05.02.2023

№ 638/2254/18

Постанова

Іменем України

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 638/2254/18

провадження № 61-6224св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , у зв`язку з ухиленням відповідача від виконання його обов`язків з виховання дитини.

На обґрунтування позову посилалася на те, що 02 квітня 2011 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2016 року.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу постійно проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні, і саме вона займається його вихованням та розвитком.

ОСОБА_2 після розірвання шлюбу переїхав до Сполучених Штатів Америки. Відповідач від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання сина ухиляється, не цікавиться його життям, не відвідує його, матеріальної допомоги не надає.

Незважаючи на її неодноразові звернення до відповідача про його участь у вихованні дитини, він не вживає заходів щодо забезпечення дитині достатнього рівня життя, всебічного виховання та розвитку, захисту його законних прав та інтересів, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не цікавиться життям і навчанням сина, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у його спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити такі способи його участі у спілкуванні з сином: систематичні побачення батька з дитиною без участі матері та без обмеження місця прогулянок, з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до баби та діда, у такі дні щотижня: кожної середи після шкільних занять до 20:00 год., з урахуванням розкладу позашкільних занять ОСОБА_3 ; у першу та третю суботу кожного місяця з 11:00 год. до 20:00 год.; у другу та четверту суботу кожного місяця з 11:00 год. суботи до 18:00 год. неділі (у літній період часу - до 19:00 год.) з ночівлею за місцем проживання/перебування батька з урахуванням розпорядку дня дитини, стану здоров`я та її особистого бажання та можливістю виїзду для відпочинку за межі міста; право забирати сина з дому/школи/позашкільних занять/закладів охорони здоров`я та відвозити сина до школи/позашкільних занять/закладів охорони здоров`я/додому особисто у будь-який день тижня; побачення в інші дні тижня за попередньою домовленістю сторін з урахуванням розпорядку дня дитини, стану здоров`я та її особистого бажання; необмежене спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 особисто засобами зв`язку: телефонного, поштового, електронного та іншого, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином; спільний відпочинок ОСОБА_3 з батьком 14 днів на рік (у тому числі, за кордоном) без супроводу матері; спільне проведення половини зимових, весняних, осінніх канікул дитини разом з батьком за місцем проживання/перебування батька з можливістю виїзду за межі м. Харкова без супроводу матері та її попередньої згоди; право спільного проведення родинних свят батька (днів народження батька та його близьких родичів (баби, діда тощо), інших родинних свят) без супроводу матері та її попередньої згоди; у разі, якщо святкові дні припадають на день побачення з сином, то такий день син проводить з батьком; або святковий день передує дню побачення, або є наступним після нього, то такий день син проводить з батьком за узгодженням сторін; право бути негайно поінформованим ОСОБА_1 про будь-які можливі зміни місця проживання/перебування дитини (до настання таких змін), стану його здоров`я, розкладу позашкільних занять тощо.

На обґрунтування позову посилався на те, що він та відповідачка є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю ОСОБА_1 . Восени 2017 року він тимчасово виїхав за кордон до Сполучених Штатів Америки. Протягом року декілька разів приїздив до України для того, щоб побачитися з сином, перешкод у спілкуванні з яким на той час не мав.

Повернувшись до України у листопаді 2018 року він дізнався про заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року про позбавлення його батьківських прав. За його заявою про перегляд заочного рішення зазначене судове рішення скасоване.

ОСОБА_1 не надає йому можливості побачитися з сином, чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, не відповідає на усні звернення та телефонні дзвінки, ігнорує спільне обговорення його навчання, виховання, стану здоров`я, оздоровлення та відпочинку, чим порушує його права як батька.

Зазначав, що він готовий і прагне брати участь у житті та вихованні сина, що сприятиме належному здійсненню прав дитини та повністю відповідає її інтересам, однак відповідачка безпідставно перешкоджає йому спілкуватися з сином.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні ознаки свідомого нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки маючи можливість виконувати свої батьківські обов`язки, ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина. Його намагання щодо участі у вихованні та спілкуванні з сином вже після ухвалення судового рішення не свідчать про його добровільне бажання виконувати батьківські обов`язки або змінити ставлення до виховання сина. Також відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 щодо спілкування та участі батька у вихованні дитини.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківського району управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї задоволено частково.

Визначено такі способи участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- побачення батька із сином кожної середи після шкільних занять до 19:00 год., з урахуванням розкладу позашкільних занять ОСОБА_3 ;

- побачення у першу та третю суботу кожного місяця з 11:00 год. до 19:00 год.;

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому відсутні підстави для задоволення позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 тривалий час не спілкувався з сином. Для встановлення нормальних взаємовідносин з дитиною потрібен час, а тому не можна вважати, що визначення усіх способів спілкування з дитиною, про які просив позивач за зустрічним позовом, буде сприяти реалізації інтересів дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про визнання обов`язковою явки в судове засідання представника органу опіки та піклування, призначення судово-психологічної експертизи та з`ясування думки дитини безпосередньо в судовому засіданні в присутності психолога, а тому не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції встановив факт працевлаштування відповідача за кордоном на підставі недопустимих доказів. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач цікавиться долею сина, допомагає у його вихованні, спілкується з ним.

Подання зустрічного позову не свідчить, що відповідач бажає брати участь у вихованні дитини. Задовольняючи зустрічний позов, суд апеляційної інстанції не врахував відсутність у ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з сином, оскільки позивачка йому таких не чинить.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

У червні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шабанова С. О., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що під час розгляду справи суді першої та апеляційної інстанції позивачка не заявляла зазначених клопотань. Лише після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, представник позивачки заяв зазначені клопотання, проте не зазначив поважність причин неподання цих клопотань раніше. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених клопотань. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 02 квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2016 року.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу постійно проживає з матір`ю.

Відповідно до акта обстеження умов проживання ОСОБА_3 , складеного спеціалістами Служби у справах дітей по Київському району 18 квітня 2018 року, дитина мешкає разом з матір`ю ОСОБА_1 , а також ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , для дитини створені належні умови.

Згідно з інформацією з характеристики з місця проживання ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року, складеної її сусідами, вона самостійно займається вихованням сина, утримує родину, батька дитини ОСОБА_2 з жовтня 2016 року не бачили.

Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , наданої Комунальним дошкільним закладом «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок № 140) Харківської міської ради, дитина виховується в неповній сім`ї, вихованням займається мати дитини, яка приводить та забирає сина із закладу, відвідує свята, батьківські збори, систематично цікавиться успіхами сина, надає необхідну допомогу вихователям; батько протягом року не з`являвся.

Згідно з відповіддю Спеціалізованої економіко-правової школи 1-3 ступенів з поглибленим вивченням іноземної мови Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія» від 18 квітня 2018 року, в якому у 1-Б класі навчався ОСОБА_3 , батько дитини не звертався до класного керівника щодо питань успішності навчання свого сина протягом 2017-2018 навчального року, не відвідував дитячі заходи та батьківські збори у школі, не приводив і не забирав дитину зі школи протягом 2017-2018 навчального року.

Відповідно до відповіді Комунального закладу охорони здоров`я «Харківська міська дитяча поліклініка № 23» від 17 квітня 2018 року № 560, в якому з народження перебуває на обліку ОСОБА_3 , дитина перебуває під наглядом фахівців закладу охорони здоров`я, амбулаторні прийоми дільничного педіатра відвідує у супроводі матері, батько ОСОБА_2 до поліклініки щодо стану здоров`я дитини не звертався, при викликах дільничного педіатра додому присутнім не був.

Футбольний центр раннього розвитку «Футбік» надав характеристику ОСОБА_3 , який відвідує клуб з 21 березня 2016 року, згідно із якою його приводить до клубу мати - ОСОБА_1 , яка уклала договір зі спортивним клубом та здійснює оплату, відвідує тренування сина та присутня на його атестаціях. Батько ОСОБА_4 приводив дитину тільки на початку його відвідувань футбольного клубу, був присутній на декількох тренуваннях спільно з матір`ю.

Згідно з відомостями, наданими Головним центром обробки спеціальної інформації від 12 липня 2018 року щодо перетинання ОСОБА_2 кордону у 2017-2018 роках, він неодноразово виїзджав з України до Сполучених Штатів Америки, зокрема, 05 серпня 2017 року - з м. Нью-Йорка до м. Києва, 13 вересня 2017 року - з м. Києва до м. Ганновера, 01 грудня 2017 року повернувся з м. Нью-Йорка до м. Києва, 14 грудня 2017 року виїжджав з м. Києва до м. Нью-Йорка.

У 2017 році ОСОБА_2 був працевлашований у Сполучених Штатах Америки, що підтверджується карткою MSC1791116662.

З 23 листопада 2018 року до 31 січня 2019 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Прайд», обіймав посаду заступника генерального директора товариства, з 05 червня 2019 року знову працює в товаристві, що підтверджено відомостями з довідок Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Прайд» від 23 листопада 2018 року № 23/11 та 31 травня 2019 року № 1905/31, відповіддю Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 02 липня 2019 року, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 20 листопада 2019 року.

ОСОБА_1 з 07 лютого 2017 року працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Естейт-Менеджмент» на посаді директора. Її середньомісячна заробітна плата становить 12 000,00 грн.

Також ОСОБА_1 є засновником (учасником) юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Зіта», попереднім засновником якого був ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 листопада 2018 року станом на 01 вересня 2017 року та 15 вересня 2017 року. ОСОБА_2 перебував засновником товариства з 15 червня 2011 року до 04 вересня 2017 року, дивіденди засновнику не нараховувались та не виплачувались у зв`язку з тим, що отриманий чистий прибуток направлявся на розвиток діяльності товариства.

Відповідно до довідки Обласного наркологічного диспансера від 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 на диспансерному (профілактичному) обліку не перебуває.

Згідно з довідкою Департаменту інформаційних технологій МВС України ОСОБА_2 на території України станом на 18 грудня 2018 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Відповідно до інформації, наданої Шевченківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, з 16 липня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності не притягувався, заяви щодо нього не надходили, зареєстровані не були, відомості щодо нього до Єдиного реєстру досудових розслідувань відділом поліції не вносились, щодо судимості відомостей немає.

З наданої Шевченківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області характеристики ОСОБА_2 встановлено, що до кримінальної відповідальності він не притягувався, на будь-яких профілактичних обліках не перебував; щодо нього 07 травня 2015 року складено адміністративний протокол за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення та 04 грудня 2017 року зареєстрований матеріал як на власника спецзасобу ПМР № ХК 021143, оскільки термін дії дозволу на зброю сплив та не було можливості встановити місцезнаходження зброї.

Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради надав висновок від 27 квітня 2018 року № 267, відповідно до якого вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений висновок складений на підставі пояснень ОСОБА_1 , довідок дошкільного навчального закладу, школи, дитячого футбольного клубу, поліклініки. Батько дитини ОСОБА_2 був запрошений на засідання Комісії з питань захисту прав дитини, але не з`явився, доказів щодо виконання ним батьківських обов`язків не надав.

Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 19 липня 2019 року № 477 орган опіки та піклування вважає за недоцільне встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що на час розгляду цього питання Комісією з питань захисту прав дитини ОСОБА_3 не надано жодних документів, передбачених чинним законодавством, необхідних при розгляді питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини.

У березні та квітні 2019 року ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з листами, у яких просив надати йому можливість зустрітися з сином та повідомити банківські реквізити для перерахування коштів на матеріальне забезпечення дитини. У листі від 18 квітня 2019 року зазначав про неможливість зв`язатися з сином за телефоном та просив не перешкоджати у спілкуванні.

У березні 2019 року ОСОБА_1 листом відповіла ОСОБА_2 , що не чинить йому перешкод у спілкуванні з сином, йому відомі місце проживання та засоби зв`язку з сином та з нею. З аналогічними листами ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 у листопаді 2019 року.

ОСОБА_2 має двох дітей від шлюбу з ОСОБА_7 : ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо яких позбавлений батьківських прав рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2011 року.

Щодо вирішення вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, немає. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує та бажає брати участь у вихованні сина, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

Щодо вирішення вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу участі у спілкуванні з дитиною

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

Відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до статті 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.

Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, взявши до уваги інтереси дитини, його вік, постійне проживання разом із матір`ю, а також закріплений у законодавстві України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні та врахувавши, що ОСОБА_2 тривалий час не спілкувався з сином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення зустрічного позову.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив її клопотання про визнання обов`язковою явки в судове засідання представника органу опіки та піклування, призначення судово-психологічної експертизи та з`ясування думки дитини безпосередньо в судовому засіданні в присутності психолога.

Відповідно до пунктів 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Під час судового засідання, яке відбулося 15 березня 2021 року, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зазначених клопотань, про що є запис у протоколі судового засідання (т. 3, а. с. 127-128).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Оскільки зазначені клопотання були подані заявником у суді апеляційної інстанції (після перегляду справи у Верховному Суді), то згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених клопотань.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка не посилалася на необхідність проведення у справі експертизи та не заявляла такого клопотання. Крім того, питання з яких ОСОБА_1 просила призначити дослідження не мають безпосереднього значення для вирішення спору, що виник між сторонами.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій та суд апеляційної інстанції не встановив порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не сприяв повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення і стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки заявниця не навела належного обґрунтування таких доводів.

Тому заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик