№ 642/1575/19

Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 642/1575/19

провадження № 61-16364св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 квітня 2019 року у складі судді Вікторова В. В., постанову Харківського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс») про визнання договору про надання житлово-комунальних послуг недійсним, визнання права на спільну сумісну власність, припинення дій, які порушують право, усунення перешкод, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що договір про надання житлового-комунальних послуг, опублікований в газеті «Слобода» № 95, яка вийшла з друку у м. Харкові 28 листопада 2006 року, є недійсним, оскільки його волевиявлення на укладення публічного договору не є вільним.

Зазначає, що ОСОБА_1 спонукали на укладення оспорюваного договору. Договір складено без врахування особливості укладення договорів у багатоквартирному будинку.

Позивач вважає, що цей договір не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, вчинений під впливом обману. Договір обмежує його права, як споживача, а його умови є несправедливими. КП «Жилкомсервіс» самостійно не виконує жодних робіт при наданні послуг, а виконує послуги виключно за договорами з третіми особами. При цьому гарантії якісного виконання послуг відсутні і ніхто не несе відповідальності з цього приводу.

Крім того, відповідач не визнає права спільної сумісної власності щодо майна багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та права ОСОБА_1 як співвласника у спільній сумісній власності.

ОСОБА_1 також зазначає, що неправомірними діями та бездіяльністю відповідач завдав йому збитків, які підлягають відшкодуванню. Збитками позивач вважає суму грошових коштів, сплачену ним за комунальні послуги, а також кошти, якими обчислюється вартість пошкодженого майна, необхідного для його поновлення.

Крім того, КП «Жилкомсервіс» займає нежитлове приміщення на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , користується входом до будинку та клітковими сходами з метою приймання громадян. Такими своїми діями відповідач унеможливлює йому, як власнику квартири у вказаному будинку безпечне користування своїм майном.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір про надання житлово-комунальних послуг у м. Харків, опублікований у газеті «Слобода» № 95, яка вийшла з друку у м. Харків від 28 листопада 2006 року;

визнати право на спільну сумісну власність багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1;

припинити дії, які порушують його право;

усунути перешкоди щодо повноважень безпечного володіння своїм особистим майном та безпечне користування та розпорядження належним йому майном спільної сумісної власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

у відповідності до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», з метою забезпечення безпеки користування особистим майном (квартирою) і майном спільної сумісної власності будинку, заборонити відповідачу користуватись входом до будинку та клітковими сходами з метою приймання громадян, які не проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

передати усю технічну документацію на будинок і прибудинкову територію, визначену Наказом № 176 від 17 липня 2018 року Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а у разі відсутності такої - виготовити її за свій рахунок;

передати ключі від допоміжних приміщень будинку, споруд і сараїв, розташованих на прибудинковій території;

відшкодувати йому майнову шкоду у відповідності до ціни позову та в натурі, відповідно до статті 1192 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. При цьому, відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статтям 627 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, споживачі зобов`язані оплатити житлово - комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Проте, позивач протягом місяця з дня опублікування договору, не звертався, до КП «Жилкомсервіс» з відмовою укласти вказаний договір.

Оскільки позивач у справі здійснював оплату наданих послуг, то він надав згоду на отримання послуг з утримання будинків та споруд.

При цьому суд зазначив, що позовна вимога про відшкодування майнової шкоди є необґрунтованою, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що така шкода існує, а відповідач є заподіювачем цієї шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 липня 2019 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення місцевого суду апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд, у порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він відмовився від укладення договору, що свідчить про прийняття пропозиції з його боку на укладення договору, згідно з частиною третьою статті 205 ЦК України.

Вимоги позивача про визнання за ним права на спільну сумісну власність багатоквартирного будинку також задоволенню не підлягають, оскільки законом презюмується право спільної сумісної власності власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку спільного майна багатоквартирного будинку.

При цьому, право власності позивача на квартиру породжує в силу закону право спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, технічне обладнання тощо, які призначені для обслуговування житлового комплексу і забезпечують його використання.

Крім того, відсутні докази неналежного виконання обов`язків за публічним договором про надання житлово-комунальних послуг відповідачем. Разом із тим, оплата вартості отриманих споживачем послуг є обов`язком позивача.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу КП «Жилкомсервіс» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки доводи скарги є необґрунтованими та недоведеними.

У відповіді на відзив позивач не погодився з викладеними у ньому доводами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

05 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

28 листопада 2006 року в газеті «Слобода» № 95 опубліковано публічний договір про надання житлового-комунальних послуг, предметом договору є забезпечення відповідачем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, при цьому споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вказані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно із рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року № 1186 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг в житловому фонді м. Харкова», КП «Жилкомсервіс» визначено виконавцем послуг з управління будинком, спорудою, групою будинків комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тобто, згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - Управителем.

22 лютого 2007 року Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 188 «Про внесення змін до Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року № 1186 «Про визначення виконавців житлово - комунальних послуг в житловому фонді м. Харкова», у господарське відання КП «Жилкомсервіс» було передано житловий фонд комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

КП «Жилкомсервіс» набуло статусу не тільки управителя, а й балансоутримувача житлового фонду.

22 лютого 2007 між Управлінням комунального майна і приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та КП «Жилкомсервіс» було укладено Договір № 1288/125 про передачу в господарське відання майна комунальної власності територіальної громади м. Харкова, відповідно до якого було передано КП «Жилкомсервіс» майно, визначене у додатках до Договору. Прийом та передача майна оформлюється двосторонніми актами прийому-передачі».

Позивач є споживачем житлово-комунальних послуг, виконавцем яких є КП «Жилкомсервіс».

За період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 здійснена оплата житлового-комунальним послуг на рахунок відповідача у загальному розмірі 3192,96 грн.

11 жовтня 2018 року позивач звернувся з заявою до КП «Жилкомсервіс», в якій вказував, що він як споживач житлово-комунальних послуг, вчасно здійснює оплату вказаних послуг, тоді як підприємство не виконує зобов`язання за договором про надання житлового-комунальних послуг, який опублікований в газеті «Слобода» №95, що вийшла з друку у місті Харкові 28 листопада 2006 року. ОСОБА_1 у цій заяві повідомив відповідача, що розриває договір про надання житлово-комунальних послуг з КП «Жилкомсервіс» з 01 вересня 2018 року, оскільки не вбачає підстав для його подовження.

12 листопада 2018 року КП «Жилкомсервіс» повідомило позивача про відсутність підстав для одностороннього розірвання договору.

16 листопада 2018 року ОСОБА_1 повторно повідомив відповідача, що у відповідності до пункту 22 договору про надання житлово-комунальних послуг, він розриває договір з КП «Жилкомсервіс» з 31 грудня 2018 року.

17 грудня 2018 року ОСОБА_1 направив директору КП «Жилкомсервіс» примірник акту - претензії про ненадання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин другої, четвертої, шостої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV)) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 13 Закону № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Установлено, що КП «Жилкомсервіс» засновано відповідно до Господарського кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів України згідно з рішенням 4 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 26 липня 2006 року № 69/06 «Про створення комунального підприємства «Жилкомсервіс».

Засновником Підприємства є Харківська міська рада, власником майна Підприємства є територіальна громада міста Харкова в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Предметом діяльності Підприємства є виконання функцій Управителя та Виконавця житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 22 оскарженого договору про надання житлово-комунальних послуг було визначено, що цей договір укладений згідно з пунктом 3 статті 205, статей 642 643 ЦК України та набирає чинності з 01 січня 2007 року строком на 3 роки, якщо про інше не буде заявлено споживачем в письмовій формі, та вважається продовженим на той же самий термін, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору або необхідність його перегляду. Предметом договору є забезпечення відповідачем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, при цьому споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вказані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Вказаний договір відповідав формі і змісту (умовам) типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560.

Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частині третій статті 6, статей 627 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Тобто законодавством передбачений двосторонній обов`язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, а споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Установлено, що позивач протягом встановленого законом строку не звертався до КП «Жилкомсервіс» з відмовою укласти вказаний договір.

Таким чином, з урахуванням публічного договору про надання житлово-комунальних послуг м. Харкова, який опублікований 28 листопада 2006 року в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради газеті «Слобода» 95, наявністю пропозиції відповідача укласти такий договір та відсутність з боку позивача відповідних заперечень, між підприємством та ОСОБА_1 склались фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, про що свідчить відкритий особовий рахунок на ім`я останнього, який на виконання своїх зобов`язань за оспорюваним договором регулярно оплачував житлово-комунальні послуги, надані КП «Жилкомсервіс».

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установлено, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він відмовився від укладення договору з відповідачем та не довів, що його волевиявлення на укладення публічного договору не було вільним.

Вказане свідчить про прийняття пропозиції з його боку на укладення договору згідно з частиною третьою статті 205 ЦК України. При цьому, у подальшому ОСОБА_1 неодноразово підтверджував наявність договірних правовідносин, що існують між ним та КП «Жилкомсервіс».

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, зокрема, що відсутні належні та допустимі докази того, що зобов`язання за договором КП «Жилкомсервіс» належним чином не виконує, дійшов обґрунтованого висновкупро те, що відсутні правові підстави для визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг у м. Харків.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання за позивачем права спільної сумісної власності багатоквартирного будинку загального користування, суд правильно виходив із того, що відповідно до частини другої статті 382 ЦК України, пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», тобто у силу закону, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а тому, оформлення правовстановлюючого документу на зазначене майно не передбачено чинним законодавством.

Апеляційним судом також правильно зазначено про відсутність правових підстав для відшкодування майнової шкоди, оскільки оплата вартості отриманих споживачем послуг є обов`язком позивача. Наявність іншої шкоди позивачем не доведена.

Апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін.

Отже, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування постанови, що оскаржується. Зважаючи на те, що інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування апеляційним судом попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права касаційна скарга ОСОБА_1 не містить, суд касаційної інстанції вважає її необґрунтованою, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню судом.

Посилання позивача на вчинення оскаржуваного договору під впливом обману є необґрунтованим, оскільки суперечить матеріалам справи та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками апеляційного суду щодо оцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Верховний Суд зауважує, що рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 квітня 2019 року є скасованим постановою Харківського апеляційного суду від 23 липня 2019 року, а тому у цьому разі касаційному перегляду не підлягає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило