№ 640/21984/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/21984/21

адміністративне провадження № К/9901/41589/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року , прийняте у складі судді Каракашьяна С.К. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Глущенко Я.Б., (головуючий), Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

І. Суть спору:

1. Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 15 липня 2021 року ВП 4027876

1.2. визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 15 липня 2021 року ВП 4027876.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним добровільно виконано рішення після отримання ухвали суду про заміну сторони виконавчого провадження шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача, що унеможливлює стягнення виконавчого збору відповідно до законодавства, яке діяло на момент відкриття виконавчого провадження.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. На виконанні у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий лист № 2-648, виданий 01.12.2006 Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області про стягнення з ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" у рівних частинах на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 матеріальних збитків у розмірі 6748,41 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 500,00 грн., а всього на загальну суму 7248,41 грн.

5. 20 червня 2006 року відповідачем було відкрито виконавче провадження, а постановою 29 червня 2006 року виконавче провадження було зупинене на підставі пункта 15 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999оку № 606-XIV, у зв`язку з тим, що ДК "Укргазвидобування" НАК " Нафтогаз України" входить до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

6. Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 вересня 2020 року в справі № 689/1273/20 замінено Дочірню компанію «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (код 30019775) її правонаступником Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (код 30019775).

7. Платіжним дорученням від 02 жовтня 2020 року №334245 AT «Укргазвидобування» повністю сплатило борг у сумі 7248,41 грн. за рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 грудня 2006 року у справі № 2-648 на рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві.

8. Постановами від 12 січня 2021 року відповідачем було поновлено вчинення виконавчих дій та замінено сторону виконавчого провадження.

9. 15 липня 2021 року відповідачем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою було стягнуто з позивача 724,84 грн. виконавчого збору.

10. Вважаючи дану постанову протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

11. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 20 вересня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовив.

12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні правовідносини підлягають врегулюванню положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII), нормами якого прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише в тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

14. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі відповідач зазначив пункт перший частини четвертої статті 328 КАС України.

14.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що судами під час застосування частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року щодо дотримання відповідачем правового порядку винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору не враховано висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №580/1328/19, від 01 квітня 2020 року у справі №802/848/18-а, від 30 червня 2020 року у справі № 823/1824/17, від 05 жовтня 2021 року у справі №640/18664/20 та частини першої та другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року щодо відсутності у відповідача підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору без реального стягнення суми боргу за виконавчим документом, а також без вжиття заходів примусового виконання не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №520/11908/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13, від 28 лютого 2019 року у справі №819/1116/17.

14.2. Водночас скаржник вказав, що в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №580/1328/19 щодо застосування ч.3 ст.40 Закону №1404-УІІІ викладено правову позицію, що «Законом №1404-VІІ чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження. При чому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження... Спірна постанова про стягнення виконавчого збору від10 квітня 2018 року, винесена раніше, ніж постанова про закінчення виконавчого провадженні на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІ, що суперечить ч. 3 ст. 40 Закону». Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 01.04.2020 у справі №802/848/18-а, від 30.06.2020 у справі №823/1824/17. Отже, порушення відповідачем правового порядку прийняття постанови від 15.07.2021 є самостійною підставою для її скасування, як такої, що прийнята не у спосіб, передбачений ч.3 ст.40 Закону №1404- VІІ.

14.3. Крім того, позивач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №816/463/15-а викладено правову позицію, що «до початку примусового виконання рішення державний виконавець повинен пересвідчитися чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі відсутності підтвердження факту отримання боржником копії цієї постанови державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії, що спрямовані на примусове виконання рішення. Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у державного виконавця ... передбачених частиною 1 статті 27 Закону №606-XIV підстав для того, щоб розпочинати примусове виконання рішення та звертати стягненні на майно боржника, у тому числі, шляхом проведення його опису і накладення на нього арешту. Також, у п.44 постанови Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18 щодо застосування ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ за подібних обставин справи та з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача викладено висновок, що «з урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІ погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для, стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 47034,23 гривень» та аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №520/11908/19, від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13, від 28 лютого 2019 року у справі №819/1116/17.

14.4. Скаржник звертає увагу, що суди помилково врахували викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №420/1373/19, від 20.11.2019 у справі №480/1558/19 правові висновки щодо застосування ст.27 Закону №1404-VІІІ (в редакції Закону від 03.07.2018 №2475), оскільки незважаючи на подібність правовідносин, їх нормативне регулювання є різним. Так, у даній справі, на відміну від наведених, нормативне регулювання підстав стягнення та база обрахунку виконавчого збору змінювались та погіршували становище позивача, що суперечить ст.58 Конституції України та рішенню Конституційного Суду від 09.02.1999 у справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів).

14.5. В касаційній скарзі позивач наголосив, що судами помилково відхилено правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.10.2019 у справі №580/1328/19, щодо порядку застосування ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII на підставі того, що спір у вказаній справі відмінний від спору, який виник у даній справі, оскільки правовідносини виникли під час дії Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28.08.2018. При цьому, судами не враховано, що правова конструкція даної норми передбачає обов`язок дотримання відповідачем правового порядку дій, а саме постанові про стягнення виконавчого збору, якщо вона ще не винесена у ВП, передує постанова про його закінчення.

14.6. Також скаржник зазначив, що суд першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме: п.15 ч.1 ст.34 Закону №606-ХІV в частині того, що станом на день відкриття ВП №4027726 20.06.2007 дане провадження підлягало обов`язковому зупиненню, оскільки ДК«Укргазвидобування» з 10.11.2005 внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону №2711- IV; наказ Мінпалива та енергетики України від 10.11.2005 №568 в частині внесення ДК«Укргазвидобування» до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості; абз.6 п.3.7 ст.3 Закону №2711-ІV в частині того, що на строк участі ДК «Укргазвидобування» у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо нього із стягнення заборгованості, яка виникла до 01.01.2013 року, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

15. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

16. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

18. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, що діяв на момент виникнення спірних відносин).

19. Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

20. Статтею 5 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ).

21. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

22. Стаття 46 Закону № 606-XIV передбачає, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішеннят немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

23. Поряд з цим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), пунктом 7 розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

24. Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

25. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

26. Частиною 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).

27. Положення ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII визначають, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

VI. Висновок Верховного Суду

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Враховуючи, що підставою касаційного оскарження судових рішень в даній справі є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1. ч. 4 ст. 328 КАС України), саме в цих межах суд касаційної інстанції переглядає судові рішення.

30. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

31. Колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 520/11908/18, від 29 липня 2020 року у справі № 1340/5050/18, від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13, від 28 лютого 2019 року у справі №819/1116/17 оскільки спір у цих справах відмінний від спору, який виник у справі № 640/21984/21, оскільки правовідносини виникли під час дії Закону № 1404-VIII (у редакції до 28 серпня 2018 року). Враховуючи, що положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника в порівнянні з нормами Закону, що врегулювали питання виконавчого збору, які були чинними з 28 серпня 2018 року, суди дійшли висновку щодо скасування постанов про стягнення виконавчого збору, оскільки останні мали бути прийняті в проміжок часу, коли діяла редакція Закону № 1404-VIII (до 28 серпня 2018 року). За таких обставин, правовідносини в даній справі не є подібними до правовідносин у справах №520/11908/18, №1340/5050/18, №910/1587/13, №819/1116/17.

32. Також є необґрунтованим посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 580/1328/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 802/848/18, від 30 червня 2020 року у справі №823/1824/17, від 05 жовтня 2021 року у справі №640/18664/20 щодо порушення державним виконавцем ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору винесена за відсутності постанови про закінчення виконавчого провадження.

33. При цьому, АТ «Укргазвидобування» в позовній заяві та апеляційній скарзі, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 580/1328/19, зазначало, що недотримання державним виконавцем при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору положень ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIІI є самостійною підставою для визнання такої постанови протиправною.

34. Однак, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінку зазначеному доводу позивача.

35. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що постанова державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження ВП №4027876 прийнята відповідачем 20 червня 2007 року.

36. Поряд з цим, у вказаній постанові державним виконавцем надано боржнику строк для добровільного виконання виконавчого листа (у семиденний термін з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження), а також повідомлено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк буде розпочато його примусове виконання, а також буде стягнуто за примусове виконання рішення виконавчий збір.

37. 29 червня 2007 року державним виконавцем була прийнята постанова про зупинення виконавчого провадження, яке в подальшому було відновлено 12 січня 2021 року, оскільки позивачем було сплачено борг за рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 грудня 2006 року у справі № 2-648 шляхом перерахунку коштів у сумі 7248,41 грн на рахунок відповідача.

38. 15 липня 2021 року державним виконавцем також винесено постанову про стягнення з АТ «Укргазвидобування» виконавчого збору в розмірі 724,84 грн, що становить 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню, як передбачено нормами ст. 27 Закону № 1404-VIII.

39. Однак, станом на момент відкриття виконавчого провадження діяла ст. 46 Закону № 606-XIV, яка передбачала, що у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10% від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

40. Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження ВП №4027876, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме з 10 відсотків

від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке

передане стягувачу за виконавчим документом до 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню.

41. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

42. Конституційний Суд України в Рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

43. Отже, положення ст. 46 Закону № 606-XIV в редакції, яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ст. 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинною на момент винесення державним виконавцем постанови про стягнення з АТ «Укргазвидобування» виконавчого збору.

44. Проте, вказане судами попередніх інстанцій не було враховано.

45. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про визнання правомірною постанови про стягнення виконавчого збору від 15 липня 2021 року, винесену в межах виконавчого провадження ВП № 4027876 відносно АТ «Укргазвидобування» у розмірі 724,84 грн, є передчасними.

46. Верховний Суд уважає, що для належного розгляду цієї справи судам попередніх інстанцій слід дослідити природу спірних правовідносин у рамках норм ст. 46 Закону №606-XIV в редакції, яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження, а також надати оцінку доводам позивача щодо порушення правового порядку винесення оскаржуваної постанови у відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIІI.

47. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. Згідно з ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

49. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 341 345 349 355-356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №640/21984/21 скасувати.

3. Справу №640/21984/21 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова