Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/12335/19
провадження № 61-6643св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова, у складі судді Бородіної Н. М.,
від 11 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду,
у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Котелевець А. В., від 23 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування збитків.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 16 березня 2016 року він придбав автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, номер кузова НОМЕР_1 , 2014 року випуску (далі - автомобіль), за договором купівлі-продажу та зареєстрував своє право власності на цей автомобіль.
У договорі купівлі-продажу автомобіля продавцем зазначений
ОСОБА_3 , а ціна визначена у сумі 120 000 грн. Однак фактичним продавцем автомобіля був ОСОБА_2 , який написав розписку про отримання 37 000 доларів США за продаж транспортного засобу.
У квітні 2016 року автомобіль був зупинений працівниками правоохоронних органів та вилучений, як такий, що викрадений у ОСОБА_6 , за заявою якої в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) зареєстровано кримінальне провадження № 12016200110000380.
Позивач також звернувся до поліції із заявою про вчинення злочину та за його заявою було зареєстровано в ЄРДР кримінальне провадження
№ 12016220240000203. В межах цього кримінального провадження на автомобіль було накладено арешт, який у подальшому скасований слідчим суддею за клопотанням ОСОБА_6 .
З огляду на викладене, ОСОБА_1 на підставі приписів статті 661 ЦК України, посилаючись на те, що придбав автомобіль, який за рішенням суду у нього вилучено, просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь завдані збитки в розмірі 37 000 доларів США.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду
від 23 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстави для застосування приписів статті 661
ЦК України відсутні, оскільки рішення суду про вилучення у позивача автомобіля на користь третьої особи не приймалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі
№ 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Стверджує, що відповідно до приписів статті 388 ЦК України викрадення у власника майна є підставою для його витребування, а отже в такому випадку єдиним шляхом компенсації збитків для покупця майна є їх відшкодування за рахунок продавців.
Вважає, що суди попередніх інстанцій поклали на нього надмірний тягар, позбавивши можливості отримати компенсацію із фактичних продавців транспортного засобу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Котова М. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Стверджує, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем, оскільки не був стороною договору купівлі-продажу автомобіля від 16 березня 2016 року, за яким ціна продажу визначена у розмірі 120 000 грн. На момент продажу автомобіль не перебував у розшуку, а заява ОСОБА_6 щодо незаконного заволодіння транспортним засобом була зареєстрована 22 березня
2016 року.
17 березня 2016 року позивачу видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відомості щодо скасування якого відсутні.
Звертає увагу, що ОСОБА_2 склав розписку про отримання 37 000 доларів США за продаж автомобіля, який фактично не продавав.
Вказана розписка обумовлена комісійними послугами при реалізації автомобіля, продавцем якого був ОСОБА_3 на підставі довіреності.
Вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності рішення про вилучення спірного автомобіля у позивача.
Зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У березні 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , був укладений договір
№ ТСЦ6341/1/1542 купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 придбав за 120 000 грн автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, номер кузова НОМЕР_2 .
16 березня 2016 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що продав ОСОБА_1 автомобіль Toyota Prado, реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний ОСОБА_7 , в еквіваленті 37 000 доларів США. Суму отримав у повному обсязі.
17 березня 2016 року за ОСОБА_1 , на підставі вказаного договору, було зареєстровано право власності на спірний автомобіль та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно з витягом з ЄРДР № 12016200110000380 від 22 березня 2016 року, у кримінальному провадженні зареєстрованому за заявою ОСОБА_6 , в період часу із 14 по 15 лютого 2016 року невстановлена особа здійснила незаконне заволодіння належним їй автомобілем Toyota Prado, реєстраційний номер НОМЕР_4 .
01 квітня 2016 року в ході огляду працівниками поліції спірний автомобіль поміщено на майданчик тимчасового зберігання автомобілів. Після чого слідчий звернувся до суду із клопотанням про арешт майна.
Ухвалою Шостінського міськрайонного суду Сумської області від 02 квітня 2016 року у справі № 589/1758/16-к, прийнятою в межах кримінального провадження № 12016200110000380, накладено арешт на автомобіль Land Cruiser Prado 150, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований на час розгляду клопотання за ОСОБА_1 , а також ключі від цього автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, у спосіб заборони користування та розпорядження вказаним майном будь-яким особами.
Вказаною ухвалою місцем зберігання автомобіля визначено територію Шостінського відділу поліції ГУНП в Сумській області, а місцем зберігання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та ключів - місце зберігання речових доказів органу, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016200110000380.
ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину - заволодіння чужим майном при продажу автомобіля Toyota Land Cruiser Prado 150, реєстраційний номер НОМЕР_3 , про що 02 квітня
2016 року внесені відомості до ЄРДР за № 12016220240000203.
Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 04 квітня
2016 року у справі № 615/473/16-к, постановленою у кримінальному провадженні № 12016220240000203, накладено арешт автомобіль Land Cruiser Prado 150, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 16 червня 2016 року у справі № 615/473/16-к, постановленою у кримінальному провадженні № 12016220240000203, за клопотанням ОСОБА_6 скасовано арешт, накладений на спірний автомобіль ухвалою цього ж суду від 04 квітня 2016 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, у тому числі є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 661 ЦК України передбачена відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця.
Відповідно до частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Отже, стаття 661 ЦК України регламентує відповідальність за евікцію
(лат. - evictio), тобто відсудження (вилучення) у покупця придбаного ним майна, зокрема і з тих підстав, що воно не належало продавцеві.
У розглядуваній справі постало питання чи відбулося відсудження спірного автомобіля в ОСОБА_1 та відповідно чи є підстави для застосування положень статті 661 ЦК України.
За змістом статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
При цьому згідно частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Таким чином, арешт майна у кримінальному провадженні є тимчасовим заходом, який може бути скасовано в порядку, передбаченому статтею 174 КПК України, у тому числі за клопотанням власника або володільця майна.
Питання зберігання речових доказів у кримінальному провадженні регламентовано, зокрема статтею 100 КПК України.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили (частина четверта статті 100 КПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 374 КПК України рішення щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження зазначається у резолютивній частині вироку суду.
Однак у справі, що розглядається, відсутні відомості про існування, зокрема, вироку суду, який набрав законної сили, та яким би була вирішена юридична доля спірного автомобіля, як речового доказу у кримінальній справі, або рішення суду у цивільній справі про витребування вказаного автомобіля у позивача на користь третьої особи.
Саме по собі застосування тимчасових заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, в розумінні статті 661 ЦК України,
не свідчить про відсудження спірного автомобіля у позивача.
За таких обставин, відсудження (вилучення за рішенням суду) майна не відбулося, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, як передчасні.
З цих підстав підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що відповідно до приписів статті 388 ЦК України викрадення у власника майна є підставою для його витребування, а також те, що суди поклали на позивача надмірний тягар, позбавивши можливості отримати компенсацію завданих збитків.
ОСОБА_1 не позбавлений права звернення до суду із вимогами, передбаченими статтею 661 ЦК України, у разі ухвалення та набрання законної сили відповідного судового рішення у кримінальній справі, зокрема щодо долі спірного автомобіля, як речового доказу, або рішення суду у цивільній справі про витребування автомобіля у позивача на користь третьої особи.
При цьому обставини щодо розміру збитків, завданих покупцю у зв`язку із евікцією, а також осіб, які мають відшкодувати ці збитки, підлягають встановленню у справі після відсудження товару.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі
№ 645/4220/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня
2015 року у справі № 6-2510цс15, на які посилався заявник в касаційній скарзі.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта