ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 640/23002/19
адміністративне провадження № К/9901/14504/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року (головуючий суддя - Каракашьян С.К.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року (головуючий суддя - Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.)
у справі №640/23002/19
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Вищого антикорупційного суду
про визнання дій протиправними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2019 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, пункт 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року № 430/к про звільнення ОСОБА_1 , яким оголошено наказ Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к, та відраховано її зі штату суду;
- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Вищий антикорупційний суд поновити на посаді заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду з 30 жовтня 2019 року;
- зобов`язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2019 року по дату ухвалення судового рішення про поновлення на посаді, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати»;
- зобов`язати Вищий антикорупційний суд компенсувати та виплатити ОСОБА_1 за зношування її власного комп`ютера (ноутбука) під час виконання своїх посадових обов`язків на посаді заступника керівника апарату суду виплату у розмірі 500 грн;
- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Вищий антикорупційний суд відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 12 500 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначала що за результатами роботи згідно затвердженого плану усі завдання та доручення були виконані нею у визначений строк, без будь-яких зауважень з боку керівника апарату. Підстави невідповідності займаній посаді, зазначені у листі від 21 жовтня 2019 року, не вказані у попередженні про звільнення, що є порушенням вимог пункту 6 статті 35 Закону України «Про державну службу», а також їй не було доведено до відома текст даного листа. Твердження про відсутність необхідних лідерських та організаторських здібностей, достатньої фаховості та ініціативності в роботі не відповідають дійсності.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом голови Державної судової адміністрації України від 31 липня 2019 року № 272/к призначено ОСОБА_1 на посаду заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду строком на п`ять років, як таку, яка стала переможцем конкурсу, з встановленням строку випробування три місяці, стаття 21, пункт 1 частини другої статті 34 та стаття 35 Закону України «Про державну службу».
6. Наказом керівника апарату Вищого антикорупційного суду від 31 липня 2019 року оголошено наказ Державної судової адміністрації України від 31 липня 2019 року № 272/к «Про призначення ОСОБА_1 ». Вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов`язків заступника керівника апарату суду з 2 серпня 2019 року строком на п`ять років з випробуванням строком на три місяці.
7. 12 серпня 2019 року керівником апарату Вищого антикорупційного суду було затверджено посадову інструкцію заступника керівника апарату. З даною інструкцією в той же день було ознайомлено позивача.
8. 23 жовтня 2019 року позивача було ознайомлено з попередженням про звільнення за результатами випробування, а саме попереджено про наступне припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та звільнення з посади заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
9. Наказом голови Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к звільнено позивача, заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду, із займаної посади у зв`язку із встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, пункт 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
10. Наказом керівника апарату Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року № 430/к оголошено наказ Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для розірвання трудового договору у розумінні частини другої статті 28 Кодексу законів про працю України та статті 35 Закону України «Про державну службу» стало отримання позивачем негативної оцінки за результатами її випробування через невідповідність роботі, що була їй доручена, та неналежне виконання покладених обов`язків і завдань. Негативна оцінка за результатами випробування, яка виразилася у поданні від 21 жовтня 2019 року, є підставою для розірвання трудового договору з позивачем як таким, що не пройшов випробування.
12. Судом не було встановлено будь-якої дискримінації позивача, тобто прийняття певних рішень з урахуванням статі чи будь-якого статусу позивача, тому не прийнято посилання на порушення відповідачем вимог статей 2-1 22 Кодексу законів про працю України.
13. Апеляційний суд також дійшов висновку що невідповідність позивача займаній посаді за результатами випробування є обґрунтованою та документально підтвердженою.
14. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 540/743/19.
15. Так, Верховний Суд у даній справі зазначав що висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим, проте лист Управління Державного рибного господарства у Херсонській області, на підставі якого було звільнено позивача, не містить будь-яких обґрунтувань щодо висновку про невідповідність його займаній посаді та щодо завдань, які ним було виконано негативно. При цьому жодних обставин, з якими роботодавець пов`язує факт невідповідності займаній посаді, з посиланням на відповідні докази, а також у чому саме полягає негативне виконання доручених завдань, вказане повідомлення не містить.
16. У свою чергу ОСОБА_1 зазначає що всі завдання відповідно до плану роботи на час випробування нею були виконані, зауважень не було; твердження відповідача про відсутність достатнього рівня самостійності в організації роботи ґрунтуються на суб`єктивній, необґрунтованій, документально не підтвердженій думці керівника апарату суду.
17. Робоче місце позивача із самого початку її роботи було визначено саме у приміщенні суду на вулиці Хрещатик, 42-А та доручено керівником апарату організовувати роботу слідчих суддів. Роботу інших підрозділів позивач організовувала у телефонному режимі та постійно перебувала у контакті з працівниками апарату у приміщенні суду на пр-ті Перемоги, 41. Оскільки в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду створюється окремий структурний підрозділ, діяльність якого контролює її Голова, а не керівник апарату чи його заступник, позивач не мала повноважень здійснювати організацію чи контроль діяльності працівників у приміщенні на провул. Хрестовому, 4. Тому твердження судів про відсутність контролю з боку позивача за працівниками апарату суду, робочі місця яких розташовані у інших приміщеннях, є помилковим.
18. На час призначення на посаду та встановлення випробування діяла редакція частини шостої статті 35 Закону України «Про державну службу», що передбачала необхідність зазначення підстав невідповідності займаній посаді у попередженні про звільнення. Проте лист голови Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2019 року не був доведений позивачу до відома та підстави невідповідності не викладені у змісті попередження, що свідчить про порушення порядку, визначеного даною нормою, та порушує право державного службовця щодо безперешкодного ознайомлення з документами про проходження державної служби, встановлене статтею 7 Закону України «Про державну службу».
19. Оскільки позивач не відмовилась від проходження випробувального строку, вона фактично погодилась з умовами проходження випробування, а саме з умовами, які закріплені у пункті 6 статі 35 Закону у редакції, яка діяла станом на дату призначення її на посаду. Тому апеляційним судом було помилково не враховано таке посилання позивача, що у свою чергу суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року № 6-2705цс16 щодо зворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
20. Також у касаційній скарзі позивач зазначає що суди помилково врахували правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14, яка не може бути застосована до спірних правовідносин оскільки стосується звільнення працівника патронатної служби, на якого не поширюються норми Закону України «Про державну службу».
21. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити оскаржувані судові рішення без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
23. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
24. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VІІІ).
25. За змістом статті 5 Закону № 889-VІІІ правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
26. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
27. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
28. Статтею 35 Закону № 889-VІІІ встановлено, що в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.
29. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців.
30. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. Якщо конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс.
31. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
32. Статтею 26 Кодексу законів про працю України передбачено що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
33. У період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.
34. Випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками, оцінює насамперед суб`єкт призначення. Водночас, для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.
35. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року в справі № 809/1157/17 та підтриманий у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 2140/1369/18.
36. Також, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
37. Судами попередніх інстанцій установлено, що фактичними підставами для звільнення позивача стало отримання нею негативної оцінки за результати випробування через невідповідність роботі, що була їй доручена та неналежне виконання покладених обов`язків та завдань. Указані обставини доведено до відома Державної судової адміністрації України листом від 21 жовтня 2019 року за підписом голови Вищого антикорупційного суду.
38. Відповідно до даного листа за час роботи на керівній посаді категорії «А» державної служби позивач не демонструвала необхідних лідерських і організаторських здібностей, а також достатньої фаховості і ініціативності в роботі. Покладені посадові обов`язки виконувала неналежно, неефективно, у розроблених особисто документах, підготовлених для затвердження, допускала недбалість, низьку якість, невідповідність чинному законодавству і вимогам діловодства. У результаті підготовлені ОСОБА_1 документи потребували значного доопрацювання й унеможливлювали їх затвердження й використання у роботі суду. За результатами опрацювання підготовлених і поданих проектів організаційно-розпорядчих документів було зауважено що їх тести потребують ретельного доопрацювання, у тому числі з метою приведення їх у відповідність до чинного законодавства, а також вилучення невластивих для нормативно-правових актів слів, словосполучень і зворотів, характерних для розмовної мови.
39. Незважаючи на наявність покладеного обов`язку координувати й організовувати роботу підрозділу з питань забезпечення судового процесу й служби судових розпорядників, ОСОБА_1 за час роботи у суді належним чином не займалась організацією роботи зазначених підрозділів, наданням практично-методичної допомоги працівникам, зокрема тим, що призначені на такі посади вперше; залишалась стороннім спостерігачем налагодження роботи секретарів судового засідання та служби судових розпорядників, які потребували наставництва, систематичного навчання й безпосередньої участі керівника в їх професійному становленні. Діяльність за цим важливим, зокрема у процесуальному значенні напрямом, вважалась неефективною.
40. У підтвердження негативної оцінки випробування позивача було надано доповідну записку керівника апарату, якому була безпосередньо підпорядкована позивач у своїй роботі, посадову інструкцію заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду, службову записку керівника апарату суду від 2 жовтня 2019 року про повернення звіту про результати роботи за серпень, вересень 2019 року та проектів інструкцій для доопрацювання з урахуванням вимог діловодства та порядку їх затвердження, допрацьовані позивачем проекти документів з поправками безпосереднього керівника.
41. Отже, правильними є висновки судів що оскільки позивач у межах установленого строку не пройшов випробування на відповідність займаній посаді, відповідачі мали достатні як фактичні, так і правові підстави для прийняття спірних у цій справі наказів.
42. У обґрунтування касаційної скарги позивач зазначала що суди не врахували правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2020 року (справа № 540/743/19), відповідно до якого висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим, а оскільки у справі відсутні докази та обставини негативного виконання позивачем доручених завдань, то відповідачем не було доведено законність її звільнення.
43. Проте судами попередніх інстанцій було досліджено надані відповідачем докази, на підставі яких зроблено висновок про незадовільне виконання ОСОБА_1 поставлених задач та завдань, проаналізовано результати роботи, оцінено стан підготовлених проектів документів та виконаної роботи.
44. Таким чином посилання позивача на відсутність доказів неефективності здійсненої нею роботи та невідповідності займаній посаді протягом строку випробування не знайшли свого підтвердження як під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції, так і під час їх перегляду у касаційному порядку.
45. Відповідно до пунктів 2.1 та 2.5 посадової інструкції заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду її завданнями та обов`язками було: організація й координація роботи підрозділів апарату суду з питань забезпечення судового процесу, служби судових розпорядників, управління державним майном, матеріально-технічного й господарського забезпечення, забезпечення розробки положень про ці підрозділи й посадових інструкцій працівників; забезпечення дотримання секретарями судового засідання порядку роботи з технічними засобами фіксування судового засідання та роботи з технічними засобами відеозапису ходу і результатів процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції під час судового засідання. Надання практичної та методичної допомоги, зокрема шляхом проведення нарад, навчань тощо з цих питань.
46. Вищий антикорупційний суд знаходиться у двох приміщеннях за різними адресами, а також ще приміщення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яка входить до структури апарату Вищого антикорупційного суду.
47. Робоче місце позивача було визначено у приміщенні суду по вулиці Хрещатик, 42-А . Як зазначала позивач, керівником апарату в усному порядку було доручено організувати роботу слідчих суддів саме у даному приміщенні суду, а тому роботу інших підрозділів вона організовувала лише в телефонному режимі. Організацію та контроль діяльності у приміщенні Апеляційної палати не здійснювала взагалі, оскільки не мала таких повноважень в силу вимог статті 16 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».
48. Проте такі дії позивача не відповідають вимогам посадової інструкції, з положенням якої вона була ознайомлена після зарахування на посаду. Підтримання контакту з працівниками апарату лише в телефонному режимі не є настільки ефективним як надання практичної та методичної допомоги шляхом проведення навчань, нарад, безпосереднього спілкування та спостерігання за їх роботою.
49. Таким чином судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та перевірено обставини та докази, на підставі яких суб`єкт призначення зробив висновок (встановив) невідповідність державного службовця займаній посаді заступника керівника Вищого антикорупційного суду упродовж строку випробування, який і було надано для встановлення такої відповідності. Оцінку рівню виконання покладених обов`язків суб`єкт призначення здійснює самостійно, а тому суд перевіряє лише наявність достатніх підстав для такого висновку.
50. Відповідно до частини шостої статті 35 Закону № 889-VІІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - оскарження звільнення з посади, суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.
51. Відповідачем було дотримано вимоги даної норми. 23 жовтня 2019 року попереджено позивача про звільнення за результатами випробування та 30 жовтня 2019 року звільнено з посади.
52. Позивач у касаційній скарзі зазначала що на час призначення на посаду та встановлення випробування норма частини шостої статті 35 Закону № 889-VІІІ передбачала що суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді. Оскільки у попередженні про звільнення не було зазначено таких підстав, то відповідачем порушено порядок звільнення.
53. Проте апеляційний суд з цього приводу прийшов до обґрунтованого та правомірного висновку що оскільки на час попередження позивача про звільнення дана норма викладена у новій редакції, відповідач не був зобов`язаний зазначати у попередженні про звільнення підстави невідповідності позивача займаній посаді.
54. У попередженні про звільнення було повідомлено про звернення голови Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2019 року до Державної судової адміністрації України з пропозицією звільнення позивача з посади заступника керівника апарату у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, а тому позивач мала можливість ознайомитися з даною пропозицією у відділі кадрів, що нею і було зроблено по її ж словам. Таким чином порушення статті 7 Закону №889-VІІІ щодо права державного службовця на безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, не було.
55. Посилання на невідповідність такого висновку апеляційного суду правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16, є помилковим. У даній справі Суд виходив з того, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Норми Закону № 5405-VІ від 2 жовтня 2012 року, якими ЦК України доповнено статтею 1057-1 , набрали чинності 4 листопада 2012 року, тобто після укладення спірного іпотечного договору, який було укладено 24 квітня 2008 року та додаткового договору до нього від 1 вересня 2009 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.
56. Оскільки спірні правовідносини у даній справі, а саме щодо незаконного на думку позивача звільнення її з посади, виникли після внесення змін до частини шостої статті 35 Закону № 889-VІІІ, то відповідач діяв правомірно. Твердження про необхідність застосування даної норми у редакції чинній на час зарахування на посаду, є помилковим.
57. Суд першої інстанції у своєму рішенні враховував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №823/3540/14, відповідно до якої негативна оцінка за результатами випробування, яка з поміж іншого, виразилась у поданні судді, є підставою для розірвання трудового договору з позивачем, як з таким, що не пройшов випробування.
58. Позивач у своїй касаційній скарзі помилково зазначала що оскільки дане судове рішення стосується звільнення працівника патронатної служби - помічника судді, на якого не поширюються норми Закону України «Про державну службу», висловлена у ньому правова позиція не може бути застосована до спірних правовідносин.
59. Проте як зазначено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року звільнення позивача відбулось 27 серпня 2014 року, тобто в той час, коли посада помічника судді належала до посад державної служби і на них поширювалась дія Закону України «Про державну службу».
60. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
61. Решта доводів та міркувань скаржника, викладених в касаційній скарзі, також не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
62. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
63. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
64. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі №640/23002/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова