11.06.2023

№ 640/12200/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 640/12200/22

адміністративне провадження № К/990/31564/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року, прийняте у складі судді Кармазіна О.А. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: Єгорової Н.М. (головуючий), Федотова І.В., Чаку Є.В.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. "Про закінчення виконавчого провадження" ВП № НОМЕР_1 від 21 липня 2022 року.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки прийнята всупереч Конституції та законів України. Вказує, що за змістом листа Офісу Генерального прокурора від 09.06.2022 № 07/1/1-397вих-22, на підставі якого закінчено виконавче провадження, Офіс Генерального прокурора вважає, що нібито виконав рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі №826/17795/14 та посилається на наказ Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347ц. Проте, у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2021 у справі № 640/11760/21 надано вичерпну правову оцінку наказу Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347ц. Вказаний наказ Генерального прокурора не є фактичним виконанням в повному обсязі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі №826/17795/14 згідно з виконавчим документом. Додає, що за змістом пункту 2 вказаного наказу Генерального прокурора від 13.04.2021 №347ц скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2505ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 10.2014. Проте, відповідно до резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2021 у справі №826/17795/14 та виконавчого листа №826/17795/14 від 18.02.2021 допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24.10.2014.

3. Відповідач та третя особа позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року у справі №826/17795/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

4.1. визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2505-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України;

4.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року;

4.3. стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 2 474 636,37 грн.;

4.4. зобов`язано Офіс Генерального прокурора України вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

4.5. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. 18 лютого 2022 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року.

6. Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. на підставі виконавчого листа від 18 лютого 2021 року №826/17795/14 прийнято постанову від 03 березня 2021 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року.

7. Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року по справі №640/11760/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року визнано протиправною та скасовано постанову департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

8. Офіс Генерального прокурора листом від 09 червня 2022 року №07/1/1-397ВИХ-22 повідомлено Державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А., що наказом Генерального прокурора від 13 квітня 2021 року № 347-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

9. 21 липня 2022 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням виконавчого листа №826/17795/14, виданого судом 18 лютого 2021 року.

10. Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено.

12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наказом Офісу Генерального прокурора від 13 квітня 2021 року №347-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року, що свідчить про невиконання у повному обсязі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

14. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

14.1. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України Офіс Генерального прокурора вказує, що відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування частини другої статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" у комплексі із пунктом 7 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та статті 235 Кодексу законів про працю України - в частині питань щодо визначення правового механізму виконання рішення про поновлення позивача та можливості поновлення такого позивача на новостворених посадах без проходження процедури атестації.

14.2. Скаржник зазначає, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 826/17795/14, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021 та постанови державного виконавця, Генеральним прокурором видано наказ від 13.04.2021 № 347ц «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », згідно з яким його поновлено на посаді першого заступника начальника управління правами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24.10.2014, яку він обіймав до звільнення з неї.

14.3. При цьому, скаржник звертає увагу, що трудові відносини між Генеральною прокуратурою України з ОСОБА_1 припинялися з 23.10.2014. Офіс Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 №351 розпочав роботу з 02.01.2020. У зв`язку цим поновлення з 24.10.2014 ОСОБА_1 на посаді в органі, який не розпочав роботу, спричинило б порушення вимог закону. За таких обставин рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 з 24.10.2014 року в Офісі Генерального прокурора не відповідає ні фактичним обставинам ні вимогам нормативних актів.

14.4. Скаржник вважає, що Офісом Генерального прокурора фактично виконано рішення суду, оскільки назва посади позивача, зазначена у наказі Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347-ц, відповідає посаді, на якій його поновлено на виконання рішення суду, а з самого наказу вбачається, що його прийнято на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 826/17795/14 та видано Офісом Генерального прокурора.

14.5. На думку скаржника, оскільки ОСОБА_1 проходив службу в Генеральній Прокуратурі України, що підтверджується записами в трудовій книжці, то й відсутні правові підстави для поновлення його в Офісі Генерального прокурора

14.6. При цьому, скаржник зазначає, що посади прокурорів Офісу Генерального прокурора не є рівнозначними посадам прокурорів Генеральної прокуратури України, оскільки відповідно до вимог Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України і щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ переведення прокурорів на посади в Офіс Генерального прокурора можливе лише за результатами успішного проходження ними атестації, тобто законодавець чітко розмежовує посади прокурорів, які пройшли атестацію, з посадами прокурорів, які її не проходили, що дає можливість зробити висновок про те, що посади в Офісі Генерального прокурора передбачають в обов`язковому порядку наявність у прокурора високого рівня професійної компетенції та доброчесності, іцо підтверджується результатами атестації. В той же час, посади в Генеральній прокуратурі України, хоч і декларативно передбачали дотримання прокурорами професійної етики, доброчесності та наявності необхідної професійної компетентності, але жодними кваліфікаційними оцінюваннями не підтверджувалися, що унеможливлює встановлення наявності у прокурорів Генеральної прокуратури України, які атестацію не пройшли, були звільнені та поновлені за рішенням суду, всіх необхідних критеріїв для роботи в Офісі Генерального прокурора.

14.7. Таким чином, на думку скаржника, поновлення звільнених прокурорів Генеральної прокуратури України безпосередньо в Офісі Генерального прокурора без проходження ними атестації суперечитиме вимогам чинного законодавства України, створюватиме дискримінаційні умови щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію та переведені до Офісу Генерального прокурора, та повністю нівелюватиме результати реформи органів прокуратури, спрямовані на підвищення авторитету органів прокуратури шляхом забезпечення виконання функцій прокуратури лише висококваліфікованими та доброчесними прокурорами.

14.8. Крім того, скаржник зазначає, що поновлення (призначення) ОСОБА_1 на посаду в Офіс Генерального прокурора призведе до необхідності виплачувати йому заробітну плату у відповідності до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» усупереч вимогам Закону № 113-ІХ, яка не відповідає посаді яку позивач обіймав до звільнення, та матиме наслідком неможливість повернення безпідставно виплачених коштів і матиме наслідком безпідставне використання бюджетних коштів та заподіяння збитків Державі.

14.9. Вважає, що Офісом Генерального прокурора фактично виконано рішення суду, оскільки назва посади позивача, зазначена у наказі Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347-ц, відповідає посаді, з якої його було звільнену, а з самого наказу вбачається, що його прийнято на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2021 у справі № 826/17795/14 та видано Офісом Генерального прокурора.

15. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити, скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

16. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

19. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

20. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

21. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

22. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

23. Статтею 65 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

27. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд виходить із таких міркувань.

28. Спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII (у разі фактичного виконання рішення).

29. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав у державного виконавця для закінчення спірного виконавчого провадження. Колегія суддів Верховного Суду вважає вказаний висновок обґрунтованим з огляду на наступне.

30. Виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

31. Закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

32. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

33. Рішення суду про поновлення особи на роботі уважається виконаним з моменту прийняття уповноваженим органом чи особою наказу про поновлення незаконно звільненого працівника та внесення відповідного запису до його трудової книжки.

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі та зобов`язати вчинити дії задоволено, зокрема, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року.

35. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року у справі №826/17795/14 відмовлено в задоволенні заяви представника Офісу Генерального прокурора про зміну порядку виконання судового рішення, в якій останній просив поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року, тобто на посаді, з якої його було звільнено.

36. Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви суд зазначив, що встановлення або зміна способу або порядку виконання судового рішення може мати місце виключно за умови існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим виключно з підстав, що передбачені нормами Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тоді як суд зазначив, що умови, визначені частиною 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» не поширюються на правовідносини, що виникли з публічно-правового спору, пов`язаного із поновленням на посаді, а відтак, у суду відсутні достатні правові підстави для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

37. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року у справі №826/17795/14, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року - без змін.

38. Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 підлягає поновленню з 24 жовтня 2014 року на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури саме у Офісі Генерального прокурора, про що зазначено і у виконавчому листі.

39. Разом з цим, наказом Офісу Генерального прокурора від 13 квітня 2021 року №347-ц позивача поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

40. Отже, позивача не було поновлено на посаді, зазначеній в резолютивній частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі №826/17795/14 та, відповідно, у виконавчому листі, виданого на підставі вказаного рішення.

41. При цьому, Верховний Суд зазначає, що незаконно звільнений працівник поновлюється саме на посаді, зазначеній в рішенні суду.

42. Враховуючи вищенаведені правові норми та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що прийняття Офісом Генерального прокурора наказу від 13 квітня 2021 року №347-ц про поновлення позивача на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року - не є фактичним виконанням судового рішення у справі №826/17795/14.

43. Таким чином, судове рішення у справі №826/17795/14, яке набрало законної сили, не було фактично виконано. А тому у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття 21 липня 2022 року постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

44. Верховний Суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

45. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

46. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

47. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

48. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

49. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

50. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

51. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

52. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

53. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

54. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

55. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

56. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

57. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»).

58. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

59. Таким чином, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

60. Верховний Суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишилось невиконаним, а право особи, що визнано в судовому порядку порушеним, так і залишилося невідновленим.

61. Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

62. Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

63. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди Офісу Генерального прокурора з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі №826/17795/14, що набрало законної сили 27 травня 2021 року.

64. Разом з цим, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі №826/17795/14 є чинним, а тому вказані доводи касаційної скарги є безпідставними.

65. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

66. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII СУДОВІ ВИТРАТИ

67. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі №640/12200/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова