ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 640/7310/19
Провадження № 11-905заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року (суддя Білак М. В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України, Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (далі - Інститут СБУ, СБУ відповідно) про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Президента України та Інституту СБУ, у якому просив:
витребувати від Інституту СБУ інформацію та документи, що підтверджують низку фактів щодо присвоєння ОСОБА_2 почесного звання України «Заслужений діяч науки і техніки України»;
визнати протиправним та скасувати положення Указу Президента України від 21 березня 2019 року № 83/2019 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Служби безпеки України» (далі - Указ) у частині присвоєння заступникові директора Інституту СБУ полковнику ОСОБА_2 почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» як такі, що видані з порушенням чинного законодавства України;
визнати протиправним рішення директора Інституту СБУ про відмову в наданні інформації за запитом ОСОБА_1 та зобов`язати його надати ОСОБА_1 таку інформацію;
зобов`язати Президента України неухильно діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 02 травня 2019 року адміністративну справу № 640/7310/19 передав на розгляд до Верховного Суду.
Цей суд виходив з того, що за правилами частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Оскільки позивач заявив позовні вимоги до Президента України або, інакше кажучи, відповідачем є Президент України, суд вирішив, що цей спір інстанційно підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції.
Відтак суд послався на пункт 2 частини першої статті 29 КАС України й ухвалив рішення передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, бо під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановив, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху через невідповідність її вимогам КАС України
Недоробки позовної заяви суд першої інстанції вбачав у тому, що позивач усупереч вимогам статей 22 266 КАС України, заявляючи позовні вимоги до Інституту СБУ, які в розумінні названих вище статей не підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, не мотивував слушності чи правоможності звернення з позовом до цього відповідача саме до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Суд зобов`язав позивача уточнити позовні вимоги на виконання положень згаданих вище статей. Як можна зрозуміти з вимог суду в цій частині, позивач мав обґрунтувати, чому вимоги до Інституту СБУ має розглядати Верховний Суд за правилами виняткової підсудності.
За текстом оскаржуваної ухвали позивач, коли заявляв вимоги зобов`язати Президента України неухильно діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то на виконання положень пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України мав би навести обставини, якими обґрунтовує протиправність дій Президента України, та сформулювати чи окреслити прояви того, як і чому Глава держави протиправно діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
У значенні сказаного суд вирішив, що позивач не виконав вимог закону щодо форми та змісту подання позовної заяви, та визнав це однією з підстав для залишення її без руху.
Ще одним недоліком (недоробком) позовної заяви суд визнав те, що ОСОБА_1 не зазначив, але відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 160 КАС України мав зазначити спосіб відновлення свого порушеного права у разі, коли подає заяву (стверджує) про протиправність дій чи бездіяльності й вимагає зобов`язати відповідача вчинити певні дії.
Тут же суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що унеможливлює подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не викликав (не породжував) необхідності повторного звернення до суду.
З погляду суду, вимоги позивача в цій частині не відповідають наведеним приписам процесуального закону, оскільки обраний ним спосіб захисту порушеного права є занадто абстрактним, загальним, неконкретним, позаяк охоплює майже всю діяльність Президента України.
Суд запропонував позивачу більш чітко сформулювати свої вимоги в зазначеній частині, вказати обставини, якими обґрунтовуються його вимоги, зазначити та/або надати докази, що підтверджують означені обставини.
Попри прохання визнати протиправним та скасувати Указ у частині ОСОБА_1 усупереч вимогам пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України не зазначив, у чому полягає протиправність (незаконність) цього Указу, не послався на обставини, якими обґрунтовуються його вимоги, не зазначив і не надав доказів, що підтверджують ці обставини.
У поєднанні із цими хибами позовної заяви позивач, як визначив суд, у противагу вимогам пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України не вказав, у чому полягає порушення його прав, свобод, інтересів саме названим актом Глави держави в частині відмови у наданні йому публічної інформації щодо обставин присвоєння заступникові директора Інституту СБУ почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України», яким чином ця відмова порушує його право на інформацію.
На виконання вимог частини третьої статті 161 КАС України позивачу потрібно було також надати суду документ про сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати цього платежу відповідно до закону.
За оскаржуваною ухвалою суду, ОСОБА_1 повинен був подати до суду позовну заяву з доданими документами в копіях відповідно до кількості учасників справи.
4. На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 12 серпня 2019 року подав позовну заяву в новій редакції (з уточненим та більш чітким формулюванням її вимог).
Однак, як з`ясував суд, зміст уточненої позовної заяви свідчить лише про те, що позивач частково усунув недоліки залишеної без руху позовної заяви.
Позивач зазначив обставини, якими обґрунтовуються його вимоги, назвав докази, які, на його думку, підтверджують вказані обставини; зробив спробу аргументувати суть порушення його прав, свобод, інтересів оскаржуваним актом Президента України в спірній частині; навів додаткове мотивування незаконності спірного акта Глави держави, його дій та бездіяльності, додав документи відповідно до кількості учасників справи.
Втім суд вирішив, що позивач не виконав усіх вимог ухвали суду. Зокрема, ОСОБА_1 із посиланням на положення процесуального закону не обґрунтував підсудності Верховному Суду як суду першої інстанції всіх адміністративних справ (зокрема й тих, коли відповідачем є Інститут СБУ), а не лише чітко визначених процесуальним законом.
Позивач уточнив і заявив нові вимоги та просив зобов`язати Президента України неухильно діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, під час присвоєння почесних звань. Водночас обставин, якими обґрунтовує ці вимоги, не зазначив і не надав доказів, що підтверджують їх.
ОСОБА_1 не сплатив судового збору, але подав документ, який, як він вважає, звільняє його від сплати цього платежу. Цим документом називає довідку про те, що він проходить військову службу в СБУ з 18 липня 1994 року й дотепер.
З цього приводу суд першої інстанції зауважив, що пільги щодо сплати судового збору визначені у статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI). Позивач не навів жодної з підстав, передбачених цієї нормою, за наявності якої він підлягає звільненню від сплати судового збору.
Подана довідка не свідчить про наявність підстав, визначених статтею 5 цього Закону, для звільнення позивача від сплати судового збору.
З огляду на наведене суд першої інстанції підсумував, що зазначених в ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2019 року недоліків адміністративного позову позивач не усунув, тому відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2019 року позовну заяву повернув її авторові ОСОБА_1
5. ОСОБА_1 не погодився із зазначеною ухвалою суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати як незаконну, необґрунтовану й таку, що не ґрунтується на засадах верховенства права.
Вважає, що Верховний Суд не застосував та не роз`яснив йому положень закону, за якими він міг роз`єднати позовні вимоги, виділити одну чи кілька вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства. Доводить, що вимоги позовної заяви до Президента України були підсудні Верховному Суду.
З погляду апелянта, суд порушив положення статті 23 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», статей 2 і 242 КАС України та не забезпечив дію принципу верховенства права, позаяк не зважив на конституційні права, інтереси та свободи позивача як людини і громадянина, зокрема, як платника податків, як вченого та наукового працівника, співробітника-військовослужбовця СБУ.
Протиправність судового рішення проявляється в тому, що до участі у справі суд не залучив заступника директора Інституту СБУ, який, за висновком суду, має право на оскарження Указу Президента України в спірній частині, що, свою чергою, «породжує» право на отримання ним неправомірної вигоди у зв`язку з незаконним присвоєнням почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
Звертає увагу позивач на невідповідності оскаржуваного рішення суду практиці Європейського суду з прав людини в перелічених ним (позивачем) справах, на відміну від висновків яких суд у справі, що переглядається, не забезпечив ефективного справедливого розгляду справи, скував можливість позивача представити перед судом ті аргументи, які він вважає важливими для справи, обмежив у тому, що такі аргументи суд «почує» та ретельно розгляне.
Наголошує на тому, що оскаржуване рішення не відповідає завданням адміністративного судочинства, тому що суд фактично унеможливив розгляд позовної заяви по суті, не з`ясував правомірності Указу в спірній частині, тобто чи виданий цей акт на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чи це рішення є обґрунтованим з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його видання.
З погляду апелянта, хибними є висновки суду про невмотивованість вимог щодо зобов`язання Президента України при присвоєнні державних нагород (почесних звань) неухильно діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, оскільки в уточненій позовній заяві він навів такі мотиви, а також мав законні сподівання, що під час судового розгляду його позовних вимог суд за його клопотанням витребує необхідні докази.
З посиланням на положення на статті 5 Закону № 3674-VI, Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інше законодавство, що регламентує соціальні, правові, майнові й інші права та свободи військовослужбовців, до числа яких відносить і себе, ОСОБА_1 переконує, що на підставі довідки про те, що він є особою, яка проходить військову службу в СБУ з 18 липня 1994 року, користується пільгою на звільнення від сплати судового збору.
В апеляційній скарзі робляться покликання й на інші підстави для втручання в оскаржуване рішення, які за текстуальним викладом та змістом певним чином деталізують чи доповнюють наведені вище доводи.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 вересня 2019 року залишила апеляційну скаргу без руху, ухвалою від 27 вересня 2019 року відкрила апеляційне провадження, а ухвалою від 31 жовтня 2019 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.
7. Інститут СБУ у відзиві на апеляційну скаргу позивача наголосив на правильності висновків суду та просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року - без змін.
8. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила підстав і таких порушень норм процесуального права, які могли призвести до ухвалення настільки незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
9. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один із цих судів за вибором позивача.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у частинах четвертій, п`ятій та шостій цієї статті встановлено заборони об`єднувати в одне провадження кілька вимог, щодо яких закон установлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята цієї статті).
Поряд з тим закон установлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може (вправі) до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і якщо розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.
За приписами частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Згідно із частиною третьою статті 27 КАС України правила про виключну підсудність для окремих категорій адміністративних справ може визначатися цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 266 КАС України адміністративні справи про законність дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також законність актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.
За пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
10. Як убачається зі змісту позовної заяви, у цьому зверненні до адміністративного суду ОСОБА_1 об`єднав кілька вимог до різних суб`єктів відповідальності. Одні з цих вимог стосуються Президента України та за правилами виключної підсудності належать до компетенції Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції, а інші вимоги - до Інституту СБУ, цьому суду не підсудні.
11. Суд першої інстанції з-поміж іншого виокремив порушення ОСОБА_1 правил підсудності. Однак попри констатацію порушення правил підсудності, яке проявилися в об`єднанні в одній позовній заяві різних вимог до кількох відповідачів, розгляд яких (вимог) за правилами виключної, інстанційної та територіальної підсудності перебуває у віданні різних судів, суд першої інстанції не застосовав положень процесуального закону, які належало застосувати в контексті виявленої судом невідповідності позовної заяви скаржника вимогам процесуального закону щодо форми та порядку її подання.
Замість ухвалити рішення на підставі положень пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України в поєднанні із частинами першою, четвертою-шостою статті 172 та іншими цього Кодексу, які зумовлювали ухвалення рішення про повернення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог, суд обрав варіант вирішення, що передбачає фактичне покладення на позивача обов`язку самому відмовитися від обраного ним формату судового захисту порушеного права, який останній вважає правильними й прийнятними. При цьому презюмувалося, що якщо автор позовної заяви не виконає цієї вказівки суду, позовна заява буде повернута йому без розгляду з цієї підстави.
Такий підхід суду до питання про прийнятність позовної заяви не можна визнати правильним, оскільки на час ухвалення рішення про залишення позовної заяви без руху вже існувало порушення вимог процесуального закону відносно форми та змісту позовної заяви, яке на підставі процесуального закону зумовлювало ухвалення рішення про повернення позовної заяви без розгляду через порушення правил об`єднання позовних вимог, а не присуд, який у вимірі означених вище передумов не можна визнати виправданим, доречним і правильним.
12. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи апеляційної скарги у цій частині є достатніми, щоб втрутитися в оскаржене рішення й змінити його шляхом виключення з нього такої підстави повернення позовної заяви без розгляду, як невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху щодо уточнення позовних вимог на предмет їхньої підсудності.
13. Описані щойно аргументи зміни мотивів оскаржуваної ухвали дають підстави визнати помилковими висновки цього судового рішення й у частині покладення на позивача обов`язку навести обставини, якими він обґрунтовує протиправність дій Президента України, окреслити прояви протиправності дій чи бездіяльності Глави держави, зазначити спосіб відновлення свого порушеного права та більш чітко сформулювати свої вимоги в зазначеній частині, вказати обставини, якими обґрунтовуються його вимоги, зазначати та/або надати докази, що підтверджують означені обставини. У сенсі сказаного треба зазначити, що якщо відразу існували обставини для залишення позовної заяви без розгляду через порушення правил об`єднання в одній позовній заяви різних позовних вимог, що підсудні різним судам, то наявність цієї обставини робить зайвими і непотрібними вказівки про невідповідність позовної заяви іншим передбаченим у статті 160 КАС України положенням щодо її форми та змісту.
14. Однак якщо суд першої інстанції в межах цього провадження таки послався на описані недоліки позовної заяви скаржника для залишення позовної заяви без руху, а потім не усунення їх використав як одну з підстав для повернення позовної заяви, Велика Палата Верховного Суду саме для цілей цього рішення у цій конкретній справі вважає за потрібне зазначити, що на загальних підставах (приміром, за браком підстав для повернення позовної заяви з причин, що встановлені у цій справі) використані судом підстави для повернення саме позовної заяви ОСОБА_1 насправді такими визнати не можна.
15. Форма та зміст позовної заяви закріплені у статті 160 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
16. Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідачів, описав, у чому полягало порушення його прав, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідачів, як зміг пояснив, яким чином і чому дії відповідачів зачіпають його права.
Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням установленого процесуальним законом порядку ухвалити одне із рішень, продиктованих їхнім змістом.
Позивач, як убачається зі змісту позовної заяви, оскаржував відмову в наданні йому публічної інформації щодо обставин присвоєння заступникові директора Інституту СБУ, полковнику ОСОБА_2 почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України», чим, як він вважає, порушено його право на інформацію. Зі змісту уточнених позовних вимог ОСОБА_1 можна зрозуміти, що він оспорює Указ у спірній частині, вважаючи, що цей акт порушує його права, свободи та інтереси, та дії Інституту СБУ про відмову в доступі до публічної інформації та про вирішення питання щодо присвоєння указаного почесного звання.
17. З наведеного можна підсумувати, що якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно й однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від конкретного розпорядника; стверджує, що саме цей розпорядник володіє запитуваною інформацією, а також про порушення порядку заохочення військовослужбовців й, зокрема, в цьому контексті його права на соціальний та правовий захист як військовослужбовця, бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви - така особа вправі очікувати на належний захист свого права.
Отже, в цій частині доводи апеляційної скарги є слушними й достатніми для втручання в мотивувальну частини оскаржуваного рішення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов хибного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху з підстав її неналежного обґрунтування, ненадання відповідних доказів, які б свідчили про порушення прав позивача.
18. Стосовно такої вади позовної заяви, як подання її без сплати судового збору, на яку вказав суд в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, то в цій частині доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для визнання її незаконною чи необґрунтованою.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України особа, яка звертається до адміністративного суду з позовною заявою, додає до неї документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об`єктивних ознак позову (заяви), відносин, з яких виник спір, та його предмета. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом № 3674-VI.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (частина восьма статті 160 КАС України).
Позивач як документ, що звільняє його, як він вважає, від сплати судового збору, надав довідку про те, що він проходить військову службу в СБУ з 18 липня 1994 року по теперішній час.
З цього приводу суд першої інстанції зауважив, що пільги щодо сплати судового збору визначено статтею 5 Закону № 3674-VI, а позивач не навів жодної з підстав, передбачених цією нормою, за наявності якої він звільнявся б від сплати судового збору.
Подана ж до суду довідка також не свідчить про наявність підстав, визначених статтею 5 Закону № 3674-VI, для звільнення позивача від сплати судового збору.
19. ОСОБА_1 вважає, що він як військовослужбовець, що проходить військову службу на посаді провідного наукового співробітника наукової установи СБУ, звільнений у цій справі від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, за якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсявійськовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.
За положеннями частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Однак, як правильно зауважив суд першої інстанції, зміст заявлених позивачем вимог свідчить, що вони не пов`язані з виконанням ним військових обов`язків та не стосуються його службових обов`язків, що не давало суду приводу вважати позивача звільненим від сплати судового збору за зазначеною вище підставою.
20. Наявність таких обставин відповідно до частини першої статті 169 КАС України зумовила постановлення ухвали про залишення позовної зави без руху, а з огляду на невиконання її вимог (несплати судового збору) - ухвали про повернення позовної заяви.
Суд першої інстанції у цій частині правильно виходив з того, що вказані ним недоліки позову були очевидними та суттєвими, а тому унеможливлювали відкриття провадження в адміністративній справі та використання стадії судового провадження для виправлення помилок позивача, що можуть і повинні усуватися на стадії подання позову/виправлення його недоліків.
21. Отож, оскільки ОСОБА_1 не усунув усіх указаних судом в ухвалі від 30 липня 2019 року недоліків позовної заяви, суд першої інстанції обґрунтовано повернув позовну заяву позивачу, як це передбачено пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України. Однак, коли залишав позов без руху з огляду на неналежне обґрунтування його доводів, просив позивача уточнити позовні вимоги, діяв усупереч вимогам процесуального закону, тому в цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.
22. За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі частково спростовують правильність правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність втручання в ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року та зміни її мотивів.
23. Покликання позивача на інші наведені в апеляційній скарзі доводи про незаконність оскаржуваного рішення не спростовують правових висновків цієї постанови.
Керуючись статтями 169 172 243 266 315 317 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року змінити.
Мотивувальну частину ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року викласти з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко