03.12.2023

№ 643/11542/15-ц

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 643/11542/15-ц

провадження № 61-26св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду

м. Харкова від 21 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Довготько Т. М., та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року, ухвалене у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2005 року між

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ НАGАGК01270008, згідно з яким банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 22 000 дол. США на термін до 24 червня 2020 року, а

ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленому умовами кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, 25 червня 2005 року та 05 листопада 2012 року між

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договори поруки.

Банк стверджував, що свої зобов`язання за договором та угодами виконав

у повному обсязі, однак у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 порушив зобов`язання за кредитним договором, станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 32 201,23 дол. США, яка складається із:

24 832,35 дол. США - заборгованість за кредитом; 920,85 дол. США - заборгованість за процентами; 118,80 дол. США - заборгованість за комісією; 6 329,23 дол. США - пеня.

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2005 року

№ НАGАGК01270008 у розмірі 32 201,23 дол. США, що в еквівалентні за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на

20 травня 2015 року - 684 276,14 грн, з яких: 24 832,35 дол. США - заборгованість за кредитом; 920,85 дол. США - заборгованість за процентами; 118,80 дол. США - заборгованість за комісією; 6 329,23 дол. США - пеня.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2005 року № НАGАGК01270008 у розмірі

32 201,23 дол. США, що в еквівалентні за офіційним курсом НБУ станом на

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3 654 грн у рівних частках по 913, 50 грн з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав усі умови договору належним чином, а відповідачі ухиляються від виконання взятих на себе договором зобов`язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов зазначеного договору. При цьому, спростовуючи доводи відповідачів щодо виконання свого зобов`язання зі сплати кредиту перед компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1

пі-ел-сі, суд першої інстанції послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-979ц15, та вказав, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості,

а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 березня

2017 року змінено, скасовано в частині солідарного стягнення

з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь

АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2005 року № НАGАGК01270008 у розмірі 32 201,23 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 20 травня 2015 року

684 276,14 грн, з яких: 24 832,35 дол. США - заборгованість за кредитом; 920,85 дол. США - заборгованість за процентами; 118,80 дол. США - заборгованість за комісією; 6 329,23 дол. США - пеня.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким:

стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь

АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором

від 25 червня 2005 року № НАGАGК01270008 у розмірі 32 201,23 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 20 травня 2015 року

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь

АТ КБ ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2005 року № НАGАGК01270008 у розмірі 32 201,23 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 20 травня 2015 року 684 276,14 грн,

з яких: 24 832,35 дол. США - заборгованість за кредитом; 920,85 дол. США - заборгованість за процентами; 118,80 дол. США - заборгованість за комісією; 6 329,23 дол. США - пеня.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь

В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині солідарної відповідальності боржників, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договорами поруки передбачена солідарна відповідальність кожного з поручителів та боржника ОСОБА_1 . Солідарна відповідальність між поручителями цими договорами не передбачена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки зібраним доказам щодо зміни кредитора у зобов`язаннях

з АТ КБ «ПриватБанк» на компанію Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1

пі-ел-сі згідно з умовами договору відступлення права вимоги від 01 березня

2017 року.

Посилаючись на положення статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20, 19, 47-49, 66-67 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статтю 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказує, що новий кредитор - компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі - не наділений правом нараховувати та стягувати проценти за кредитним договором. Заявник стверджує, що його зобов`язання за кредитним договором від 25 червня

2005 року виконано третьою стороною - компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі - у розмірі 20 811,58 дол. США, про що свідчить платіжне доручення від 01 березня 2007 року № 1.

Стверджує, що починаючи з 01 березня 2007 року позивач діяв як агент компанії Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі та незаконно отримував від нього проценти та комісію за кредитним договором.

Суд першої інстанції неправильно встановив суму заборгованості, а саме: тіло кредиту, проценти, комісію.

Вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження переходу права вимоги до нього від компанії Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі, згідно

з умовами договору відступлення права вимоги від 13 жовтня 2011 року за іпотечним договором від 25 червня 2005 року, не надав первинних бухгалтерських документів, індивідуальної ліцензії.

Розрахунки, підготовлені АТ КБ «ПриватБанк», є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів, оскільки до матеріалів справи не долучено первинних бухгалтерських документів, які створено під час здійснення господарської операції.

У порушення вимог статей 35 36 ЦПК України 2004 року суд не залучив до участі у розгляді справи НБУ, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» порушено банківське законодавство.

Суд першої інстанції відмовив у прийнятті зустрічного позову та у залученні до участі у розгляді справи співвідповідачем компанію Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі, що впливає на права та обов`язки сторони, яка не була залучена до участі у розгляді справи. Апеляційний суд не надав належну оцінку цим порушенням.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом касаційної інстанції строк не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коротуна В. М. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Московського районного суду м. Харкова.

У січні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 25 червня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого

АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ НАGАGК01270008, до якого додатковими угодами від 12 жовтня

2012 року та від 26 червня 2014 року внесено зміни. За умовами кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося надати відповідачу

ОСОБА_1 кредит у розмірі 22 000 дол. США терміном до 24 червня

2020 року, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами у строк та

в порядку, встановленому умовами кредитного договору.

У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 сплачує банку проценти за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, які нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

25 червня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1

на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором

№ НАGАGК01270008 укладено договір іпотеки.

Зобов`язання за кредитним договором № НАGАGК01270008 забезпечено договором поруки, який 25 червня 2005 року укладено між

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , за умовами якого, у випадку невиконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , за умовами якого, у випадку невиконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Зобов`язання за кредитним договором № НАGАGК01270008 забезпечено договором поруки, який 05 листопада 2012 року укладено між

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , за умовами якого, у випадку невиконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

09 лютого 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договором, зокрема і за іпотечним кредитом від 25 червня 2005 року.

13 жовтня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк», компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі та Ті -Ем-Еф Трасті Лімітед укладено договір викупу (відступлення) прав вимоги. Сторони домовилися, що продавець компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі бажає продати (відступити),

а покупець АТ КБ «ПриватБанк» бажає придбати відповідні основні іпотечні активи за оплату ціни викупу на умовах, викладених у цьому договорі. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору викупу продавець погоджується продати, а покупець погоджується купити відповідні основні іпотечні активи. Сторони домовляються, що основні іпотечні активи продаються відповідно до переліку активів. Кредитний договір, укладений із ОСОБА_1 , знаходиться у списку активів, за якими компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі відступила свої права АТ КБ «ПриватБанк».

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 22 000 дол. США.

ОСОБА_1 допустив порушення зобов`язань за кредитним договором

№ НАGАGК01270008, станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 32 201,23 дол. США, яка складається із:

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо ліцензування діяльності фінансової установи та нарахування процентів позичальнику

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , зокрема, вказував, що з 09 липня 2007 року компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги отримала право вимоги за кредитним договором від 25 червня 2005 року, який забезпечено іпотекою та за яким він є позичальником. Однак згідно зі статтею 1054 ЦК України, статтями 20, 19, 47-49, 66-67 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» новий кредитор - компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі - не наділений правом нараховувати та стягувати проценти за кредитним договором. Тим більше НБУ не видавав йому ліцензію на здійснення фінансової діяльності в Україна.

З приводу зазначених доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і надалі - у редакції, чинній на час укладення договору відступлення права вимоги 19 лютого

2007 року) фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності (далі - суб`єкти підприємницької діяльності).

Відповідно до пункту 4 частини першої та частини другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами, зокрема діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної

у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються, зокрема послуги факторингу.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти

у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою

в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність цих ознак при відступленні права вимоги вказує на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (стаття 656 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 27 березня 2019 року у справі

№ 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 20 лютого 2019 року

у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18).

Таким чином, у правовідносинах між АТ КБ «ПриватБанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі відсутні елементи договору факторингу, оскільки умовами договорів (від 19 лютого 2007 року та

від 13 жовтня 2011 року) не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірних договорів не містить посилань на їх платність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджується жодними доказами, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що підлягає сплаті за договором як оплата такої вимоги.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес № 1 пі-ел-сі, за відсутності ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій на території України, не мала права укладати

з АТ КБ «ПриватБанк» договори відступлення права вимоги за кредитним договором, за яким нараховувала боржнику проценти, спростовуються положеннями пункту 11 частини першої статті 4, статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та компанією Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес № 1 пі-ел-сі укладено договір відступлення прав вимог (цесія),

а не договір факторингу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитних договорів, а не договорів факторингу.

Обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позичальник належним чином не виконував зобов`язання ні щодо первинного кредитора, ні стосовно його правонаступника (хоча реквізити, спосіб виконання зобов`язань і кредитор залишалися тими самими протягом усього часу дії договору), судами правильно встановлений факт порушення зобов`язань з боку позичальника, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України 01 липня 2015 року

у справі № 6-979ц15 про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплатив заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, вона підлягає стягненню на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином, внаслідок відступлення прав вимоги до нового кредитора - компанії Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес №1 пі-ел-сі, починаючи з 19 лютого 2007 року перейшли всі права кредитора за основними договорами

у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, а не грошові кошти у визначеному розмірі. Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватися щомісяця в період з 20 по 25 число кожного місяця згідно з графіком, зазначеним у додатку до кредитного договору, що позичальником належним чином не виконувалося, тому станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 32 201,23 дол. США.

Щодо суті спору

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та

в порядку, що встановлені договором.

У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 2.3.2 кредитного договору від 25 червня 2005 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й процентів за користування, виконання інших зобов`язань у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно зі статтею 212 611 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав

у зазначену в повідомленні дату.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про стягнення боргу з позичальника та поручителів, які зобов`язалися перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 червня 2005 року, оскільки банк виконав вимоги підпункту «а» пункту 2.3.2 кредитного договору, після чого скористався своїм правом, наданим йому статтями 1048 1050 ЦК України, та пред`явив позов до суду.

Доводи касаційної скарги про те, розрахунки, сформовані у комп`ютерній програмі та надані позивачем, не є неналежними доказами на підтвердження існування заборгованості, колегія суддів до уваги не бере виходячи з такого. Згідно з пунктом 1.37 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пунктом 2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30 грудня 1998 року № 556, пунктами 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації із застосуванням комп`ютерних засобів, за допомогою яких

в автоматизованому режимі здійснюється збирання, передавання, систематизація та оброблення інформації, зокрема і первинної, складеної в момент вчинення господарської операції, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій.

Таким чином, наявні в матеріалах справи письмові докази (розрахунки заборгованості, виконані в автоматизованому режимі, та виписки з особового рахунку клієнта) є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-78 ЦПК України.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» у частині солідарного стягнення

з відповідачів кредиту, процентів, пені.

Інші доводи касаційної скарги, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400

ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо стягнення комісії

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії,

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України

від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою такого змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин

є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року

у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди від 26 червня 2014 року, в редакції якої викладено пункт 1.1 кредитного договору від 25 червня 2005 року, позичальник сплачує банку винагороду за надання фінансового інструменту

у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20 % від суми кредиту у день укладення кредитного договору.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зазначені умови кредитного договору, не врахували, що нарахування винагороди за надання кредитних ресурсів (комісії) суперечить вимогам чинного законодавства України. Позивач не мав права встановлювати такі платежі, оскільки вони покладають на боржників обов`язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи.

Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої неможливе встановлення комісії, то позовні вимоги банку в частині стягнення комісії у розмірі 118,80 дол. США не підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Проаналізувавши підстави звернення банку до суду з позовом, доводи касаційної скарги, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у своїх постановах після ухвалення оскаржуваних судових рішень, та умов кредитного договору, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій помилково стягнули

з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у солідарному порядку комісію за користування кредитними коштами у розмірі 118,80 дол. США, у зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у частині солідарного стягнення комісії за користування кредитними коштами

з боржника та поручителів.

В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення комісії в сумі 118,80 доларів США скасувати.

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення комісії в сумі 118,80 доларів США відмовити.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова

від 21 березня 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк