29.03.2023

№ 640/12384/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/12384/21

адміністративне провадження № К/990/12760/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2021 року (суддя Амельохін В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року (судді: Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про визнання протиправною та скасування постанови від 22 квітня 2021 року,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни (далі - відповідач, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О.) з вимогами про визнання протиправною та скасування постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №64242375 від 22 квітня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавче провадження закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», тому стягнення мінімальних та або/додаткових витрат виконавчого провадження, як і стягнення суми основної винагороди приватного виконавця не передбачено. Позивач зазначає, що приватним виконавцем у постанові про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не визначено реальних даних щодо розміру та виду додаткових витрат за проведену оцінку описаного майна.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №64242375 з виконання виконавчого листа №756/8410/16-ц виданого Оболонським районним судом міста Києва 20 січня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 01 квітня 2011 року у розмірі 711 500 (сімсот одинадцять тисяч п`ятсот) дол. США основної заборгованості та 259 697 ( двісті п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот дев`яносто сім) дол. США 50 центів нарахованої пені, що в сумі разом, відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 22 червня 2016 року (1 долар США = 24,892558) складає 24 175 590 (двадцять чотири мільйони сто сімдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто) грн 10 коп.

21 січня 2021 року, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції №512/5, відповідачем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

21 січня 2021 року, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції №512/5, приватним виконавцем винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.

21 січня 2021 року, керуючись вимогами статті 3, частини третьої статті 40, статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця.

21 січня 2021 року, керуючись статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень №64242310, №64242375 у зведене виконавче провадження №64244420.

21 січня 2021 року, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 26 603 422,23 грн.

21 січня 2021 року, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, 26 603 422,23 грн.

04 лютого 2021 року, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника відповідно до якої накладено арешт на наступне рухоме майно: мотоцикл Honda GL 1500, серія та номер знаку НОМЕР_3 , дата реєстрації 14 червня 2005 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , рік випуску 1993, колір - чорний, паливо - бензин, повна маса 250.

02 березня 2021 року, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника відповідно до якої описано та накладено арешт на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3 .

02 березня 2021 року, керуючись статтею 20 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

15 березня 2021 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від ОСОБА_1 разом з ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Попової Ганни Геннадіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики та зупинення дії рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року.

15 березня 2021 року керуючись вимогами статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

22 квітня 2021 року до відповідача надійшла заява від ОСОБА_1 разом з постановою Київського апеляційного суду №756/8410/16-ц від 31 березня 2021 року про скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

22 квітня 2021 року, керуючись частиною п`ятою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.

22 квітня 2021 року, керуючись статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про виведення виконавчого провадження №64242375 із зведеного виконавчого провадження №64244420.

22 квітня 2021 року, керуючись вимогами пункту 5 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

22 квітня 2021 року, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження», та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року приватним виконавцем винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №64242375 від 22 квітня 2021 року винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О.

Присуджено на користь ОСОБА_1 здійснені ним документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О.

Висновки судів попередніх інстанцій гуртуються на позиції, згідно з якою обов`язок, щодо відшкодування витрат виконавчого провадження покладається на боржника. Разом з тим, відповідно до постанови Київського апеляційного суду у справі №756/8410/16-ц від 31 березня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок чого позивач втратив статус боржника. На підставі вказаного, суди попередніх інстанцій дійшли висновок, що в такому разі понесені приватним виконавцем витрати не відшкодовуються.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідно до вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року у взаємозв`язку з положеннями пункту 5 частини першої статті 39 та частиною четвертою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» Скаржник зазначає, що Верховним Судом не розглядалось питання оскарження рішень виконавця про визначення розміру додаткових витрат, у разі закінчення виконавчого провадження через скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. До того ж не існує судової практики щодо вирішення питання з приводу моменту в який «боржник» втрачає статус такого у виконавчому провадженні.

Також скаржник зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 37 КАС України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи після скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження по суті.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 лютого 2023 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Позиція інших учасників справи

Від інших учасників справи до суду не надходило відзиву на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О., що відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Джерела права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Оцінка Верховного Суду

Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

Частиною другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Предметом розгляду у цій справі є постанова приватного виконавця не про стягнення витрат виконавчого провадження, а про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №64242375 від 22 квітня 2021 року.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (в редакції чинній на час правовідносин) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні.

Оскільки постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону, відповідно вона в силу частини 1 цієї ж норми Закону може бути оскаржена сторонами, виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження 64242375, у якому видана спірна постанова, відкрито на підставі виконавчого листа № 756/8410/16-ц виданого 20 січня 2021 року Оболонським районним судом міста Києва у цивільній справі.

Вказане виконавче провадження було об`єднано з виконавчим провадженням 64242310 (яке також відкрито на підставі виконавчого листа № 756/8410/16-ц виданого 20 січня 2021 року Оболонським районним судом міста Києва у цивільній справі) у зведене виконавче провадження 64244420.

Тобто у цій справі оскаржується рішення приватного виконавця (постанова про визначення розміру додаткових витрат) ухвалене у виконавчому провадженні відкритому щодо виконавчих документів, виданих у цивільному судочинстві.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Вказане виключає можливість розгляду цього спору у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 05 червня 2019 року у справі № 911/100/18.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Згідно з частиною першою статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Судові витрати

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 238 341 343 349 354 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про визнання протиправною та скасування постанови від 22 квітня 2021 року закрити.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: А. Г. Загороднюк

Судді: Л. О. Єресько

В. М. Соколов