№ 640/3046/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 640/3046/21

адміністративне провадження № К/990/17143/23

адміністративне провадження № К/990/17376/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року (головуючий суддя - Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)

та касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року (головуючий суддя - Донець В.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року (головуючий суддя - Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)

у справі № 640/3046/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 41 109, 60 грн;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 41 109, 60 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30 жовтня 2019 року по день ухвалення судового рішення.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент його звільнення відповідачем протиправно не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум), зокрема, вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 41 109, 60 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

5. Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить: скасувати рішення суду першої інстанції; постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

7. Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора у справі №640/3046/21. Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі №640/3046/21 - задоволено. Зупинено виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 640/3046/21 в частині стягнення вихідної допомоги та судових витрат зі сплати судового збору, до закінчення касаційного провадження у справі.

8. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі №640/3046/21.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 14 серпня 2019 року №679ц призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

10. Наказом Генеральної прокуратури України від 29 жовтня 2019 року №1291ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 жовтня 2019 року.

11. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

12. При здійсненні розрахунку позивачу не було здійснено встановленої чинним законодавством виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням.

13. На звернення позивача, листом від 29 січня 2021 року №21-214ВИХ-21 Офіс Генерального прокурора повідомив, що для виплати вихідної допомоги позивачу відсутні підстави. Відмову мотивовано тим, що статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено перелік підстав припинення трудового договору, в яких передбачено виплату вихідної допомоги. Зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому, Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і Закон №113-ІХ. Звільнення прокурорів, які не пройшли атестацію, згідно з вимогами пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ відбувається на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплат вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

14. Також, листом Офісу Генерального прокурора від 01 лютого 2021 року №27/3-3954ВИХ-21 позивачу повідомлено, що за інформацією Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Офісу Генерального прокурора, згідно із частиною першою статті 116 КЗпП, при звільненні позивачу здійснено нарахування та виплату належної заробітної плати по день звільнення, розрахованої на підставі первинних документів (табелів обліку використання робочого часу та відповідних наказів), компенсації за всі невикористані дні відпусток.

15. Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу при звільнені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

16. Окрім того, судами встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі №640/23545/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 29 жовтня 2019 року №1291 про звільнення позивача. Поновлено його в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 094 305, 74 грн.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, хоча позивач і мав право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України, у розмірі не менше середнього місячного заробітку, однак, враховуючи те, що позивача поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на його користь вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 КЗпП України.

18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на вихідну допомогу як державну гарантію виникає з моменту звільнення особи у визначених законодавством випадках, позаяк наявність окремого судового провадження із предметом дослідження правомірності такого звільнення, як і поновлення такої особи на займаній посаді, в разі визнання такого звільнення незаконним, не може впливати на реалізацію права особи на вихідну допомогу. Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначив, що зважаючи на те, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

19. Офіс Генерального прокурора зазначає підставу касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 44, статті 117 КЗпП України, частини другої статті 235 КЗпП України у їх співвідношенні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з урахуванням фактичних обставин цієї справи, зокрема, задоволення позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги у випадку, коли звільненого працівника за рішенням суду вже поновлено на роботі, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та рішення суду у цій частині виконано.

20. Офіс Генерального прокурора в обґрунтування касаційної скарги вказує на те, що, по-перше, ані Законом № 113-ІХ, ані Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону; по-друге, вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток не за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим, прокурори ж перебували у стані правової визначеності щодо подальших дій роботодавця у разі неуспішного проходження будь-якого етапу атестації, у зв`язку з чим в даній справі безпідставним є застосування статті 44 КЗпП України щодо стягнення вихідної допомоги на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; і, по-третє, ще до постановлення рішення у даній справі про стягнення вихідної допомоги, ОСОБА_1 вже було поновлено на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за рішенням суду, яке набрало законної сили, отже, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення вихідної допомоги є взаємовиключними, адже вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, якого у даному випадку не було.

21. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що відповідачем з 30 жовтня 2019 року до цього часу вихідну допомогу добровільно та безпідставно всупереч вимог статті 44 КЗпП України не виплачено, тому цей факт тягне за собою відповідальність за затримку розрахунку, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Окрім того, Верховним Судом вже сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що виключає посилання Офісу Генерального прокурора на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного провадження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у даній справі. Разом з тим, касаційну скаргу від імені Офісу Генерального прокурора підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Підлягає перегляду і питання зупинення виконання рішення суду апеляційної інстанції з дотриманням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом. По суті поданої Офісом Генерального прокурора касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що право на вихідну допомогу виникає з моменту звільнення особи у визначених законодавством випадках, а наявність окремого судового провадження із предметом дослідження правомірності такого звільнення та можливого поновлення такої особи на займаній посаді в разі визнання такого звільнення незаконним не може впливати на реалізацію права особи на вихідну допомогу, адже факт звільнення є визначальним та достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги.

22. ОСОБА_1 вказує підставу касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначаючи, що при винесенні рішення судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, а саме щодо застосування статей 116 117 КЗпП України.

23. 11 червня 2023 року ОСОБА_1 подано також клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду в порядку частини п`ятої статті 242 КАС України, зокрема від 08 червня 2023 року у справі №640/20633/21, від 29 вересня 2021 у справі №640/4081/20 та від 19 травня 2022 року у справі №640/4264/20.

24. ОСОБА_1 в обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що, по-перше, частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України, разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а, отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні даного спірного питання; по-друге, враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні з органів прокуратури, однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим й виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

25. У поданому відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора звертає увагу суду на те, що Державною казначейською службою України у вересні 2021 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у справі №640/23545/19 здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 на загальну суму 3 047 322, 84 грн (докази наявні в матеріалах справи). Стосовно правового регулювання даного спору, Офіс Генерального прокурора зазначає, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з права працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

26. ОСОБА_1 подано відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, в якій просить залишити відзив без розгляду, а подану ним касаційну скаргу задовольнити. Зазначає, що Офіс Генерального прокурора помилково послався на постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 05 серпня 2020 року у справі №686/20491/18, від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15, від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, від 16 червня 2022 року у справі №280/880/21, від 18 травня 2023 року у справі №580/3739/20, оскільки обставини зазначених справ і обставин у справі №640/3046/21 не є подібними. Також, вказує на недостовірність інформації зазначеної Офісом Генерального прокурора у відзиві про те, з 26 лютого 2021 року рішення судів у справі №640/23545/19 допущено до негайного виконання, оскільки вказані рішення до цього часу так і не виконані.

27. Крім того, ОСОБА_1 подав до суду клопотання про залишення касаційної скарги Офісу Генерального прокурора без руху, у зв`язку з несплатою в повному обсязі судового збору. Посилаючись на подібну справу №280/3370/21, в якій Верховний Суд 18 квітня 2022 року залишив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора без руху, у зв`язку з несплатою судового збору у розмірі 3 632 грн, ОСОБА_1 вважає, що Офіс Генерального прокурора повинен доплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 384 грн (5 368 грн - 1984 грн).

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

29. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), який набрав чинності 15 липня 2015 року.

30. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

31. Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

32. Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:

статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;

статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»;

частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

33. Водночас, Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

34. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

35. Відтак, з огляду на неврегулювання приписами Закону № 1697-VII питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури засновуванню підлягають приписи КЗпП України.

36. Відповідно до статті 1 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

37. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

38. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

39. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

40. При цьому, як зазначено вище, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

41. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

42. Так, статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .

43. Верховний Суд констатує, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

44. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

45. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

46. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

47. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

48. Після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП у спорах, які виникали у зв`язку зі звільненням осіб з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

49. Так, у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19 від 31 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21 та інших Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

50. На підставі викладеного колегія суддів резюмує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

51. Разом з тим, особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що позивачем оскаржено до суду наказ Генеральної прокуратури України від 29 жовтня 2019 року №1291ц про його звільнення з посади та з органів прокуратури.

52. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі №640/23545/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 29 жовтня 2019 року №1291 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури. Поновлено його з 30 жовтня 2019 року в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора. А також стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2019 року по 26 лютого 2021 року у розмірі 3 094 305, 74 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

53. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/23545/19 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - змінено, з викладенням пункту третього та п`ятого його резолютивної частини в такій редакції: « 3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 30 жовтня2019 року. 5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 30 жовтня 2019 ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - залишено без змін.

54. Постановою Верховного Суду від 29 липня 2022 року у справі №640/23545/19 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та викладено пункт 4 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року в такій редакції: « 4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2019 року по 26 лютого 2021 року у розмірі 649 923, 20 грн, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті». У решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року залишено без змін.

55. Тобто, вказаними судовими рішеннями на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

56. Більше того, Державною казначейською службою України у вересні 2021 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у справі №640/23545/19 здійснено безспірне списання на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу на загальну суму 3 047 322, 84 грн, тобто у розмірі навіть більшому, ніж постановлено Верховним Судом.

57. Оскаржувані рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року, в свою чергу, в часі були прийняті пізніше.

58. У світлі аргументів касаційної скарги відповідача слід зазначити, що застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 16 червня 2022 року у справі №280/880/21 та від 18 травня 2023 року у справі №580/3739/22. Так, спір у справах №280/880/21 та №580/3739/22 стосувався наявності у позивача права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). При цьому, спільною є також наявність рішення суду, що набрало законної сили, яким позивача було поновлено на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

59. У розрізі встановлених обставин справи №280/880/21 Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року указав на передчасність висновку суду апеляційної інстанції у тій справі щодо наявності права у позивача на отримання вихідної допомоги, оскільки за вказаних обставин наявне одночасно застосування стягнення середнього заробітку, як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку. Відповідну позицію зайняв Верховний Суд і у справі №580/3739/22.

60. Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 05 серпня 2020 року №686/20491/18, згідно з якою за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

61. У цьому зв`язку слід звернути увагу на те, що положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

62. Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

63. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 КЗпП України, тим більше остання передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а не відповідальність за невиконання рішення суду про поновлення на займаній посаді.

64. Що стосується клопотання ОСОБА_1 від 11 червня 2023 року про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду в порядку частини п`ятої статті 242 КАС України, зокрема від 08 червня 2023 року у справі №640/20633/21, від 29 вересня 2021 у справі №640/4081/20 та від 19 травня 2022 року у справі №640/4264/20, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. ОСОБА_1 відповідне клопотання, яким фактично доповнено зміст касаційної скарги, подано поза межами строку на касаційне оскарження, у зв`язку з чим судом касаційної інстанції перегляд судових рішень у даній справі здійснено виключно в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

65. Щодо клопотання ОСОБА_1 від 18 травня 2023 року про залишення касаційної скарги Офісу Генерального прокурора без руху, у зв`язку з несплатою в повному обсязі судового збору, то Верховний Суд вважає його необґрунтованим, оскільки передумовою відкриття касаційного провадження за касаційної скарги Офісу Генерального прокурора була її перевірка на відповідність вимогам частини четвертої статті 330 КАС України, зокрема, в частині сплати судового збору. За наслідками такої перевірки Верховний Суд дійшов висновку про відповідність вказаної касаційної скарги вимогам частини четвертої статті 330 КАС України, що слугувало підставою для відкриття провадження за вказаною касаційною скаргою.

66. Враховуючи те, що розмір судового збору за подання касаційної скарги у кожній справі визначається окремо (з урахуванням заявлених позовних вимог, розміру судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, задоволених/незадоволених позовних вимог та вимог касаційної скарги), то посилання позивача на подібну справу №280/3370/21 є безпідставним.

67. Стосовно доводів заявлених позивачем (пункт 26 цієї постанови) у відповіді на відзив Офісу Генерального прокурора, то зважаючи на наведені у цій постанові мотиви, Верховний Суд їх не розглядає, оскільки вони не впливають на загальний висновок у цій справі та їх докладний аналіз є недоцільним.

68. Отже, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано правильне по суті та законне рішення суду першої інстанції.

69. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

70. З огляду на положення статті 352 КАС України постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

71. Враховуючи те, що за результатами касаційного розгляду вирішено скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, відсутні підстави для поновлення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 375 КАС України.

72. З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання позивача про поновлення виконання постанови суду апеляційної інстанції заявлене ним у запереченні на клопотання про зупинення оскаржуваної постанови, а також у відзиві на касаційну скаргу відповідача.

Керуючись статтями 341 345 352 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року у справі №640/3046/21 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду