№ 640/2076/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 640/2076/21

адміністративне провадження № К/9901/17651/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року (головуючий суддя: Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (головуючий суддя: Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Кобаль М.І.) у справі № 640/2076/21 за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Гріненко Жанни Григорівни, Посільського Олега Олексійовича, Звягіної Олени Анатоліївни про визнання дій протиправними ,

У С Т А Н О В И В:

В січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі також КНДІСЕ або відповідач-1), судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Гріненко Жанни Григорівни, Посільського Олега Олексійовича, Звягіної Олени Анатоліївни (далі - відповідачі-2), у якому просила визнати незаконними дії відповідачів при проведенні додаткової судово-технічної експертизи документів, результати якої викладенні у висновку експертів № 101133/19-34/18352-18373/20-34 від 17 липня 2020 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки саме у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідачів як суб`єктів владних повноважень та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

17 травня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через систему "Електронний Суд" надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 17 травня 2021 року, у якій скаржниця просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця зазначає наступні доводи:

на протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями електронний підпис відсутній, що свідчить про відсутність підстав у головуючого судді Келеберди В.І. для прийняття вказаної справи до свого провадження;

автоматизований розподіл справі між суддями Шостого апеляційного адміністративного суду здійснено у неробочий день - 13 березня 2021 року о 17:06:40, протокол автоматизованого розподілу справі між суддями не підписаний ні власноручним підписом, ні електронно-цифровим підписом посадової особи, відповідальної за авторозподіл;

ухвала про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні підписана суддею Епель О.В. у неробочий час 15 березня 2021 року о 20:50:13 та 20:54:20;

протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи не підписаний уповноваженою особою;

з протоколу судового засідання вбачається, що суд перебував в нарадчій кімнаті 2 хвилини, скорочену частину постанови проголошено 13 квітня 2021 року о 13:31:09 год., а виготовлено та підписано о 15:22:18;

Шостим апеляційним адміністративним судом двічі було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції з іншим судом, і лише 08 квітня 2021 року судом задоволено клопотання позивачки через її представника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Однак в ході апеляційного перегляду працівники апарату суду не змогли налагодити відео, у зв`язку з чим колегія суддів не бачила представника апелянта, а лише чула, хоча даний факт не став на заваді прийняти рішення слухати справу за відсутності реальної можливості бачити представника через відеозв`язок.

Також скаржниця зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду порушено положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, оскільки фактично відмовлено позивачці у доступі до правосуддя.

За позицією позивачки, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Вважає, що її права були порушені експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, які діяли свідомо всупереч нормам діючого законодавства при проведенні експертного дослідження.

Водночас скаржниця наводить конкретні обставини по суті спору, на які вона також посилається в обґрунтування заявлених у цій справі позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

За твердженням позивачки, оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо юрисдикції цього спору та відкриття провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою.

22 червня 2021 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та судового експерта Посільського Олега Олексійовича надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідачі не погоджуються з доводами позивачки та зазначають, що електронні примірники документів фіксації автоматизованого розподілу справ формуються системою автоматично та цифровими підписами користувача в системі не засвідчуються. Отже, при перевірці підпису вказаних примірників система вкаже на відсутність цифрового підпису.

Водночас розподіл справи в Шостому апеляційному адміністративному суді відбувся 11 березня 2021 року в четвер в робочий час, а не в суботу, як зазначає позивачка, що підтверджується звітом розподілу із сайту «Судова влада».

За позицією відповідачів, підписання головуючим суддею ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до розгляду у судовому засіданні у неробочий час о 20:50:13 та о 20:54:20 з урахуванням загальновідомої інформації щодо перевантаженості судів справами не є підставою скасування законного рішення.

Щодо відсутності зображення під час судового засідання в режимі відеоконференції, відповідачі у відзиві зазначають, що представник позивача взяла участь у судовому засіданні та її позицію було почуто судом, зауважень щодо обміну звуковою інформацією протягом сеансу зв`язку позивачем не надано.

Також відповідачі зазначають, що по суті позивач не погоджується з процедурою та результатами проведення в КНДІСЕ експертизи у кримінальній справі №482/864/16-к. Водночас стверджують, що висновок експерта відноситься до джерел доказів та засобів доказування обставин, які повинні бути встановлені під час розгляду кримінальної справи № 482/864/16-а. Проте форми реагування на ймовірні процесуальні порушення у кримінальному провадженні, у тому числі експерта, не можуть бути встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки згідно з вимогами частини 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

За позицією відповідачів, твердження позивача, що спір у цій справі пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідачів і такі права підлягають захисту саме в порядку адміністративного судочинства є помилковими, оскільки дії експерта у кримінальній справі № 482/864/16-к підлягають перевірці цим же судом, що призначив експертизу в кримінальній справі. При цьому форми реагування на встановлені під час розгляду кримінальної справи можливі порушення визначаються також судом, який її розглядає.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року у кримінальній справі № 482/864/16-к призначено додаткову технічну експертизу документу, виконання даної експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На виконання зазначеної ухвали суду Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз надано висновок експертів за результатом проведеної додаткової судово-технічної експертизи документів від 17 липня 2020 року № 10133/19-34/18352-18373/20-34.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка вважає дії відповідачів при проведенні зазначеної експертизи, результати якої викладенні у висновку експертів, незаконними.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 1, 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У статті 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» (далі - Закон № 4038-XII) визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною першою статті 10 Закону № 4038-XII передбачено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Згідно з частиною першою статті 68 КАС України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Аналогічне визначення експерта містяться у статті 69 КПК України та у статті 72 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування.

Отже, під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію-визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3 4 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору в цій справі є дії експертної установи (КНДІСЕ) та конкретних експертів щодо проведення експертизи, призначеної у порядку КПК України, та складання висновку експертного дослідження у кримінальній справі.

Водночас жодний з відповідачів не здійснює владно-управлінських функцій щодо позивача у межах виниклих спірних правовідносин.

Також судами попередніх інстанцій було правильно зазначено, що результатом діяльності експерта є створення письмового документа, котрий за своєю правовою суттю та юридичною природою є доказом, а відтак, належність, допустимість, достовірність та достатність цього доказу має оспорюватись особою виключно у межах того судочинства, де такий доказ подається іншою стороною судової справи.

Верховний Суд погоджується із позицією судів попередніх інстанцій згідно із якою спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки саме у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідачів як суб`єктів владних повноважень та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Водночас дотримання процесуального статусу експертом статті 69 КПК України підлягає перевірці в рамках кримінальної справи № 482/864/16-к.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 520/2604/2020 була сформована правова позиція згідно із якою спір за подібних правовідносин не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, оскільки дотримання процесуального статусу експертом статті 72 ЦПК України підлягає перевірці в рамках цивільної справи № 643/4822/17.

Так, в межах справи, яка розглядається, позивач крізь призму оцінки дотримання експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вимог діючого законодавства ініціює питання оцінки експертного дослідження, призначеного в кримінальній справі.

Отже, доводи скаржниці про те, що її права були порушені експертами КНДІСЕ, які, на її переконання, діяли свідомо всупереч нормам діючого законодавства при проведенні експертного дослідження, а саме судово-технічної експертизи документів від 17 липня 2020 року, призначеної у кримінальній справі № 482/864/16-к, не змінюють підстави виникнення правовідносин з якими позивачка незгодна та встановленого процесуальним законом способу їх оцінки, а отже не створюють правових підстав їх оцінки в межах адміністративного судочинства та відповідно не мають ознак публічно-правового спору.

Також Верховний Суд відхиляє наведені скаржницею обставини по суті спору в обгрунтування вимог касаційної скарги, оскільки предметом перегляду є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а не рішення суду по суті спору.

Щодо доводів скаржниці пов`язаних із роботою суду в автоматизованій системі документообігу суду, Верховний Суд зазначає таке:

протоколи автоматизованого розподілу формуються автоматизованою системою документообігу автоматично та додатково електронний цифровий підпис не проставляється, а отже справу як в суді першої так і апеляційної інстанцій розглянуто повноважним складом суду, визначеним автоматизованою системою документообігу суду, що підтверджується наявними у справі оригіналами протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.54, 99, 192);

розподіл справи в Шостому апеляційному адміністративному суді відбувся 11 березня 2021 року в четвер в робочий час, а не в суботу, як зазначає позивачка, що підтверджується звітом розподілу із сайту «Судова влада» та оригіналом протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.99);

процесуальні документи створюються та роздруковуються з автоматизованої системи документообігу суду, і лише після підписання оригіналу документу в паперовому вигляді суддями накладається електронний цифровий підпис. Отже, час створення документу, підписання оригіналу в паперовому вигляді і накладення електронного цифрового підпису не є тотожним. Доказів щодо несвоєчасного створення та підписання оригіналу процесуального документу в паперовому вигляді та накладення електронного цифрового підпису суддями не в день підписання паперового оригіналу позивачкою не надано.

Також представник позивача взяла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а отже її позицію було почуто судом. Водночас зауважень щодо обміну звуковою інформацією протягом сеансу зв`язку за відсутності зображення позивачкою не надано.

Щодо тверджень скаржника про перебування суду апеляційної інстанції в нарадчій кімнаті 2 хвилини та проголошення після цього скороченої частини постанови, Верховний Суд зазначає таке.

Спеціальні норми КАС України передбачають певні рішення, які ухвалюються судом в нарадчій кімнаті та певні стадії розгляду справ, після яких суд виходить до нарадчої кімнати. Водночас згідно статті 228 КАС України з метою неупередженого розгляду справи та закріплення необхідних гарантій встановлює таємницю нарадчої кімнати.

Зміст статей КАС України, які передбачають вихід та знаходження суду в нарадчій кімнаті не містить часових критеріїв.

Отже, відсутність часових критеріїв унеможливлюють оцінку дотримання або порушення судом часу знаходження в нарадчій кімнаті.

За такого правового регулювання, твердження скаржниці щодо часу знаходження суду в нарадчій кімнаті не відноситься до критеріїв, визначених процесуальним законом щодо оцінки касаційним судом судового рішення на предмет його відповідності або підстав для скасування.

Згідно із частиною 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Позивачкою не наведено жодних доводів, які б свідчили про порушення норм процесуального права, які призвели або могли привезти до неправильного вирішення справи.

Також позивачкою не наведено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направлення справи на новий розгляду, які визначені частиною 3 статті 353 КАС України.

Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо непідсудності цього спору суду адміністративної юрисдикції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачкою апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 640/2076/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

В.М. Кравчук

О.П. Стародуб