ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/19553/19
адміністративне провадження № К/9901/20840/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Головне управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2020 року (суд у складі судді-доповідача-Скочок Т.О.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Шурка О.І)
I. СУТЬ СПОРУ
1. У жовтні 2019 року Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» (далі - позивач, Товариство) звернулось із позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач, ДВС), третя особа - Головне управління ДФС у м. Києві (далі - третя особа, ГУ ДПС у м. Києві - правонаступник ДФС у м. Києві, податковий орган), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких Олексія Олександровича від 27 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №360164857 (далі - спірна постанова, оскаржувана постанова).
1.1. В обґрунтування позовних вимог, враховуючи заяву позивача про зміну підстав позову від 17 квітня 2020 року, Товариство вказало про порушення відповідачем статей 22, 26 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження», що був чинний на дату видачі виконавчого документа, та пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 1404-VIII). На думку позивача, виконавчий документ було подано із порушенням строку для пред`явлення до виконання, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Головне управління ДФС у м. Києві сформувало на адресу Науково-виробничого ТОВ «Агро-Інтер» вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 липня 2016 року за №Ю-2108-25У, відповідно до якої, станом на 27 липня 2018 року за Товариством обліковується заборгованість (недоїмка) по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 340 963,65 грн.
3. Зазначена вимога набрала чинності 27 липня 2018 року та вперше була пред`явлена органом ДФС до примусового виконання 09 серпня 2018 року.
4. Згідно з постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нагайчука М.В. від 09 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження №56960038 з примусового виконання вищезазначеної вимоги.
5. Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 04 липня 2019 року у ВП №56960038 виконавчий документ повернуто стягувачу (ГУ ДФС у м. Києві) відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 (відсутність майна у боржника) Закону N 1404-VIII.
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі №826/14260/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову Науково-виробничого ТОВ «Агро-Інтер» до Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУ юстиції у м. Києві, за участю третьої особи - ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 09 серпня 2018 року у виконавчому провадженні №56960038 з примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 04 липня 2016 року №Ю-2108-25 У - відмовлено.
7. У вересні 2019 року ГУ ДФС у м. Києві повторно звернулося до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження для виконання вимоги податкового органу про сплату боргу №Ю-2108-25У від 04 липня 2016 року.
8. 27 вересня 2019 року на підставі заяви ГУ ДФС у м. Києві головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Диких О.О. за наслідками розгляду заяви прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60164857.
9. Вважаючи зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2020 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
11. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність спірної постанови, вказали, що строк пред`явлення спірної вимоги не пропущений, оскільки він переривався, відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону N 1404-VIII, внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу.
11.1. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову керувався правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі №260/904/19. Також колегія суддів апеляційного суду вказала, що при зверненні до виконавчої служби представником стягувача було надано всі необхідні документи, які підтверджують право на підписання та подання даної заяви уповноваженим представником ГУ ДФС у м. Києві.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
12. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
13. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
14. Товариство зазначило про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання правомірності видачі довіреності не керівником підприємства для представництва інтересів особи перед іншими органами, зокрема, і в рамках виконавчого провадження.
15. У спірних правовідносинах, на думку позивача, у державного виконавця було відсутнє право на прийняття вимоги податкового органу до виконання, оскільки вона подана особою, яка не має права представляти інтереси ГУ ДФС у органах виконавчої служби (довіреність видана заступником начальника ГУ ДФС), а тому і спірна постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню.
16. При цьому, скаржник у касаційній скарзі вказав про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду, викладених в ухвалі від 31 березня 2020 року у справі №160/9096/18, від 26 грудня 2019 року у справі №826/8209/18, від 20 грудня 2019 року у справі №826/317/17, від 18 грудня 2019 року №826/6239/18, від 15 жовтня 2019 року у справі №640/19143/18, від 08 липня 2019 року у справі №826/13666/18, від 24 липня 2019 року у справі №826/15076/17, у справі №826/12717/19, від 25 липня 2019 року у справах №826/15293/19, №826/10486/17, №826/9834/18, у яких суд касаційної інстанції зазначив, що видача довіреності заступником начальника ГУ ДФС не є підставою для представництва інтересів особи перед іншими органами.
17. У скарзі позивачем зазначено, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Закону №1404-VIII. Відповідно до частини першої статті 12 вказаного закону станом на час пред`явлення виконавчого документу до виконання (27 вересня 2019 року) передбачений законодавством строк сплив, що повинно було слугувати для відмови у відкритті виконавчого провадження.
18. Також Товариство разом із касаційною скаргою подало клопотання, в якому просило стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
18.1 На клопотання позивача щодо компенсації понесених витрат на правничу допомогу третьою особою подані заперечення, в яких зазначено про необґрунтованість та безпідставність вимог Товариства щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
19. ГУ ДПС у м. Києві подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до норм матеріального та процесуального права, у відповідача були наявні правові підстави для прийняття спірної постанови, оскільки в облікових системах податкового органу у Товариства обліковується заборгованість на підставі самостійно узгодженої звітності, що підлягає сплаті.
20. Товариство подало пояснення на відзив податкового органу, в яких зазначило про пропуск строку на подання відзиву та його необґрунтованість. Вказано, що ГУ ДПС у м. Києві має статус третьої особи, а не відповідача, як вказано у відзиві. Окрім того, наголошено, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а не правомірність виникнення заборгованості у позивача.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
21. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. До 05 січня 2017 року діяв Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 606-XIV). Вказаний закон був чинним при складанні вимоги податковим органом.
23. Пунктом 8 частини другої статті 17 Закону N 606-XIV визначено, що підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону N 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
25. Відповідно до статті 22 Закону N 606-XIV передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:
1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;
2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;
3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
26. Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
27. Пунктом 5 Перехідних положень Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
28. Згідно з частиною першою статті 12 Закону N 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
29. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону N 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
30. Частинами першою, третьою, четвертою статті 16 Закону N 1404-VIII регламентовано, що сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.
Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.
Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.
31. Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону N 1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N512/5 (далі - Інструкція N512/5)
32. Відповідно до пункту 3 розділу III Інструкції №512/5 до заяви про примусове виконання рішення, яку подає представник стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
34. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.
35. Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у серпні 2020 року.
36. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.
37. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи вимоги статті 341 КАС України касаційний перегляд оскаржуваного судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги.
38. Предметом спору у даній справі є правомірність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 27 вересня 2019 року.
39. На момент прийняття спірної постанови діяв Закон N 1404-VIII.
40. Частиною першою статті 18 Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
41.1 Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне виконавче провадження було відкрито на виконання вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 04 липня 2016 року №Ю-2108-25У.
41.2 Постановою державного виконавця від 04 липня 2019 року вимога ДФС ГУДФС у м. Києві № Ю-2108-25У від 04 липня 2016 року повернута стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII (відсутність майна у боржника).
41.3 Вдруге стягувач звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаної вимоги у вересні 2019 року.
42. Таким чином, враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення строку пред`явлення виконавчого документу у спірних правовідносинах, який встановлено відповідно до Перехідних положень Закону N1404-VIII.
43. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №815/1964/16, від 16 січня 2020 року у справі №260/904/19.
44. Верховний Суд вважає, що під час розгляду цієї справи судом касаційної інстанції було підтверджено наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) з огляду на наступне.
45. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що при зверненні до виконавчої служби представником податкового органу було надано всі необхідні документи, що підтверджують право на підписання та подання даної заяви уповноваженим представником ГУ ДФС у м. Києві.
46. Проте, Верховний Суд вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.
47. Відповідно до частини другої статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
48. Статтею 246 ЦК України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
49. Враховуючи приписи статті 16 Закону N1404-VIII та пункт 3 розділу III Інструкції N512/5, звертаючись із заявою про відкриття виконавчого провадження, представник юридичної особи, повинен, у випадку відсутності певних відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, надати довіреність, яка б відповідала вимогам законодавства. У свою чергу, державний виконавець має дискреційні повноваження для здійснення перевірки повноважень заявників.
50. Пунктом 10 Положення «Про Головне управління ДФС у м. Києві», затверджене наказом Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2019 року №80 встановлено, що начальник ГУ ДФС у м. Києві очолює та здійснює керівництво діяльності Головного управління ДФС. Вказаним положенням не передбачено повноваження у заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві видавати довіреності працівникам на представництво інтересів цього органу.
51. Судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження представник податкового органу надав довіреність від 17 жовтня 2018 року №2211/26/15/17-04, видану заступником начальника ГУ ДФС у м. Києві.
52. Отже, враховуючи дискреційні повноваження державного виконавця здійснювати перевірку поданих для відкриття провадження документів та встановлювати наявність повноважень особи, яка подавала ці документи, суди попередніх інстанцій не встановили чи належним чином підтверджені повноваження особи, яка подавала документи, та на підставі яких документів заступник начальника ГУ ДФС у м. Києві отримав повноваження на видачу довіреності представнику.
53. У той же час, є необґрунтованими посилання представника Товариства на практику Верховного Суду щодо неможливості підписувати довіреності іншими посадовими особами податкового органу, окрім керівника, оскільки вказані рішення Верховного Суду стосуються виключно питань прийняття касаційних скарг згідно з нормами КАС України, а не прийняття виконавчих документів до виконання органами державної виконавчої служби.
54. Відповідно до вимог статей 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
55. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
56. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
57. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
58. Враховуючи вимоги частини сьомої статті 139 КАС України та неподання Товариством на час прийняття рішення судом касаційної інстанції доказів сплати вартості наданої правничої допомоги, розгляд клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу може бути здійснений відповідно до приписів статті 139 КАС України після отримання вказаних документів.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 640/19553/19- скасувати.
Справу № 640/19553/19 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська