Постанова
Іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 642/641/19
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/818/1050/21
Провадження № 51 4607 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 у режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220510002401 від 02 жовтня 2019 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Нижня Кринка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 30 липня 2019 року по відбуттю строку покарання,
за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від
18 травня 2021 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 02 жовтня 2019 року, зарахувавши у строк покарання попереднє ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1 570 гривень 10 копійок процесуальних витрат за проведення судової дактилоскопічної експертизи.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він
02 жовтня 2019 року приблизно о 01 годині 30 хвилин у стані алкогольного сп`яніння в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , після спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_8 , у ході словесної сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, на тумбі в кімнаті потерпілого взяв належний останньому розкладний ніж та, тримаючи його в лівій руці, підійшов до ОСОБА_8 , який сидів на ліжку, і завдав йому не менше п`яти ударів ножем в область живота, передпліччя, грудної клітки та голови, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та тяжке тілесне ушкодження.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 травня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що висновки суду про його винуватість ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема: - вважає недопустимими протоколи огляду місця події від 02 жовтня 2019 року, оскільки огляд на місцевості був особистим обшуком, проведеним після його фактичного затримання без участі захисника, а огляд помешкання проведено без відповідної ухвали слідчого судді; - вважає недопустимими всі похідні докази від зазначених оглядів місця події, а також всі висновки судових експертиз у кримінальному провадженні вважає неконкретними. Зазначає про порушення права на захист під час його затримання, оскільки фактично його було затримано до складання відповідного протоколу в порядку ст. 208 КПК України, крім того, він є інвалідом по зору, проте захисника одразу після фактичного затримання йому надано не було. Звертає увагу на те, що в порушення вимог ст. 23 КПК України судом першої інстанції не були досліджені речові докази, у тому числі знаряддя злочину. Указує на те, що клопотання сторони захисту судом першої інстанції розглянуті лише частково при ухваленні вироку. Вважає, що його дії кваліфіковані неправильно за ст. 121 ч. 1 КК України, судом не встановлено його умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, він діяв в стані необхідної оборони, захищаючись від нападу потерпілого ОСОБА_8 . Зазначає про суворість призначеного йому покарання, оскільки судом не враховано, що він щиро розкаявся у вчиненому, повернувся на місце вчинення злочину та добровільно видав знаряддя злочину, чим сприяв розслідуванню, потерпілий не має до нього претензій матеріального чи морального характеру, а також безпідставно враховано обставинами, які обтяжують його покарання, - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів. Указує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не розглянув доводів його апеляційної скарги, не оцінив докази обвинувачення, продублювавши формулювання суду першої інстанції.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги засудженого та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався, у тому числі: - на показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факт конфлікту з ОСОБА_8 після спільного вживання самогону, в ході якого він завдавав останньому 3-4 нецілеспрямовані удари ножем, а також
5-8 ударів долонею по обличчю, після чого на стукіт потерпілого прибігла його мати ОСОБА_9 , яка побачила його в крові та ніж в руках, намагалася вихопити ніж, однак не змогла, у подальшому він втік, після цього вирішив здатися та повернувся до квартири, де вже були працівники поліції; - на показання потерпілого
ОСОБА_8 про те, що під час спільного вживання самогону з ОСОБА_6 у його кімнаті він йому показував ніж, що придбав для збору грибів, який поклав на тумбу біля телевізора, після чого на його зауваження ОСОБА_6 щодо сковороди останній обурився, він не нападав на ОСОБА_6 та не замахувався ножем, більше нічого не пам`ятає, прийшов до тями вже в реанімації; - на показання свідка ОСОБА_9 матері потерпілого про те, що ОСОБА_6 з її сином святкували придбання будівельного інструменту, а вона пішла спати, вночі почула стукіт у стіну, коли вибігла з кімнати, побачила ОСОБА_6 з ножем, який належить її сину, у руках та слідами крові, зайшовши у кімнату до сина, побачила його закривавленим, у животі була рана, з якої текла кров, вона разом з подругами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які гостювали у неї, викликали швидку медичну допомогу та поліцію, вона намагалася вирвати у ОСОБА_6 ніж з рук, однак їй це не вдалося, швидка забрала її сина до лікарні, пізніше приїхала поліція та ОСОБА_6 сам повернувся в приміщення квартири за курткою; - на показання свідка ОСОБА_12 про те, що вона разом з подругою ОСОБА_11 гостювали у ОСОБА_8 , вночі вона почула стукіт у стіну, ОСОБА_9 вибігла з кімнати і вона також пішла слідом, ОСОБА_6 вийшов з кімнати з ножем у руці та в крові, ОСОБА_9 намагалася надати сину, який був закривавленим, допомогу та зупинити кровотечу, вони одразу викликали швидку медичну допомогу, а ОСОБА_6 втік, пізніше приїхала поліція, а також повернувся ОСОБА_6 .
Доводи касаційної скарги про недопустимість окремих доказів є безпідставними.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколах огляду місця події від 02 жовтня 2019року з фототаблицями до них.
У ході огляду, проведеного 02 жовтня 2019 року в період часу з 07 години 15 хвилин по 07 годину 49 хвилин, оглянуто ділянку місцевості біля будинку
АДРЕСА_3 , де також знаходився ОСОБА_6 , який добровільно видав працівникам поліції барсетку, в якій знаходився розкладний ніж зі слідами речовини бурого кольору, також було вилучено брюки, футболку та сланці зі слідами речовини бурого кольору. Зазначений огляд місця події проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104 105 223 237 КПК України уповноваженою особою слідчим СВ Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області у присутності двох понятих та спеціаліста ОСОБА_13 . Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило.
У ході огляду, проведеного 02 жовтня 2019 року в період часу з 08 години по
09 годину, оглянуто приміщення квартири
АДРЕСА_4 , виявлено та вилучено змиви речовини бурого кольору з поверхні вхідних дверей з коридора до квартири, з підлоги та поверхні тумби в кімнаті № 2, футболку, кофту, брюки зі слідами речовини бурого кольору з тазу в коридорі, мобільний телефон марки «Nokia» та гаманець з проїзним метрополітену і банківською карткою «Ощадбанку» на ім`я « ОСОБА_14 » на столі в кімнаті № 1. Зазначений огляд місця події проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104 105 223 237 КПК України уповноваженою особою слідчим СВ Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області, за участю власника помешкання ОСОБА_9 , у присутності двох понятих та спеціаліста ОСОБА_13 . Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило.
Посилання засудженого ОСОБА_6 на те, що такий огляд житла проведено без відповідної ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук є необґрунтованими.
Згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Виходячи із системного аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ст. 233 ч. 1, ст. 234 ч. 2 та ст. 237 ч. 2 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.
Як убачається із показань свідка ОСОБА_9 та інших матеріалів кримінального провадження, саме вона викликала працівників поліції та запросила їх до свого помешкання з метою фіксації слідів кримінального правопорушення, вчиненого щодо її сина. Наведені обставини не ставлять під сумнів добровільність згоди ОСОБА_9 на огляд її помешкання, оскільки були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали її здатність висловлювати свою справжню думку.
Постановою слідчого від 02 жовтня 2019 року всі вилученні згідно з протоколами огляду предмети були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні
№ 12019220510002401 та ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду
м. Харкова від 04 жовтня 2019 року на тимчасово вилучене майно накладено арешт.
Що стосується доводів касаційної скарги про порушення права ОСОБА_6 на захист під час затримання, то вони також є необґрунтованими та не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 208 ч. 4 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положеньст. 213КПК України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК України.
Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину,
02 жовтня 2019 року в період часу з 13 години 45 хвилин по 15 годину 15 хвилин у приміщенні службового кабінету № 49 за адресою: АДРЕСА_5 , у присутності двох понятих за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України, затримано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичним часом затримання зазначено 02 жовтня 2019 року 13 годину 40 хвилин, що узгоджується з встановленими судом обставинами. Про затримання повідомлено орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги о 13 годині
50 хвилин (повідомлення від 02 жовтня 2019 року № 2547), яке прийняла ОСОБА_15 . Крім того, ОСОБА_6 були роз`яснені його процесуальні права та обов`язки. ОСОБА_6 зауважень, заяв та скарг не заявляв. Зауважень та доповнень до протоколу від учасників також не надходило. Захист прав та законних інтересів ОСОБА_6 було доручено професійному захиснику адвокату ОСОБА_7 , який ознайомився з протоколом затримання та також не мав будь-яких зауважень чи доповнень. Захист прав та законних інтересів ОСОБА_6 під час досудового розслідування, кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій здійснював адвокат ОСОБА_7 .
Дані про те, що ОСОБА_6 було затримано в час його повернення на місце вчинення кримінального правопорушення у матеріалах кримінального провадженні відсутні. Під час огляду місця події ОСОБА_6 не перебував в статусі затриманої особи або підозрюваного. Сам ОСОБА_6 у своїх показаннях зазначав, що він добровільно видав знаряддя злочину розкладний ніж, а крім того у касаційній скарзі він також просить визнати зазначену обставину як таку, що пом`якшує покарання.
Будь-яких скарг на незаконні дії працівників поліції під час затримання ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 ні в ході досудового розслідування, ні під час кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляли, а також у матеріалах кримінального провадження відсутні дані про наявність таких скарг.
Суд також оцінив та обґрунтовано послався у вироку як на докази винуватості
ОСОБА_6 на: - дані, які містяться в протоколах слідчих експериментів за участю
підозрюваного ОСОБА_6 від 08 жовтня 2019 року, потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 від 22 листопада 2019 року; - висновки судово-медичних експертиз від 04 листопада 2019 року № 12-14/658-А/19 та від 16 жовтня 2019 року № 12-14/690-А/19 про виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження, їх локалізацію, механізм утворення та тяжкість, у тому числі, колото-різаної рани передньої черевної стінки, проникаючої в черевну порожнину з пораненням великого сальника, внутрішньочеревною кровотечою, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя; - висновки судово-медичних цитологічних експертиз від 04 листопада 2019 року № 15/854-ДМ/2019 та 09 листопада 2019 року № 15/879-ДМ/2019; - висновки судово-медичних імунологічних експертиз від
05 листопада 2019 року № 14/2286-ДМ/19 та № 14/2285-ДМ/19, від 09 листопада 2019 року № 14/2284-ДМ/19; - висновок судово-медичної експертизи від
13 листопада 2019 року № 17-335- МК/19 про те, що не виключається спричинення колото-різаних пошкоджень ножом, який надано на експертизу, та заначено характеристики зазначеного ножа.
Згідно з висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від
11 листопада 2019 року № 685 ОСОБА_6 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає кримінальне правопорушення, ОСОБА_6 перебував у стані зазначеного хронічного психічного захворювання, поза тимчасовим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_6 не потребує.
Не є обґрунтованими доводи засудженого про порушення судом першої інстанції положень ст. 23 КПК України. Як зазначено вище, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та оцінив всі висновки судових експертиз про дослідження предметів, вилучених під час оглядів від 02 жовтня 2019 року, у тому числі знаряддя злочину розкладного ножа із зазначенням його характеристик та фототаблицею. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту не наполягала на дослідженні речових доказів. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що речові докази були вилучені в присутності понятих, належно упаковані і опечатані та в непошкодженій упаковці доставлені експертам для проведення відповідних судових експертиз.
Судом першої інстанції також перевірено версію захисту про те, що ОСОБА_6 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_8 , захищаючись від нападу останнього, обґрунтовано не погодився з такою версією та спростував її з наведенням відповідних мотивів.
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи чи з умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілого ОСОБА_8 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки він жодних активних дій щодо ОСОБА_6 не вчиняв, а ОСОБА_6 без будь-якої загрози зі сторони потерпілого завдав йому ударів ножем. Потерпілий ОСОБА_8 суду показав, що не нападав на ОСОБА_6 , знаходився на ліжку в своїй кімнаті, куди зайшов ОСОБА_6 та де йому і були заподіяні ножові поранення. Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 04 листопада 2019 року
№ 12-14/658-А/19 за локалізацією тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_8 їх самоспричинення маловірогідне, а локалізація різаної рани на правому передпліччі у потерпілого характерна для самооборони. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 06 листопада 2019 року № 09-1213/2019 у ОСОБА_6 виявлено садно на правій руці, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, могло утворитися за 2-4 дні до огляду від дії тупих твердих предметів за механізмом тертя-ковзання. Як пояснив ОСОБА_6 суду першої інстанції йому тілесних ушкоджень ніхто не заподіював, 13 вересня 2019 року він спіткнувся через поріг в квартирі, впав на праву руку і йому наклали гіпс.
Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема, спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, суд дійшов обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_6 саме на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 121 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доводи касаційної скарги проневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання
ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 50 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше неодноразово судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є інвалідом 3-ї групи по зору, має статус внутрішньо переміщеної особи та фактично проживає в м. Харкові.
Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено. Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність щирого каяття, оскільки
ОСОБА_6 свою вину в повному обсязі не визнав та в повній мірі не усвідомив скоєне.
Обставинами, які обтяжують покарання, суд відповідно до матеріалів кримінального провадження, встановлених обставин та вимог закону обґрунтовано визнав рецидив злочинів та вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також є безпідставними.
Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення (ст. 34 КК України).
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року, маючи не зняту та не погашену в передбаченому законом порядку судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 121 ч. 1 КК України.
Щодо стану алкогольного сп`яніння, то сам засуджений ОСОБА_6 суду повідомив, що вжив приблизно 450 мл самогону, про це також повідомляв і потерпілий
ОСОБА_8 . Згідно з висновком лікаря Харківського обласного наркологічного диспансеру від 02 жовтня 2019 року № 1863 ОСОБА_6 о 20 годині 10 хвилин перебував в стані алкогольного сп`яніння.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 121 ч. 1 КК України, мотивувавши таке рішення.
Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі не навів і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи про незаконність та необґрунтованість вироку, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недопустимість доказів, суворість призначеного покарання, які аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, у порядку ст. 404 ч. 3 КПК України, оскільки ні ОСОБА_6 , ні його захисник не зазначили обставин щодо неповного або з порушенням дослідження судом першої інстанції доказів, а їх позиція зводилася до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судом фактичними обставинами.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 і скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3