23.12.2024

№ 640/20584/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 640/20584/21

адміністративне провадження № К/990/30203/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М.В., Желєзний І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року (головуючий суддя - Гарник К.Ю.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року (головуючий суддя - Черпіцька Л.Т., судді: Пилипенко О.Є., Собків Я.М.)

у справі № 640/20584/21

за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 травня 2021 року про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту;

- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 травня 2021 року про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

В обґрунтування позовних вимог, заявлених до ВКДКА, позивач зазначив, що доводи, зазначені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають дійсності, оскільки позивачем подано весь необхідний пакет документів для допуску його до складання кваліфікаційного іспиту, у зв`язку з чим останнього було допущено до складання іспиту, успішно складено іспит та, відповідно, прийнято рішення від 12 вересня 2019 року №65 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Також позивач зазначає, що оскаржувані рішення прийняті за результатом розгляду скарги заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7, тобто, за результатом розгляду скарги особи, якої не стосувались рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Луганської області, оскільки цими рішеннями вирішено права та обов`язки саме позивача, а не скаржника. Тобто, на думку позивача, скарга заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 взагалі не мала бути прийнята до розгляду та вирішена по суті викладених в ній обставин.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 травня 2021 року №V-013/2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту;

- визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 травня 2021 року №V-014/2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 12 вересня 2019 року №65 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію своїм виконанням.

Суди врахували, що частиною восьмою статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено альтернативні можливості оскарження рішень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури: або до ВКДКА, або до суду. Можливості захисту прав і у ВКДКА, і в суді мають бути ідентичними. Зазначеним положенням законодавчо надано ВКДКА статус квазісудового органу, і, внаслідок цього статусу, ВКДКА зобов`язана дотримуватись принципів, закріплених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що принципи, які застосовуються судом при оскарженні індивідуальних актів, повинні застосовуватися і ВКДКА.

Проаналізувавши положення статей 6, 8, 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач допустив реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту суб`єктом, скаржником, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються, поновивши строк на їх оскарження, цим, ВКДКА допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з огляду на встановлені судами порушення відповідачем під час прийняття скарг на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Луганської області та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття оскаржуваних рішень, наведене є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними та скасування, а тому суди визнали недоцільним досліджувати оспорювані рішення по суті.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування своєї позиції скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з приводу того, чи підлягають оскарженню рішення КДКА регіону про допуск особи до складення кваліфікаційного іспиту; про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту до ВКДКА чи до суду, а також щодо наявності або відсутності існування обмеження у суб`єктному складі скаржників до ВКДКА на рішення КДКА регіону.

Також, скаржник вказує, що згідно з пунктами 1 та 3 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень є те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 4 частини 3 статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Так, ВКДКА зазначає, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій були заявлені, серед іншого, клопотання про витребування доказів, про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Однак судами було відмовлено ВКДКА у задоволенні її клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме - Ради адвокатів України в особі Національної асоціації адвокатів України та посадової особи Ради адвокатів України (Національної асоціації адвокатів України), на підставі звернення якої було прийняте оскаржуване позивачем рішення ВКДКА - заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7.

Скаржник звертає увагу, що у цій справі Верховний Суд має дослідити широке коло питань права, які раніше судами не досліджувались, які також є проблемними, засадничими для діяльності (організації роботи) ВКДКА та для скаржників (необмеженого кола осіб) до ВКДКА на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регіонів (далі - КДКА регіону), зокрема:

- Чи існують обмеження в суб`єктному складі скаржників до ВКДКА на рішення КДКА регіону?

- Чи існують обмеження у виді рішення КДКА регіону, яке може бути оскаржене до ВКДКА?

- Чи існують види рішень КДКА регіону, які не підлягають оскарженню до ВКДКА?

Відповідач вказує, що згідно зі статтею 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» кожному надається право оскаржити до ВКДКА рішення, яке було прийняте кваліфікаційною палатою будь-якої КДКА регіону. Жодних обмежень щодо суб`єктного складу скаржників законодавством не передбачено. Законом також не передбачено обмежень в предметі оскарження, тобто будь-яке рішення КДКА регіону може бути оскаржене.

Інше трактування цієї норми, на переконання скаржника, носить суб`єктивний характер, має риси привласнення невластивих функцій, які належать виключно Конституційному Суду України та спрямоване на протиправне звуження законодавчо визначених повноважень як ВКДКА, так і скаржників до ВКДКА.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Так, позивач зазначає, що сторонами у справі визнається, що ВКДКА своїми рішеннями, які оскаржені у суді, скасувала акти індивідуальної дії, які стосуються виключно прав позивача.

Між тим суди першої та апеляційної інстанцій вірно розтлумачили норми матеріального права щодо суб`єктів оскарження актів індивідуальної дії з урахуванням практики Верховного Суду та ЄСПЛ.

20 лютого 2023 року від Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Означене клопотання мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було започатковано невірну, на думку ВКДКА, практику та створено виключну правову проблему, якої не існувало за весь час діяльності дисциплінарних органів адвокатського самоврядування на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у зв`язку з чим стали спірними і такими, що потребують негайного вирішення, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, наступні питання:

1 )Чи існують обмеження в суб`єктному складі скаржників до ВКДКА на рішення КДКА регіону?

2)Чи існують обмеження у виді рішення КДКА регіону, яке може бути оскаржене до ВКДКА?

3)Чи існують види рішень КДКА регіону, які не підлягають оскарженню до ВКДКА?

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, як підставу звернення з цим клопотанням, зазначає, що виключність правової проблеми, яку може вирішити Велика Палата Верховного Суду, полягає у застосуванні ст. 50 Закону з приводу того, чи підлягають оскарженню рішення КДКА регіону про допуск особи до складення кваліфікаційного іспиту; про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту до ВКДКА чи до суду, а також щодо наявності або відсутності існування обмеження у суб 'єктному складі скаржників до ВКДКА на рішення КДКА регіону.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2024 року (у зв`язку з обранням судді Губської О.А. до складу Великої Палати Верховного Суду) призначено склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Желєзний І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження на 17 грудня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області з заявою про допуск його до складення кваліфікаційного іспиту, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія журналу реєстрації осіб.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 допущено до складання кваліфікаційного іспиту.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 12 вересня 2019 року №65 затверджено результати складання кваліфікаційного іспиту, визнано ОСОБА_1 таким, що склав кваліфікаційний іспит, та вирішено видати свідоцтво про складання кваліфікаційного іспиту.

15 травня 2020 року на підставі рішення Ради адвокатів Волинської області №2/46-6 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1.

Розпорядженням Національної асоціації адвокатів України №85 від 27 травня 2020 року створено робочу групу по вивченню питань, порушених у скаргах адвокатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інших, Громадської організації «Національний центр правозахисту» щодо недотримання процедури допуску та складення кваліфікаційного іспиту, процесу проходження стажування та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, у тому числі ОСОБА_1 , а також проведення перевірки на наявність вказаних порушень.

Пунктом 3 цього розпорядження вирішено звернутися до ВКДКА щодо надання оцінки питанням, порушеним у скаргах окремих адвокатів, стосовно дотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту, зокрема, позивачем.

11 червня 2020 року Головою робочої групи, заступником Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України за вх.№13701 та №13702 подано скарги на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту та про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

За результатом розгляду вказаних скарг Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури України прийнято такі рішення:

1) №V-013/2021 від 28 травня 2021 року, відповідно до якого скаргу Голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 задоволено частково та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту.

Підставами для скасування вказаного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області стало таке:

- встановлення порушення вимог нормативних актів, які регламентують порядок прийняття заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, відсутність кваліфікаційної справи, яка б відповідала вимогам нормативно-правових актів.

- встановлення, що документами, які наявні в матеріалах кваліфікаційної справи, не підтверджено факту передання ОСОБА_1 частини житлового будинку, жилою площею 9 кв.м, яка складається з однієї кімнати, за адресою: АДРЕСА_1 - для проживання.

2) №V-014/2021 від 28 травня 2021 року, відповідно до якого скаргу Голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 задоволено та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

- встановлення порушення порядку складення та методики оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями ВКДКА, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 2 Закону № 5076-VI закріплено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 8 Закону № 5076-VI особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.

Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до ВКДКА або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 9 Закону № 5076-VI кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом.

Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.

Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до ВКДКА або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

Частиною першою статті 11 Закону № 5076-VI передбачено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України.

Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України (частина перша статті 12 Закону № 5076-VI).

Згідно з частиною першою статті 43 Закону № 5076-VI адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Організаційними формами адвокатського самоврядування є конференція адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рада адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Рада адвокатів України, з`їзд адвокатів України (частина перша статті 46 Закону № 5076-VI).

За змістом частин першої та третьої статті 50 Закону № 5076-VI Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев`яти членів, дисциплінарна - не більше одинадцяти членів палати.

Згідно з пунктами 1-3 частини п`ятої статті 50 Закону № 5076-VI до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать, зокрема: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до ВКДКА або до суду (частина восьма статті 50 Закону № 5076-VI).

За змістом частин першої, четвертої, п`ятої статті 52 Закону № 5076-VI ВКДКА є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

ВКДКА: 1) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 2) узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 3) виконує інші функції відповідно до цього Закону.

ВКДКА за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: 1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; 2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; 4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Рішення ВКДКА може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття (частина сьома статті 52 Закону № 5076-VI).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції установлено, що Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ключовим питанням, поставленим ВКДКА перед судом касаційної інстанції у цьому касаційному провадженні, є те, чи підлягають оскарженню рішення КДКА регіону про допуск особи до складання кваліфікаційного іспиту; про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту до ВКДКА чи до суду, а також щодо наявності або відсутності існування обмеження в суб`єктному складі скаржників до ВКДКА на рішення КДКА регіону.

У контексті спірних правовідносин, які склалися у цій справі за участю позивача, судами попередніх інстанцій встановлено таке.

Позивач виявив бажання отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та пройшов для цього відповідні, передбачені Законом № 5076-VI, процедури.

Однак 11 червня 2020 року до ВКДКА надійшли скарги голови Робочої групи, заступника голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 за вх.№ 13701 та №13702, за наслідком розгляду яких відповідачем прийнято спірні рішення від 28 травня 2021 року №V-013/2021, відповідно до якого скаргу Голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 задоволено частково та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту; та №V-014/2021, відповідно до якого скаргу Голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 задоволено та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року в частині затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Необхідно враховувати, що після подання касаційної скарги у цій справі Верховний Суд ухвалив постанову від 29 листопада 2022 року у справі № 140/7518/21 (на яку посилається позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу) за аналогічних фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі 140/7518/21 виник у зв`язку із винесенням ВКДКА за наслідком розгляду скарг голови Робочої групи, заступника голови Ради адвокатів України ОСОБА_7 рішень від 27 травня 2021 року, якими скасовано рішення КДКА Волинської області про допуск особи (позивача) до складання кваліфікаційного іспиту, а також про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу особі (позивачу) свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що рішення КДКА області про допуск особи до складання кваліфікаційного іспиту та про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту не підлягають оскарженню, в той же час скаржник - заступник голови Ради адвокатів України є особою, якої вказані рішення не стосуються, а відтак останній не є та не може бути суб`єктом оскарження названого рішення, тому у відповідача не виникає повноважень на розгляд скарг та, відповідно, прийняття будь-якого рішення за наслідками їх розгляду.

Також Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2022 року № 140/7518/21 висловив правову позицію з приводу застосування частини восьмої статті 50 Закону №5076-VI, яка полягає у тому, що приписи цієї правової норми не надають право кожному оскаржити будь-яке рішення КДКА до ВКДКА або до суду, а визначають загальний порядок і строк оскарження рішень КДКА у випадках, прямо передбачених відповідними статтями цього Закону, що регулюють порядок вирішення питань, віднесених до повноважень КДКА.

Проаналізувавши положення частини восьмої статті 50 і частини сьомої статті 52 Закону №5076-VI у системному зв`язку із положеннями статей 8 і 9 цього Закону, Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що відповідно до приписів статей 8 і 9 Закону №5076-VI у процедурі допуску особи до складення кваліфікаційного іспиту та визначення рівня її фахової підготовленості до ВКДКА або до суду можуть бути оскаржені рішення КДКА про відмову в допуску особи до складення кваліфікаційного іспиту та про відмову у видачі їй свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, тоді як оскарження рішень КДКА про допуск особи до складення кваліфікаційного іспиту та про видачу їй свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту цими нормами Закону не передбачено.

Поряд із цим Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що лише особа, якій відмовлено в допуску до складення кваліфікаційного іспиту або у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, вправі оскаржити відповідні рішення КДКА, що створюють для неї негативні наслідки. Натомість рішення КДКА про допуск до складення кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту не порушують будь-чиїх прав або інтересів у сфері публічно-правових відносин, що виключає можливість їх оскарження і перегляду.

Таке правове регулювання зумовлене віднесенням рішень КДКА з питань допуску до складення кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту до індивідуальних актів, які стосуються прав та інтересів визначеної в цих рішеннях особи та дія яких вичерпується їх виконанням.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08 грудня 2022 року у праві № 640/21192/21 та від 24 січня 2023 року у справі №140/7517/21, на які також посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу.

У розрізі обставин цієї справи Верховний Суд також констатує, що за своєю природою рішення КДКА Луганської області, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, є актами індивідуальної дії, які вичерпують свою дію їх виконанням. Цими актами оформлюються правовідносини у процедурі отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, учасниками яких є позивач як особа, яка виявила бажання стати адвокатом, та КДКА Луганської області як суб`єкт, уповноважений приймати відповідні рішення щодо допуску осіб до складання кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складення цими особами кваліфікаційного іспиту.

Тобто, рішення КДКА Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та від 12 вересня 2019 року № 65 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту мають безпосередній вплив на ОСОБА_1 , щодо якого ці рішення прийнято. Водночас заступник голови Ради адвокатів України не є учасником указаних правовідносин, його законних прав, свобод чи інтересів ці рішення КДКА Луганської області не порушують та не зачіпають.

Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі №9901/22/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 18 вересня 2019 року у справі №2040/6074/18, від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, сформовано правозастосовчу практику, відповідно до якої право на оскарження акту індивідуальної дії надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки заступник голови Ради адвокатів України не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, тому відповідні рішення КДКА Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та від 12 вересня 2019 року № 65 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту не породжують для заступника голови Ради адвокатів України права на захист, тобто права на їх оскарження до ВКДКА або до суду.

У контексті цієї справи Верховний Суд також уважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ професія є складовою права на приватне життя. Зокрема, у пункті 165 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (заява №21722/11) вказано, що: приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру" (див. рішення від 07.08.1996 у справі "С. проти Бельгії" (С. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Поняття "приватне життя", яке охороняє стаття 8 Конвенції, в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16.12.1992 у справі "Нємець проти Німеччини" (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А N 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. рішення у справах "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004, та "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, п. п. 22-25, від 28.05.2009).

Питання щодо допуску до професії адвоката неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у рішенні ЄСПЛ від 28 травня 2009 року у справі «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ, визнаючи порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на професію адвоката, вказав, що в цьому випадку проблема полягає у тому факті, що Колегія адвокатів держави-відповідача спочатку надала дозвіл заявниці пройти передбачене законом стажування, проте в решті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних екзаменаційних процедурах для отримання свідоцтва адвоката. ЄСПЛ зазначив, що така відмова Колегії адвокатів була здійснена на останній стадії процесу, пов`язаного з зарахуванням заявниці в реєстр адвокатів Колегією адвокатів на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці в контексті перешкоди для участі у екзаменах, організованих колегією. Тому такий крок Колегії адвокатів неочікувано поставив під сумнів професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж Колегія адвокатів надала дозвіл на те, що заявниця вісімнадцять місяців свого професійного життя присвятила виконанню умов про передбачене Колегією адвокатів стажування. З урахуванням природи та підстав такого стажування, так як вони встановлені в законодавстві держави-відповідача, заявниця не змогла б пройти стажування, якби Колегія адвокатів відповіла б відмовою на її заяву про стажування (пункт 33 рішення).

У пункті 34 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що держава-відповідач надала докази того, що заявниця була допущена до процедур, пов`язаних з отриманням свідоцтва адвоката через недбалість. ЄСПЛ вважає, що навіть якщо припустити, що спершу заявниця була допущена до стажування внаслідок помилки зі сторони Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазну згоду щодо її права на участь в екзаменах після стажування всупереч її громадянства, однієї цієї складової було б недостатньо, щоб посягати на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до її участі в екзаменах, а саме її громадянство, достатньо обґрунтованим не є першочерговим у цій справі. Суттєвим є той факт, що влада надала дозвіл заявниці пройти передбачене стажування, хоч було зрозуміло, що по закінченню стажування вона не отримає право брати участь в екзаменах в адвокатуру.

У зв`язку з цим у пункті 35 наведеного рішення ЄСПЛ вказав, що в діях компетентних органів держави-відповідача не було достатньої послідовності та поваги до особи та професійного життя заявниці і що держава-відповідач за таких умов порушила право заявниці на повагу до її приватного життя за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки відповідно до вимог і процедур, визначених Законом №5076-VI, позивач набув право на заняття адвокатською діяльністю, то він мав гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності. Отже оспорювані у цій справі рішення ВКДКА мають негативний вплив на гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного і сімейного життя, яке охоплює сферу трудової діяльності, в аспекті доступу до професії.

З урахуванням наведеного у сукупності, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач допустив реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються.

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку про визнання протиправними та скасування рішень ВКДКА від 28 травня 2021 року № V-013/2021 та № V-014/2021, оскільки судовим розглядом цієї справи встановлено порушення відповідачем під час прийняття та розгляду скарг на рішення КДКА Луганської області та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття спірних рішень, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними та скасування, а тому не є доцільним досліджувати спірні рішення по суті.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке виразилось у відмові в задоволенні клопотань про витребування доказів, про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів зазначає таке.

Реагуючи на доводи скаржника про необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанції заявлених ВКДКА клопотань про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме - Ради адвокатів України в особі Національної асоціації адвокатів України та голови Ради адвокатів України (Національної асоціації адвокатів України) ОСОБА_7, на підставі звернення якого були прийняті оспорювані позивачем рішення ВКДКА, про витребування доказів (матеріалів кваліфікаційної справи позивача), якими підтверджується обґрунтованість та умотивованість спірних рішень ВКДКА, а також про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, Верховний Суд уважає за необхідне зауважити, що скаржник не зазначив конкретних норм процесуального закону, які, на його думку, були порушені судами попередніх інстанцій при вирішенні цих клопотань, та не аргументував, яким чином результат їх вирішення вплинув на правильність вирішення судами попередніх інстанцій справи, а отже доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновків, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, переглянувши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного оскарження, Верховний Суд констатує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо клопотання ВКДКА про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Як було вказано вище, клопотання обґрунтовано тим, що спірні правовідносини свідчать про наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для розвитку права, формування єдиної правозастосовчої практики, яка обумовлює передачу вирішення цього питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частинами першою та другою статті 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак: справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

До повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.

Проаналізувавши зазначені в клопотанні підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні такого, оскільки Суд не вбачає в спірних правовідносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, які є чіткими та в повній мірі дозволяють вирішити спір.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 346 347 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про передачу справи №640/20584/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

І.В. Желєзний