Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 640/16169/17
провадження № 61-15393св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління патрульної поліції м. Харкова,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Піддубного Р. М., Котелевець А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції м. Харкова (далі - УПП м. Харкова) про відшкодування шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 08 червня 2017 року наряд УПП м. Харкова у складі Южка О. І., Трубенка П. В., Демченка О. П. прибув за адресою м. Харків вул. Генерала Удовиченко, 200 за викликом ОСОБА_2 , який незаконно намагався поставити паркан на його земельній ділянці. Замість того, що б захистити його права, наряд патрульної поліції почав відтягувати його та дружину, щоб вони не перешкоджали захопленню земельної ділянки, попередивши, що у разі невиконання таких вимог, вони будуть затримані. Оскільки він намагався не давати ставити паркан на своїй земельній ділянці, працівники поліції затримали його і дружину та доставили до Київського районного відділу поліції м. Харкова, де відносно них були складені протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173 та 185 КУпАП. Після незаконного затримання та складання відносно нього та дружини протоколів про адміністративні правопорушення, вони повернулися додому, де виявили, що половина належної їм земельної ділянки була відгороджена парканом.
Вказував на те, що у 2015 році ОСОБА_3 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Однак, у подальшому вдалась до злочинного захоплення земельної ділянки із залученням працівників патрульної поліції, які стали співучасниками самовільного захоплення ОСОБА_3 частини належної йому земельної ділянки.
Посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій працівників поліції, йому було завдано моральну шкоду та майнову шкоду, яка полягає у відібранні у нього майна (7 соток земельної ділянки та паркану), просив стягнути з УПП
м. Харкова на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн та майнової шкоди у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що протоколи про адміністративні правопорушення серія АА № 094958 від 08 червня 2017 року та серія АА № 094955 від 08 червня 2017 року, складені відносно нього відповідно до вимог статей 254 255 КУпАП, з додержанням вимог статті 256 КУпАП, із зазначенням місця, часу та суті вчинених адміністративних правопорушень. Зазначені протоколи не є актами, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права у відповідній сфері відносин, або породжують права і обов`язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій працівника УПП м. Харкова при складанні відносно нього протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173 185 КУпАП, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідача та вини відповідача в заподіянні моральної шкоди, Крім того, позивач не навів обгрунтування розміру шкоди та якими доказами це підтверджується, а також доказів на підтвердження заволодіння його земельною ділянкою злочинним шляхом, та злочинної співучасті працівників відповідача у скоєнні злочину, внаслідок чого йому була заподіяна майнова та моральна шкода. Постанови Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року, якими провадження у справах про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтями 173 та 185 КУпАП закриті за відсутності в його діях складу адміністративних правопорушень, не є доказом на підтвердження неправомірності дій працівників поліції, зокрема, що вони вийшли за межі наданих їм повноважень або діяли у непередбачений законом спосіб.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн та майнової шкоди у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У березні 2018 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року, ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки діям працівників УПП м. Харкова щодо його незаконного затримання та складання відносно нього протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173 185 КУпАП, оскільки судовими рішеннями провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно нього були закриті, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративних правопорушень. Суди не звернули увагу, що працівники поліції, сприяючи незаконним діям щодо захоплення його земельної ділянки, стали співучасниками злочинів передбачених статтями 364 365 КК України та, що такі протиправні дії працівників поліції щодо звинувачення його та дружини у вчиненні адміністративних правопорушень та їх сприяння у захопленні належної йому земельної ділянки завдали йому майнової та моральної шкоди. Крім того, вказував на те, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права розглянув справу за його відсутності, чим порушив його право на справедливий суд. Також судами попередніх інстанцій не було розглянуті його клопотання про витребування доказів, що позбавило його можливості довести свої вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з протоколом серія АА
№ 094958 від 08 червня 2017 року про адміністративне правопорушення, складеного заступником командира роти 2 батальйону 1 УПП м. Харкова Демченком О. П., 08 червня 2017 року о 15:10 год. ОСОБА_1 в м. Харкові по вул. Хвильового , 23-А здійснював образливе чіпляння до громадян, а саме: ОСОБА_2 , чим порушував громадський порядок і спокій громадян, за що передбачена адміністративна відповідальність за статтею 173 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року провадження у справі № 640/9502/17 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 173 КУпАП закрито за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з протоколом серія АА № 094955 від 08 червня 2017 року, складеного заступником командира роти 2 батальйону 1 УПП м. Харкова Демченко О. П.,
08 червня 2017 року о 15:20 год. ОСОБА_1 в м. Харкові по вул. Хвильового , 23-А здійснював образливе чіпляння до громадян, а саме: ОСОБА_2 , на законну вимогу інспектора ОСОБА_4 припинити правопорушення не відреагував та продовжив вчиняти протиправні дії, тобто вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського, за що передбачене адміністративна відповідальність за статтею 185 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року провадження у справі № 640/9502/17 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею185 КУпАП закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, не урахували, що дії працівників УПП м. Харкова щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що
ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність у діях працівників УПП м. Харкова при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173 185 КУпАП винних дій, є помилковими.
Щодо не залучення належного співвідповідача
Відповідно до статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має залучити як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Суд першої інстанції наведеного не урахував, не надав належну правову оцінку тій обставині, що відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, здійснюється за рахунок держави, а тому, встановивши, що вимоги позивача пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної працівниками державного органу, яка при наявності законних підстав відшкодовується за рахунок держави, суд першої інстанції, у порушення вимог пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не роз`яснив позивачу право заявити клопотання про залучення до участі у справі відповідного органу Державного казначейства України, як співвідповідача, і не попередив ОСОБА_1 про наслідки вчинення або не вчинення цієї процесуальної дії.
Зазначене дає підстави для висновку, що суд першої інстанцій не сприяв здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішення, а також захисту прав та інтересів учасників судового розгляду. Крім того, суд першої інстанції відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» мав право самостійно залучити як співвідповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обгрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада
2017 року та постанова Апеляційного суду Харківської області від 29 січня
2018 року підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко