Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 638/13288/14
провадження № 61-13218св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позову
01 серпня 2014 року заступник прокурора Харківської області в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до Харківської міської ради про поновлення порушеного права власності, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2014 року відкрито провадження у справі за цим позовом.
15 серпня 2014 року ОСОБА_1 уточнив позовну заяву прокурора та просив поновити його порушені права приватної власності на земельні ділянки шляхом передачі у приватну власність; зобов`язати Харківську міську раду побудувати на садовій ділянці АДРЕСА_1 капітальний гараж площею 41,4 м2, або виплатити йому вартість цього гаража в сумі 200 000 грн, або в порядку компенсації виплатити йому вартість за все майно.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2017 року позов заступника прокурора Харківської області в інтересах ОСОБА_1 до Харківської міської ради залишено без розгляду та продовжено розгляд позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 жовтня 1996 року № 1004 йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1189 га по АДРЕСА_1 для ведення садівництва та на підставі вказаного рішення видано державний акт про право приватної власності на землю від 05 грудня 1996 року.
Рішенням виконкому Харківської міської ради від 24 жовтня 2001 року № 1925 земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 передана у власність ОСОБА_2 для ведення садівництва. 29 листопада 2001 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу продав цю ділянку ОСОБА_1 , який зареєстрував за собою право приватної власності. Позивач зазначав, що зазначені земельні ділянки він із смітника привів у порядок, виростив сад з 155 дерев, кущів та збудував гараж площею 41,4 м2 по АДРЕСА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року визнано недійсними державні акти на право власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки та повернуто земельні ділянки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 у власність Харківської міської ради. Разом з тим, зазначеним судовим рішенням суд не зобов`язав ОСОБА_1 до певних дій та не надав права відповідачу знищувати чи демонтувати гараж, сад та огорожу. Проте, 20 березня 2013 року виконком Харківської міської ради прийняв рішення про демонтаж гаража і огорожі на двох земельних ділянках. 22 березня 2013 року комунальні служби повністю зруйнували гараж, огорожу та побудували заасфальтовану дорогу через усю ділянку. Внаслідок вказаних неправомірних дій Харківської міської ради позивачу заподіяна майнова шкода, яка підлягає відшкодуванню на його користь.
Також позивач зазначав, що йому внаслідок неправомірних дій відповідача у зв`язку із пошкодженням частини майна завдана моральна шкода. Моральну шкоду обґрунтував тим, що внаслідок незаконних дій посадових осіб відповідача та незаконного рішення Харківської міської ради про демонтаж власності позивача, що встановлено постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2015 року в справі № 638/16188/13-а, внаслідок часткового пошкодження частини належної йому земельної ділянки, гаражу та саду позивачу завдано значних душевних страждань. Захищаючи свої права та інтереси в судах різних інстанцій більше шести років позивач був змушений припинити свої звичні справи, викладацьку та наукову роботу, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнював свої вимоги, остаточно просив:
(1) стягнути з Харківської міської ради на його користь:
6 698 600 грн майнової шкоди в розмірі ринкової вартості усієї земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 1179 м2;
846 792 грн упущеної вигоди від неможливості використання ним його ділянок шляхом здавання їх в оренду;
363 700 грн ринкової вартості незаконно зруйнованого гаража;
221 224 грн ринкової вартості огорожі двох садових ділянок з урахуванням рівня інфляції;
162 750 грн упущеної вигоди від неможливості здавання в оренду гаража з 22 березня 2013 року по 09 серпня 2017 року;
4 000 000 грн моральної шкоди;
(2) визнати недійсним договір від 13 травня 2013 року, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Стройсервіс-плюс» про роботи з капітального ремонту Саржиного Яру , визнавши дії відповідача щодо укладення зазначеного договору неправомірними та такими, що призвели до порушення його права власності на земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова в складі судді: Семіряд І. В. від 18 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати, понесені за проведення експертизи у розмірі 11 440 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позовні вимоги про відшкодування вартості земельної ділянки є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки встановлено, що його право власності на спірні земельні ділянки поновлено, на час розгляду справи він є їх власником, добровільно не відмовився у встановленому законом порядку від права на земельні ділянки та вимог про усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом приведення їх у первісний стан не пред`являв;
вимоги про стягнення різниці між вартістю огорожі станом на жовтень 2015 року і її вартістю станом на липень 2017 року в зв`язку зі збільшенням цін на будівельно-монтажні роботи з липня 2017 року до часу ухвалення судового рішення, яка становить 26 527 грн, не підлягають задоволенню, оскільки ухвалою апеляційного суду Харківської області в справі № 2-653/11 від 21 червня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Дзержинського райсуду м. Харкова від 30 березня 2012 року та стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 419 513 грн вартості гаражу та огорожі з урахуванням вартості будівельних матеріалів для їх будівництва. Вказані кошти перераховані на користь позивача 09 серпня 2017 року, а тому повторному стягненню не підлягають;
вимоги про упущену вигоду позивача не підтверджені належним чином, оскільки гараж останній раз здавався в оренду в 2011 році протягом чотирьох місяців, на момент його зносу договір оренди укладено не було. Розмір упущеної вигоди позивачем розрахований виходячи з розміру орендної плати на підставі договору оренди від 2011 року, строк якого сплинув, що свідчить про відсутність доказів того, що зносом гаражу позивачу були спричинені збитки у вигляді упущеної вигоди;
позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від попередніх вимог, а тому вони також задоволенню не підлягають;
вимоги про визнання недійсним договору від 13 травня 2013 року, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ «Стройсервіс-плюс», про роботи з капітального ремонту Саржиного Яру та визнання дій відповідача щодо укладення зазначеного договору неправомірними є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження цих вимог.
Короткий зміст постанов апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, яким:
стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної (майнової) шкоди 6 698 600 грн вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451;
передано із власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451;
зобов`язано ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку протягом п`яти днів з дня повної сплати Харківською міською радою 6 698 600 грн відшкодування матеріальної (майнової) шкоди на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки;
стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн;
в іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;
стягнуто з Харківської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 18 287,40 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при відмові у задоволенні вимог про стягнення 6 698 600 грн ринкової вартості земельної ділянки по АДРЕСА_2 з наступним поверненням її у комунальну власність територіальної громади міста Харкова з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту не звернув увагу, що фактично позивач просить відшкодувати завдані йому збитки у зв`язку з пошкодженням частини належної йому земельної ділянки (стаття 152 ЗК України, стаття 1192 ЦК України), але шляхом стягнення з відповідача на свою користь ринкової вартості усієї ділянки, на якій велось будівництво для суспільних потреб, з її поверненням у власність територіальній громаді після фактичного отримання такого грошового відшкодування.
Для забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача та справедливого балансу приватних та суспільних інтересів апеляційний суд, врахувавши обставини справи щодо фактично примусового відчуження земельної ділянки та норми Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», вважав за доцільне вирішити вказані вимоги наступним чином: стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 6 698 600 грн вартості земельної ділянки; після отримання вказаної грошової суми позивачу необхідно передати із своєї власності до комунальної власності територіальної громади м. Харкова спірну земельну ділянку; після цього ОСОБА_1 має звільнити зазначену земельну ділянку протягом п`яти днів з дня повної сплати Харківською міською радою стягнутої суми коштів на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 162 750 грн упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю здавати в оренду гараж внаслідок його знищення та 846 792 грн упущеної вигоди від неможливості використання садових ділянок по АДРЕСА_3 для здачі в оренду внаслідок їх незаконного захоплення, апеляційний суд виходив з того, що в цій частині позивач обрав неналежний спосіб захисту, адже норми права, якими такі вимоги врегульовані, передбачають не відшкодування упущеної вигоди, а відшкодування майнової шкоди на підставі пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України, проте, таких вимог позивач не заявляв.
Апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги про стягнення різниці між вартістю огорожі ділянок з урахуванням зростання цін на будівельно-монтажні роботи також не підлягають задоволенню, оскільки в цій частині між сторонами виник спір про відшкодування збитків, завданих простроченням боржником виконання присудженого судом грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України). Разом з тим вина відповідача у затримці виконання рішення суду про стягнення вказаних збитків не встановлена, що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вказаної норми.
Враховуючи протиправний характер дій та рішень виконавчих органів Харківської міської ради, глибину фізичних та душевних страждань позивача, з урахуванням вимоги розумності і справедливості апеляційний суд уважав за доцільне стягнути на користь позивача 100 000 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю робіт за державні кошти (підряду) № 46 від 13 травня 2013 року, укладеного між Департаментом комунального господарства Харківської міської ради і ТОВ «Стройсервіс-плюс», апеляційний суд уважав недоведеними, а тому відмовив у їх задоволенні саме з цих підстав.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 28 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; доповнено резолютивну частину постанови Харківського апеляційного суду від 14 липня 2021 року:
абзац перший «Передати із власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451» - словосполученням: «після повної сплати Харківською міською радою 6 698 600 (шість мільйонів шістсот дев`яносто вісім тисяч шістсот) гривень на користь ОСОБА_1 »;
абзац другий відомостями про анкетні дані учасників справи, а саме: « ОСОБА_1 - ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_4 ; Харківська міська рада - код ЄДРПОУ 04059243, місцезнаходження м. Харків, м-н Конституції 7, 61200»; в іншій частині заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Додаткова постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішивши передати право власності на земельну ділянку від ОСОБА_1 до територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, не зазначив у резолютивній частині постанови про те, що для такої передачі земельної ділянки необхідно спочатку здійснити дію, яку суд апеляційної інстанції визначив у постанові, а саме повністю виконати визначений у постанові суду обов`язок Харківської міської ради сплатити на користь ОСОБА_1 6 698 600 грн. Також апеляційний суд доповнив резолютивну частину постанови анкетними даними учасників справи, як це передбачено пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України. У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_1 апеляційний суд відмовив через їх безпідставність.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року Харківська міська рада подала касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, в якій просила її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
відшкодовуючи на користь позивача збитки за всю земельну ділянку на АДРЕСА_2 , не звернув увагу, що внаслідок будівництва пандуса-заасфальтованої прохідної дороги загального користування та бетонного паркану пошкоджено лише частину вказаної земельної ділянки, і на такі обставини посилався позивач в обґрунтування позовних вимог;
безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та не звернув увагу, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки під час розгляду справи суди встановили, що пред`явлення позову ОСОБА_1 обґрунтовано порушенням його права у зв`язку з неможливістю користування та розпоряджання частиною земельної ділянки, а тому на думку відповідача відновити порушене право позивача можливо шляхом подання негаторного позову про усунення перешкод або зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод;
неправильно застосував Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи в мотивів суспільної необхідності», адже ініціатива щодо викупу земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, для суспільних потреб може належати лише органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування. Харківська міська рада з ініціативою щодо викупу земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що належить позивачу на праві власності, для суспільних потреб не виступала, жодних рішень із зазначеного питання нею не приймалося, і це питання не досліджувалося під час судового розгляду, а тому суд апеляційної інстанції, прийнявши фактично рішення про викуп земельної ділянки по АДРЕСА_2 , підмінив собою уповноважений орган місцевого самоврядування на вчинення таких дій. Крім того, під час розгляду справи апеляційний суд не досліджував питання наявності суспільних потреб для викупу Харківською міською радою усієї земельної ділянки на АДРЕСА_2 , адже пошкоджено лише частину цієї земельної ділянки;
безпідставно не застосував до спірних правовідносин статтю 1192 ЦК України та частину третю статті 157 ЗК України та, обґрунтовуючи розмір нанесених ОСОБА_1 збитків, не застосував Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову без спеціального дозволу, затверджену Постановою Кабінетом Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963;
в порушення норм процесуального права взяв до уваги висновок судової оціночної експертизи Харківського науково-дослідницького судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса № 16199, яким визначено ринкову вартість земельної ділянки по АДРЕСА_2 , оскільки цей висновок є неналежним доказом для визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття частини спірної земельної ділянки. Відповідач вважає, що такий висновок не гарантує, що спірна земельна ділянка буде продана в подальшому відповідачем за визначену у висновку вартість. Крім того, експертом значно завищена вартість земельної ділянки та не враховано, що вона віднесена до земель сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, на ній заборонено будівництво житлових будинків, а тому проведений порівняльний аналіз її вартості із вартістю сусідніх земельних ділянок із цільовим призначенням для житлової та громадської забудови є неправильним. З приводу вказаних недоліків висновку експерта в апеляційному суді заявлялися клопотання про виклик до суду судового експерта для надання пояснень та клопотання про повторну експертизу, у задоволенні яких безпідставно відмовив суд апеляційної інстанції;
зробив висновок про знищення земельної ділянки позивача, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин;
неправильно застосував статті 22 23 1173 ЦК України в частині вирішення позовних вимог про стягнення шкоди, оскільки суди не встановили наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача в її заподіянні;
не звернув увагу, що Харківська міська рада не заперечує, що по краю земельної ділянки по АДРЕСА_2 розміщено пандус та бетонний паркан, що займає незначну площу земельної ділянки - 0,0138 га, проте будівельні роботи на цій земельній ділянці велися на підставі договору про закупівлю робіт за державні кошти (підряду) № 46 від 13 травня 2013 року, укладеного між департаментом комунального господарства Харківської міської ради та ТОВ «Стройсервіс-Плюс». Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що саме Харківська міська рада зайняла спірну земельну ділянку, чим заподіяла шкоду позивачу, а тому на думку відповідача Харківська міська рада є неналежним відповідачем у цій справі;
не обґрунтував у своєму рішенні підстави визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, адже Харківською міською радою не вчинялися дії щодо пошкодження чи знищення майна позивача. Постанова апеляційного суду не містить мотивів щодо характеру правопорушення саме відповідачем та глибини фізичних і душевних страждань позивача, ступеню вини відповідача;
прийнявши оскаржувану постанову, фактично в односторонньому порядку продав земельну ділянку ОСОБА_1 . Харківській міській раді по завищеній ціні з підстав втрати інтересу позивача до цієї земельної ділянки у зв`язку з досягненням пенсійного віку та неможливістю її продажу за існуючих обмежень, зокрема, охоронної зони електричних мереж, яка проходить крізь всю земельну ділянку і робить її непридатною для забудови. Таким чином, порушено встановлений порядок реалізації земельної ділянки, адже фактично позивач відновив своє право на спірний об`єкт нерухомого майна у 2015 році після реєстрації за ним права власності на нього.
У вересні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив та 10 травня 2022 року доповнення до відзиву на касаційну скаргу Харківської міської ради, в яких позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Вказує, що апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення його позову, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 02 липня 2021 року в справі № 925/642/19, від 02 червня 2021 року в справі № 910/14524/19, від 13 травня 2021 року в справі № 559/3597/13-ц, від 31 березня 2021 року в справі № 686/20396/15-ц, від 18 січня 2021 року в справі № 264/7200/18, від 02 березня 2021 року в справі № 911/2371/19, від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 17 жовтня 2019 року в справі № 908/2202/18, від 02 березня 2020 року в справі № 910/434/19, від 09 квітня 2020 року в справі № 908/690/19, від 19 жовтня 2020 року в справі № 354/392/16-ц, від 29 вересня 2020 року в справі № 648/533/16-ц, від 15 липня 2021 року в справі № 520/4080/16, від 29 липня 2020 року в справі № 436/4776/112. Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про:
стягнення 6 698 600 грн майнової шкоди в розмірі ринкової вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451;
передачу з власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова цієї земельної ділянки;
зобов`язання ОСОБА_1 звільнити цю земельну ділянку протягом п`яти днів з дня повної сплати Харківською міською радою 6 698 600 грн на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки
стягнення з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди.
В частині відмови у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 постанова апеляційного суду не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини
Суди встановили, що позивач є власником земельної ділянки на АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка) на підставі акта про право приватної власності на землю, серія та номер Р1 № 692696, виданого 19 грудня 2001 року.
Харківська міська рада з 2011 року заперечувала та оспорювала право ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, а позивач захищав його в порядку цивільного, адміністративного та кримінального судочинства.
Рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 27 серпня 2015 року в справі № 2-6533/11 відновлено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:11:001:0451 загальною площею 0,11792 га на АДРЕСА_2 .
Під час розгляду справ № 2-653/11 та № 638/16188/13-а встановлено, що в результаті протиправних рішень виконавчого органу Харківської міської ради, її посадових осіб та комунальних служб, які мали місце 22 березня 2013 року при виконанні рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 березня 2013 року № 152 «Про відновлення, належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан», земельна ділянка по АДРЕСА_2 була протиправно звільнена від розміщених на ній об`єктів.
Садові ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 межують між собою; на земельній ділянці АДРЕСА_2 існує дорога-пандус, яка з обох сторін огороджена парканом, з однієї сторони цей паркан межує з церквою, а з іншої - встановлений на цій земельній ділянці. Для облаштування пандусу земельна ділянка по АДРЕСА_2 зрізана на ширину дороги у формі траншеї на глибину 2 м, на ній велися земляні роботи з використанням екскаватора, яким пересувався ґрунт на значну глибину, зберігалися будівельні матеріали. Дорога (пандус), яка має підпірну стінку з природнього каменю та заглиблена по відношенню до рівня земельної ділянки позивача по АДРЕСА_2 , закінчена будівництвом та відгороджена від земельної ділянки бетонним парканом.
Висновком комплексної оціночно-земельної та економічної експертизи № 10138/10139 від 04 травня 2016 року за матеріалам кримінального провадження, внесеного до ЄДРДР за № 12013220480002046 від 24 березня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 194 КК України, встановлено, що:
ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 1179 м2 по АДРЕСА_2 станом на березень 2013 року складає 2 403 920 грн, станом на жовтень 2015 року - 2 988 410 грн;
ринкова вартість земельної ділянки площею 160 м2, що входила до площі земельної ділянки 1179 м2 по АДРЕСА_2 , на якій були проведені будівельні роботи та збудовано капітально заасфальтований пандус біля храму в честь ікони Божої матері «Утєшеніє», що розташований у будівельній композиції «Саржин Яр», станом на березень 2013 року складає 326 230 грн, станом на жовтень 2015 року - 405 550 грн.
З висновку судової оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи № 16199 від 27 листопада 2019 року встановлено, що:
ринкова вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва загальною площею 0,1179 га по АДРЕСА_2 станом на листопад 2019 року складає 6 698 600 грн;
відповідно до результатів проведеного під час експертизи натурного обстеження встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_2 наявний бетонний паркан загальною довжиною 44 м. Згідно зроблених експертом фототаблиць частина земельної ділянки перебуває під пандусом та бетонним парканом, який відгороджує частину земельної ділянки, що наразі залишилась у користуванні позивача.
Позиція Верховного Суду
Щодо відшкодування шкоди
У справі, що переглядається, позивач просив відшкодувати йому як власнику земельної ділянки шкоду в розмірі її ринкової вартості, заподіяну Харківською міською радою внаслідок часткового пошкодження земельної ділянки по АДРЕСА_2 під час будівництва дороги (пандусу) та бетонного паркану.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - шкодою.
Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/21 (провадження № 61-20345св21) зазначено, що «згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19), від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20(провадження № 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20(провадження № 61-10922св21). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач довів наявність шкоди у вигляді пошкодження земельної ділянки по АДРЕСА_2 під час проведення на ній земляних робіт із будівництва дороги (пандусу), яка має підпірну стінку з природнього каменю та заглиблена по відношенню до рівня земельної ділянки, а також факт її завдання у період, коли земельна ділянка перебувала у відповідача;
апеляційний суд, надаючи оцінку діям (бездіяльності) Харківської міської ради на предмет наявності ознак протиправності, установив, що:
(а) ОСОБА_1 з 29 листопада 2001 року є власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 загальною площею 1179 м2;
(б) у період 2011-2015 років Харківська міська рада приймала рішення про скасування прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та про звільнення її від майна позивача, про здійснення на ній будівельних робіт, з приводу чого в судах вирішувалися спори сторін цієї справи;
(в) рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 27 серпня 2015 року визнано незаконними та скасовано рішення Харківської міської ради від 06 липня 2011 року № 324/11 про скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 1925 від 24 жовтня 2001 року про передачу в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 ;
(г) після повернення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 27 серпня 2015 року на частині вказаної земельної ділянки площею 160 м2 розташований пандус та бетонний паркан загальною довжиною 44 м. Зазначені обставини підтверджуються: висновком судової оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2019 року № 16199; висновком комплексної оціночно-земельної та економічної експертизи № 10138/10139 від 04 травня 2016 року по матеріалах кримінального провадження № 12013220480002046; оглянутим в судовому засіданні апеляційного суду відеосюжетом та наданими позивачем схемами місця розташування земельної ділянки;
за таких обставин правильним є висновок апеляційного суду, що земельна ділянка позивача пошкоджена внаслідок незаконних рішень та дій відповідача, а тому завдана шкода підлягає відшкодуванню Харківською міською радою. На спростування вказаних обставин Харківська міська рада не надала належних і допустимих доказів та не довела відсутність протиправності власної діяльності в заподіянні шкоди майну позивача;
визначаючи розмір шкоди, завданої майну позивача, апеляційний суд прийняв до уваги висновок судової оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2019 року № 16199, за змістом якої загальна вартість земельної ділянки площею 1179 м2 на АДРЕСА_2 складає 6 698 600 грн. Харківська міська рада, заперечуючи щодо визначеного розміру вартості земельної ділянки, належних та допустимих доказів на спростування відомостей, викладених у вказаному експертному висновку, не надала;
разом з тим, апеляційний суд зазначив, що під час проведення оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2019 року № 16199 та визначення вартості спірної земельної ділянки судовий експерт оцінив її площу 1179 м2 та зазначив, що виконати експертизу в частині поставлених перед експертом питань: « - яка частина (площа) земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва по АДРЕСА_2 фактично використовується ОСОБА_1 »; « - яка частина вказаної земельної ділянки фактично не використовується позивачем та яка її реальна вартість, яка частина земельної ділянки зайнята парканом, які розміри паркану, яку частину земельної ділянки займає заасфальтований пандус» виявилось неможливим через відсутність відповідних документів та не звернув увагу, що у матеріалах справи міститься висновок комплексної оціночно-земельної та економічної експертизи № 10138/10139 від 05 травня 2016 року в рамках кримінального провадження, яким установлено, що на частині земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 1179 м2 проведені будівельні роботи та збудовано заасфальтований пандус площею 160 м2;
розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 , слід визначити в розмірі вартості частини пошкодженої земельної ділянки площею 160 м2 та відповідно пропорційно зменшити з 6 698 600 грн до 909 000,02 грн (160 м2 = 13,57% від 1179 м2, що становить 100%; якщо вартість 1179 м2 = 6 698 600 грн, то вартість 160 м2 = 6 698 600 грн х 13,57 % = 909 000,02 грн), змінивши постанову апеляційного суду в цій частині.
Посилання у касаційній скарзі на відсутність вини Харківської міської ради в заподіянні шкоди майну позивача не заслуговує на увагу, адже положення статті 1173 ЦК України є спеціальними, і не передбачають такої умови виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди як вина.
Аргументи касаційної скарги про те, що, визначаючи розмір збитків, апеляційний суд не застосував Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, колегія суддів відхиляє, оскільки у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року в справі № 359/9892/17 (провадження № 61-5489св19) зазначено, що «при вирішенні спорів щодо відшкодування збитків, заподіяних унаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, судам належить ураховувати, що відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України, проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, а тому на підтвердження розміру заподіяних збитків, у тому числі упущеної вигоди, позивач не позбавлений права надати інші допустимі докази.Судам належить також ураховувати, що вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Необхідно довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки».
Харківська міська рада у касаційній скарзі зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки порушене право позивача підлягає захисту шляхом подання негаторного позову про усунення перешкод у користуванні частини належної позивачу земельної ділянки або про зобов`язання відповідача відновити попередній стан земельної ділянки, який існував до порушення прав.
Негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої з правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
У справі, що переглядається: апеляційний суд встановив, і такі обставини не заперечуються сторонами, що внаслідок будівництва відповідачем на земельній ділянці по АДРЕСА_2 дороги (пандусу) з підпірною стінкою частина цієї земельної ділянки зазнала пошкоджень.
З урахуванням установлених обставин порушене право позивача полягає не у наявності в нього перешкод у користуванні земельною ділянкою, а в завданні шкоди його майну внаслідок пошкодження частини земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що Харківська міська рада є неналежним відповідачем у справі, оскільки 13 травня 2013 року між департаментом комунальної власності Харківської міської ради та ТОВ «Стройсервіс-плюс» укладений договір підряду, за умовами якого проводилося виконання робіт з капітального ремонту Саржиного Яру (до складу якого входить частина спірної земельної ділянки), колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Апеляційний суд установив, що у період здійснення робіт, унаслідок яких пошкоджено частину земельної ділянки позивача, ця ділянка знаходилася у власності територіальної громади м. Харкова, інтереси якої представляє Харківська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України.
За таких обставин, укладення департаментом комунальної власності Харківської міської ради договору підряду щодо здійснення будівельних робіт на частині спірної земельної ділянки не свідчить про порушення прав позивача вказаним органом, адже цей договір укладався на виконання рішень Харківської міської ради.
Щодо вирішення апеляційним судом питання про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади
Вважаючи наявними підстави для задоволення позову про відшкодування шкоди та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вартості земельної ділянки, апеляційний суд для забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача та справедливого балансу приватних та суспільних інтересів уважав за необхідне після фактичного отримання позивачем грошового відшкодування повернути земельну ділянку у власність територіальної громади, тобто, задовольнити позов у спосіб, передбачений нормами Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».
Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частини перша, шоста статті 367 ЦПК України).
Позовних вимог про припинення права власності позивача на земельну ділянку та повернення її у власність територіальної громади ні позивач, ні відповідач не пред`являли.
За таких обставин, постанова апеляційного суду в частині передачі земельної ділянки з власності позивача у комунальну власність та в частині застосування Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Додаткова постанова апеляційного суду, ухвалена у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі та стосується висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для передачі земельної ділянки з власності позивача у комунальну власністьта не може існувати окремо від цієї постанови. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
У справі, що переглядається:
вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, суд апеляційної інстанції виходив з положень статті 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав;
визначаючи глибину душевних страждань позивача як підставу для відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції відповідно до статей 23 1173 ЦК України обґрунтовано врахував неможливість позивача відновити пошкодження майна, тривалість процесів захисту його прав в судовому порядку;
встановивши неправомірні дії відповідача обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, в 100 000 грн. Колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, який визначив розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням тривалості й характеру страждань позивача, на засадах розумності та справедливості.
Доводи касаційної скарги про те, що моральна шкода вже компенсована позивачу на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки цим рішенням визначена моральна шкода за знищення рухомого майна позивача, а у справі, що переглядається, апеляційний суд стягнув моральну шкоду за незаконне позбавлення позивача права власності на земельну ділянку та подальше її пошкодження, що унеможливлює її використання за призначенням.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Означений спосіб захисту застосовний і тоді, якщо можливість отримання відповідного відшкодування за конкретне порушення права прямо не передбачене законом, іншим актом цивільного законодавства, договором або іншим правочином. Для задоволення відповідної вимоги суд застосовує приписи пункту 9 частини другої статті 16 та статті 23 ЦК України (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (пункт 92), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 167)).
Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15 липня 2021 року в справі № 520/4080/16 (провадження № 61-7662св20), від 02 березня 2021 року в справі № 911/2371/19, 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року в справі № 908/2202/18, від 02 березня 2020 року в справі № 910/434/19, від 09 квітня 2020 року в справі № 908/690/19. Отже, наведений аргумент касаційної скарги відповідача про неврахування апеляційним судом вказаних висновків Верховного Суду є помилковим.
Щодо строків розгляду справи
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які підіймають питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), зазначене вище). Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. Зокрема, Суд зазначає, що таку саму відповідальність за тривалість перевірки несуть національні державні органи, які не здійснили її з належною ретельністю. З урахуванням своєї практики з цього питання, Суд вважає, що в цій справі тривалість провадження була надмірною та несумісною з вимогою «розумного строку», навіть якщо виключити із загальної тривалості провадження період затримки, спричинений заявницею (FEDINA V. UKRAINE, № 17185/02, § 78-80, ЄСПЛ, від 02 вересня 2010 року).
У справі, що переглядається, колегія суддів зауважує, що з урахуванням тривалості судового розгляду цієї справи та того, що у ній не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте, окремі висновки апеляційного суду не відповідають установленим обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з метою забезпечення ефективного захисту прав та інтересів сторін, колегія суддів відповідно до статті 412 ЦПК України вважає наявними підстави для часткового задоволення касаційної скарги, зміни оскарженого рішення та ухвалення нового у відповідній частині без передачі справи на новий розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
У зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/21 (провадження № 61-20345св21), касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду від 19 липня 2021 року в частині відшкодування майнової шкоди - зміні шляхом зменшення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача; в частині передачі земельної ділянки із власності позивача у комунальну власність Харківської міської ради та в частині застосування Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» - скасуванню; в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - залишенню без змін.
Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про відшкодування майнової шкоди у розмірі ринкової вартості землі змінити шляхом зменшення розміру майнової шкоди з 6 698 600 грн до 909 000,02 грн.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року про зобов`язання передати із власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451, та в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку протягом 5 (п`яти) днів з дня повної сплати Харківською міською радою 6 698 600 грн відшкодування майнової шкоди на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позовних вимог про зобов`язання передати із власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451, та в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку протягом 5 (п`яти) днів з дня повної сплати Харківською міською радою 6 698 600 грн відшкодування матеріальної (майнової) шкоди на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки, відмовити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про стягнення 100 000 грн відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року в зміненій та скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук