Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
м. Київ
справа № 639/8904/14-ц
провадження № 61-40946св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року у складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.
Позов обґрунтований тим, що 23 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» ( далі - АКІБ «УкрСиббанк», правонаступник - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір про надання кредитних коштів у розмірі 175 000 дол. США зі сплатою 13,0% річних строком до 23 березня 2018 року.
08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта «Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорам, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСибанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11130686000 від 23 березня 2007 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки від 23 березня 2007 року передала в іпотеку нерухоме майно, що складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 124,9 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 295,2 кв. м, житловою площею 183, 2 кв. м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 .
Посилаючись на заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11130686000 від 23 березня 2007 у розмірі 3 494 269, 73 грн, позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не встановлено наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а також не підтверджена визначена сума зобов`язань.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що договір іпотеки від 23 березня 2007 року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5 договору іпотеки), яке передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Крім того, відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Зазначає, що суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовних вимогах. Якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
21 листопада 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11130686000, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 175 000 дол. США, що дорівнює еквіваленту 883 750 грн за курсом Національного банку України на день укладення договору, зі сплатою 13% річних, строком до 23 березня 2018 року.
На забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором 23 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме домоволодіння, що скадається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 124,9 кв.м, житловою - 69,3 кв.м, житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 295,2 кв.м, житловою - 183,2 кв.м по АДРЕСА_1 .
Рішенням загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінив назву на ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків АКІБ «УкрСиббанк».
08 грудня 2011 року між правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» - ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі за договором № 11130686000.
Відповідач обов`язок по сплаті кредиту належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 3 494 269, 73 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону)
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки набутого в позасудовому порядку. Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, і спростовують доводи касаційної скарги.
Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотеко держателя; за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 договору іпотеки ( пункт 4.5 іпотечного договору).
Іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5 договору іпотеки), яке передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на рахунок виконання основного зобов`язання позичальника у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
За умовами пунктів 5.2, 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених в пункті 1 цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцю та Боржнику повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні іпотекодержатель зазначає, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.
Як передбачено пунктами 5.4 договору, у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.
На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання за іпотекодержателем права власності, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано правову позицію Верховного Суду України не заслуговують на увагу, оскільки зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк