№ 639/1414/18

Постанова

Іменем України

29 січня 2019 року

м. Київ

справа № 639/1414/18

провадження № 61-3435св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Розумовський Олександр Сергійович, на постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Харківська місцева прокуратура № 2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власницею нежитлових приміщень цокольного поверху № № 1, 1а, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, загальною площею 379 кв. м, (літ. «Е2») на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області за реєстровим № 999. Однак за період з 01 березня 2015 року до 31 грудня 2017 року не вносила плату за фактичне користування вказаною земельною ділянкою.

На підставі координат земельної ділянки, визначених за результатами топографічного знімання, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено розрахунок розміру шкоди, яку мав би отримати бюджет у випадку належного оформлення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Посилаючись на вказані обставини, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в загальній сумі 378 595,24 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2018 року у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на порушення вимог пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією у складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2018 року скасовано, позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в загальному розмірі 378 595,24 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що за змістом положень Земельного кодексу України виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні дарувальника (попереднього користувача), ні ОСОБА_1 , зокрема укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору дарування нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у дарувальника на момент укладення договору дарування, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Розумовський О. С., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів орендної плати унаслідок використання відповідачкою земельних ділянок комунальної власності зроблений апеляційним судом без належного встановлення правовідносин сторін у справі, у результаті чого судом застосовано норми матеріального законодавства, які на спірні правовідносини не поширюються. Грошові кошти, які Прокуратура Харківської області просить стягнути з відповідачки, за своєю правовою природою є шкодою (збитками), завданою державі, унаслідок недоотримання коштів орендної плати, а тому підстави звернення до суду з указаним позовом необхідно обґрунтовувати, зокрема положеннями статей 22 1166 ЦК України.

Вирішуючи указаний спір, апеляційний суд не звернув уваги на відсутність доказів створення комісії з визначення збитків, повідомлення відповідачки про можливе засідання комісії та затвердження акта розміру збитків, що вказує на порушення Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284. Апеляційним судом проігноровано положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України та не враховано необхідність перевірки підстав звернення до суду відповідним органом прокуратури в інтересах держави в кожному конкретному випадку. У випадку, коли під час вирішення судом спору по суті не буде встановлено (підтверджено) підстав представництва прокурором інтересів держави, суд вправі відмовити у задоволенні позову.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У березні 2019 року цивільну справу № 639/1414/18 передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року справу за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Нежитлові приміщення цокольного поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, загальною площею 379 кв. м, літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 26 квітня 2013 року № 1032, а нежитлові приміщення першого поверху № 1, 2, 3, 4, 5, загальною площею 382,9 кв. м, літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 - на підставі договору дарування від 24 квітня 2013 року № 999.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відділ у м. Харкові від 29 березня 2017 року № 19-20.08-3-1185/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 27 березня 2017 року № 1804/0/225-17 речові права ОСОБА_1 у справі на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком сума безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 у вигляді орендної плати за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року становить 108 744,24 грн, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року становить 155 830,64 грн, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року становить 132 144,40 грн.

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Щодо представництва прокурором інтересів держави у цивільному процесі

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц

(провадження № 14-104цс19).

Участь прокурора у цій справі є доцільною і обґрунтованою, оскільки обумовлена необхідністю притягнення до цивільно-правової відповідальності особи, яка без дотримання встановленого законом порядку набуття і оформлення прав на земельну ділянку, яка перебуває у власності держави, користувалася нею без правовстановлюючих документів.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, які регулюють представництво прокурором інтересів держави, є необґрунтованими.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Статтями 125 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Підставою для відшкодування шкоди є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачка є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Відтак, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Наведене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди і необхідність правової кваліфікації цих відносин на підставі статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків апеляційного суду не спростовують.

Разом з цим апеляційним судом при вирішенні спору не застосовано норми Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284.

Відповідно до пункту 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості) (пункт 4 Постанови).

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (пункт 1).

Звертаючись до суду з указаним позовом, прокурор обґрунтовував фактичний розмір недоотриманої орендної плати у сумі 378 595,24 грн, визначений на підставі розрахунку Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81 89 228 229 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Апеляційний суд вищевикладеного належним чином не врахував, не перевірив, чи передбачено законодавством України можливість визначення вартості збитків, завданих безпідставним збереженням коштів орендної плати, на підставі розрахунку, наявного у матеріалах справи, не встановив можливість здійснення такого розрахунку Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, а не комісією, як це передбачено Порядком.

Натомість, суд першої інстанції неправильно кваліфікував правовідносини сторін справи, застосувавши до них положення статей 22 1166 ЦК України, у результаті чого помилково вважав недоотриману Харківською міською радою суму орендної плати завданням шкоди.

Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та допущені порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржувані рішення не може вважатися законними і обґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

При новому розгляді суди повинні усунути наведені вище недоліки розгляду справи та на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України з Прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 11 357,86 грн.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Розумовський Олександр Сергійович, задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з Прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору, у розмірі 11 357 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят сім) грн 86 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк