ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 640/18439/19
адміністративне провадження № К/9901/8470/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його адвокатом Подосіновим Андрієм Олександровичем
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2019 року (головуючий суддя - Амельохін В.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2020 року (головуючий суддя - Губська Л.В., Карпушова О.В., Степанюк А.Г.)
у справі №640/18439/19
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.
I. РУХ СПРАВИ
1. 27 вересня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №12дк від 7 листопада 2014 року про його звільнення з посади військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України та поновити його на вказаній посаді, допустивши до негайного виконання судове рішення в цій частині з виплатою заробітної плати за один місяць.
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року позивачу відмовлено в задоволенні заяви про поновлення строків звернення до суду з адміністративним позовом.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строків звернення до суду.
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2020 року, позовну заяву разом із доданими до неї матеріалами повернуто позивачу.
5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду.
IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Повертаючи позовну заяву у зв`язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.
7. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №815/4532/16 та від 23 травня 2018 року у справі №820/7112/15.
8. Так, в оскаржуваних судових рішеннях для обчислення строку звернення до суду з позовом в справах щодо звільнення з публічної служби суд застосував частини третю та п`яту статті 122 КАС України, які визначають загальні правила обчислення такого строку. Зокрема, застосовано місячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
9. Проте, для обчислення строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі має застосовуватись частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якою визначено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
10. У зв`язку з чим, на думку скаржника, з метою перевірки дотримання ним строку звернення до суду необхідно встановити дату вручення йому копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки, а не дату коли він дізнався або повинен був дізнатися про звільнення з роботи.
11. Однак, як зазначає скаржник, суди не взяли до уваги, що внаслідок триваючої протиправної бездіяльності відповідача він отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення 29 серпня 2019 року та 20 вересня 2019 року, відповідно, після чого в межах місячного строку з дня отримання трудової книжки звернувся до суду.
12. Звертає увагу, що судами не враховано, що у даному випадку мають місце триваючі правовідносини, у яких відповідач - суб`єкт владних повноважень протягом значного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до нього.
13. В оскаржуваних рішеннях не зазначено яким чином, з яких джерел позивач повинен був дізнатися про його звільнення з 28 листопада 2014 року та в чому полягала його бездіяльність щодо ознайомлення з наказом про звільнення або які дії ним вчинені щодо відмови (ухилення) та протидії ознайомленню з наказом.
14. Також зазначає, що судами попередніх інстанцій не здійснено належної оцінки того, що саме на відповідача покладено обов`язок оголосити та ознайомити його з наказом про звільнення та вручити трудову книжку; не враховано факт приховування відповідачем видання оскаржуваного наказу, навмисне його не оголошення, невиконання обов`язку по врученню копії наказу або хоча б трудової книжки - жодних заходів щодо інформування його про звільнення відповідачем не вживалось.
15. Крім того, судами не взято до уваги, що невиплата йому заробітної плати з моменту відсторонення від посади є підтвердженням обізнаності про його відсторонення на період слідства та суду. Чинним на той час Законом України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру» не передбачено виплату заробітної плати прокурору на час відсторонення від посади, у зв`язку з чим її виплата не здійснювалась. Норма щодо збереження заробітної плати на час відсторонення від посади згідно з Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» набрала чинності значно пізніше - з 15 липня 2015 року.
16. Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи містяться суперечливі документи щодо виплати йому грошових коштів у розмірі 18 162,45 грн.
17. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
19. На підставі частин першої, другої та п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
20. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
21. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
22. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
23. На підставі частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
24. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
25. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
27. Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
29. Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).
30. При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
31. За перевіркою матеріалів встановлено, що 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому ставив питання про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №12дк від 7 листопада 2014 року про звільнення з посади. Разом із позовною заявою подав заяву про поновлення строків звернення до суду, посилаючись на необізнаність про спірний наказ, оскільки упродовж 2014-2019 років Деснянським районним судом міста Чернігова розглядалось кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому частиною третьою статті 386 КК України.
32. Внаслідок закриття названого кримінального провадження з підстав відмови прокурора від державного обвинувачення, позивач 13 серпня 2019 року звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою про поновлення його на посаді, на що отримав відповідь від 19 серпня 2019 року №11-623вих-19 про необхідність його прибуття до прокуратури Центрального регіону для одержання трудової книжки.
33. 29 серпня 2019 року позивач отримав трудову книжку та ознайомився із записом про його звільнення на підставі наказу Генерального прокурора України від 7 листопада 2014 року №12дк.
34. 20 вересня 2019 року позивач отримав копію спірного наказу, у зв`язку з чим вважає, що саме з цієї дати починається відлік строку на звернення до адміністративного суду.
35. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, залишеною без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про поновлення строків звернення до суду з адміністративним позовом.
36. Наступною ухвалою цього ж суду позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строків звернення до суду.
37. На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій навів обґрунтування, аналогічні тим, що в попередній заяві про поновлення строків, яким вже була надана оцінка судом в ухвалі від 11 листопада 2019 року. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, визнав неповажними наведені позивачем підстави для поновлення строку.
38. Як встановлено судами, що в своїй заяві позивач зазначив, що про спірний наказ він дізнався лише 29 серпня 2019 року. При цьому вважав, що до 29 серпня 2019 року він був відсторонений від посади військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України, оскільки 14 жовтня 2014 року слідчий Генеральної прокуратури України Кольцов О.В. повідомив його, що Генеральною прокуратурою України прийнято рішення про відсторонення його від посади на весь період слідства та суду.
39. Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року у справі №757/27522/14-к відсторонено ОСОБА_1 від посади військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України строком на 2 місяці. Зазначено, що строк відсторонення від посади обраховувати з дати повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а саме з 11 год. 28 хвилин 27 вересня 2014 року.
40. Відповідно до частини другої статті 154 КПК України відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.
41. Таким чином, двомісячний строк відсторонення позивача від посади закінчився 27 листопада 2014 року, тобто, вже після звільнення його з вказаної посади, а тому судом не міг бути продовжений.
42. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з 10 жовтня 2014 року позивач уже не утримувався під вартою, тому позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав (якщо він вважав їх порушеними) з 28 листопада 2014 року, тобто, з моменту закінчення строку відсторонення його від посади, проте, він подав позов лише 27 вересня 2019 року, тобто, з пропуском установленого законом строку, майже на п`ять років.
43. Отже, строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача та належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів, внаслідок його звільнення.
44. При цьому, Верховний Суд вважає сумнівними твердження позивача про його необізнаність щодо періоду на який він був відсторонений від посади, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини (пункти 39, 40 цієї постанови).
45. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в заяві позивача про поновлення такого строку, є неповажними.
46. Доводи касаційної скарги про те, що для обчислення строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі має застосовуватись частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України, якою визначено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки є необґрунтованими, оскільки цей спір виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби, а тому до спірних відносин застосовуються положення КАС України, якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
47. При цьому, Верховний Суд зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
48. Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
49. Таким чином, доводи скаржника, що строк звернення до суду слід було обчислювати з дати вручення йому копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки, а не з дати коли він дізнався або повинен був дізнатися про звільнення з роботи є безпідставними.
50. Крім того, Суд уважає за необхідне зазначити, що ні наявність кримінального провадження, ні перебування під вартою не унеможливлюють звернення позивача до суду за захистом своїх прав через представника у встановлений законом строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.
51. Тому наведені позивачем аргументи, що судами не враховано здійснення відповідачем тривалого переслідування відносно нього та наявність у нього обмежень в силу покладених на нього відповідачем обов`язків підозрюваного об`єктивно перешкоджали йому приступити до виконання своїх обов`язків за посадою керівника прокуратури не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними.
52. Доводи скаржника про те, що в даному випадку мають місце триваючі правовідносини, у яких відповідач - суб`єкт владних повноважень протягом значного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) необґрунтовані, зважаючи на те, що предметом адміністративного позову є правомірність спірного наказу про звільнення, а не дії відповідача - суб`єкта владних повноважень щодо ухилення від виконання своїх зобов`язань (по відношенню до позивача.
53. З цих же підстав Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника про те, що судом першої інстанції не здійснено належної оцінки того, що саме на відповідача покладено обов`язок оголосити та ознайомити його з наказом про звільнення та вручити трудову книжку; не враховано факт приховування видання спірного наказу, навмисне не оголошення його позивачу, невиконання обов`язку по врученню копії наказу або трудової книжки - жодних заходів щодо інформування його про звільнення відповідачем не вживалось.
54. Крім того, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від порядку отримання наказів, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.
55. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.
56. Слід зауважити, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
57. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
58. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
59. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
60. Відповідно до частини другої статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
61. Пунктом 3 частини першої статті 294 КАС України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
62. Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними аргументи скаржника в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував та не розглянув клопотання про розгляд справи за його участі, оскільки апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу у порядку письмового провадження відповідно до процесуальних вимог визначених КАС України.
63. Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №815/4532/16 та від 23 травня 2018 року у справі №820/7112/15 є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини у цій справі та в справах, на які посилається скаржник, не є тотожними та виникли за різних обставин.
64. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
65. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345 350 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Подосіновим Андрієм Олександровичем залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2020 року у справі №640/18439/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова