зобов`язання за цим договором позики.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про порушення права позивача, передбаченого статтею 43 ЦПК України, брати участь у відкритому судовому засіданні при розгляді її апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлено, що перше судове засідання в апеляційному суді було призначене на 27 лютого 2020 року.
У зв`язку з клопотанням адвоката відповідача розгляд справи було відкладено на 19 березня 2020 року.
У зв`язку з клопотанням адвоката позивача розгляд справи було відкладено на 16 квітня 2020 року.
У зв`язку з клопотанням адвоката позивача розгляд справи було відкладено на 21 травня 2020 року.
У зв`язку з клопотанням адвоката позивача розгляд справи було відкладено на 09 липня 2020 року.
У зв`язку з відпусткою судді-доповідача у справі розгляд справи було відкладено на 20 серпня 2020 року.
30 березня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цим законом внесені зміни до ЦПК України, зокрема частиною четвертою статті 212 ЦПК України у цій редакції передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України».
Ураховуючи наведене, позивач не була позбавлена можливості вжити заходів для забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами щодо наявності підстав для задоволення позову, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо клопотання про повернення надміру сплаченої суми судового збору за подання касаційної скарги
18 вересня 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та зобов`язано надати суду платіжний документ про сплату судового збору на суму, визначену за подання цієї касаційної скарги, у розмірі 2 560,00 грн. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
На виконання вимог ухвали ОСОБА_1 надала оригінал квитанції від 11 вересня 2020 року № 0.0.1830993719.1, згідно з якою сплатила 3 840,00 грн судового збору, та звернулася із заявою про повернення надміру сплаченої суми судового збору.
Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
У пункті 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зазначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
З урахуванням наведеного надміру сплачений ОСОБА_1 судовий збір за квитанцією від 11 вересня 2020 року № 0.0.1830993719.1 у розмірі 1 280,00 грн необхідно повернути заявнику.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року залишити без змін.
Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути ОСОБА_1 надміру сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 коп) грн згідно з квитанцією від 11 вересня 2020 року № 0.0.1830993719.1, що внесений на розрахунковий рахунок UA288999980313151207000026007, отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/ Печерс. р-н/22030102, код отримувача - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП).
Копію квитанції від 11 вересня 2020 року № 0.0.1830993719.1 направити заявнику.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
Є. В. Коротенко