02.01.2024

№ 640/1835/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 640/1835/19

адміністративне провадження № К/9901/30033/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/1835/19

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства фінансів України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна фіскальна служба України,

про визнання протиправним і скасування рішення №822 від 29 вересня 2017 року в частині,

за касаційною скаргою адвоката Дворника Дмитра Саввича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Головань О.В.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Костюк Л.О., суддів Кузьменка В.В., Пилипенко О.Є.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинним положення абзацу третього пункту 4 Розділу І, абзацу другого пункту 1 Розділу ІІ, абзацу другого пункту 1 Розділу ІV Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822 (надалі також - «Положення №822»).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані пункти Положення №822 не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки Податковим кодексом України передбачена можливість іноземних громадян, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, реєструватися у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.

Між тим, оскаржуваними пунктами Положення №822 відповідне право не передбачене, що свідчить про допущення дискримінації стосовно вказаної категорії осіб згідно зі статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації України».

Також позивач посилався на статтю 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржувані рішення суди першої й апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач як іноземець, який отримав статус особи, яка потребує додаткового захисту на території України, за наявності підстав - зобов`язання сплачувати податки в Україні - зобов`язаний стати на облік як платник податків на території України, і він має можливість це зробити в загальному порядку.

Крім загального порядку обліку платників податків - фізичних осіб Податковим кодексом України передбачено окремий облік фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків - за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, що передбачено статтями 65 70 Податкового кодексу України, а також оскаржуваним Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822.

Вказана форма обліку за серією і номером паспорта у чинній редакції фактично обмежує коло фізичних осіб, які мають обов`язок стати на податковий облік, громадянами України, які документовані паспортом громадянина України, тоді як облік інших категорій фізичних осіб-іноземців та осіб без громадянства, статус яких посвідчується іншим документом, ніж паспорт громадянина України, вказаними актами законодавства не передбачено, про що і повідомлено позивача залученими до матеріалів справи листами контролюючого органу.

Відповідно, в цьому випадку має місце прогалина у законодавстві, що може бути усунена шляхом внесення відповідних змін до Податкового кодексу України і Положення №822.

В той же час, оскаржувані пункти Положення №822 не містять жодних обмежень прав позивача та інших фізичних осіб-іноземців або осіб без громадянства, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, оскільки не містять прямої заборони або іншого прямого обмеження їхніх прав.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що в Положенні №822 відсутні пункти, визнання протиправними і скасування яких призвело би до поновлення порушеного права позивача, що є підставою для висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Дворник Дмитро Саввич просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог чинного законодавства України і незастосування правових актів, які мають вищу юридичну силу, що призвело до упередженого і необґрунтованого вирішення справи по суті. Крім того, представник позивача вказує на те, що оскаржувані пункти Положення №822 позбавляють фізичних осіб-іноземців та осіб без громадянства можливості відмовитися від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків і бути облікованим Державною фіскальною службою за номером і серією документу, що посвідчує його особу, у відповідності до положень статті 70 Податкового кодексу України, що у свою чергу не відповідає принципу недискримінації.

Міністерство фінансів України подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Інші учасники справи не надали суду свої відзиви на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується відповідною посвідкою від 21 серпня 2018 року №452-18.

13 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у місті Києві із заявою про реєстрацію його в порядку статті 70 Податкового кодексу України в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям та по-батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Листом від 13 серпня 2018 року позивача повідомлено, що чинним законодавством України не передбачено реєстрацію в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб-платників податків по паспортах громадян інших держав.

Аналогічного змісту відповідь надано позивачу листом Державної фіскальної служби України від 14 вересня 2018 року №14088/Л/99-99-04-02-02-14.

Позивач, будучи глибоко віруючою людиною, вважаючи, що отримання будь-якого коду не відповідає його релігійним поглядам, а також, що оскаржувані норми Положення №822 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їхніх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України (далі - «ПК України»).

Згідно з пунктами 63.1-63.3.63.5 статті 63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об`єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 63.6 статті 63 ПК України облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно із пунктом 70.1 статті 70 ПК України облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Як установлено пунктом 70.5 статті 70 ПК України, фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт. Фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючому органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування. Для заповнення облікової картки фізичної особи - платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) використовуються дані паспорта.

Відповідно до пункту 70.12 статті 70 ПК України реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об`єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків.

З метою визначення єдиної методики реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі - «Державний реєстр») розроблено Положення відповідно до статей 63 70 Податкового кодексу України, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822.

Державний реєстр створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Це Положення регулює відносини, що виникають при реєстрації фізичних осіб, які є громадянами України, іноземцями та особами без громадянства.

Цим Положенням визначаються порядок та процедура: обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку або інформацію (далі - «відмітка») в паспорті громадянина України про право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта (абзац третій пункту 4 розділу І Положення №822).

Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу ІІ Положення №822 усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

Облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта).

Абзацом другим пункту 1 розділу ІV Положення №822 визначено, що державний реєстр формується на основі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Складовою частиною Державного реєстру є окремий реєстр Державного реєстру, до якого вноситься інформація про фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга адвоката Дворника Дмитра Саввича в інтересах ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведені в попередньому розділі положення законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, передбачено їх облік в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, іменем, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Водночас Положенням №822 визначено, що фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, подає повідомлення за формою №1П до органу доходів і зборів за своїм місцем проживання або за власним бажанням - до контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування. Для заповнення Повідомлення використовуються дані паспорта та інших документів, які подаються у разі зміни паспортних даних.

За зверненням фізичної особи, яка подала Повідомлення для обліку її в окремому реєстрі Державного реєстру, орган доходів і зборів після отримання інформації з Державного реєстру про взяття такої особи на облік за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією і номером паспорта вносить до паспорта громадянина України такої особи (сьома, восьма або дев`ята сторінки) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. У разі наявності у паспорті такого громадянина даних про реєстраційний номер облікової картки платника податків така відмітка анулюється.

Отже, чинним законодавством передбачено внесення до паспорта громадянина України відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Фізична особа - нерезидент, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, не має такої можливості, оскільки це законодавчо не передбачено.

Такі висновки узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини, яка висловлена у Рішенні від 3 грудня 2009 року №40010/04 у справі «Скугар та інші проти Росії», яка стосувалась відмови віруючих православної церкви від ідентифікації у податкових правовідносинах за номером. Суд зазначив, що захищаючи особисту сферу, стаття 9 Конвенції не завжди гарантує право поводити себе у публічній сфері життя так, як того вимагають релігійні погляди. Держава, розробляючи та застосовуючи власні внутрішні процедури, не може залежати від точки зору окремих громадян, яка базується на їхніх релігійних віруваннях. Суд дійшов висновку, що спосіб організації державної податкової бази даних з використанням індивідуальних номерів платників податків не є втручанням держави у реалізацію права заявниці на свободу релігії, гарантованого статтею 9 Конвенції.

Тому дія норм ПК України і оскаржуваних пунктів Положення №822 не звужує права позивача, оскільки зміна діючого порядку податкового обліку осіб, які через свої релігійні переконання не бажають користуватися ідентифікаційним номером, не зменшує обсягу прав зазначених осіб, і, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, не є порушенням статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 липня 2018 року у справі №823/198/16.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в цьому випадку має місце прогалина у законодавстві, яка може бути усунена шляхом внесення відповідних змін до Податкового кодексу України і Положення №822.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що: «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту».

Також у зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано про те, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентуєтеся відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція») гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Досліджуючи питання наявності порушеного права позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права. Адже, враховуючи те, що ситуація, яка унеможливила використання позивачем свого права і виконання обов`язку стати на податковий облік як особі, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, сталася внаслідок законодавчої прогалини, то належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною і зобов`язання вчинити певні дії.

Окрім цього, визнання протиправними і скасування оскаржуваних пунктів Положення №822 не лише не призведе до поновлення порушеного права позивача, а й унеможливить взагалі використання передбаченої ним процедури постановки на податковий облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, що призведе до порушення прав цих осіб.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Дворника Дмитра Саввича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду