ПОСТАНОВА
Іменем України
17 квітня 2020 року
Київ
справа №640/7678/19
адміністративне провадження №К/9901/35382/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/7678/19
за позовом народного депутата України ОСОБА_1
до Центральної виборчої комісії
про визнання протиправною і скасування постанови,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Григоровича П.О.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії (далі - «ЦВК»), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову ЦВК від 20 квітня 2019 року №846 «Про перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 30 червня 2019 року».
Позов обґрунтований, зокрема, тим, що: 1) відповідно до статті 85 Конституції України саме до виключних повноважень Верховної Ради України належить призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; 2) Конституцією України не передбачено поняття «об`єднані територіальні громади»; 3) об`єднання громад без проведення місцевих референдумів є нелегітимним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 16 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення мотивовані тим, що: 1) ЦВК відповідно до чинного законодавства наділена повноваженнями приймати рішення про призначення перших виборів; 2) право на об`єднання територіальних громад визначено Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про добровільне об`єднання територіальних громад», а Конституцією України передбачено право жителів територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; 3) Законом України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» визначено диспозитивний порядок об`єднання територіальних громад (або у разі прийняття такого рішення відповідною радою або у разі підтримки цього рішення на місцевому референдумі), а Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року не застосовується до спірних правовідносин відповідно до правил вирішення питань неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом у різний час; 4) процедурних порушень щодо прийняття оскаржуваної постанови суди не встановили, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів існування в рамках спірних правовідносин виключного переліку підстав, за наявності яких ЦВК не могла б прийняти оскаржувану постанову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- призначення місцевих виборів ЦВК суперечить пункту 30 частини першої статті 85 Конституції України та здійснено з порушенням вимог частини другої статті 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», статті 5 Європейської хартії місцевого самоврядування, а оскаржувана постанова суперечить принципу правової визначеності;
- оскільки Романово-Балківська сільська рада рішенням від 16 травня 2019 року №1 скасувала своє рішення від 26 липня 2018 року №2 «Про добровільне об`єднання територіальних громад» та пункт 1 рішення від 26 липня 2018 року №1 «Про схвалення проекту рішення сільської ради «Про добровільне об`єднання територіальних громад», то станом на 30 червня 2019 року підстави для проведення перших виборів згідно пункту 10 Додатку №9 до оскаржуваної постанови були відсутні;
- таке поняття як «об`єднані територіальні громади» не передбачено Конституцією України, а в оскаржуваній постанові застосовано неконституційні правові норми;
- реалізація постанови ЦВК від 20 квітня 2019 року №846 спричинить порушення виборчих та майнових прав членів територіальних громад, тоді як позивач як народний депутат України (яким він був на час звернення до суду першої інстанції) відповідно до статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України» зобов`язаний захищати інтереси виборців та держави.
ЦВК у відзиві на касаційну скаргу погоджується з висновками, зробленими судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, зазначає, що:
- стаття 5 Європейської хартії місцевого самоврядування не передбачає обов`язкового проведення місцевого референдуму для з`ясування думки членів територіальних громад щодо питання їх добровільного об`єднання в одну територіальну громаду;
- інформація про наявність перешкод для призначення перших виборів депутатів Мигіївської сільської ради об`єднаної територіальної громади та її сільської голови (до якої входить Романово-Балківська сільська рада), зазначених у пунтках 7-14 Порядку призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних, міських голів, затвердженого постановою ЦВК від 29 листопада 2018 №234 (далі - «Порядок №234»), на час прийняття оскаржуваної постанови не надходила. До того ж рішення Романово-Балківської сільської ради від 16 травня 2019 року, яким скасовано її рішення про добровільне об`єднання територіальних громад, прийнято на шостий день виборчого процесу. Заява вказаної сільської ради, в якій вона пропонувала припинити всі дії з проведення виборчого процесу подана до ЦВК на тринадцятий день виборчого процесу, тоді як відповідач згідно чинного законодавства не наділений повноваженнями скасовувати або призупиняти розпочатий виборчий процес, як і повноваженнями виключати зі складу об`єднаної територіальної громади окремі територіальні громади, які до неї увійшли;
- питання про визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови в частині пункту 10 Додатку №9 цієї постанови було предметом судового розгляду у справі №640/12707/19 за позовом Романово-Балківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області до ЦВК, який залишено без розгляду;
- повноваження позивача щодо звернення до суду в інтересах громади можуть бути реалізовані народним депутатом України тільки у межах відносин представництва.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 20 квітня 2019 року ЦВК прийняла постанову №846, якою призначила на неділю, 30 червня 2019 року, перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів за переліками згідно з додатками 1 - 19.
З 11 травня 2019 року оголошено початок виборчого процесу перших виборів, призначених пунктом 1 цієї постанови.
Зі змісту оскаржуваної постанови випливає, що підставою для її прийняття стали такі обставини.
Так, до ЦВК разом із супровідними листами надійшли звернення Вінницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської обласних державних адміністрацій з доданими до них документами щодо прийняття Комісією рішення про призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів у зв`язку з утворенням у зазначених областях об`єднаних територіальних громад.
Розглянувши вказані звернення, ЦВК встановила їх відповідність вимогам Конституції України та законів України, а також Порядку №234.
Відповідач постановою від 12 жовтня 2018 року №156 «Про перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 23 грудня 2018 року» (зі змінами) призначив на неділю, 23 грудня 2018 року, перші місцеві вибори, зокрема, у Вінницькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Херсонській та Чернігівській областях і з 3 листопада 2018 року оголосив виборчий процес відповідних виборів.
Проте у зв`язку з Указом Президента України від 26 листопада 2018 року №393/2018 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 26 листопада 2018 року №2630-VIII, який набрав чинності 28 листопада 2018 року, територіальні виборчі комісії у Вінницькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Херсонській та Чернігівській областях, що здійснювали організацію підготовки та проведення перших місцевих виборів, призначених на 23 грудня 2018 року, у зв`язку з введенням воєнного стану на цих територіях припинили (не здійснювали) подальше виконання заходів щодо реалізації етапів виборчого процесу.
Відповідно до зазначеного Указу Президента України воєнний стан введено з 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року.
Після закінчення періоду дії воєнного стану ЦВК прийняла постанову від 20 квітня 2019 року №846, яку позивач вважає протиправною.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 15 статті 92 Основного Закону України визначено, що виключно законами України визначаються засади місцевого самоврядування.
Згідно статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до статті 146 Основного Закону України інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Порядок утворення, правовий статус, основні засади організації діяльності ЦВК як постійно діючого колегіального державного органу, до компетенції якого належить забезпечення організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні, забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України і прав на участь у референдумах, суверенного права Українського народу на виявлення своєї волі визначено Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року №1932-IV (далі - «Закон «Про ЦВК»).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону «Про ЦВК», Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України.
Частиною першою статті 11 цього Закону визначено, що основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. На засіданні Комісії може бути розглянуто будь-яке питання, яке відповідно до цього та інших законів України належить до повноважень Комісії.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону «Про ЦВК» за результатами розгляду та обговорення на засіданні Комісії питання порядку денного Комісія ухвалює рішення у формі постанови.
Основні засади, організація і порядок проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів та старост визначаються Законом України від «Про місцеві вибори» від 14 липня 2015 року (був чинним на час виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про місцеві вибори», крім передбачених Законом «Про ЦВК», наділяє відповідача повноваженнями щодо призначення перших виборів депутатів, сільських, селищних, міських голів у порядку, визначеному законом (пункт 1-1 частини першої статті 24).
Порядок призначення місцевих виборів визначено у статті 14 Закону України «Про місцеві вибори». Так, відповідно до частини першої цієї статті, місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, додатковими або першими.
Частиною сьомою статті 14 Закону України «Про місцеві вибори» встановлено, що перші вибори депутатів, сільських, селищних, міських голів призначаються Центральною виборчою комісією у порядку, визначеному законом.
Згідно частини п`ятої статті 7 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» від 5 лютого 2015 року у разі відповідності проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад Конституції та законам України сільські, селищні, міські ради приймають рішення про добровільне об`єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об`єднання територіальних громад.
Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 7 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» у разі прийняття сільськими, селищними, міськими радами рішень про добровільне об`єднання територіальних громад, а також у разі підтримки добровільного об`єднання територіальних громад на місцевому референдумі сільський, селищний, міський голова територіальної громади, в якій ініційовано питання про добровільне об`єднання територіальних громад, звертається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації з пропозицією звернутися до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення перших виборів депутатів сільської, селищної, міської ради та відповідного сільського, селищного, міського голови в установленому законом порядку.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація протягом 10 робочих днів з дня отримання рішень про добровільне об`єднання територіальних громад у разі їх відповідності висновку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, звертається до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення перших виборів депутатів сільської, селищної, міської ради та відповідного сільського, селищного, міського голови в установленому законом порядку.
Процедуру призначення ЦВК перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та сільських, селищних, міських голів за результатами розгляду звернень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій щодо призначення таких виборів визначає Порядок №234.
Умови щодо перешкод для призначення перших виборів, підстави для залишення ЦВК відповідних звернень обласних державних адміністрацій без розгляду чи їх повернення визначені пунктами 7 - 10, 12 Порядку №234.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права з огляду на доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
В силу статті 14 Закону України «Про місцеві вибори» такі вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, додатковими або першими. Виключні повноваження Верховної Ради України на призначення виборів до органів місцевого самоврядування, відповідно до пункту 30 частини першої статті 85 Конституції України, стосуються лише чергових та позачергових виборів.
Натомість, як вірно зауважили суди, оскаржуваною постановою призначено саме перші вибори в порядку, передбаченому законами України «Про місцеві вибори» та «Про добровільне об`єднання територіальних громад».
Тобто, згідно чинного законодавства саме ЦВК наділена повноваженнями щодо прийняття рішень про призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів.
Така правова позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постановах від 11 липня 2018 у справі №826/13686/17 та від 18 липня 2019 року у справі №826/15181.
Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про обов`язковість проведення місцевого референдуму для прийняття місцевими радами рішень про об`єднання територіальних громад, з огляду на таке.
В обґрунтування цих доводів ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на статтю 5 Європейської хартії місцевого самоврядування та частину другу статті 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».
Так, стаття 5 Європейської хартії місцевого самоврядування передбачає, що зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування не можуть здійснюватися без попереднього з`ясування думки відповідних місцевих громад, можливо шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом.
Законом України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» передбачено, що сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи. Сільський, селищний, міський голова після прийняття відповідною радою рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад надсилає пропозицію про таке об`єднання сільському, селищному, міському голові суміжної територіальної громади (статті 5, 6 цього Закону).
З викладеного випливає, що Європейська хартія місцевого самоврядування не передбачає обов`язкового проведення референдуму у разі зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування, а лише визначає можливість його проведення, як одного із способів з`ясування думки громади. Тобто основним є дотримання вимог про з`ясування думки громади, тоді як способи можуть обиратися відповідно до законодавчого регулювання відповідного питання у державі.
Оскільки Закон України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» передбачає вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення і, водночас, не передбачає обов`язковості проведення місцевого референдуму (частина п`ята статті 7 цього Закону), то підстав для висновку про обов`язковість його проведення немає.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що до спірних правовідносинах належить застосовувати положення Законів України «Про місцеві вибори» та «Про добровільне об`єднання територіальних громад», а не Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».
Як вірно зазначено судами, рішенням Конституційного Суду України від 26 квітня 2018 року у справі № 4-р визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 року. Аналізуючи техніку з відновлення попередньої редакції нормативно-правового акту, яка застосовується Конституційним Судом України, суди дійшли вірних висновків про те, що з дати прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України відновив свою дію Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми від 3 липня 1991 року.
Відтак між частиною другою статті 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» та положеннями статтями 5-8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» дійсно існує неузгодженість. У таких випадках судом застосовується тлумачення законодавства як один із способів усунення відповідних неузгодженостей.
Так, Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» визначає питання, які виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми, порядок їх підготовки і проведення. До сфери правового регулювання Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» віднесено відносини, що виникають у процесі добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об`єднаних територіальних громад.
Тобто, Закон України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» є спеціальним щодо правовідносин, які стосуються добровільного об`єднання територіальних громад. Крім того, цей Закон прийнятий значно пізніше, ніж Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». При визначенні нормативно-правового акту, який підлягає застосуванню у такому випадку суди дійшли вірних висновків, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин Законів України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» та «Про місцеві вибори» в питанні встановлення необхідності проведення місцевих референдумів при ухваленні рішень про об`єднання територіальних громад.
Що стосується аргументів позивача про те, що Конституцією України не передбачено поняття «об`єднані територіальні громади», Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що у статтях 140 141 142 143 144 145 Конституції України визначено лише основні засади функціонування місцевого самоврядування, тоді як інші питання, що Конституцією України не врегульовані, у тому числі умови та порядок об`єднання або роз`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, мають визначатися законом.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає оскаржувані судові рішення у цій справі законними та обґрунтованими.
Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Пунктами 18 та 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Вказаними нормами передбачено можливість звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо особи, права та інтереси якої порушені діями чи рішеннями суб`єкта владних повноважень.
Частиною третьою статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Стаття 24 Закону України «Про статус народного депутата», на яку посилається позивач, не уповноважує його як народного депутата на звернення до суду в інтересах виборців та держави. Водночас позивач не зазначив у чому саме полягає порушення його прав, свобод та інтересів оскаржуваною постановою.
Отже, повноваження щодо звернення до суду можуть бути реалізовані народним депутатом України (яким був позивач) тільки у межах відносин представництва.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року у справі №826/17872/18 та від 17 грудня 2019 року у справі №826/11304/17.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не зазначив в чому саме полягає порушення його прав, свобод та інтересів оскаржуваною постановою ЦВК, колегія суддів не надає оцінки іншим доводам касаційної скарги щодо протиправності цієї постанови, оскільки такі доводи жодним чином не обґрунтовують наявність підстав для судового захисту прав позивача шляхом визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови ЦВК.
До того ж у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду