ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 640/495/22
адміністративне провадження № К/990/27617/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 640/495/22
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправними пунктів постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022 (ухвалене у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Балась Т.П., Літвінової А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 (прийнята у складі колегії суддів: головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Мєзєнцева Є.І.),-
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін, КМУ, відповідач-1), Міністерства соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики, відповідач-2), в якому позивач просила:
- визнати противоправним формулювання про призначення субсидій на соціальні нормативи, внесене як зміни постановою Кабінету Міністрів України у пункті 14 абзацу 15 «Субсидія для відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг (водо-,тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) призначається у розмірі соціальних нормативів». Документ 409-2014-п, чинний, поточна редакція -Редакція від 10.11.2021, підстава - 1144-2021-п (першоджерело).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що оскаржувані положення постанови КМУ призводять до нераціонального використання бюджетних коштів, які виділяються на субсидії.
Суспільство є невід`ємною частиною держави, а вона -невід`ємною частиною цього суспільства.
Водночас, як вказує ОСОБА_1 , внаслідок запровадження оскаржуваних нею положень постанови КМУ суспільство втягнуто в ганебний процес при переході на монетизацію, за відсутності контролю з боку держави, наявності у Мінсоцполітики власних інтересів та бездіяльності КМУ.
На переконання позивача внаслідок внесення Кабміном спірних змін, з бюджету виділяються надлишкові кошти (переплата), що за рік становить 6 мільярдів грн.
Визначене КМУ формулювання про призначення субсидій на соціальні нормативи суперечить пункту 6 статті 48 та статті 26 Бюджетного кодексу України та не відповідає інтересам держави і суспільства щодо економічного і раціонального використання бюджетних коштів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2022, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позовна заява не містить обґрунтування порушення прав позивача, відомостей про зміну її правового становища або негативних наслідків, які б були безпосередньо їй завдані оскаржуваним рішенням.
Також, суди зазначили, що Постанову № 409, зокрема в частині оскаржуваних позивачем положень, було розроблено на виконання вимог законодавства і прийнято Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих на той час норм споживання житлово-комунальних послуг за результатами проведеного аналізу до фактичного обсягу їх споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і житлових субсидій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі позивач покликається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а, від 06.11.2019 у справі № 826/15078/17, від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19, від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19, від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17.
Від Мінсоцполітики та Кабміна надійшли до Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких відповідачі заперечують проти її задоволення.
ОСОБА_1 надіслала також відповідь на відзиви відповідачів, у якому акцентує увагу Суду на тому, що звернулась до суду з цим позовом на захист внутрішніх інтересів держави та суспільства.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суд від 28.08.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 у зазначеній справі. Справа витребувана з Київського окружного адміністративного суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 11.01.2024.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (далі-Постанова №409) затверджено соціальні норми житла та соціальні нормативи споживання житлово-комунальних послуг, внесені зміни до Положення та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1156 «Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії».
Постановою № 409 затверджено соціальні норми житла (для оплати користування житлом, централізованого та індивідуального опалення) та соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами (централізоване постачання холодної і гарячої води, централізоване водовідведення, електропостачання, газопостачання, вивезення побутових відходів) для надання пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України № 409 також затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Так, у пункті 14 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" (далі - Положення № 848) абзац п`ятнадцятий викладено в такій редакції: «Розмір субсидії для відшкодування плати за користування житлом/утримання житла, централізоване та індивідуальне опалення (теплопостачання) розраховується виходячи з фактичного розміру загальної, опалюваної площі, якою користуються мешканці домогосподарства, але не більше встановленої соціальної норми житла. Субсидія для відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) призначається у розмірі соціальних нормативів користування відповідними житлово-комунальними послугами».
Позивач, вважаючи наведене формулювання противоправним і таким, що суперечить частині шостій статті 48, статті 26 Бюджетного кодексу України та не відповідає інтересам держави, суспільства щодо економічного, раціонального використання бюджетних коштів, звернулася до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Частинами першою та другою статті 49 Закону № 794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (частина четверта статі 49 Закону № 794-VII).
Так, Постановою № 409 внесені зміни зокрема до абзацу п`ятнадцятого пункту 14 Положення № 848 шляхом його викладення в такій редакції: «Розмір субсидії для відшкодування плати за користування житлом/утримання житла, централізоване та індивідуальне опалення (теплопостачання) розраховується виходячи з фактичного розміру загальної, опалюваної площі, якою користуються мешканці домогосподарства, але не більше встановленої соціальної норми житла. Субсидія для відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) призначається у розмірі соціальних нормативів користування відповідними житлово-комунальними послугами».
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі-Закон № 2017-III).
Відповідно до статті 1 Закону № 2017-III державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Статтями 5 і 9 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За правилами статті 11 Закону № 2189-VIII при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством.
Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг, у тому числі розмірів пільг і житлових субсидій.
Статтею 4 Закону № 2189-VIII передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить встановлення порядку надання житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.
З 01.10.2014 пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг надаються в межах соціальної норми житла, соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», розробником якої є Міністерства розвитку громад та територій України.
Постанову № 409 розроблено на виконання статей 5 і 9 Закону № 2189-VIII і прийнято Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих на той час норм споживання житлово-комунальних послуг за результатами проведеного аналізу до фактичного обсягу їх споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і житлових субсидій.
Постановою № 409 затверджено єдині для всієї України соціальні норми житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, у межах яких надаються пільги та житлові субсидії.
У зв`язку із запровадженням порядку надання житлових субсидій населенню у грошовій формі постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 № 807 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визнано такою, що втратила чинність з 01.10.2019, постанову Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 534 «Деякі питання надання субсидій для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг» (далі -Постанова № 534), якою було затверджено Порядок розрахунку та повернення до бюджету невикористаних сум субсидії для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг.
Відповідно до пункту 8 Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого Постановою № 807, пункт 5 змін, що вносилися до постанов Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2018 № 841 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (зміни до Постанови № 534), визнано таким, що втратив чинність з 01.10.2019.
Відповідно до норм Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (далі-Положення №848), житлова субсидія призначається за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги в межах соціальної норми житла, соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами і розміром обов`язкової частини платежу, визначеним у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Розмір обов`язкової частини платежу за послуги для кожного домогосподарства обчислюється індивідуально за єдиною формулою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1156 «Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії» (зі змінами), і залежить виключно від розміру середньомісячного сукупного доходу домогосподарства в розрахунку на одну особу.
Отже, спірними у цій справі положеннями постанови КМУ №409, запроваджено відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг відповідним категоріям осіб у розмірі соціальних нормативів.
ОСОБА_1 зазначає про невідповідність цих положень нормативно-правового акта статті 26 та частині шостій статті 48 Бюджетного кодексу України. Така невідповідність, на переконання позивача, полягає у тому, що субсидія має надаватися виключно за спожиті житлово-комунальні послуги.
Частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Умови призначення та порядок надання громадянам субсидії на оплату житлово-комунальних послуг врегульовані Положенням № 848, до абзацу п`ятнадцятого пункту 14 якого внесені зміни Постановою № 409.
Цільовим призначенням субсидії є оплата відповідних спожитих населенням житлово-комунальних послуг, а призначення субсидії у розмірі соціальних нормативів фактично - механізмом її надання, який визначений відповідною постановою КМУ та який не змінює цільового призначення субсидії, через що доводи про невідповідність спірних положень Постанови №409 статті 48 Бюджетного кодексу України є необґрунтованими.
Крім того, статтею 26 Бюджетного Кодексу України врегульовано питання щодо здійснення контролю та аудиту в бюджетному процесі, а отже доводи ОСОБА_1 про те, що оспорюване нею формулювання постанови КМУ суперечить цій нормі Бюджетного Кодексу України, також є безпідставними.
З приводу інших доводів заявника щодо протиправності положення (формулювання) постанови КМУ, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у розвиток законодавчого врегулювання питання надання субсидії на житлово-комунальні послуги, законодавцем з травня 2021 року впроваджено виплату субсидії виключно у грошовій формі. Такий підхід до порядку виплати субсидії покликаний стимулювати громадян до раціонального споживання житлово-комунальних послуг, а також своєчасної сплати за послуги у повному обсязі (а не розмір обов`язкового платежу, як це було раніше).
Водночас, запропонована ОСОБА_1 формула щомісячного розрахунку розміру житлової субсидії, виходячи із фактичних обсягів споживання житлово-комунальних послуг (далі - ЖКП), у разі її практичної реалізації, потребує отримання від надавачів таких послуг інформації про обсяг фактично спожитих ЖКП кожним одержувачем субсидії. Надалі така інформації потребує оброблення відповідним розпорядником бюджетних коштів для здійснення виплати.
Як вказують відповідачі такі процедури призведуть до несвоєчасної виплати відповідної субсидії та, як наслідок, несвоєчасної оплати за житлово-комунальні послуги.
Такі мотиви позивача щодо зміни формули розрахунку субсидії не можуть розглядатись судом як підстава оскарження спірних положень Постанови №409, оскільки питання економічної доцільності та прийнятності застосування підходів (формул), зокрема, для розрахунку та виплати субсидії населенню, не відноситься до компетенції суду.
Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка має право на отримання субсидії на оплату житлово-комунальних послуг і така субсидія їй виплачується готівкою, відповідно до чинного законодавства. Тобто, позивач є учасницею правовідносин, на які поширюється дія оспорюваного нею положення постанови КМУ.
Водночас, позивачем не доведено та не аргументовано, яким чином запроваджений оспорюваним нею положенням постанови КМУ порядок нарахування субсидії (у розмірі соціальних нормативів) порушує її індивідуально визначені права та/або охоронювані законом інтереси.
Доказів того, що із запровадженням спірного нормативного припису розмір її субсидії безпідставно зменшився та/або що вона втратила право на таку субсидію ОСОБА_1 не надано. Навпаки - з доказів, наданих позивачем, судами встановлено і не заперечується заявником, що вона отримує вказану субсидію в належному розмірі.
Основними аргументами заявленого позову є те, що внаслідок надання субсидії не за фактично спожиті житлово-комунальні послуги, а у розмірі соціальних нормативів, бюджет переплачує значну кількість коштів, які б могли бути витрачені на медичні та інші соціальні послуги, що споживаються населенням, зокрема й нею, або на підвищення пенсій.
Проте, такі доводи також не підтверджені позивачем належними і допустимими доказами, а засновуються на припущеннях та власних розрахунках ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.
У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а, від 06.11.2019 у справі № 826/15078/17, від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19.
У касаційній скарзі заявник наполягала на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а, від 06.11.2019 у справі № 826/15078/17, від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19, від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19, від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17.
Втім, колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Водночас посилання заявника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена ненеправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. В даному випадку обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду, і справ, наведених до прикладу позивачем, є відмінними за обсягом і змістом установлених судами фактичних обставин.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій. У скарзі також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341- 343 349 350 355 356 359 375 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 640/495/22- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко