№ 638/1757/21

Постанова

Іменем України

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 638/1757/21

провадження № 61-12652св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 на строк до шести місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав:

заборонити ОСОБА_3 протягом шести місяців перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити ОСОБА_3 протягом шести місяців спілкування, листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

заборонити ОСОБА_3 протягом шести місяців наближатися на відстань 200 метрів до місця постійного проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та місця її навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та в громадських місцях.

На обґрунтування заяви зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року. У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу у 2018 році вони з ОСОБА_3 подарували придбану ними за час шлюбу квартиру АДРЕСА_2 дочкам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

З 2019 року ОСОБА_3 почав перешкоджати їй та молодшій дочці у проживанні в цій квартирі та виживати з неї старшу дочку, незаконно вселивши до квартири свою другу дружину та її дочку.

ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 разом з батьком та його новою родиною. ОСОБА_3 почав систематично психологічно тиснути на ОСОБА_6 . Він заходить до кімнати, не дає їй можливості перевдягнутися, відпочити, забороняє їй закривати двері, чим позбавляє її особистого простору, поширює неправдиву інформацію, що вона є спільницею у злочинній групі.

На даний час він поставив новий замок на вхідні двері до квартири та не дав ОСОБА_2 ключі від неї, чим унеможливлює її проживання у цьому житлі.

Ставлення батька до ОСОБА_2 погіршилося після того, як дитина прийняла рішення змінити прізвище з « ОСОБА_2 » на дівоче прізвище її матері « ОСОБА_2 ».

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила заяву задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_3 , на строк 2 (два) місяці у вигляді наступних заходів тимчасового обмеження його прав:

заборонено ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 протягом двох місяців;

заборонено ОСОБА_3 наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання (реєстрації) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та місця навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та в громадських місцях протягом двох місяців;

заборонено ОСОБА_3 спілкуватися, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб протягом двох місяців.

В іншій частині вимог заяви про видачу обмежувального припису відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відносно ОСОБА_2 батько вчиняє домашнє насильство у формі психологічного насильства, яке полягає у тривалому обмеженні в доступі до житла, яке належить їй на праві власності, перешкоджанні у вільному пересуванні під час спільного проживання у квартирі, позбавленні можливості спілкуватися з близькими родичами в місці проживання без наявності спеціального дозволу з боку батька, що свідчить про наявність підстав для застосування до нього обмежувального припису.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Між неповнолітньою ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_3 , які проживали в одній квартирі разом з новою родиною батька, склались напружені взаємовідносини, неодноразово виникали конфлікти щодо відсутності у неї повного комплекту ключів до вхідних дверей, що призводило до перешкоджання ОСОБА_9 вільно користуватися належним їй майном, обмежувало її пересування, доступ до квартири.

ОСОБА_3 постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП у зв`язку з подіями 02 лютого 2021 року, коли неповнолітня ОСОБА_2 була зачинена у квартирі та не мала можливості вийти, що було виявлено під час перевірки комісією органів опіки та піклування. Зазначені дії ОСОБА_3 були визнані домашнім насильством психологічного характеру щодо потерпілої.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Видаючи обмежувальний припис щодо ОСОБА_3 суд першої інстанції заборонив йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 , наближатися на відстань 100 метрів до зазначеного місця проживання та місця навчання дитини, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 , а також спілкуватися, листуватися, вести телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб протягом двох місяців.

Проте, обмежуваний припис у формі таких заходів жодним чином не припиняє та не запобігає домашньому насильству у вигляді обмеження у пересуванні ОСОБА_2 та користуванні нею житлом.

Обмеження ОСОБА_3 у перебуванні у квартирі АДРЕСА_2 не впливає на те, шо він не надає дочці ключів від цієї квартири, чим позбавляє її можливості користування житлом та вільного пересування.

Таким чином, обмежувальний припис, застосований судом першої інстанції, не виконує запобіжну функцію і не направлений на попередження вчинення насильства.

Оскільки ОСОБА_2 є співвласницею спірної квартири, вона не позбавлена права звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року та залишити в силі рішення Джержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19 (провадження № 61-17191св19), від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20) та від 13 липня 2020 року в справі № 753/10840/19 (провадження № 61-22727св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувала, що суд не дослідив зібрані у справі докази в сукупності, проігнорував відеозапис подій від 08 лютого 2021 року, показання потерпілої дитини щодо вчинення психологічного насильства батьком.

З 22 лютого 2021 року ОСОБА_10 знаходиться на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, з приводу скоєння психологічного насильства над нею батьком.

Висновок апеляційного суду щодо неправильного вибору судом першої інстанції заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 є безпідставним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.

02 вересня 2021 року справа № 638/1757/21 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 14 червня 2003 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року.

Від шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10 серпня 2018 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , від імені якої діяла ОСОБА_1 , договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М. за № 1618, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 , ОСОБА_5 прийняли у власність по Ѕ частині квартири АДРЕСА_2 .

Місце проживання ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) зареєстроване у вказаній квартирі.

17 липня 2020 року ОСОБА_2 в присутності законного представника та адвоката звернулася із заявою до сектору ювенальної превенції Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про вчинення щодо неї домашнього насилля в вигляді економічного та психологічного насилля батьком ОСОБА_3 , що полягає, зокрема, в обмеженні її доступу до житла.

На підставі акту обстеження № 125 від 11 серпня 2020 року, проведеного членами комісії служби у справах дітей по Шевченківському району встановлено, що між ОСОБА_2 , батьком і його родиною на час проведення перевірки склалися напружені взаємовідносини.

З листа начальника Служби у справах дітей по Шевченківському району до Директора Центру соціальних служб Шевченківського району м. Харкова від 11 серпня 2020 року № 10-22/1323/20 вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склалися конфліктні взаємовідносини, ними вирішуються спірні питання щодо користування жилим приміщенням, встановлення місця проживання дітей. Старша дочка ОСОБА_2 втягнута у конфлікт дорослих, дитиною маніпулюють, у зв`язку з чим вона перебуває у напруженому психолого-емоційному стані. Ситуація, яка склалась навколо неповнолітньої, викликає занепокоєння та вимагає проведення соціальної роботи, як з батьками дитини, так і з дитиною.

16 січня 2021 року ОСОБА_2 змінила своє прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені від 16 січня 2021 року, серія НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

02 лютого 2021 року о 10:00 год з метою перевірки заяви ОСОБА_1 , яка була подана 15 січня 2021 року до Департаменту служб у справах дітей, здійснено вихід до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані та проживають ОСОБА_3 та його дочка ОСОБА_2 з метою обстеження умов проживання дитини.

Про дату та час комісійного обстеження ОСОБА_3 був повідомлений завчасно. У заплановану дату та час доступ до житла не був наданий, про що комісією складено відповідні акти. При цьому, 02 лютого 2021 року о 09:02 год на особистий телефон начальника Комітету надійшов дзвінок від ОСОБА_3 з проханням перенести комісійне обстеження у зв`язку з поганим самопочуттям його дружині та необхідністю відвідати лікаря, що підтверджується листом Комітета у справах сім`ї, молода та спору по Шевченківському району від 18 лютого 2021 року № 54.

Відповідно до акту обстеження умов проживання № 15 від 02 лютого 2021 року, затвердженого начальником Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Гладченко Н. О., представники комісії не змогли обстежити та встановити умови проживання ОСОБА_2 , оскільки двері ніхто не відчинив, проте неповнолітня ОСОБА_2 була зачинена у квартирі.

02 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до начальника Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в м. Харкові з приводу перевірки та вжиття заходів щодо ОСОБА_3 , який зачинив неповнолітню дочку ОСОБА_2 у квартирі.

03 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з приводу того, що 02 лютого 2021 року була зачинена батьком у квартирі.

05 лютого 2021 року адвокат Проніна В.М. в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась із заявою до поліції, у якій виклала обставини подій 02 лютого 2021 року та повідомила, що батько неповнолітньої не змінив своє ставлення до дочки, ключ від квартири їй не надав, продовжує погрожувати їй, у зв`язку з чим просила вжити заходів щодо протидії домашньому насильству. З аналогічною заявою до поліції звернулася і ОСОБА_2 10 лютого 2021 року.

З відповіді Служби у справах дітей по Шевченківському району від 19 лютого 2021 року № 10-22/312/21 на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що на розгляді перебуває її заява від 02 лютого 2021 року щодо домашнього насильства з боку батька. ОСОБА_3 надіслано офіційне запрошення за адресою його фактичного проживання. Також направлено клопотання до Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області з метою притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за скоєння домашнього насильства. За інформацією Сектору ювенальної превенції відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, який направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова для прийняття відповідного рішення.

22 лютого 2021 року ОСОБА_2 поставлено на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах з приводу скоєння психологічного насильства над дитиною, що підтверджується листом Служби у справах дітей по Шевченківському району від 03 березня 2021 року № 10-22/393/21.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року в справі № 638/1890/21 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 340 грн. Судом встановлено, що у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 повного комплекту ключів від квартири, якою вона володіє на праві власності, з причини їх ненадання ОСОБА_3 , неодноразово було порушене її право на свободу пересування, право на освіту та право на володіння майном.

Апеляційний суд встановив, що у діях ОСОБА_3 щодо обмеження дочки у пересуванні та користуванні житлом встановлено ознаки домашнього насильства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно із частиною третьою статті 26 цього закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21).

Видаючи обмежувальний припис щодо ОСОБА_3 , суд першої інстанції заборонив йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 , наближатися на відстань 100 метрів до зазначеного місця проживання та місця навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та в громадських місцях, а також спілкуватися, листуватися та вести телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб протягом двох місяців.

Разом з тим у справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 вчиняє щодо ОСОБА_2 домашнє насильство у вигляді обмеження у пересуванні ОСОБА_2 та користуванні нею житлом.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначені судом першої інстанції заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покладені на нього обов`язки не призведуть до припинення та запобігання домашньому насильству у вигляді обмеження у пересуванні ОСОБА_2 та користуванні нею житлом, тому правильно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко