ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/24789/19
адміністративне провадження № К/9901/44618/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання незаконним рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021 (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Федотов І.В., Сорочко Є.О.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 04.11.2019 №1341ц;
- поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 20.04.2019;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в наказі про його звільнення з посади зазначено одну з підстав п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», однак юридичного факту реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України немає, чисельність прокурорів Генеральної прокуратури України не скорочувалася. Позивач вважав, що спірний наказ прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відповідач не конкретизував підставу звільнення, порушивши принцип правової визначеності.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 замінено назву відповідача на Офіс Генерального прокурора.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 04.11.2019 №1341ц.
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 20.11.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 658 476,56 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
5. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття спірного наказу з огляду, зокрема, на відсутність обставин скорочення штату, реорганізації чи ліквідації органу, в якому проходив службу позивач, а тому суд дійшов висновку, що позивача протиправно звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, а спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
6. Поновлюючи позивача в Офісі Генерального прокурора, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відбулася зміна найменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» на «Офіс Генерального прокурора», з метою відновлення порушеного права позивача на працю, його належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання незаконним рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено у повному обсязі.
8. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, зокрема й неподання прокурором заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, і закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
9. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
10. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021.
11. Касаційна скарга мотивована, зокрема, неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 щодо застосування положень пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
12. Також позивач вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 в розрізі розповсюдження чи не розповсюдження на слідчих положень даних законів та Порядку №221 в частині звільнення в разі неподання саме слідчим, а не прокурором, заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора.
13. Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції процесуального права, та зазначає, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року про відкриття провадження у справі №640/24789/19 не вирішено питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження.
14. Позивач стверджує, що положення ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, на які міститься посилання у спірному наказі та які є підставою для звільнення позивача, стосуються саме прокурорів, а не слідчих. Вважає, що чинне законодавство надає слідчому Генеральної прокуратури України право, а не обов`язок подавати заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора, в разі бажання останнього працювати на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора і неподання відповідної заяви не може мати наслідком звільнення на підставах, вказаних у спірному наказі.
15. Скаржник вказує, що на момент винесення спірного наказу про звільнення норми Закону України «Про прокуратуру» не поширювались на слідчих органів прокуратури, про що прямо вказує п. 5 розділу ХІІІ цього Закону, а тому ці норми не врегульовують спірні правовідносини, і не є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, в тому числі до КЗпП України.
16. Офісом Генерального прокурора подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Офіс Генерального прокурора з посиланням на п. 7 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ зазначає, що проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.
17. Відповідач також вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач як учасник атестації оскаржував у встановленому законом порядку або іншим чином висловлював свою незгоду з нормативно визначеним порядком її проведення, встановлення прохідних балів тощо. Стверджує, що позивач, маючи відповідну освіту та професійний досвід діяльності, не міг не розуміти та не усвідомлювати наслідків неуспішного проходження атестації, так само і наслідків неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора.
18. Крім того, відповідач посилається на п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ та стверджує, що вказані у цьому пункті підстави для звільнення стосуються не лише прокурорів, а й слідчих органів прокуратури.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2021 для розгляду справи №640/24789/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
20. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
21. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2022 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
22. ОСОБА_2 з 2000 року по листопад 2019 року працював в органах прокуратури.
23. 04 листопада 2019 року Генеральний прокурор Рябошапка Р.Г. прийняв наказ №1341ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.
24. Судами також встановлено, що позивачем не подано заяву про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
25. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
27. У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 щодо застосування положень пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
28. У справі №815/1554/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявність у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Верховний Суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення №302к від 17.02.2017 на зазначену вище норму Закону без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
29. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що вказана постанова була прийнята в часі раніше, до запровадження Законом №113-ІХ атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, отже у наведеній скаржником справі Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов`язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у їх взаємозв`язку з положеннями Закону №113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин. Таким чином, Верховним Судом відхиляються посилання позивача на вищенаведену постанову Верховного Суду.
30. Щодо посилань позивача на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону №113-ІХ в розрізі розповсюдження чи не розповсюдження на слідчих положень даних законів та Порядку №221 в частині звільнення в разі неподання саме слідчим, а не прокурором, заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, колегія суддів зазначає таке.
31. Як вбачається з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції на час звільнення позивача) на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом №113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.
32. Пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що слідчі органів прокуратури можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
33. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, враховує, що після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд сформував правовий висновок, викладений у постанові від 21.07.2022 у справі №640/22657/19 щодо застосування приписів Закону №113-ІХ і Закону України «Про прокуратуру» до слідчих органів прокуратури, який належить враховувати у цьому касаційному провадженні.
34. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
35. У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 2 червня 2016 року №1401-VIII) обумовлено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
36. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів Державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
37. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності Державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру».
38. Одночасно, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності Державного бюро розслідувань.
39. Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27.11.2018, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур`єр» від 23.11.2018 №221 (6337).
40. Отже, до 27.11.2018 прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону України «Про прокуратуру».
41. Наказом Генеральної прокуратури України від 23.08.2018 №168 затверджено Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України.
42. За змістом пунктів 1.1 і 3.1 цього Положення Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту), одним із основних завдань якого є організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України та пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.
43. Згідно з пунктом 2.1 Положення до складу Головного управління, зокрема, входять: управління з розслідування особливо важливих справ, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки, управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, кожне з яких діє у складі відповідних відділів.
44. Пунктом 4.1 Положення визначено повноваження вказаних управлінь (слідчих управлінь) та їхніх структурних підрозділів (слідчих відділів), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органів досудового розслідування відповідно до КПК України.
45. Також, у вказаній справі №640/22657/19 Верховний Суд зазначив, що позивач (заступник начальника слідчого управління у складі Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України) в розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України, виконував обов`язки керівника органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України, статей 22-26 Закону України «Про прокуратуру», є відмінними від правового статусу прокурора.
46. Верховний Суд погодився із доводами суду першої інстанції у справі №640/22657/19 про те, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені КПК України і Законом України «Про прокуратуру», а отже, не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення положень Закону України «Про прокуратуру», в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення.
47. Подібного висновку щодо поширення з початком роботи Державного бюро розслідувань, а саме: з 27 листопада 2018 року, дії норм Закону України «Про прокуратуру» виключно на прокурорів та відсутності підстав для їх застосування після цієї дати, зокрема в частині дисциплінарної відповідальності, до керівника органу досудового розслідування (слідчих органів прокуратури) дійшла й Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів у рішенні від 11 вересня 2019 року №272дп-19.
48. Так само приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону №113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про прокуратуру» не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону №113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори», на чому наполягає Офіс Генерального прокурора.
49. Норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов`язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.08.2022 у справі №640/22930/19 та від 22.09.2022 у справі №640/23456/19.
50. Таким чином, Законом №113-ІХ в редакції, чинній на час звільнення позивача (до внесення змін Законом №1554-IX), не передбачалося підстав, за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури.
51. У подальшому це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом України від 15.06.2021 №1554-IX.
52. Посилання відповідача на п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не беруться Верховним Судом до уваги з огляду на те, що відповідач посилається на редакцію Закону №113-ІХ, яка набрала чинності вже після звільнення позивача.
53. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які не підлягали застосуванню, що в силу ст. 351 КАС України є неправильним застосуванням норм матеріального права та є підставою для скасування судового рішення.
54. Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обставин, які б зумовлювали необхідність подання позивачем заяви про переведення та про намір пройти атестацію, оскільки ні реорганізації, ні ліквідації, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому працював позивач не відбулось.
55. Колегія суддів зазначає про помилковість таких висновків та звертає увагу, що Верховним Судом вже досліджувалося питання правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 27.10.2021 у справі №340/3563/20 та від 21.10.2021 у справі №640/154/20.
56. У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку про те, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку №221 відповідно до Закону №113-ІХ).
57. Крім того, у наведених справах Верховний Суд зазначив, що аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону №113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
58. Разом з тим, враховуючи встановлені обставини цієї справи, положення пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ та пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII не є застосовними до спірних правовідносин, оскільки, як було зазначено вище, вказані приписи стосуються виключно прокурорів, а позивач не мав такого статусу на момент звільнення.
59. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позивач має бути поновлений саме на тій посаді, з якої його було звільнено - старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, оскільки законом не передбачено альтернативного поновлення на будь-яку посаду, якої працівник раніше не займав. До того ж має бути врахована зазначена в пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
60. Однак, судом першої інстанції позивача було поновлено «в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України». Суд виходив з того, що відбулася зміна найменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» на «Офіс Генерального прокурора». На переконання колегії суддів Верховного Суду, такі висновки є помилковими, а відтак резолютивна частина Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 підлягає зміні шляхом викладення її пункту 3 в новій редакції щодо поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено - старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
61. Крім того, як слідує з встановлених обставин справи, ОСОБА_1 звільнено з посади з 20.11.2019, тобто 20.11.2019 є останнім робочим днем позивача. Водночас, суд першої інстанції поновив позивача на посаді також з 20.11.2019, що не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки працівник у разі його незаконного звільнення має бути поновлений на посаді з дня, який слідує за днем його звільнення. Відтак, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 21.11.2019, що також вимагає викладення пункту 3 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 в новій редакції.
62. При цьому колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було правильно обчислено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, а саме за період з 21.11.2019 по 26.04.2021 (дату прийняття рішення судом першої інстанції). Сума середнього заробітку сторонами не оспорюється і не є предметом касаційного перегляду.
63. З огляду на наведене, Верховний Суд в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, проте мотиви, з яких позовні вимоги задоволено, мають бути змінені, а пункт 3 резолютивної частини рішення має бути викладений в новій редакції.
64. Щодо доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено порушення строку подання апеляційної скарги Офісом Генерального прокурора, та відповідно не було прийнято рішення про поновлення такого строку. Так, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 06.08.2021 зазначено, що апеляційна скарга подана у строк, встановлений ст. 295 КАС України, скаржник усунув недоліки апеляційної скарги, виявлені ухвалою апеляційного суду від 22.06.2021, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для відкриття апеляційного провадження та підготовки справи до апеляційного розгляду в порядку, встановленому ст. 306 КАС України. Доказів на спростування встановлених судом апеляційної інстанції обставин скаржником не подано. Доводи касаційної скарги про те, що Офісом Генерального прокурора апеляційну скаргу було подано лише 02.06.2021, спростовуються матеріалами справи.
65. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
66. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
67. У відповідності до ст. 351 КАС України підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
68. З огляду на викладене, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021 підлягає скасуванню, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 - залишенню в силі зі зміною його мотивувальної та резолютивної частини.
69. З огляду на результат касаційного перегляду справи, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
70. Керуючись статтями 341 345 349 351 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021 скасувати.
3. Змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 у редакції цієї постанови.
4. Змінити пункт 3 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021, виклавши його у наступній редакції:
« 3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року».
5. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко