ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 640/5757/19
адміністративне провадження № К/9901/34693/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗТЕХ» до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 (суддя - Васильченко І. П.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2019 (колегія суддів у складі: Шурка О. І., Ганечко О. М., Степанюка А. Г.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗТЕХ» (далі - позивач, ТОВ «БІЗТЕХ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКС України) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/4554/16, виданого 13.07.2016 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 у справі № 910/4554/16; зобов`язання відповідача виконати наказ Господарського суду м. Києва № 910/4554/16, виданий 13.07.2016 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 у справі № 910/4554/16; зобов`язання відповідача нарахувати і сплатити з Державного бюджету компенсацію у вигляді трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів на виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/4554/16, виданого 13.07.2016 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 у справі № 910/4554/16, за весь час прострочки за період з 15.05.2017 по дату фактичного виконання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо виплати грошових коштів на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2019, позов задовольнив.
Судові рішення мотивовано тим, що положеннями частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та абзацу 2 пункту 48 Порядку № 845 визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк. Крім того, суд зазначає, що докази, які б підтверджували, що відповідач у 10-денний строк з моменту надходження відповідного виконавчого документу звертався до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України про Державний бюджет України відсутні. Також, суд зазначає, що приписи пункту 49 Порядку № 845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотриманням встановленого Порядком № 845 терміну, в даному випадку датоване з 14.02.2017 по 24.02.2017 відповідно, які у матеріалах справи відсутні. Подані відповідачем копії звернень до Міністерства фінансів України датовані іншим періодом, що є неналежними доказами, а тому суд не взяв їх до уваги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивач безпосередньо до Казначейства не звертався з заявою про виконання рішення по справі № 910/4554/16, тому відсутні правові підстави для виконання рішення відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пунктів 24-34 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.01.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ДКС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2019.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03.09.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 у справі № 910/4554/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016, стягнуто з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи на користь ТОВ «БІЗТЕХ» заборгованість у розмірі 16 200 000 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 12 905 395 грн 76 коп., 3% річних у розмірі 1 340 827 грн 40 коп. та судовий збір у розмірі 148 767 грн 17 коп.
13.07.2016 Господарським судом м. Києва видано наказ № 910/4554/16.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 28.07.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51801121 з примусового виконання наказу № 910/4554/16.
31.01.2017 листом № 20.1/426/3 керівником органу державної виконавчої служби направлено на виконання до ДКС України наказ суду від 13.07.2016 та пакет документів, необхідний для перерахування коштів позивачу.
Одночасно 31.01.2017 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 51801121 до надходження від ДКС України повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу ДВС або позивачу.
19.12.2018 позивач звернувся до ДКС України з листом, яким просив повідомити про причини не виконання наказу від 13.07.2016 № 910/4554/16, перерахувати грошові кошти за вказаним наказом та сплатити компенсацію у вигляді трьох відсотків річних від несплаченої суми.
Листом від 10.01.2019 № 5-80-06/711 відповідач повідомив позивача, що відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заборгованість за вказаними наказами суду підлягає погашенню у третю чергу. Станом на дату відповіді на виконанні в органах Казначейства перебуває виконавчих документів на суму близько 645,17 млрд. грн, які відносяться до першої та другої черги, у зв`язку з чим виконати згаданий наказ суду за Програмою можливо тільки після погашення заборгованості по першій та другій черзі. Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на поточний рік за Програмою визначено 600,00 млн. гривень. Встановлений обсяг коштів дозволяє Казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок Програми за рішеннями судів, що відносяться до першої черги та надійшли з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року, гарантованих державою. Строки погашення заборгованості за такими рішеннями залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Казначейство, переймаючись проблематикою, пов`язаною із значною тривалістю виконання рішень судів, постійно звертається до Міністерства фінансів України із пропозиціями щодо необхідності визначення у Законі про Державний бюджет України достатнього обсягу коштів за бюджетною програмою, що дозволило б виконувати судові рішення, гарантовані державою, у встановлені законом строки.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виконання рішення суду протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (який був чинний на момент видачі наказу) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Положення аналогічного змісту містить частина друга статті 6 чинного Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначено, що даним законом встановлюються гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Згідно з частиною першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Приписами пункту 2 Порядку № 845 визначено, що безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 33 Порядку № 845, у разі коли <…> судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.
Відповідно до підпункту 2 пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей (пункт 48 Порядку № 845).
Пунктом 49 Порядку № 845 визначено, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується, зокрема, Казначейством, якщо боржником є державний орган. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Відповідно до пункту 51 Порядку № 845 у рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації. Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України унесені зміни.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін. Державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням (рішення від 29.06.2004 у справі «Жовнер проти України» (Заява N 56848/00) пункти 33 та 38).
Встановлений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. Передбачена статтею 5 цього Закону виплата в розмірі трьох відсотків річних за порушення такого строку має компенсаційний характер та не дає підстав тлумачити наявність такої компенсації як законну можливість недодержання тримісячного строку перерахування коштів стягувачу.
Зі змісту пункту 49 Порядку № 845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.
Тобто, виконання Казначейством цього обов`язку пов`язується з виконанням певного виконавчого документа щодо якого наявна необхідність у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2017 листом № 20.1/426/3 керівником органу державної виконавчої служби направлено на виконання до ДКС України наказ суду від 13.07.2016 та пакет документів, необхідний для перерахування коштів позивачу.
ДКС України вказаний наказ прийнято до виконання 14.02.2017.
Відповідно до частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обов`язок саме Державної казначейської служби України та її територіальних органів виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання на підставі рішення суду визначений положеннями законодавства України.
Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили посилання відповідача на те, що абзац 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та пункт 3 Порядку № 845, передбачає безспірне списання коштів державного бюджету за черговістю надходження таких рішень та в межах бюджетних асигнувань, з огляду на те, що положеннями частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та абзацу 2 пункту 48 Порядку № 845 щодо строку перерахування коштів, законодавцем визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк.
Приписи пункту 49 Порядку № 845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання встановленого Порядком № 845 строку.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі № 826/7371/15 і Суд не вбачає підстав відступу від неї у цій справі.
Суд першої інстанції встановив, що докази, які б підтверджували, що відповідач у 10-денний строк з моменту надходження відповідного виконавчого документу звертався до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України про Державний бюджет України відсутні.
Згідно з висновками суду апеляційної інстанції, доводи відповідача про направлення Казначейством до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України» в частині збільшення видатків на погашення заборгованості, що склалася в процесі виконання рішень судів, які гарантовані державою, є загальними, оскільки їх загальний зміст не позбавляє відповідача обов`язку скерування пропозицій щодо збільшення видатків у строк, визначений законом.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні звернення, направлені до Міністерства фінансів України із дотриманням встановленого Порядком № 845 строку, а саме: у період з 14.02.2017 по 24.02.2017.
Також суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання ДКС України нарахувати і виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних за період невиплати позивачу суми грошових коштів на виконання судового рішення, з огляду на таке.
Виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої даним Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Суди попередніх інстанцій, на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановили, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та не забезпечила своєчасне перерахування ТОВ «БІЗТЕХ» коштів на виконання судового рішення, що перебувало на виконанні у відповідача.
У зв`язку з цим, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права і дійшли правильних висновків щодо виникнення у ТОВ «БІЗТЕХ» права на отримання компенсації у розмірі, передбаченому статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у вигляді трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів на виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/4554/16, виданого 13.07.2016 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 у справі № 910/4554/16, за весь час прострочки.
Відповідно до пункту 50 Порядку № 845 (у редакції чинній на 17.12.2018) компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів, зокрема, Казначейством, якщо боржником є державний орган.
Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «БІЗТЕХ» зверталося 17.12.2018 із заявою до ДКС України про нарахування та виплату компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за період з 01.05.2017 до дати фактичного перерахування грошових коштів позивачу.
А тому, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника щодо відсутності у позивача права на отримання зазначеної компенсації внаслідок того, що виплата основної заборгованості стягувачу відповідно до наказу Господарського суду міста Києва по справі № 910/4554/16 не здійснена, а компенсація може бути нарахована лише після виконання рішення суду, оскільки на її суму впливає кількість днів прострочення платежу.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 11.05.2018 у справі № 820/3052/17.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в касаційній скарзі не зазначено.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Перелік випадків, за яких здійснюється розподіл судових витрат наведений у статях 139 140 КАС України.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк