Постанова
Іменем України
02 березня 2023 року
м. Київ
справа № 638/16291/17
провадження № 61-21478св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгенівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
13 серпня 2019 року позивач подала до суду уточнену позовну заяву, в якій співвідповідачем зазначила ОСОБА_3 , а третьою особою - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Васікову Л. Є.
Позовна заява мотивована тим, що у 2004 році вона познайомилась
з ОСОБА_2 . З 2005 року вони почали проживати однією сім`єю як чоловік та жінка, вести спільне господарство. Реєструвати шлюб вони не планували, тому що довіряли один одному та в цьому не було нагальної потреби.
У період з 2005 року до жовтня 2016 року вони проживали спільно з батьками відповідача - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що у 2013 році вони разом з ОСОБА_2 за спільні грошові кошти придбали квартиру АДРЕСА_2 , в якій зареєструвались та проживали. Покупцем у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 06 липня 2013 року вказаний ОСОБА_2 . У день оформлення права власності на квартиру ОСОБА_2 видав довіреність на її ім`я для ведення справ та вирішення питань щодо цієї квартири.
ОСОБА_1 наголошувала, що за спільні грошові кошти не лише придбана спірна квартира, а також зроблений ремонт та куплені меблі, електронна техніка, що в ній знаходиться. Ремонт у квартирі робив її батько ОСОБА_6 , комунальні послуги за спірну квартиру сторони оплачували спільно. Таким чином, сукупність усіх обставин свідчить про спільний побут та проживання ОСОБА_1
і ОСОБА_2 разом.
Із жовтня 2016 року сімейні відносини між сторонами розірвані. 15 жовтня
2016 року відповідач ОСОБА_2 змінив замки від вхідних дверей, у зв`язку з чим вона не могла потрапити до спільного помешкання. Відповідач також не надав доступу до її речей, тому вона зверталася до органів поліції.
Потреба для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу виникла після того, як відповідач намагався зняти її з реєстраційного обліку в спірній квартирі. У подальшому позивач дізналась, що ОСОБА_2 без її згоди відчужив спірну квартиру за договором дарування на користь свого батька ОСОБА_3
ОСОБА_1 , з урахуванням остаточного уточнення позовних вимог, просила:
встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з лютого 2005 року до жовтня 2016 року;
визнати квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ;
визнати недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_2 , який укладений 15 серпня 2016 року між
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 2642.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_2 в період з лютого 2005 року до жовтня
2016 року.
Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 15 серпня 2016 року між ОСОБА_2
і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2642.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 6 876,25 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела свої вимоги належними та допустимими доказами, які свідчать про існування між ОСОБА_2
і ОСОБА_1 у певний період прав і обов`язків подружжя та придбання спірної квартири за їх спільні кошти.
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 10 314,40 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2005 року до жовтня 2016 року. Навпаки, відповідно до заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 травня 2017 року у справі № 638/1086/17, яке набрало законної сили, до спірної квартири ОСОБА_4 з`являлася періодично, останній раз - у червні 2016 року.
У спірній квартирі її речей немає. Комунальні платежі за ОСОБА_4 сплачував ОСОБА_3 .
В суді апеляційної інстанції відповідачі та їхні представники підтвердили, що вказане судове рішення не скасоване та є чинним. Воно виконане, ОСОБА_4 виселено зі спірної квартири, а будь-яких її речей у спірній квартирі немає.
В суді апеляційної інстанції позивач не спростувала того, що в спірній квартирі вона не проживала з 2013 року. Також пояснила, що 04 жовтня 2016 року вона уклала шлюб із ОСОБА_7 , завагітніла, тому судове рішення не оскаржувала.
Зі своїм теперішнім чоловіком вона зустрічалась під час відносин
з ОСОБА_2 . З грудня 2016 року вона та її теперішній чоловік орендують житло. Вказала, що іншого житла, крім спірної квартири, ані вона, ані її теперішній чоловік не мають, тому її позов підлягає задоволенню.
Посилання позивача та її представника на те, що придбання нерухомого майна, побутової техніки, спільний відпочинок сторін у справі свідчать про спільне ведення господарства, наявність взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, є необґрунтованими. Копії туристичних ваучерів на відпочинок протягом восьми днів у Єгипті у 2014 році, видаткова накладна від 28 грудня
2014 року про придбання пральної машинки та інших дрібних побутових предметів без квитанцій не можуть слугувати доказом проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2005 року до жовтня 2016 року.
Суд апеляційної інстанції вважав, що зустрічі позивача з іншим чоловіком, укладення шлюбу з ним та народження дитини від нього не підтверджують усталених відносин сторін.
Апеляційний суд також вказав на неможливість ігнорування заочного рішення суду, яким позивача визнано такою, що втратила право користування спірною квартирою. Це рішення є чинним та вважається належним доказом, який підтверджує не лише факт її не проживання в спірній квартирі, а й факт відсутності відносин між сторонами як чоловіка та жінки, притаманних подружжю.
Копії квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , які датовані липнем, вереснем 2016 року не свідчать про те, що вони сплачені за кошти позивача. Крім того, на переконання апеляційного суду, із наданих копій документів не вбачається, що певні предмети придбавалися сторонами за їхні сумісні кошти під час спільного проживання.
Інші пояснення ОСОБА_4 також не підтверджені належними доказами.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що він є батьком ОСОБА_2 та власником спірної квартири. Його син проживає разом з ним в спірній квартирі. Позивач з ними не проживала. Вона знята з реєстрації за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Таким чином, факт ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків у період з 2005 року до жовтня 2016 року не свідчать про те, що між сторонами склалися та тривали протягом цього періоду усталені відносини, які притаманні подружжю.
Посилання позивача та її представника на дозвіл на її реєстрацію в спірній квартирі, тимчасове проживання брата та його дівчини в ній не підтверджують факт існування усталених стосунків між сторонами, а свідчать про людське ставлення відповідача до осіб, які переїхали з тимчасово окупованого Криму, про що вказувала сама позивач у позовній заяві. Крім того, ОСОБА_2 в цій квартирі фактично не проживав, оскільки з 01 жовтня 2009 року до 14 листопада 2016 року працював на посаді начальника промсантехнічного відділу у ДП «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» та за характером роботи неодноразово перебував у відрядженнях як в межах України, так і за кордоном. Це підтверджується довідками підприємства, які надані представником ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції та додані до матеріалів справи за згодою сторін.
Позивач не довела факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
з відповідачем ОСОБА_2 з 2005 року до жовтня 2016 року, наявність сімейних відносин та усталених стосунків, які притаманні подружжю. Надані копії документів не свідчать про ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету. Спільний відпочинок протягом восьми днів не може бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Проживання позивача у гуртожитку на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, з її слів, з батьками ОСОБА_2 , які проти цього заперечували, і цей факт не доведено жодними доказами, а також її проживання в спірній квартирі за довіреністю ОСОБА_2 разом зі своїм братом та його дівчиною не свідчать про проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення від 18 лютого 2022 року, мотивована тим, що:
ОСОБА_4 і ОСОБА_2 у період з 2005 року до жовтня
2016 року проживали однією сім`єю, мали спільний побут. Тому придбана
у вказаний період квартира є спільним сумісним майном, а позивач має право частину цієї квартири. Водночас договір дарування від 15серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 і його батьком ОСОБА_3 , є недійсним, оскільки укладений без її згоди;
апеляційний суд не врахував та належним чином не перевірив доводів позивача, безпідставно посилався на тривале проживання ОСОБА_2
у зв`язку із службовими відрядженнями на цей час окремо від позивача, що не може свідчити про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах та не мали спільний бюджет і господарство. Тривале проживання чоловіка та жінки окремо у зв`язку з особливостями їх професійної діяльності не може свідчити про припинення фактичних шлюбних відносин та про їх відсутність. Тому вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову;
наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що сторони у справі проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а існування відносин, які притаманні подружжю, підтверджується складеною ОСОБА_2 довіреністю на ім`я позивача станом на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, реєстрацією ОСОБА_4 у цій квартирі протягом місяця з дня придбання нерухомого майна, спільний відпочинок сторін та придбання майна (побутової техніки) в інтересах сім`ї. Апеляційний суд проігнорував належні, достатні та допустимі докази, які є в матеріалах справи, та зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано їй строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1
в частині посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України визнано неподаною та повернено скаржнику.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 18 квітня 2019 року у справі
№ 552/6659/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 11 лютого 2021 року у справі № 158/431/19, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 15 серпня 2016 року між ОСОБА_2 і його батьком ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є., реєстровий номер 2642.
Згідно зі змістом цього договору спірна квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Манерко Л. М. за реєстровим номером 779.
У пункті 2 вказаного договору передбачено, що цей дарунок сторони оцінюють
в суму 150 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3 договору дарування дарувальник свідчить, що на момент підписання цього договору щодо квартири не існує будь-яких прав третіх осіб,
а також відсутні будь-які обставини, які обмежують чи забороняють дарувальнику здійснити її вільне дарування, зокрема, що ця квартира раніше не відчужена, не знаходиться у цивільно-правовій чи податковій заставі, не передана в оренду чи найм, не передана як внесок до статутного фонду юридичної особи, не обтяжена будь-якими іншими зобов`язаннями або речовими правами третіх осіб, щодо неї або прав на неї не існує судового чи іншого спору, під забороною (арештом) вона не перебуває.
Сторони не заперечують, що ОСОБА_2 склав на ім`я
ОСОБА_4 довіреність на час укладення договору дарування спірної квартири для ведення питань, що пов`язані з нею.
Згідно з копією паспортів ОСОБА_4 вона з 28 серпня 2013 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 також з 07 червня 2016 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 травня 2017 року у справі № 638/1086/17 за позовом ОСОБА_3 до
ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_2 , відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позов ОСОБА_3 задоволено. Усунено перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження майном - квартирою
АДРЕСА_2 . Визнано ОСОБА_8 такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням.
У вказаній справі суд встановив, що відповідно до довідки КП «Жилкомсервіс» від 17 січня 2017 року № 88 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_9 ОСОБА_3 надав дозвіл сину ОСОБА_2 на тимчасове подальше проживання у його квартирі і реєстрацію у ній. ОСОБА_10 родинних відносин з ОСОБА_3 не має. До дня реєстрації вона мешкала у гуртожитку, а потім проживала у квартирі АДРЕСА_4 . До квартири АДРЕСА_2 відповідач з`являлась періодично, останній раз у червні 2016 року. Згідно з копіями актів від 26 грудня 2016 року та від 17 січня 2017 року ОСОБА_9 не проживає у вказаній квартирі
з червня - липня 2016 року. За місцем реєстрації відповідач за медичною допомогою не зверталася, поштову кореспонденцію не отримувала, із заявами про збереження за нею права користування житлом до КП «Жилкомсервіс» не зверталась. За таких обставин суд зробив висновок, що ОСОБА_9 добровільно залишила житло, тривалий час не мешкає у квартирі, а з червня - липня 2016 року не цікавиться нею, не сплачує за квартиру комунальні платежі, тому вона втратила право користування цією квартирою.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 травня 2017 року повернено як подану передчасно.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення визнано неподаною та повернено.
На підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 позивач надала копії квитанцій про сплату нею комунальних послуг за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , які датовані липнем, вереснем
2016 року; туристичні ваучери та договір страхування на ОСОБА_2 та
ОСОБА_11 про подорож на відпочинок до Єгипту у період з 15 серпня 2014 року до 22 серпня 2014 року, підтвердження про бронювання номера у готелі двомісного
з одним ліжком; видаткову накладну від 28 грудня 2014 року про придбання пральної машинки на ім`я ОСОБА_12 з доставкою за адресою: АДРЕСА_3 та іншої побутової техніки.
Згідно з довідками про доходи та податки ОСОБА_4 працює
в Харківському національному університеті міського господарства імені
О. М. Бекетова та за період з вересня 2012 року до грудня 2012 року їй нараховано заробітну плату в розмірі 2 093,57 грн; за період із січня 2012 року до грудня
2012 року - 21 057,60 грн; за період з січня 2013 року до грудня 2013 року - 11 756,92 грн; за період із червня 2013 року до листопада 2013 року - 10 528,80 грн; за період із червня 2013 року до листопада 2013 року - 7 597,17 грн; за період із січня 2014 року до грудня 2014 року - 27 823,35 грн.
Відповідно до довідок про доходи ОСОБА_8 також працювала у ТОВ «Видавничий будинок «Фактор», за жовтень і листопад 2010 року їй нараховано заробітну плату в розмірі 3 509,60 грн, а за період із 01 січня 2012 року до 29 липня 2012 року - 10 053,45 грн.
04 жовтня 2016 року ОСОБА_7 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_2 надав довідку про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 2005 року до 2013 року про те, що йому за вказаний період нараховано заробітну плату в розмірі 452 618,01 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17 (провадження № 61-48153св18) зазначено, що «проживання сторін у період з 18 травня 2005 року (дати здійснення церковного шлюбного обряду) до 30 серпня 2007 року (дату реєстрації шлюбу) однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами. Зокрема, свідоцтвом про вінчання сторін від 18 травня 2005 року (вінчанням є здійснення церковного шлюбного обряду, який благословляється церквою та висловлює наміри сторін на створення сім`ї, спільне проживання та народження спільних дітей), реєстрацією місця проживання позивача у березні 2006 року у квартирі, яка є власністю відповідача, та фактичним проживанням у цій квартирі разом із відповідачем, публічним висвітленням спільного проживання сторін у період 2004-2006 років та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшою реєстрацією у 2007 році шлюбу та народженням спільної дитини».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада
2018 року у справі № 127/11013/17 (провадження № 61-10045св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17 (провадження № 61-40222св18).
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61- 30273св18) вказано, що «факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю».
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18) зазначено, що «ухваливши оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, проте, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо».
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 не довела факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу у період з 2005 року до жовтня 2016 року. Тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також про неналежну обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Усі доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскарженої постанови апеляційного суду, оскільки вони зводяться лише до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар