26.11.2024

№ 640/19075/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 640/19075/17

провадження № 61-14501св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року в складі судді Золотарьової Л. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» (далі - ТОВ «Крона-Компані») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 18 липня 2016 року між ТОВ «Крона-Компані» (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 приміщення на першому поверсі Торгового центру, - секція № А31-7, загальною площею 40,50 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1 , а орендар, у свою чергу, зобов`язався його прийняти, оплатити користування і повернути приміщення на умовах, визначених договором.

Позивач, як орендодавець, свої зобов`язання за договором виконав належним чином, проте орендар взяті на себе зобов`язання щодо оплати за користування приміщенням не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 87 128,85 грн.

З метою стягнення зазначеної заборгованості позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 липня 2017 року провадження в зазначеній справі було припинено з тих підстав, що 09 червня 2017 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом саме як до фізичної особи, позивач виходив із того, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця, її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , як із фізичної особи, на користь ТОВ «Крона-Компані» заборгованість за договором оренди в розмірі 87 128,85 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на час звернення до суду з позовом відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП), тобто спір існує між двома суб`єктами господарювання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 червня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що з огляду на суб`єктний та предметний склад спору, характер виниклих правовідносин, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ТОВ «Крона-Компані» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що після припинення 09 червня 2017 року ФОП ОСОБА_1 , з яким укладений договір оренди приміщення, усі його зобов`язання за вказаним договором перейшли до фізичної особи ОСОБА_1 , а реєстрація 02 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_1 є новою реєстрацією, а не поновленням попередньої, про що свідчить інший номер запису до відповідного реєстру.

Отже, новий ФОП не є правонаступником ані ФОП ОСОБА_1 , діяльність якого припинилася, ані фізичної особи ОСОБА_1 , а тому суди безпідставно закрили провадження у справі з огляду на те, що вказаний спір належить до цивільної юрисдикції та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не господарського, як зазначено судами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з тих підстав, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила свій висновок щодо юрисдикції суду у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2016 року між ТОВ «Крона-Компані» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати в оренду ФОП ОСОБА_1 приміщення на першому поверсі Торгово-розважального центру «Караван» - секція № А31-7, загальною площею 40,50 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1 , а орендар, у свою чергу, зобов`язався його прийняти, оплатити користуванні і повернути приміщення на умовах, визначених договором.

Товариство свої зобов`язання за договором оренди виконало належним чином, однак відповідач порушив взяті на себе обов`язки щодо сплати орендної плати, експлуатаційних витрат та комунальних послуг на загальну суму 87 128,85 грн.

З метою стягнення зазначеної вище заборгованості товариство звернулося до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до витягу із запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ФОП ОСОБА_1 як суб`єкта господарювання припинена 09 червня 2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 липня 2017 року провадження в зазначеній справі було припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції на час постановлення ухвали господарським судом, оскільки 09 червня 2017 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1

02 листопада 2017 року проведена державна реєстрація ФОП ОСОБА_1 .

До суду з цим позовом товариство звернулося 04 грудня 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною до 08 лютого 2020 року.

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 1 ГПК України, у редакції, чинній на час подання позову до суду, (до 15 грудня 2017 року) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України, у редакції до 15 грудня 2017 року, передбачено припинення провадження у господарській справі у разі припинення діяльності фізичної особи як суб`єкта господарювання. Тому з часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності особи в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», спори за участю такої особи, у тому числі пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, належить розглядати в порядку цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено у господарському суді до настання таких обставин. Після припинення провадження у господарській справі з підстави, наведеної вище, спори за участю таких осіб підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішеннявід 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом». Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства.

У даній справі встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 05 липня 2017 року провадження у справі припинено з тих підстав, що 09 червня 2017 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , тобто відсутній спір між суб`єктами господарювання.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов`язаною стороною, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю.

У грудні 2017 року, тобто після постановлення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі, ТОВ «Крона-Компані» звернулося до суду із цивільним позовом з аналогічними вимогами, оскільки посилаючись на підстави припинення господарським судом провадження, вважало, що спір підлягає розгляду саме в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

З огляду на це висновок щодо юрисдикційності цього спору про закриття провадження у цивільному судочинстві за аналогічними вимогами позивача поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції(пункти 27, 28, 38-40 рішення).

У рішенні від 01 грудня 2011 рокуу справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення).

У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення).

У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації його права на судовий захист. Тому розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

У справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 591/3999/17-ц (провадження № 14-407 цс19).

З урахуванням того, що позивач уже звертався з аналогічним позовом до господарського суду та останній своєю ухвалою від 05 липня 2017 року припинив провадження у справі з тих підстав, що 09 червня 2017 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , тобто зазначив про відсутність спору між суб`єктами господарювання.

Отже, Верховний Суд вважає, що вказаний спір має бути вирішено в порядку цивільного судочинства, оскільки існують істотні перешкоди, що унеможливлюють його розгляд у порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що висновок судів про закриття провадження у зазначеній цивільній справі є помилковим, відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська